Житомир

Учора, 21 травня, у парламенті було провалено прийняття закону «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», підготовленого у Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин. Законопроект відправлено на повторне друге читання. Тим самим українським аграріям фактично відмовлено у цивілізованій сучасній формі організації оптових ринків.

Звертаю увагу на ту обставину, що про необхідність створення належних організаційних та законодавчих умов для формування в Україні прозорих каналів просування сільгосппродукції від виробника до кінцевого споживача неодноразово останнім часом говорила Прем’єр-міністр.
Ще у листопаді 2008 року розпорядженням КМУ №1447-р схвалено Концепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільгосппродукції. У ній зазначено, що на цю благородну справу буде виділено понад 7 млн гривень. Далі, починаючи з січня 2009 року, на засіданнях Кабінету міністрів, на спеціальній нараді з питань організації саме оптових ринків та інших зібраннях з вуст Юлії Тимошенко звучали бравурні заклики:

«нам необхідно терміново забезпечити доставку сільгосппродукції від сільських господарств на нормальні колгоспні ринки»,
«у найближчий час вдасться налагодити всю кооперативно-виробничий ланцюжок - від обробки сільгосппродукції до забезпечення її доставки на незалежні від спекулянтів аграрні ринки»,
«недосконалість діючого законодавства у частині відсутності розвинутої мережі оптових ринків сільгосппродукції»,
«2009 рік має стати роком створення всіх умов для роботи сільських домогосподарств, щоби їхня продукція потрапляла до людей без зайвих посередників та за нормальною ціною».

З надривом у голосі Юлія Володимирівна запевняла країну, що для втілення цих планів та обіцянок найближчим часом будуть прийняті необхідні закони.
І що ж ми бачили вчора на засіданні парламенту? Саме фракція БЮТ майже у повному складі не голосувала за проект закону про оптові ринки. Однодумці Юлії Володимирівни показали - як щиро може брехати народові Тимошенко. За красивими слова - жодної конкретної справи. За нібито переконливими пропозиціями - ігнорування потреб простих трудівників від землі.
Урядовій коаліції насправді байдуже, чи будуть визначені правові засади організації оптових ринків сільгосппродукції в Україні - а такі норми виписані у законопроекті.
БЮТівці проти того, аби були врегульовані відносини сторін у питаннях організації оптової торгівлі, проти захисту прав аграріїв як безпосередніх виробників продукції - а такі відносини закріплено у законопроекті.
Ті, хто не підтримав документ, проти надання фінансової допомоги з держбюджету в період становлення оптового ринку - а саме про це ідеться у проекті закону.
Важко дати оцінку таким діям. Чого тут більше - лицемірства чи зради? У той час, коли однією з гострих проблем в Україні залишаються існування непрозорих схем збуту сільгосппродукції, відсутність структур оптової торгівлі, що зумовлює значні цінові коливання, на зазначену продукцію, додаткові витрати виробників, переробників та споживачів, - уряд грається з селянами в словесний пін-понг. Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість, кажуть у народі у подібних випадках. То невже Уряд має свій народ за дурнів?
Того ж дня не голосувала коаліція і за прийняття законопроекту № 4043 «Про внесення змін до деяких законів України щодо зайнятості членів особистих селянських господарств» (його підготував Комітет ВР з питань соціальної політики та праці). Поправки, зокрема, пропонують встановити, що члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятих громадян і отже, у разі позбавлення єдиного способу заробітку, повинні вважатися і можуть бути зареєстровані як безробітні. На час кризи такий соціальний захист на селі вкрай актуальний. Але з цим відмовилися рахуватися представники коаліції, і особливо БЮТу.

Завтра у Києві відбудеться велика нарада голів сільських та селищних рад, яку скликала прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Представники уряду знову говоритимуть про проблеми села, співчуватимуть аграріям щодо їхніх суворих проблем та обіцятимуть виправити ситуацію. І це після неприйняття таких потрібних законопроектів?!

Вищий цинізм полягає в тому, що законопроект про оптові ринки ініціювали народні депутати від БЮТу (Іван Кириленко), НУ-НСу (Михайло Полянчич), а також блоку Литвина (Сергій Терещук та Катерина Ващук). Своїх же не підтримали і не проголосували…

Це свідчить лише про одне - Уряд і коаліція не думають про людей, про селян, а переймаються виключно політичною доцільністю та власними політичними інтересами.

До уваги журналістів. Є можливість отримати особистий коментар Голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Миколи Присяжнюка щодо зазначеної проблеми. Дзвоніть.: (044) 255-38-73, 255-29-38.

Підземелля знаходиться під Михайлівською церквою. Відкрито і досліджено в 1991 р в результаті провалу. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м. Беруть свій початок з невеличкої кімнати (3,9x4,8 м), від північно-східної частини якої на висоті 0,9 м від рівня підлоги відходять дві галереї. Через 1,5 м вони розгалужуються і утворюють лабіринт загальною площею 30 м.
Від протилежної стіни кімнати в південно-західному напрямку відходить ще одна галерея. Через 9 м—відгалуження в південному напрямку, а ще через 5 м обидві галереї закінчуються завалами. Ходи вимуровані цеглою, арочне склепіння. Ширина галерей—0,7 м, висота—0,75 м.
В західній частині кімнати спостерігається іще один хід висотою 1,5 м. і шириною 1,4 м., але через декілька метрів закінчується обвалом.

З 1990-1994 роки групою було відкрито, досліджено та зібрана інформація по слідуючим підземним ходам.

Вулиця Басейна

Вхід в підземелля знаходиться в підвалі одного із будинків. Галерея значних розмірів, закладена цеглою. Йде в напрямку Замкової гори. Відкрита в 1991 р.
За свідченням старожилів по вул. Басейній є ще два входа в печери, одна з яких іде в напрямку площі Перемоги.

Богунія

Восени 1981 р. під час геологорозвідувальних робіт в районі Богунії на Суриній горі на відстані 4-5 м від урвища над р. Кам'янкою на 11-метровій глибині було виявлено підземну печеру. Першим в це підземелля 10 вересня спустилися буровий майстер О. М. Ковтун і його помічник Ф. М. Гаркуша. Підземелля являло собою хід з двома бічними коридорами. Звідти один хід вів до річки (той вихід був засипаний ще перед Великою Вітчизняною війною). При більш детальному огляді галереї, в одній із ніш вони побачили напис, зроблений просто на лесовому грунті. Знахідка одразу ж привернула увагу науковців. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею археолог В. І. Місяць, співробітник інституту археології АН УРСР М. Ю. Брайчевський. Було звернено увагу на те, що поверхня стіни з написом має зверху темний наліт, ніби закопчена. Отже, тут тривалий час знаходили притулок люди: темний наліт на стінах—то сліди від їхніх вогнищ.
Дослідження печери тоді обмежилось фотографуванням напису, текст
якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С. О. Висоцькому. Па його думку, текст відноситься до XV-XVI століть.
Роботи було продовжено (з дозволу інституту археології АН УРСР) експедицію краєзнавчого музею, до складу якої війшли П. Шмуневський, І. Ярмошик, М. Шляконов, Ю. Доме, Л. Нікітіна.
Було встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою—історичним центром міста.
Підземний хід прокладено в жовтому лесі, що характерно для XV-XVIІ століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях навіть важко пробратися. В стінах—повітропроводи: округлі отвори діаметром 4-5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7-8 метрів—свіже повітря.
На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того як були проведені наукові дослідження, нішу з написом було подовбано.

В середині 80-х років під час спорудження будинків облкнигторгбази на глибині 1,5 м було знайдено дві підземні галереї, які йшли до залишків тюрми, що була розташована по вул Черняхівського.
В 1991 р групою була досліджена територія, яка прилягала до цієї будови. Вхід в підземелля знаходився в підвалі одного із будинків, розташованих на території тюрми. 3 підвала брали свій початок дві галереї, які йшли в напрямку північ-південь. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м., вимуровані цеглою. Висота склепінь - 2,2 м ширина галерей—2 м довжина—9 м. Далі замуровані цеглою. В південній частині підвала простежується ще одна галерея яка йде в південно західному напрямку. Печера вимурована цеглою. Ширина-1,5 м, висота 1,8 м., довжина-6 м.,далі-засипана землею.

Але історична доля Житомира ніколи не була спокійною. Хліборобам та ремісленникам неодноразово доводилось залишати свою працю, брати в руки зброю і відстоювати свою свободу та незалежність. В XII ст., коли на Русь почастішали напади степовиків, виникла необхідність в укріпленні міста. Тоді з'явились фортечні мури, вали, підземні ходи. Під час осади в них переховувалися мирні городяни, зберігалися скарби, церковне майно. Через підземні галереї поповнювався запас води, робились вилазки в тил ворога захисниками міста. Тільки близько 80 великих і малих татарських нападів в період з 1241 по 1709 роки які пережила Волинь, говорять про необхідність існування таких споруджень для багатоденного захисту. В ті часи в полум'ї пожарів згоріло багато історичних свідоцтв, котрі могли розповісти про древнє місто. На думку дослідників перша достовірна літописна згадка про Житомир відноситься до 1392 р., коли литовський князь Вітовт захопив його по дорозі на Київ. Володимир Ольгердович "бувший в Києві й не хотівший покори учинити й чолом ударити великому князю Витовту. Тієї ж весни Витовт піде й візьме град Житомир й Вручий". В той же час в місті вже був замок, розташований на горі, котра внаслідок цього і отримала назву—Замкова. Литовці після штурму міста, відбудували і значно розширили замок. В 1432 р. Житомир згадується в числі чотирнадцяти самих великих міст литовського князівства. До нього були приписані села Романово, Левків, Крошня, Котельня та інші.
Не останню роль в місті відігравала і сама фортеця. В 40-х роках XVI ст. місцевий зодчий Семен Бабінський і перший житомирський староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замка. Територія його тоді сягала двох гектарів, мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами та п’ятьма кутовими баштами. Стіни були складені кліттю у три колоди затовшки. У центрі цього шестикутника знаходився палац старости, церква, амбари. Зв'язок з замком здійснювався через міст, перекинутий над ровом, та через підземні ходи. Г. Г. Синяков в історично-краєзнавчій праці "Житомир. Історико-архітектурний нарис" змалював їх так: "Гранітна скеля, на якій стояв замок, ускладнювала будівництво ходів, та все ж вони були проведені під замком і виходили далеко за його межі. Густа сітка підземних ходів загальною довжиною сімсот метрів з численними відгалуженнями на глибині два-чотири метра протягалась у різних напрямках і створила своєрідну систему захисних споруд, яка служила для зв'язку у воєнні часи, Більша частина ходів, які знаходилися за межею замка під міською забудовою, мала кам'яні стіни, земляну підлогу. В окремих місцях ходи розшиоювались і утворювали приміщення значного розміру з витяжними трубами".
В часи нападів Житомирський замок стає одним із центрів захисту від татарських орд. З часом біля замку виростає місто. В 1572 р. в ньому було 142 двори, сі в 1609 р.—246 дворів, серед них 16 дворів шляхти. Населення Житомира зростає за рахунок "пришлых людей". Серед них було багато вихідців з Полонного, Луцька, Овруча, Бобруйська, Турова. Ілюстрація Житомирського староства за 1622 рік свідчить, що в той час замок був добре укріплений, мав багато гармат і міг вмістити чотирьох-п'ятитисячний гарнізон. В той же час побудували багато нових підземель. Частина з них була вимурована камінням та цеглою. В ті часи підземні хода рахувалися однією із головних складових частин захисту фортеці чи замку. Та й взагалі, навряд чи існувала колись фортеця без таких ходів.
Під час визвольної війни 1648-1654 років замок був настільки пошкоджений, що на тривалий час втратив військове значення. В 1802 р. його залишки згоріли. Офіційно пепелище було ліквідовано 31 жовтня 1862 р. В 1890 р. міська дума віддала городище під індивідуальні забудови. Замок остаточно зник.
Із другої половини XVIII ст. підземні галереї втратили свою стратегічну цінність і використовуються як сховища для сільськогосподарської продукції. 24 червня 1804 р. за наказом царя Житомир був затверджений адміністративним центром Волинської губернії. Це спонукало його до економічного та культурного розвитку. Впреше розробляються проекти планування вулиць. Будуються адміністративні установи: ратуша, будинок губернатора, поштові контори. Підземні галереї перетворюються в обузу для міста. Кам'яні коридори, розташовані під вулицями міста, час від часу провалюються, в результаті чого відкриваються таємничі цегляні склепіння. Польський історик Прусіновський у варшавській "Гадзеті польській" за 1864 р. писав: "Про стародавність Житомира можуть свідчити підземні погреби, які у формі правильних коридорів проходять під землею на кілька ліктів нижче поверхні. З часу, коли місто почало збільшуватись і в ньому споруджувались великі кам'яні будови, підземні погреби відкрились у кілької місцях. З цього можна зробити припущення, що житомирські підземні переходи, які починалися від берегів Кам'янки, тягнулися до стародавнього замчиська і від нього до р. Тетерів, трохи нижче від впадіння в неї річки Кам'янки. Більш детальне дослідження цього лабіринта і порівняння його з іншими підземними ходами, які дуже часто зустрічаються на Русі дало б можливість судити як про призначення Житомирських підземних ходів, так і про час їх виникнення".8 В березні 1989 р. міська управа видала указ, який зобов'язував "всех домовладельцев, в усадьбах коих имеются погреба, проникающие под улицьі й площади города, заявить об зтом не позже 7-ми дней со дня обьявления им о сем в Городскую управу". В указі також передбачалося, що власники, які не повідомлять про наявність підземель, притягатимуться поліцією до відповідальності. Після цього багато міщан з вулиць Кафедральної, Великої Чуднівської (Черняховського), Великої Бердичівської, Басейної та інших принесли до управи повідомлення про наявність підземель. В цих заявах описувались як ходи, обкладені камінням та цеглою, так і просто вириті в льосі.
Частина підземель використовувалась власниками будинків для господарських потреб, в основному для зберігання продовольчих запасів. Волинський губернатор після того як отримав ці матеріали, 21 квітня того ж року наказав міським владам організувати огляд підземель міським архітектором разом з поліцією "для: вияснення насколько они єсть опасными, а в случае угрожающей опасности добиться их засыпки'
На жаль, документи про таку перевірку не збереглися.
Втому ж році в Києві, проводив свою роботу 11 археологічний з'їзд. У першому томі праць з'їзду, виданих у 1901 р. в Москві, була вміщена статгя професора Київського університету В. Б. Антоновича "Археологічна карта. Волинської губернії". Це було перше зведення археологічних та історичних пам'яток Волині взагалі та Житомирщини зокрема. Тут знаходимо відомості про підземні галереї Житомира, а також теперішніх Житомирському, Новоград-Волинському, Дзtржинському, Чуднівькому і Овруцькому районах області.
В перші роки Радянської влади в Житомирі археолог С. С. Гамченко дослідив декілька печер, виявлених під час земляних робіт. Пізніше, про ці загадкові галереї він напише слідуюче: "Од замку, в льосі завглибшки два-три й більше метрів, прокладено підземні хідники, що частина їх виникла, можна здогадатися, і за городищенських часів. За замкового часу ці хідники становили своєрідну систему захисних споруджень різного призначення. Ними користувалися для комунікацій за воєнного часу.
Хідники розходяться від замку в різних напрямках. Мережа їх густенька. Багато поперечних гілок. Зазубні подекуди низькі закапелки (неначе-б на те, щоб лежати або сидіти). Малі продухвини (витяжні труби з затулками). Хідники вирізані гладенько. Перетин: дужчий вершок, прямовисні стінки, рівна (позема, що підноситься або спускається, часом східцями) долівка. Розміри: заввишки близько 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м і більше. Подекуди дужні камери, підперті льосовими такими, масивними стовпами (підпорами розпіркового типу).
Де-не-де помітно облицювання цеглою. Спланування по деяких місцях збільшили навантаження склепінь, в інших потоншили торішнє прикриття. Волога розмила склепіння. Надмірні (сьогочасні) тягарі спричинилися до прогинів у лужних стрілках. Звідси зрозуміло, що підземні хідники подекуди повинні оголятися (завали). Пізніше завали виявилися скрізь у межах міста замкового часу. Виходи відкривалися в ур. Кокрин, на взвозі Петрової гори, у зрізі яру Лермонтівської вулиці, на півгорі Великої Чуднівської та інш. До підземних хідників Замкової гори, під час будувань та перебудувань, знайшли виходи деяких сьогочасних будинків. Спланування міста (особливо в 40-х роках XIX ст.) змінило первісний рельєф місцевості. Звалювання будівельного сміття, завали та обсипи, густа мережа дрібних садиб сильно ускладнила археологічні спостереження".
В 1953-1955 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена велика кількість підземель, які обстежувалися геологами.
В 60-х роках в періодичних виданнях з'являються перші повідомлення присвячені цій темі, їх автори, О. Павлов І В. Ліпшський, співробітники обласного краєзнавчого музею, пишуть: "Здебільше, це підземні ходи, якими, не згинаючись, можуть йти поруч дві людини. Склепіння та стіни вимуровані цеглою. В деяких місцях вони розширюються і утворюють своєрідні "кімнати", від яких в різні боки розходяться три-п'ять галерей..."
В 1981 р, під час геологорозвідувальних робіт було виявлено древній напис на одній із ніш підземелля на Суриній горі в районі Богунії. За визначенням спеціалістів, знахідка датується приблизно ХV-ХVІ ст. тоді було організовано декілька спеціальних наукових експедицій по вивченню підземних галерей під керівництвом П. П. Шмуневського, О. О. Тарабукіна.
Залишки підземель давали про себе неодноразово знати і в наш час. Корінні житомиряни добре пам'ятають, як час від часу в тому чи іншому куточку міста провалюється грунт, асфальт, в зв'язку з чим відкриваються таємничі кам'яні склепіння...
Житомирські підземелля—унікальні, майже не вивчені Історичні пам'ятки—поступово руйнуються під час новобудов, або просто обвалюються та засипаються землею. Якщо зараз не дослідити підземелля, то потім буде вже пізно. І коли ми вже нарешті схаменемось, то вже нічого буде вивчаги.
Крім науково-історичного, це підземне господарство має неабияке практичне значення. Адже старі печери тримають на собі сучасне місто. А за останні п’ятдесят років на поверхні багато що змінилося: прокладено нові вулиці, що аж двигтять від густих потоків автотранспорту, збудовано важкі багатоповерхові будинки. Тому у деяких місцях Житомира не виключені загроза обвалів. Однак варварське знищення підземель—це теж не вихід. Бо вони ще й донині є своєрідною дренажною системою. Руйнація цієї системи уже тепер призводить до небажаного підвищення ґрунтових вод. От і виходить, що руйнувати житомирські підземелля—небажано, залишати на призволяще—небезпечно. Залишається тільки одне—вивчати їх і навіть реставрувати, там де це можливо І необхідно.

У підвалі будинку № 7 провалився підземний хід. Тягнувся він по лінії захід-схід. Хід був не довгий - всього лише 15 м, висотою 1,6-1,7 м при ширині 1,5 м в галерею ходи було обкладено червоною цеглою, верх—округлий. По боках влаштовані ніші, теж викладені цеглою з округлим зводом, довжина ніш різна—від 0,7 до 1 метра. В стіні було забито декілька гаків і товстих чотиригранних цвяхів. Недалеко від закінчення хід робив невеликий поворот вправо і закінчувався прямовисною стінкою, теж із цегли.
Було встановлено, що хід виритий в лесовому шарі світоложовтого кольору при допомозі кайла—сліди інструмента простежуються на стінах. Лише пізніше виритий хід був обкладений цеглою.
Підлога підземелля завалена значним шаром сміття з шматків битої цегли, штукатурки, грунту тощо. Із знахідок трапились декілька скляних пляшок різної ємкості їх можна датувати кінцем минулого початку нашого століття. За розповідями старожилів, хід у часи Великої Вітчизняної війни використовувався як місце схованки. Прохід в інший бік підземелля був завалений значною кількістю будівельного сміття, пробитись через цей завал дослідникам не вдалося.
Скоріше всього, це бокове відгалуження основного ходу, який вів до Подольської церкви, а, можливо й до Замкової Гори. Викопаний у часи середньовіччя пізніше він міг бути обкладений цеглою і пристосований до господарських потреб
Підземелля досліджено групою під керівництвом І. Ярмошика та П Шмуневського.

Хмельов Павло Васильович - командир протитанкової знаряддя 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ї гвардійської Червонопрапорного кавалерійської дивізії 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту, гвардії сержант.

Народився в 1923 році в селі Кок-Таль Панфіловского району Алма-Атинської області Казахстану в селянській родині. Російянин. Член ВЛКСМ з 1938 року. Після закінчення школи-семилітки навчався у автодорожньому технікумі в Самарканді.

У березні 1942 року призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на Центральному та 1-му Українському фронтах.

13 грудня 1943 року на рубежі Гуйва - Пряжево, де оборонялися частини кавалерійської та стрілецької дивізій, гітлерівці перейшли в наступ, кинувши в бій до двох полків мотопехоти і більше п'ятдесяти танків.

Зімявши оборону стрілецьких підрозділів, фашистські танки і мотопіхота кинулися по Бердичівському шосе до Житомиру. На підступах до міста їм перегородили шлях гвардійці 7-го гвардійського кавалерійського полку.

Знаряддя комсомольця гвардії сержанта П.В. Хмельова зайняло позицію біля моста через річку Тетерів. 15 фашистських танків за підтримки мотопехоти на бронетранспортерах грізною лавиною йшли по мосту. Безстрашний командир знаряддя, підпустили ворога на прямий постріл, подав команду відкрити вогонь по головному.

Один за іншим били снаряди по сталевому чудовиську. Чорний стовп диму - і "тигр" завмер на місці, запалав. Але ворог продовжував насідати, намагаючись знищити лицарство. Від вогню танків гинули бойові друзі. П.В. Хмельов сам став до зброї. Влучні постріли, і ще один фашистський танк палає.

Знаряддя вело безперервний вогонь. Осколки ворожих снарядів та кулі автоматників обсипають позицію. Але П.В. Хмельов думав тільки про одне: ворога треба зупинити, знищити. Небачене єдиноборство протитанкового знаряддя з наступаючими танками та мотопіхотою супротивника продовжувалось.

Третій танк завмер на підступах до вогневої позиції знаряддя. Гітлерівці намагалися на бронетранспортері зайти в тил, але П.В. Хмельов вчасно помітив цей маневр ворога. Швидкий розворот, влучний постріл, і броньована машина запалала. А танки продовжували рухатися до мосту. Напружуючи останні сили, П.В. Хмельов впритул розстріляв четверту машину.

Приголомшені несподіваним завзяттям, стійкістю і хоробрість радянського орудійного розрахунку, ворожі танки відійшли в укриття. У цьому бою розрахунок П.В. Хмельова, відбив атаки фашистів, знищив 4 танки, одну бронемашину, 2 автомашини з боєприпасами і багато гітлерівських солдатів і офіцерів.

Після короткого перепочинку гітлерівці знову рушили в атаку. У новому бою старший сержант Павло Васильович Хмільов загинув, але ворога не пропустив. Похований у селі Буділовка Радомишльського району Житомирської області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях при звільненні Житомирщини гвардії сержанту Павлу Васильовичу Хмельову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

Ім'ям Героя названа вулиця і встановлена меморіальна дошка в селі Кок-Таль. У місті Житомир герою встановлено пам'ятний знак.



Біографія надана Ігорем Сердюковим

Джерела

Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 2. М.: Военіз., 1988
Золоті Зірки Полісся. 3-е изд., Київ, 1985

Вхід в підземелля знаходився у підвалі будинка № 14. Галерея прорита в лесі на глибині 2,5-7 метрів, ширина ходу 1,5 м, висота 1,8 м. Стіни вимуровані камінням, склепіння—цеглою.
Підземна галерея брала свій початок з вузького арочного коридора, який через декілька метрів закінчувався розгалуженням. Від нього відходило кілька печер, деякі з них закінчувалися тупиками та обвалами. Підземелля, було напівзасипано сміттям, битою цеглою. Під час розчищення одного із ходів виявлено близько 40 предметів старовини. Серед них фрагменти кераміки, аптекарські пляшечки, стремена, виделка, замок, пляшки з написами та інші.Знахідки були передані до обласною краєзнавчого музею. Спеціалісти датують їх XVIII- XIX ст
Під час дослідження відбулося декілька обвалів тому члени експедиції вимушені були вирити колодязь, який з’єднав підземелля з поверхньою землі і використовувався як аварійний вихід.

Галерея в районі Чуднівського моста відкрита і досліджена в 1991 році. Вхід в підземелля в формі залізного круглого люка. Хід затоплений під час проведення каналізації. Зі слів місцевих жителів печера має декілька відгалужень в сторону Замкової гори, р. Тетерів і р. Кам'янки.

В 1967 р. під час спорудження Драмтеатру на глибині трьох метрів було виявлено два підземних ходи. Ходи прориті в лесі. Закопчені. Кожні декілька метрів—ніші. Висота галерей—1,8 м, ширина 1,6 м.

Вхід в підземелля розташований на території однієї з державних установ міста. Галерея бере свій початок з невеличкої кімнати першого поверха будинка. Хід іде в напрямку вул. В. Бердичівська на глибині трьох метрів. Через деякий час—розгалуження. Від нього в різні сторони відходять три галереї.
Прямо іде невелика печера, яка через три метри закінчується завалом. Враховуючи характерне розташування цегли на склепінні на зразок "Ялинки"—це колись був вихід на поверхню. Праве і ліве відгалуження ідуть паралельно вулиці в південно-західному і північно-східному напрямках. Північно-західний напрямок закінчується напівзасипаним склепінням, за яким простежується продовження галереї. Північно-східний напрямок закінчується завалом. Довжина підземного ходу—12 метрів. Хід вимурований цеглою, арочне склепіння. В стінах простежуються залишки ніш, в склепінні—повітропроводи. Ширина галереї—1,5 м, висота 1,6 м.
Відкрита і досліджена в 1994 році.

Неабияка цікавість до цих незвичних історичних пам'яток призвела до виникнення цілого ряду легенд про багатокілометрову довжину житомирських підземель. Так, знаючи, що подібні печери існують і в інших місцях області, житомиряни були глибоко переконані, що підземні галереї протянулися на десятки кілометрів, і потрапивши в них в Житомирі, можна опинитися в Денишах чи Кодні, Бердичеві чи Коростишеві. Розповідають, що вершник з бердичівської фортеці, поспішаючи до житомирського замку, міг потрапити у місто по підземному ходу за півгодини, міняючи під землею коней. Це лише легенди. А ось і свідчення очевидців, і навіть учасників тих подій. Зі слів очевидців в 60-ті роки в районі кінотеатру "Україна" було виявлено невеличкий провал. Коли його розширили—відкрився підземний хід. Після більш детального дослідження печери, були виявлені чавунні таблички з подальшою вказівкою напряму галерей. Були такі, що показували на Ліщин, Кодню, Денеші. Щоб покрити останню відстань, знадобилося біля п'яти годин. Та піднятися на поверхню не змогли. Вихід з підземелля перекривав завал, розібрати який так і не вдалось.
В середині 80-х років, як стверджує Вільянт О.Ю., група мешканців міста спустилась в підземний хід в районі Богунії. А через деякий час, подолавши на виході невеликий завал, дослідники опинилися на околиці одного з населених пунктів, розташованих поблизу Житомира.
Іще розповідають про те, що в районі парку ім. Гагаріна збереглися під землею стайні із стойлами та конов'язі; що є хід,який пролягає під р. Тетерів в бік с. Зарічани; що в роки війни був такий мешканець міста, який по підземній галереї доходив до Бердичева; що на Польскому кладовищі існують ходи, які ідуть на Київ, Коростень, Овруч; що...
Звісно, більшість свідчень - наслідок багатої уяви оповідача. Самому довелось бути свідком, коли у 1991 р. на виставці, що проводилась краєзнавчим музеєм, вперше за довгий час, були виставлені стенди з матеріалами досліджень підземних ходів міста і області, один з відвідувачів, - розглядаючи схеми галерей Бердичева та Кодні, зробив висновок про існування ходу між цими населеними пунктами.
Але в основі інших легенд лежать події, які дійсно мали місце в історії Житомира і області.
Які — відповідь чекає на дослідників.

О.В.Кравчук

Xід розташований під будинком № 2. Відкритий і досліджений в результаті прорвалу у 1992 році. Проритий в лесі, на глибині 3-4 м. Вимурований цеглою. Бере свій початок з невеликої кімнати (3, 8 х 2,2 м). Галерея йде в північноно-східному напрямку. Довжина 6,5 м. Далі - засипана землею. Спроби розчистити підземелля - результатів не дали. Ширина печери 0,8 м.
На протилежній стороні від ходу розташована ніша з арочним склепінням, ширина і довжина якої 1,5 м.
Від південно-західної частини кімнати вгору йде невелике відгалуження (ширина 0,8 м), яке раніше слуговало входом у підземелля.

Вхід в підземелля розташований в одному із будинків вулиці в формі дерев’яного люка. Висота галереї—2,5 м, ширина 3 м. Вимурована цеглою. В склепінні простежуються повітропроводи. Довжина галереї—9 м. 3 двох сторін закладена камінням.
В підземеллі залишилась напівзруйновала піч, за допомогою якої раніше опалювався будинок. Підземний хід відкритий і досліджений в 1991 р.

Подільський підземний хід знаходиться на території Подільської гори. Проритий в лесовому грунті на глибині 2-6 м, значна частина якого обкладена цеглою. Починається з невеличкої кімнати (2,5 м х 1,2 м) від північно-західної частини якої відходить галерея. Через 135м від неї відгалужується в північне західному і південно-східному на прямках ще дві галереї: північпо-західна, довжиною 15,5 м закінчується тупиком а південно-східна через 10 м завалом галереї висотою 1-1,6 м мають рівні стіни, які зверху закінчуються склепінням напівовальної форми. Ширина галереї становить до 1,2 м. В деяких місцях підземелля, в основному в кладці склепінь, спостерігаються повітропроводи, а нижче, на рівні підлоги з обох боків галереї розміщені прямокутної форми ніші їх розміри невеликі довжина—1,3 м, ширина 1,2 м, висота 0,95 м. Підлога глиняна, але в деяких місцях спостерігається підсипка з відходів залізоробного виробництва. Розчисткою в підземеллі знайдено уламки гончарної кераміки ХVІІ-ХІХ ст , дві мідні монети початку XX ст..
Підземелля відкрито в результаті обвалу в 1981р. Знайдено групою краєзнавців під керівнипдвом О. О. Тарабукіна в 1981, 1984 роках. Нині воно частково зруйновано, а вхід до нього засипано.

Циркулярний вхід в це підземелля в скелях Замкової Гори було ще видно в середині 50-х років XX ст. Потім, як стверджують старожили, вхід було замуровано та засипано.

Про Існування печер біля скелі під назвою Голова Чацького" розповідає енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефронта .. Из утесов некоторые издавна получили особые названия (скала Сокуля, скала Чацького с пещерами, по-видимому, служившими жилищем доисторическому человеку и др .)"
В 1965 р. між скелями "Чотири брати" і " Голова Чацького" була споруджена гребля, яка підняла рівень води на 15 метрів. Входи в підземелля залишилися глибоко під водою.

В 1990 р. в Житомирі на базі обласного спортивно-туристського клубу "Полісся" була створена група спелеологів, яка приступила до вивчення підземних ходів міста та області. До складу експедиції, крім автора, ввійшли: Кокорш Е. В., Кокоріна С. А., Боровський О. В., Мартинюк А. І., Ліберда Т. Я. Пізніше, в роботі прийняли участь Меньшиков А. П., Бесідовський Ю. В., Радзюк В. Н., Вознюк В. М., Обласний краєзнавчий музей і відділ культури міськвиконкому не заперечували проти проведення подібних досліджень. Спонсором групи виступила благодійна газета обласної організації журналістів України "Житомирський вісник". Безпосередньому вивченню підземель передувала значна пошукова робота над письмовими джерелами, легендами, народними переказами, вивченням архівних документів і тільки згодом розпочалось обстеження печер. Тоді й перевірялась достовірність одержаної інформації.

Підземелля Житомирського кафедральною католицькою костьолу досліджено в 1991 р Вхід в підземелля являє собою арочне склепіння розташоване біля однієї із стін будови костьола. 3 протилежною боку від входу було видно галерею, що через 2,8 м була закладена цеглою. Саме приміщення нагадувало невелику кімнату (2,8 м х 10 м) з арочним склепінням. Крім цієї кімнати підземелля мало два інших подібних приміщення (4 х 2,7 та 8x3,5 м) що поєднувалися між собою підземними ходами. Перше підземелля було завалене камінням і потрапити до наступної кімнати можна було лише через іншу галерею. Третій перехід поєднував другу і третю кімнати, біля однієї із стін якої знаходилась хрестоподібна ніша. Перший ярус якої був висотою 1,8 м, другий—0,5 м .Південні стіни двох останніх кімнат закладені цеглою. Тому подальше дослідження проводилось на північній стороні, безпосередньо в підземній галереї, загальна довжина якої 11м .Галерея прорита в лесі на глибині 1,5 м., ширина хода—1,8 м, висота склепінь 2,2 м. Печера вимурована цеглою,підлога земляна, в деяких місцях простежуються повітропроводи, в стінах на висоті 0,3 м від рівня підлоги розташовані ніші (ширина 0,7 м висота—0,8 м, довжина—0,45 м).В пічнічно - східному напрямку галерея закінчується тупиком; в південно-західному—є невеличке відгалуження, замуроване цеглою.
Із третьої кімнати в північно-східному напрямку іде хід, який через 6 м закінчується обвалом. В деяких місцях підземелля розрита підлога, подовбані стіни. В кімнатах збере глись залишки будматеріалів.

Про Віктора Олександровича Кременицького добре знають у нашому краї. Він залишив про себе добру пам'ять, коли працював на посаді голови Житомирського облвиконкому. Всюди, куди вникала ця мудра, мужня, енергійна, збагачена колосальним життєвим досвідом людина, панували чіткий порядок, злагода, ентузіазм і творчість. Чимало допоміг обласний лідер Бердичівському районові і місту Бердичеву. Та и не лише їм, а й усій Житомирській області.

Та мало хто знав і навряд чи знає досі, що В.О.Кременицький під час Великої Вітчизняної війни був героєм партизанського руху, уславленим партизанським полководцем і воєноначальником. Він пройшов звитяжний шлях від рядового бійця до комісара бригади народних месників, яка носила ім'я видатної польської письменниці Ванди Василевської. Сформована на базі з'єднання двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова у лісах Рівненщини, вона пройшла сотні кілометрів по ворожих тилах, смертельний жах на гітлерівських окупантів і запалюючи полум'я народно-визвольної війни не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Бригада була сформована здебільшого з поляків Волині. її командиром став Станіслав Павлович Шелест - людина хоробра і щира душею. Та він часто хворів і В.О. Креминицькому доводилось виконувати обов'язки не лише комісара, а й командира формування.

Ядро бригади народних месників складали досвідчені бійці і командири, які пройшли загартування в боях і рейдах 1941-1943 років Майже всі вони під командуванням О.Ф.Федорова вершили славні діла по гітлерівських тилах.

Історія зберегла багато імен героїв, які своїми подвигами уславили бойові партизанські знамена. Серед них - Валентин Дорожинський, Ілля Пінчук, Володимир Книш, Костянтин Скупинський, Андрій Вутцик, Франек Полячкевич, Стефан Дудек, Мар'ян Рогуля, Ігнацій Мендак, Мар'ян Колята, Казимир Сатора, Теля Доривальська та багато-багато інших народних месників. Чимало партизанів полягло смертю хоробрих.

Бригада воювала на території Рівненщини і в Польщі. Основними районами, її бойових дій стали ліси та населені пункти Люблінського воєводства. Разом із польськими партизанами бійці Шелеста-Крепеницького мужньо билися з озброєними до зубів гітлерівськими військами в Липських, Білгородських і Яновських лісах, а також у Сільській пущі, чинили диверсії на залізницях Луков-Люблін, Завади-Рава-Руська. Фашистські операції під кодовими назвами "Штурмвінд-І” і "Штурмвінд-ІІ", метою яких було знищення партизанської бригади ім. Ванди Василевської та інших формувань, закінчились повним провалом. Бійці бригади неодноразово виривались з ворожих оточень і продовжували боротьбу. Результати її вражаючі із лютого по кінець липня 1944 року народні месники пустили під укіс 61 ворожий ешелон, знищили 57 паровозів, 378 вагонів, вивели з ладу 4 паровози і 222 вагони, знищили 5136 гітлерівців, один ворожий літак, 60 автомашин, одну самохідну артилерійську установку, 2 танки і 4 мости.

Бійці В.О. Кременицького воювали пліч-о-пліч із іншими польськими формуваннями, серед яких особливо виділявся загін зв'язку ЦК ППР "Яновського", 1-ша бригада ім. Землі Люблінської, розвідувальний загін М.Прокопнюка, розвідувальний загін В. Карасьова, зведений загін В. Галицького, частина загону Армії Крайової. Бойове братерство, скріплене кров, допомогло їм вижити і одержати перемогу у нерівних боях із запеклим ворогом.

Двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров, який добре знав бойову біографію В.О. Кремницького, вже після війни згадував: "Знаючи В.О Кременицького як людину скромну, хочу підкреслити його особливу роль у бойовій діяльності бригади... його мужність і залізна витримка, військова кмітливість і винахідливість допомогли польським партизанам вистояти і перемогти в жорстокому двобої з противником, що діяв при підтримці артилерії, танків, авіації. Заслуга його полягла в тому, що кероване ним партизанське формування завдавало ворогові відчутних ударів, чим значно полегшало пересування Радянської Армії і Війська Польського до кордонів Польщі". Таким він на завжди залишиться у народні пам'яті.

Михайло Бедь, історик, с. Теренове

Підземний хід відкритий і досліджений в 1992 р під час реставрації будинку № 16. Галерея йде в напрямку Хрестовоздвиженської церкви на глибині 2 м. Стіни і склепіння вимуровані цеглою. Висота підземелля 2,2 м, ширина—1 8 м. Печера напівзасипана землею.

Деякі люди просто одержимі бажанням розбагатіти, для інших пошук скарбів стає хобі ... Але в основі пристрасті до скарбів все одно лежить одвічно людське прагнення до легкого збагачення. Скільки років переводять себе вітчизняні шукачі скарбів на руїнах фамільного замку фабриканта-цукрозаводчика Терещенко, що під Житомиром! За деякими даними, підлога в цьому замку була викладена золотими рублями, та все торцем. Легенди-легендами, а одного разу, під час приїзду імператора в Житомир, Терещенко посипав літню дорогу до свого маєтку цукром і на санях з вітерцем прокатав гостей. Так що гроші у цієї сімейки були, і чималі. На початку шістдесятих років з-за кордону приїжджав син Терещенко. У відповідь на запитання про "золоту" підлогу він загадково промовчав. Це лише підбадьорило шукачів скарбів. Навіть зараз, як тільки наступає літній час, на руїнах замку Терещенко з'являються відпочиваючі всіх віків, які старанно роблять вигляд, що околиці замку їх приваблюють лише своїми чудовими краєвидами.

А коли заходить мова про скарби барона Шодуара, житомирські шукачі скарбів понурюються і відмовляються взагалі що-небудь говорити. У 1918 році влада в Житомирі переходила з рук в руки з швидкістю блискавки - білі змінювали червоних, потім були махновці, петлюрівці. Барон Шодуар сховав (природно, за чутками) на території свого маєтку дорогоцінні камені і золото. І хоча його маєток знаходився практично в центрі Житомира, де зараз міський парк відпочинку, це не заважало аж до сорокових років перекопувати по ночах алеї. Коли почалася війна, німці, теж заразилися думкою про діаманти Шодуара, перерили весь парк і навіть розкрили різаками бронзові статуї минулого століття. Окупанти сподівалися, що камені заховані в бронзі. Але статуї були пусті. І тоді начеб то німецький офіцер почав в люті стріляти в бронзові фігури. Кульові отвори до соьогодні видно в спині Артеміди ...

Про тутешні скарби можна говорити довго: отаман Маруся сховала десь під містом підводи із золотом, в житомирських підземеллях вже чотири або п'ять століть шукають бібліотеку Ярослава Мудрого. Можна припустити, що кожне місто приховує в своїх надрах золото і коштовності, на яких лежить скелет з ятаганом або маузером в руках.

Скарбошукацтво було досить поширеним в селянському середовищі. Часом золота лихоманка охоплювала цілі села. Замість того, щоб орати або сіяти, мужики збиралися в артілі (до двохсот чоловік) і йшли на пошуки скарбу. По півроку бродили по лісах, копаючи денно і нощно. Як правило, витівка закінчувалася невдачею. Якщо ж раптом щось було, то мужики ... хватались за сокири. До того ж, як повідомляють стародавні розшукові справи, селяни, що знайшли скарб, але приховавші його, були "у тортурах і у вогні".

Наприкінці XIX століття в Воронезькій губернії прославився шукач скарбів-фанатик, який обходив весь край вздовж і впоперек, розшукуючи скарби Кудеяра. Лише один з скарбів отамана, за легендою, складався з "... 60 парних волів підвод срібла, 10 пудів золота й цілого лотка дорогоцінного каміння". Навколо цього шукача скарбів годувалися ціла зграя всіляких аферистів, люди, втридорога сплавляли горе-шукачеві скарбів усілякі записи, креслення, замовляння, карти, схеми, розрив-траву і т. п., а також талісмани типу глини, видобутої опівночі з могили висельника, яка нібито допомагає взяти скарб.

Об'єктом пошуку скарбів, як правило, ставав курган, зруйнований замок, садиба чи ділянку лісу, історично пов'язана з чим-небудь видатним. Наприклад, на дні озера Кабан спочиває близько півтори сотні скринь з Ханський скарбами. У 1940 році один з них навіть вдалося підняти над поверхнею озера. Але ніхто так і не зміг дістати коштовності. Кажуть, через те, що скарбниця хана була змови придворними магами, і настільки сильним було заклинання, що аура його до сих пір стоїть над озером.

Чи не в кожному селі можна знайти старенького-"консультанта", який діловито і детально опише, де лежить скарб і як його можна дістати. Одого з таких консультантів, що проживає у шістдесяти кілометрах від Житомира, умовили розповісти про скарби. Ось що розповів дід Антон:

- Клад - це не жарт. Скільки люду полегло навіть на моїй пам'яті через золото прокляте! А тут по лісах є що шукати. Скарб - це не тільки монетки та камінці. Як тільки його зарили, над ним стають невидимі охоронні сили. Зазвичай господар золота, перед тим як заховати його, заговорює. У заговорі говориться про те, хто і коли зможе оволодіти скарбом. Буває, кладуть "на щасливого" або "на першого зустрічного", але скарб може бути заговорений і на людську голову або навіть на кілька голів: тобто, щоб роздобути скарби, потрібно погубити людину. Скарби ховаються до певної пори. Ніхто не може до них підступитися раніше відведеного часу. Як шукати скарби? Вони над землею дають про себе знати появою диму, вогнів, "червоних птахів". Де перехожому вдастся світлячок, там і шукати треба. На болотах скарби виходять із грунтових вод для просушки. Але це все брехня бабська. А є і правда. Мене ще мій дід навчав, що розумний вахлак (каторжник, розбійник - Авт.) скарб зариває в землю з особливими хитрощами. Ховати так, щоб ніхто не знав і не бачив, було важко і ніколи. Тому господарі скарбів копали ями начебто для убитих коней. А на низ непомітно укладався здобуток, який не можна було забрати з собою. Зверху кидали трупи коней, а траплялося, і загиблих людей. Така яма нашвидку присипалася і втикався простенький хрест. Так роблять і зараз. Камінці і золото ховали в могилку - як у громадянську війну, так і у Велику Вітчизняну. Кому прийде в голову розривати могилу?

- З кладемо можна "зустрітися" і в денний час, - серйозно продовжує дід Антон. - Якщо ти вдень побачив у лісі свиню або лошака, то десь поруч срібло, а якщо тобі пощастить і зустрінеш в лісочку півника, будь спокійний - на золоті стоїш. Дід мій навчав мене: якщо зумієш вдарити цю звіринку або пташку, перед тобою розсип грошей буде. Будь-який скарб охороняється. Тут і замки різні, а в якості сторожів бувають душі звірів і людей. Старі люди говорили, що разом з кладом закопували і людину, яка стерегла камінці до тих пір, поки хто-небудь не змінить її. Шукачі скарбів розповідають про жеребців, що ржали в могилах, вовків, які нападали на землекопів, веселих козаків, які сидять на діжці з грішми, - кожному зустрічному служивий пропонував горілку чи гроші. Хто вибирав монети, той замість нього залишався сторожувати скарб.

Скарби краще шукати у Великодню ніч або в травні, в день святого Симона Зілота. В народі його називали Золотом, вважаючи, що апостол повинен допомагати шукачам скарбів. Третій і найбільш плідний, за народним повір'ями, день - Івана Купала. Купальская ніч приносить щастя тому, хто рівно опівночі при місяцеві зійде на вершину кургану, гляне на свою тінь і виміряє її - на цій відстані і заритий скарб. Деякі, правда, уточнювали, що потрібно ще додати приблизно дві ступні, так як ті, хто колись закопували скарб, були зростом вище.

Легенди легендами, а я сам знаходив в міському парку мідні царські монети. Так що скарби реальні. І шукати їх потрібно, застосовуючи повний арсенал сучасних засобів. Зрозуміло, що сучасний шукач скарбів не обійдеться без міношукача. А інші прістрої? З цим питанням я звернувся до групи хлопців, які довгий час шукають скарби на теренах Волині.

- Є багато різновидів приладів, які застосовуються для пошуку скарбів. З дешевими добре гуляти по пляжам, здобуваючи початковий досвід роботи з металошукачами, - пояснює Валерій. - Є універсальні прилади, орієнтовані на серйозний пошук "скарбів". Для користування ними потрібна деяка підготовка: апарати мають кілька режимів роботи, серед яких обов'язково є статичний режим точного виявлення. Є комп'ютеризовані прилади, що дозволяють здійснювати детальний аналіз прихованих об'єктів за розміром, металом і глибиною. Але я не чув, щоб вони були в Україні. Це - російські "заморочки". Існують також прилади для пошуку великих об'єктів на великій глибині (2-6 м), підводні герметичні пристрої для виявлення скарбів на дні водойми. Користуються популярністю прилади для пошуку окремих об'єктів з дорогоцінних металів (саморосле золото, срібло). Сюди ж можна віднести магнітометри для виявлення заліза.

Якщо говорити про вартість, то вона починається з $ 100. Коли ж пропонують прилад дешевше, то це або саморобки, або бракований фірмовий зразок. Техніка для пошуку скарбів самого простого, але фірмового зразка навіть у Росії коштує від $ 200 до $ 2000, а окремі моделі для професіоналів - до $ 10 тис. Але адже для пошуку скарбів потрібні не тільки металошукачі, але і перевірена команда, і ... пістолет. Хоча б газовий або пневматичний. Повірте мені, чи за свої тридцять з гаком років я встиг надивитися, як люди, знайшовши скриньку з двома нещасними золотими червонцями, з перекошеним обличчям з лопатою в руках йдуть на тебе.

Знайдений предмет може виявитися або скарбом, або сміттям. Але якщо ви все ж таки запідозрили в ньому щось цінне, не намагайтеся очистити знахідку нічим іншим, крім м'якої щітки з мильною водою. Для видалення оксидів з поверхні металу ні в якому разі не використовуйте кислоту або абразивні матеріали. Багато починаючих шукачів безнадійно зіпсували найцінніші знахідки.

Монети можна знайти практично скрізь. У всі часи люди носили при собі гроші і якась їх частина втрачалась. Якщо ви знайшли монету, не полінуйтеся визначити, що вона із себе представляє, зазирнувши у відповідний каталог. Часто знаходяться прикраси, які, як і гроші, мають властивість загубленихі. Це персні, сережки, натільний хрести, усілякі підвіски і нашийні бляшки. Переважають вироби з міді та її сплавів, рідше - зі срібла. Золоті предмети на Русі завжди відрізняли знатних і дуже багатих людей, тому ймовірність знайти за допомогою металошукача старовинні золоті прикраси практично дорівнює нулю. Хоча не даремно в народі кажуть: хто шукає, той знаходить.

Житомир - одне з найдавніших поселень краю. Його історія, як і багатьох інших, трагічна. Чисельні напади татар, експансія Польщі та Литви, призвели до знищення цілого шару культури і, зокрема, документів, зміст яких розповів би про неоціненні факти з історії міста і краю. Адже і досі є проблемою дата заснування міста. Місце його первісного знаходження. Місто зберігає ще чимало таємниць і загадок серед них - підземелля.
За час його існування, жоден з вітчизняних дослідників, на жаль, не приділив їм необхідної уваги і, як наслідок, сьогодні жоден адміністративний заклад міської і обласної влади не володіє інформацією про підземелля. Спроби потрапити в загадкові кам'яні печери, розкрити таємниці, відшукати хоча б частину тих скарбів, що зберігає в собі підземелля, відбувалися неодноразово. Ентузіастами доводилось долати лабіринти підземних залів, розбирати товщі завалів. На кожному кроці на них чекали пастки. Не завжди такі експедиції приводили до успіху. Кам'яні печери все ще зберігають чимало таємниць і загадок. А будь-яке явище, що довгий час було недосяжне погляду простої людини, як відомо, з часом огортається таємницями та легендами. Не є винятком і Житомирські підземні ходи.
Так, в одному з переказів йде мова про те, що підземні ходи на території мітста почали будувати ще слов'яни-язичники задовго до введення християнства. Продовжили цю справу ченці-візантійці. Добудовували поляки з литовцями. І коли в XI сторіччі на Русь почастішали напади татар, київські ченці частину своїх скарбів перевезли і сховали в Житомирських печерах.
Багаточисельні напади кочівників досягли Житомира. Легенда розповідає про те, що коли вороги оточили місто, то кілька тисяч дружинників з кіньми, зброєю і частиною житомирян спустилися під землю. Татари спалили місто. Вирізали тих мешканців, що були в місті і залишилися ночувати на руїнах, насолоджуючись перемогою. Під ранок із своїх схованок вийшла житомирська дружина й знищила нопрошеніх гостей.
В один з наступних нападів кочівників на місто, його мешканців вирішили сховати все найдорожче в підземеллі. Доручили це найповажнішому, який спустився під землю з скарбами і не повернувся. У XIX ст. була створена експедиція за скарбом підземного міста. Смілівці спустилися під землю і не повернулися. Були організовані пошуки. Але слідів експедиції відшукати так і не вдалося.
Через неможливість перевірити легенду, тим більше, що жодного разу не було знайдено нічого, про що можна було б говорили як про скарб. Відмітимо, що в підземних ходах є штучні печери, або ніші для зберігання скарбів, існування яких засівдчено археологами. За повідомленням київських газет один з найбільших скрабів золотих і срібних виробів був відкритий О. С. Аненковим у 1842 р.. неподалік Десятинної церкви у спеціально для цього спорудженій печері. 1
Про можливість існування скарбів на території нашого міста свідчать деякі документи.2 Так, у 1882 р. на Крошні було виорано горщик з 1565 срібними польськими монетами часів короля Владислава IV, а також миска з 1253 срібними монетами часів від Сигизмунда І до Сигизмунда III. В тому ж році було знайдено скелет на розі вулиць Нільської і Кафедральної з кинджалом в срібних ножнах, і миска із 178 польськими монетами. У 1895 р. на Замковій горі знайдено скарб дрібних російських монет часів князя Олександра Михайловича.
Існують цікаві дані про те, що коли Житомир знаходився під владою Речі Посполитої, поляки створили таємну підземну майстерню, в якій вирощувався спеціальний грибок для захисту підземних печер від непрошених гостей. Той, хто потрапляв під землю, повинен був загинути від ядовитих випаровувань страшного грибка. Легенда може бути і дійсністю, якщо зважати на те, що під час розкопок гробниці польського короля Казимира із чотирнадцяи вчених, які брали участь в розкопках, дванадцять чоловік померли на протязі року. Винуватцем їх смерті, як вважають вчені, став грибок, аналог якого відповідає грибку єгипетських пірамід...

О.В.Кравчук

Від автора.

Про підземні галереї Житомира до останнього часу нічого не було відомо. Вони залишалися в тіні і не привертали уваги суспільства. В наш час про їх існування ставало відомо найчастіше внаслідок провалів, які час від часу відбувалися в різних куточках міста.
У післявоєнний час більшу частину підземель була засипано, оскільки, перебуваючи в аварійному стані, ставили під загрозу наземні споруди.
Мине ще деякий час і від багатьох Житомирських печер - цих загадкових пам'яток історії і старовини не залишиться і сліду. Велика кількість підземних ходів (відомих і невідомих) вже знищена. Процес цей триває і нині. В даному випадку час працює проти нас - підземні галереї зникають, так і не відкривши своїх таємниць А що ж відомо про ті печери, в яких вже побували дослідники? На жаль, обмаль. Широким колам матеріали цих досліджень невідомі. Складається враження, що задовольнити ту цікавість, яку викликають сьогодні Житомирські підземелля, майже неможливо.
Тому автор поставив за мету зібрати все, до найменших дрібниць і дати якомога ґрунтовнішу характеристику цих загадкових пам'яток старовини.
Безумовно, дослідження підземних галерей буде тривати надалі І, можливо, з часом стануть відомі нові важливі факти, що значно доповнять наші знання про підземні ходи Житомира.
Автор буде вдячний за надіслані матеріали, що допоможуть глибше розкрити дану тему.
Матеріали слід надсилати за адресою 262003, м. Житомир, вул Перемоги, 54, обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, тел 25 28-52.м

О.В.Кравчук

Старожили розповідають, що під час церковного розколу у XVIII ст частина житомирських старообрядців пішла під землю і створила там так звану катакомбну церкву. Якщо вірити цим розповідям, то під містом існує три таких церкви. А пустельництво на Поліссі існувало і у XIX ст. Так, в одному з випусків "Київського слова" за 1888 рік була розміщена стаття про те, що на Волині, поблизу одного селища є розгалужена печера, в якій проживали
селяни-пустельники.
На початку XX сг. міською управою була створена комісія у складі військових, яка ставила за мету дослідження підземних галерей міста. Згодом комісія склала звіт про проведену роботу, а також карту досліджених печер. Але через деякий час за нез’ясованих обставин ці документи зникли з архіву управи. Аналогічна комісія у ці ж роки працювала у Бердичівських підземеллях. Тоді було досліджено блюько 130 ходів і 78 підвалів.
Під час громадянської війни таємничими ходами зацікавилось командування петлюрівських військ. Розповідають, що під час відступу з міста в Житомирських лабіринтах вони заховали майже тридцять возів награбованого.
В 30-ті роки доля підземель сумна, їх використовують як могильники. Старожили розповідають, що в них ховали трупи розстріляних в НКВС.
Коли Житомир захопили німецько-фашистські загарбники, ними була створена спеціальна команда, що повинна була вивчити підезмелля міста. Результатами цих досліджень і досі невідомі. В роки війни чимало житомирян рятувалося від облав, що проводилися окупантами, і бомбардувань в підземних лабіринтах. Ними скористувалися і радянські військовополонені для втечі з тюрми, що була розташована по вул.Черняховського. Розповідають, що при звільненні міста, один із загонів партизан через підземний хід дістався в центр міста, що в значній мірі посприяло звільненню Житомира радянськими військами від німецько-фашистських загарбників Внаслідок багаточисельних бомбардувань в місті відкрилось чимало входів в підземелля. В останніх тоді знаходили собі притулок злочинці, які ховались там самі і ховали награбоване, та безпритульні. Цікаво, що в ті часи на житомирському базарі навіть карту підземель міста можна було придбати за безцінь.
У 50-ті роки карта підземних ходів демонструвалася і в краєзнавчому музеї. На стендах виставочних залів були представлені фотокартки склепів, схеми печер, документи, що свідчили про історію виникнення та розвиток підземель. Але раптово документи зникли з музою та архіва.
У листопаді 1953 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена мережа підземних галерей. Однією з них скористувалися ув'язнені, для втечі, що працювали на будівництві. Та про існування цих ходів було відомо і охороні, і поки ув'язненні пересувалися по одній з печер, на другому кінці їх вже чекали.
Довгий час цей епізод з історії житомирських підземель вважався легендою, вигадкою. Але літом 1993 року пощастило відшукати людину, якм була свідком тих подій. Зі слів Ринькаса Ф. А. двоє ув'язнених дійсно намагалися втекти по одному з ходів. Але через півгодини повернулися. Свій вчинок вони мотивували тим, що невистачило повітря і єдиним виходом було повернутись.
Як повідомляє одна з житомирських газет, тридцять років тому один з житомирян пообіцяв здивувати своїх "земляків" підземним відкриттям. Та незабаром загинув при загадкових обставинах. Не виключено, що в основу легенди лягли події, що дійсно мали місце в історії Житомира. Чверть століття тому мешканець міста Журавльов А. Г. прагнув співставити викид води на греблі поблизу Бердичівського моста з обвалами в місті. Можливо, як вважав дослідник, при піднятті рівня води на річці, частина й потрапляла в підземелля, один з виходів якого знаходився поблизу греблі, її потоки розмивали глиняні галереї. А це в свою чергу призводило до обвалів. Зі своїми розрахунками Олексій Георгійович звертався до міської адміністрації. Але ту не зацікавили такі дослідження. Пізніше, багато житомирян, що побували у підземеллях, відмічали той факт, що деякі ходи повністю затоплені водою.

О.В.Кравчук

Адреса 12500, м. Коростишів, вул. К. Маркса, 52
Телефон (04130) 3-62-27

Адреса 11200, смт Ємільчино, вул. Кірова, 4
Телефон (04149) 4-24-32

Адреса 12600, смт Брусилів, вул. Лермонтова, 3
Телефон (04162) 2-16-13

Більше півроку працює експедиція «Житомирського вісника» над вивченням підземних ходів Житомира. У складі групи: працівники, військовослужбовці, студенти. Є свій лікар. Всі учасники мають досвід підземних робіт.

Початок був вдалим. У перші дні було відкрито кілька ходів, де знайшли багато знахідок, які мають історичну цінність: аптечні флакони кустарного виробництва, пляшки з конусом на дні, глечики, бронзові та мідні замок та тарілка, вилка, залишки прикраси з ікон. Фахівці із краєзнавчого музею підтвердили, що всі знахідки ставляться до ХVIII-XIX ст.

На 7-метровій глибині почалися обвали. Без спеціального обладнання йти далі було небезпечно. Тимчасово роботи були припинені. Випадок звів групу з чодловіком, якого в дитинстві один чернець - колишній в'язень Соловків - навчив мистецтва під землею, розповів про забуте спорядження, яким користувалися наші предки. Частину з цього арсеналу було взято на озброєння і, заручившись підтримкою рятувальних служб, спелеологи продовжили працювати...

І знову - нові знахідки, нові завали. Часто доводилося працювати дитячою лопаткою і щіткою, щоб не зіпсувати знахідку.
Вивчаючи ходи, є чому дивуватися. Щоб прорити хід на 7-метровій глибині в суцільному плавуні, потрібна гарна майстерність. А будували цілі підземні лабіринти з заплутаною системою ходів, вентиляційною системою, пастками (які діють до цих пір!), «Чортовими колами», якими можна було ходити днями і не знайти виходу, кам'яними мішками.

Ми захоплюємося величчям єгипетських пірамід, Олександрійського маяка, іншими чудесами світу, а про наших майстрів нічого не знаємо...

Адрес: м.Житомир, Київське шосе, 139
Телефон: (0412) 36-62-64

Адреса 11500, м. Коростень, вул. Грушевського, 60/2
Телефон (04142) 4-10-30

Адреса 10014, м. Житомир, Соборний майдан, 1
Телефон (0412) 37-04-77

Адреса 11700, м. Новоград-Волинський, вул. Кірова, 50
Телефон (04141) 2-10-37

Адреса 11300, смт Лугини, вул. К.Маркса, 2-а
Телефон (04161) 9-11-06

Адреса 13306, м. Бердичів, вул. К. Лібкнехта, 128
Телефон (04143) 2-00-91

Адреса 10003, м. Житомир, вул. Перемоги, 55
Телефон (0412) 37-47-76

Адрес: м.Житомир, вул. Баранова, 4
Телефон: (0412) 36-15-97

Адрес: м.Житомир, проспект Миру, 34
Телефон: (0412) 20-65-18

Адреса 11700, м. Новоград-Волинський, вул. К. Маркса, 13
Телефон (04141) 5-20-84

Адреса 13400, смт Андрушівка, пл. Леніна, 7
Телефон (04136) 2-19-49

Адреса 11500, м. Коростень, вул. Вигівського, 28-г
Телефон (04142) 3-08-30

Адрес: м.Житомир, вул. Київська, 3
Телефон: (0412) 37-50-83

Адреса 13000, смт Дзержинськ, вул. Леніна, 103
Телефон (04146) 9-20-58

Більша частина ходів будувалася в XVI столітті, хоча є ходи, створені в XII-XIII століттях. В них житомиряни ховалися від набігів кочівників. За легендою, саме в Житомирському підземеллі ченці київських Печерської Лаври в 1240 р. заховали частину своїх скарбів, рятуючись від монголо-татар.

Існував навіть, кажуть, підземний вхід, що з'єднує Київ та Житомир. Самі спелеологи, однак, у це не вірять. Хоча був випадок, коли, спустившись під землю на Богунії, хлопці вийшли на поверхню ... в Іванівці. Доходили навіть до Денишів, причому на поворотах і перехрестях ходів бачили чавунні покажчики з написами на латині. Ширина ходів така, що можуть вільно роз'їхатися два вози (!).

У Житомирі відомі три підземні церкви. Під будівлею колишньої в'язниці по вулиці Черняховського збереглася келія ізуїтського монастиря. Існувала десь підземна плантація з вирощування отруйного грибка, спорами які ого засипали гробниці польських магнатів. Шукачів скарбів, що порушили спокій покійних, чекала повільна смерть від отруєння.

Але й крім грибка шукачів пригод чекало чимало неприємностей: перевертається під ногами підлога, що приховує під собою ями з гострими кілками, розсуваються стіни, падаючий на голову гранітний потолок, лабіринти і т.д.

Спелеологи знаходили старовинну зброю, різні замки, ланцюги, знаряддя праці. Одного разу у районі площі Перемоги виявили стародавню бочку з вином, але от скарбів знайти не пощастило. Є, правда, якась загадкова конкуруюча група «викрадачів гробниць», що спеціалізується на скарбах і періодично загрожує нашим спелеології. Але хто вони і хто стоїть за їх спинами - невідомо ...


Величезний інтерес до загадкових підземних ходів породив чимало легенд про багатометрову їх протяжність. Так житомиряни, знаючи, що печерні ходи є в інших містах області, були глибоко переконані, що підземні галереї тягнуться на десятки кілометрів, і, ввійшовши до них у Житомирі, можна вийти в Дениших, Кодні, Бердичеві. Щодо останнього населеного пункту навіть існує легенда, що вершник з Бердичівської фортеці, що мчався до Житомирському замку по підземному ходу, добирався туди за півгодини, змінюючи під землею коней.

Це всього лише легенда. А ось і конкретні свідчення очевидців і навіть самих учасників тих подій. Як розповів Янушевіч Г.В., у 60-ті роки в районі кінотеатру «Україна» був невеликий провал. Коли його розширили, то виявили підземний хід. Тоді вчитель фізики 12-ї школи з групою хлопців і зайнявся «дослідженням» мережі підземних ходів міста. На деяких розвилках вони зустрічали чавунні таблички з подальшим зазначенням напрямку ходу. Були такі, які показували на Овруч, Кодню, Дениші. Для подолання останньої відстані знадобилося близько шести годин. Орієнтувалися під землею по компас, шум води. Але піднятися на поверхню так і не змогли. Вихід з кам'яної галереї загороджував завал, розібрати який так і не вдалося.

Ще розповідають про те, що в районі парку Гагаріна збереглися підземні стайні з стійлом і конов`язями; що є хід, який проходить під р. Тетерів в сторону Зарічан; що на Польському цвинтарі є ходи, що йдуть на Хмельницький, Овруч, Коростень, що...

Житомирські підземелля - унікальні, невивчені пам'ятники історії. Вони були складовою частиною замку-фортеці. Їх історія тісно переплетена з історією Замкової гори.

Початок виникнення підземних ходів відносять до XII століття. А будувалися вони до XIV-XVI ст.

Житомир вперше згадується в 1240 р. в літописі «Повість временних літ». У Литовських документах на початку XIV століття.

Мешканцями цього поселення було одне з племен древлян.

У XII столітті почастішали набіги кочівників, виникла перша необхідність у створенні фортечних стін, валів, підземних ходів. Під час облоги в них ховалися городяни, зберігалися коштовності. Через підземні ходи захисники замку поповнювали запас води та продовольства, робили вилазки в тил ворога. Близько 80 великих і малих татарських набігів, пережила Волинь, що говорить про необхідність існування таких ходів.

У 1321 р. місто опинилося під владою Литви. Литовці розширили і зміцнили замок, і вже в 1432 р. Житомир згадується в числі найбільших міст Литовського князівства. Місто стає типовою середньовічною фортецею. Замок був розташований на Замковій горі (займав територію від Краєзнавчого музею до обривів р. Кам'янки та Чуднівського мосту). З боку р. Кам'янки піднімалася стрімка і практично неприступна гора, з інших боків замок був оточений земляним валом з частоколом. Стіни являли собою дерев'яні зруби, всередині засипані землею. Фортеця мала форму неправильного шестикутника з трьома воротами і п'ятьма кутовими вежами. До головної вежі вів підвісний міст. З усіх боків замок оточував рів, наповнений водою. У ці роки знову було побудовано безліч підземних ходів. Частина з них була викладена камінням та цеглою.

До цього часу належить і одна з самих перших згадок про підземелля. У документі говориться про те, що у зв'язку з відсутністю на Замковій горі колодязя, необхідно прорити хід в сторону р. Кам'янки. Хід був прорублен в скелі. На його спорудження житомиряни витратили більше 50 років. Пізніше, за часів народних повстань, через підземні ходи втікала шляхта, рятуючись від гніву повсталих.

В 1802 р. замок згорів. На залишившихся валах губернатор влаштував бульвар. Близько 1890 р. міська дума розпродала городище під приватні садиби. Вали були сплановані і замок зник. До цього часу підземні ходи втратили свою стратегічну цінність. І з другої половини XVIII століття використовуються як сховище с/г продуктів. А згодом перетворюються в обузу для міста. Час від часу в різних кінцях міста трапляються провали, в глибині яких видно кам'яні склепіння...

Підземні ходи манять до себе своєю невідомістю, але не кожен наважуються відвідати ці пам'ятники історії. Нещодавно група студентів Житомирського педінституту на чолі з О. Кравчуком, що займається вивченням підземель, виявила і вичистили черговий вхід у підземелля на Замковій горі. А вже на наступний день кожному з бравших участь у розкопках подзвонили невідомі і пригрозили, що якщо молоді люди ще раз захочуть відвідати підземний хід, то їх просто відправлять на «той світ». Ось що сказав з цього приводу науковий співробітник Житомирського краєзнавчого музею А. Тарабукін:

- Те, що хлопцям погрожували - не дивно. З багатьма пошуковця траплялося те ж саме. Я не раз чув, що в Житомирі діє група шукачів скарбів, які шукають в підземеллях золото ізуїтів і монастирську бібліотеку. Можливо, саме вони і намагаються відлякати людей від підземель.

Кажуть ще, що в підземних ходах приховані архіви КДБ, що в них зберігає награбоване добро мафії...

Разом з тим житомирські підземелля - це унікальні творіння людських рук - мають потребу в ретельному вивченні компетентних в історії та археології людей. Інакше вони просто загинуть. Вже зараз вивчення ускладнюють повсюдні завали.

Адреса 13313, м. Бердичів, вул. Леніна, 30
Телефон (04143) 2-03-64

Адреса 11400, смт Народичі, вул. Леніна, 175
Телефон (04140) 9-17-56

Вивчені останнім часом ходи дають підстави стверджувати, що більшість з них знаходиться на глибині трьох і більше метрів. Стіни і склепіння ходів зроблені з каменю, цегли, подекуди з дерева. Температура повітря в ходах - стабільна.

В одному з ходів експедиція виявила цікаву теплокамеру, в якій склепіння складаються з двох шарів ніби пиріг. Тільки в цьому «цегляному» пирозі замість повидла - повітря. Таким же чином зроблені і стіни приміщень. Завдяки чому тут підтримується стабільна температура.

Не виключено, що підземелля Житомира мають схованки. Але поки що експедиція не зустріла жодного. Робота триває.

Адрес: м.Житомир, майдан Перемоги, 6
Телефони: (0412) 22-86-93, 22-67-72

Адреса 10000, м. Житомир, Соборний майдан, 1
Телефон (0412) 37-84-18

Вмирає Олександр Кравчук - керівник групи спелеологів, у віці 33 років.

Кажуть, що матеріалів про підземні ходи було достатньо, щоб написати і захистити дисертацію.

Все своє життя Олександр намагався викликати інтерес у міськвиконкомі до Житомирського підземелля, але наші «держиморди», так і не зацікавилися даним питанням.

На даний момент місцезнаходження матеріалів невідомо...

Богунскій підземний хід знаходився на лівому березі р. Кам'янка в урочищі Суріна гора.

Він був відкритий у вересні 1981 р. при геологічних дослідженнях місцевості буровим майстром О.М. Ковтуном.

Вивчали його в різний час експедиції під керівництвом І.І. Ярмошіка і О.О. Тарабукіна.

Підземний хід прорито в лісовому грунті на глибині 6 метрів. Він тянется з півночі на південь загальною довжиною до 20 м.

Висота підземелля в різних його частинах становила від 0,30 до 2,1 м.
Від центральної галереї в північній та південній частинах ходу відходять невеликі кімнатки, висота яких не перевищувала 1,2 м.

У південній частині галереї, на стіні в глибині однієї з ніш, виявлена стародавня напис на старослов'янському мовою.

Зроблена вона на лісовій породі. На думку українського вченого С.О. Висоцького напис відноситься до XV-XVI ст.

Швидше за все, це підземелля з'єднувалося з Польським кладовищем, а звідти, ймовірно - з Замковою горою.

На жаль, Богунский підземний хід через підвищений до нього інтересу з боку непрофесіоналів був пошкоджений, напис знищено (ймовірно, шукали скарби), а вхід засипаний.

Адреса 11600, м. Малин, пл. Соборна, 6-а
Телефон (04133) 5-25-61

Адреса 12100, смт Володарськ-Волинський, вул. К.Маркса, 1
Телефон (04145) 2-23-98

Адреса 13100, смт Любар, вул. Леніна, 39
Телефон (04147) 2-14-88

Більше року працювала в древніх підземних ходах Житомира спеціальна експедиція «Житомирського вісника», до складу якої входить кілька спелеологів-ентузіастів. Але їхніх зусиль було явно замало. Тим більше, що офіційні структури уперто робили вигляд, що підземелля немає, тому немає ні таємниць, ні проблем.

Так ось нещодавно при місцевому Товаристві охорони пам'яток з розрізнених груп сформувався об'єднаний археологічний спелеозагін. Розроблено чітку програму наземних і підземних досліджень. Планується дослідити Замкову гору.

Загін має вже перше бойове хрещення. І познайомився з діями «доброзичливців» ... чистили від глини плавуна один з ходів - метр за метром. Пережили кілька обвалів і починали все з початку. Трохи не потрапили в хитру пастку - ще діючу. Щоб не ризикувати більше, вирішили прорив запасний колодязь. Тиждень били 5-метровий шурф. Тоді-то «доброзичливець» і перерізав найближчу трубу водостоку. Вода затопила і знову обвалився хід. Але сліди, залишені потоками води, а ще й біолокація, дали напрямок. Досить швидко спелеологи виявили новий підземний хід, велику комору, продовження ходу, ніші в ньому, повітревідводи, ще дві кімнати, розгалуження входу і навіть цілий зал площею 50 кв.м. і висотою до 4 м. Словом, частину цього підземного царства. У залі знайдено запаси будівельних матеріалів, глечик з минулого століття і пляшки з 1939 року.

З цього залу ходи йдуть далі. Дослідження триває...

Адреса 12700, смт Баранівка, вул. Леніна, 12
Телефон (04144) 4-22-16

Невід'ємною частиною старого Житомира були його підземні ходи, які не раз рятували городян від набігів ворогів. За всю історію їхнього існування жоден з дослідників не приділяюв їм належної уваги. І як наслідок цього - на сьогоднішній день жодна з установ міста не має в своєму розпорядженні належної інформацією про підземні ходи.

Крім науково-історичного, підземелля мають і велике практичне значення. Місто стоїть на ходах. А це не виключає можливість обвалів.

На ряду з існуванням ходів у місті була дренажна система - система відводу грунтових вод. Протягом багатьох десятиліть вона рятувала місто від повеней і обвалів, відводячи воду в р. Кам'янка (місто стоїть на кристалічному щиті, шар осадових порід малий, воді нікуди йти). В результаті бездумного будівництва дренаж у багатьох місцях був перекритий, що призвело до затоплення підвалів по вул. Комуністичній, Щорса, р-ну центрального універмагу, центру міста.

Протягом 2-х з половиною років дослідженням підземних ходів займається група спелеологів-ентузіастів. Основна мета робіт - дослідження житомирських підземель з наступним відтворенням карти ходів. Група має у своєму розпорядженні вже і конкретні результати.

1. На підставі матеріалів роботи групи опубліковано 14 статей.
2. У Житомирському педінституті, Військовому училищі, ряді шкіл міста проведено серію зустрічей, присвячених історії міста і підземним ходам.
3. Краєзнавчому музею передано близько 40 предметів старовини. Фахівці датують знахідки XIV-XIX ст.
4. Знайдений ряд документів та зібрано близько 300 свідчень, які підтверджують існування підземних ходів.
5. Група, єдина в місті, має у своєму розпорядженні матеріали з дренажної системи, топозйомками ходів, фотографіями.
6. Групою практично відтворено карту підземних ходів одного з районів міста та здійснено ряд експедицій по області.

Загадкам і таємниць підземних знахідок була присвячена публікація «Що шукали фашисти в житомирських підземеллях?» ( «Бізнес клуб 17 березня 1999 р). Продовжуючи цю тему, ми будемо коротенько нагадувати певні деталі тієї попередньої публікації і доповнювати їх новими відомостями. А попутників у нас буде двоє. До вже відомого вам Сергія Собчука (нагадаємо, він зараз - заступник директора однієї з житомирських фірм) ми попросили приєднатися Павла Шмуневского,який чимало часу і сил присвячує вивченню інтригуючих сторінок історії нашого краю (крім іншого, він є керівником військово-патріотичного об'єднання «Пошук»).

У минулій публікації ми згадували про разповіді старожилів про те, що ще перед першою світовою війною спеціальна комісія (з переважанням у її складі військових) склала детальний звіт про вивчення житомирських підземель, але що було в тому звіті - невідомо, бо документи безслідно зникли (залишилася лише досить велика папка з відповідним написом). Згадувалися і розповіді старожилів про те, що, увійшовши в Житомир в 1941-му, фашисти першим ділом організували спеціальну команду і почали обстежувати підземелля, причому із зони пошуків (район нинішньої Соборної площі) виселили місцевих жителів, саму зону обнесли високим дерев'яним парканом і розвісили оголошення про те, що будь-який прояв інтересу до розкопок буде каратися смертю Чим керувалися фашисти в своїх пошуках? Не тими чи зниклими документами?
Якщо фашисти шукали так ретельно, то могли, по крайней мере, напоротися на вино. Виявляється, в підземеллях воно трапляється.
П. Шмуневскій –З розповіді Миколи Захаровича Балюка, який після війни працював у відділі капітального будівництва Житомирського міськвиконкому й проїжджаючи в машині через площу, нині Соборну, де розбирали руїни на місці нинішнього кутового будинку з перукарні, він з подивом зауважив, що роботи чомусь не проводяться. З огляду на суворі порядки того часу, Микола Захарович вирішив з'ясувати причину такого перекуру. Зайшов в руїни - вся бригада на місці, в затишному кутку, але поголовно - п'яні! Розповіли, що знайшли лаз в підземелля, де і знайшли вино в пляшках ще дореволюційного розливу « Хоч би не отруєні », - подумалося тоді Балюку. Але нічого, обійшлося.

До речі кажучи, такі хмільним знахідки трапляються не тільки в Житомирі. В одному з номерів журналу «Киевская старина» за 1900 рік довелося прочитати статтю Я. Мердера, в якій повідомлялося, що ще на початку нинішнього століття бочки з вином знайшли офіцери зі спеціальної групи, обстеживши підземелля в Бердичеві.

Утікач з казанком монет.

У минулій публікації ми в трохи жартівливій манері повідали міську легенду про те, що влітку 1941 року, перед вступом фашистов в Житомир, городяни на перехресті нинішніх вулиць Київської та Московської - спішно закопали на десятиметровую глибину одинадцять скринь з накопиченими скарбами загальною вартістю в кілька мільярдів доларів . Так ось, скрині скринями, але дещо саме в тому місці було виявлено майже чотири десятиліття тому.

П. Шмуневскій: - Один давній знайомий свого часу розповів мені про комічним випадку, що мав місце, коли на перехресті вулиць Київської та Московської будувався кутовий будинок через дорогу від універмагу (там до недавнього часу розміщалася дієтична їдальня). Сам оповідач був тоді школярем, жив у сусідньому будинку роблячи уроки, цікавості ради поглядав у вікно. На вулиці працював екскаватор Коли він в черговий раз зачерпнула ковшем, в породі щось блиснуло, кілька роззяв кинулися туди за відповіддю на запитання «що це?», Але спритнішим всіх виявився екскаваторник схватив казан з монетами, дав деру вздовж вулиці Московської. Що було далі з тією знахідкою і втікачем - залишається тільки здогадуватися...

Наші предки рили по-стаханівськи.

Виявляється і під час будівництва універмагу чотири десятиліття назад житомиряни бачили провали в підземеллі. Актуальна «підземна» тема і для півночі елітного мікрорайону. Це там де вулиці Малікова і Клосовського розділені великим яром. Коли тема оповзнів грунту із загрозою житловим будинкам ще кілька років тому тільки починала набувати зловісного звучання від головного інженера проекту КП «Житомирпроект Григорія Кравчука довелося почути, що під поверхнею тамтешніх схилів з давніх часів збереглися підземні ходи і печери, в яких наші предки ховалися під час ворожих набігів.
У Бердичеві ще сто років тому було обстежено 130 печер. Різною мірою досліджені підземні галереї в Дзержинському, Овруцькому, Чуднівському, Андрушівському, Коростишевському районах у Радомишлі і Новоград-Волинському. А ще в селі Кодня Житомирського району.

П. Шмуневскій: Одразу слід зауважити, що Кодня значиться серед найдревнейшіх населених пунктів Житомирщини, походить з Київської Русі. Стародавнє городище збереглося до наших днів. Але особливо інтригуючими є підземні ходи (це частина давніх оборонних споруджень). Мережа ходів відрізняється складною структурою і для її обстеження в 1982 році в Житомирі була зібрана невелика експедиція і в кінці серпня ми прибули до місця біля дороги недалеко від мосту через річку Коденку звідки підземний хід тягнувся в напрямку городища. Починався він довгим вузьким коридором висотою трохи більше півтора метра але далі висота збільшувалася і вже через два десятки метрів ми дісталися до просторого приміщення з стелею в два з половиною метра. Деякі з коридорів розходиться звідти в різні сторони і закінчувалися обвалом або тупиками. Хоча ми опинилися на глибині 7-9 метрів, повітря у підземеллі був чистим і свіжим що забезпечувалося численними повітропроводами в стінах. Але в підземних ходах не до комфорту. Треба бути уважним. Та ж мережа ходів у Кодні побудована так, що можна в підземних коридорах блукати цілий день але так і не знайти виходу. Це було зроблено для дезорієнтації ворогів від яких місцеві жителі і ховалися під землею ще близько півтисячі років тому.

З Собчук - Мені довелося бути серед членів тієї групи, яка обстежувала підземні ходи в Кодні. Зізнаюсь це досить гострі відчуття, коли слідом за товаришем пробираєшся по вузькій «кишці» в надії, що не присипле, не завалить і що рано чи пізно має стати просторіше і можна буде випростатись у весь зріст. І вже потім розумієш, якою розгалуженою і досить масштабною є мережа підземних ходів у Кодні. А на стінах і стелях збереглося чимало написів різного часу, які являють собою цікавий матеріал для фахівців-дослідників. Головне тут - не запізнитися і не допустити варварства, як це мало місце в Кодні, де в минулому десятилітті було підірвано красень - собор, споруджений у 1826 році і лише трохи поступався висотою кафедрального собору в Житомирі.

Ми вже повідомляли про дещо загадкову загибель житомирянина, який займався підземеллями кілька десятиліть тому. Так ось, Павло Шмуневскій уточнив те повідомлення. Дійсно коли на початку п'ятдесятих будували обком партії головний геолог «Облпроекта» С. Буравльов, який брав участь в тому будівництві склав докладні схеми підземних ходів, які в 1953-1955 роках були розкриті буровими шпарами. Крім того С. Буравльов позначив збережені глибокі підвали і передбачувані підземні ходи. Про виконану роботу він розповів в присутності кількох людей підкресливши, що бачив таке, таке! ». Мовляв доведе справу до кінця - і буде сенсація! А через десять днів Буравльова знайшли мертвим на березі Кам'янки (за офіційною версією потонув але, в такому випадку, як він опинився на березі?)

Восени 1981року, під час геологорозвідувальних робіт, - на високому березі річки Кам'янки в Житомирі виявлено підземну печеру. При детальному огляді на одній із її стін побачили стародавній текст. Знахідка одразу ж привернула увагу як науковців, так і громадськості. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею, археолог О. Місяць, співробітник Інституту археології АН УРСР М.Ю. Брайчевський. В газеті Радянська Житомирщина за 14 жовтня 1981 року з'явилась публікація про знахідку.

Дослідження печери тоді обмежилося , фотографуванням напису, текст якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С.О. Висоцькому. На його думку, текст відноситься до XV—XVI століть.

Роботи було продовжено (з дозволу Інституту археології АН УРСР) спільною експедицією Житомирського краєзнавчого музею і секцією історії та етнографії обласного клубу кіно любителів. До складу експедиції входили автори цієї статті, представники групи контрольно-рятувальних робіт М. Шляконов, Ю. Домс, лікар Л. Нікітіна.

Встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою — історичним центром міста.

Підземний хід прокладено в жовтому лесі,- що характерно для XV—XVII століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях важко навіть пробратися. В стінах — повітропроводи: округлі отвори діаметром 4—5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7—8 метрів — свіже повітря, температура його досягала 5—7 градусів тепла, тоді як на поверхні термометр показував близько двадцяти.

На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того, як проведено наукові дослідження, багато хто виявив надмірний інтерес до пам'ятки. Нішу з написом подовбали. Мабуть, дехто шукав тут захований скарб (У зв'язку з цим можна нагадати, що за всі часи досліджень у підземних ходах на Україні не знайдено жодного скарбу). Таким чином, пам'ятку, яка б могла стати реліквією, фактично знищено.

Цей підземний хід не є рідкісним для Житомира - багато дослідників, які описували його історію, звертали увагу на те, що в Житомирі дуже багато подібних. В. Б. Антонович у своїй праці • «Археологическая карта Волынской губернии», наприклад, писав: «У місті часто трапляються обвали, при чому виявляються підземні коридори, прокладені в лесі й викладені цеглою». Про це ж свідчать і матеріали Московського археологічного товариства. Про часті випадки обвалів над підземними ходами згадують у своїх працях Я. Трипольський, Г. Сипяков та інші. На сліди підземних ходів у центрі міста (особливо на Замковій горі), не раз наштовхувалися будівельники. Вдалося простежити, що в Житомирі підземні ходи споруджено в три яруси. Верхній залягає на глибині 2—3 метри, нижній сягає до 12 метрів углиб. Всі вони відходять від Замкової гори — місця, де в давні часи знаходився Житомирський замок. Деякі історичні джерела свідчать, що один із ходів було прорубано в скелі. Він мав вихід до річки Кам'янки. Цим ходом Житомирський замок постачався водою, оскільки колодязів на території не було. На будівництво його житомиряни потратили піввіку, спорудження його закінчили десь у середині XVI століття.

Підземні ходи є також у багатьох населених пунктах області: в Бердичеві, Новограді-Волинському, селах Івниці Андрушівського, Троянові і Кодні Житомирського районів.

Після обстеження підземного ходу на березі Кам'янки я Житомирі, на спільному засіданні секції історії та етнографії обласного клубу кінолюбителів і співробітників обласного краєзнавчою музею вирішено продовжити справу. Місцем подальшої роботи обрано Кодню. За повідомленням учителя Коднянської середньої школи М. Г. Дуденка і після попереднього огляду встановлено, що система підземних ходів у селі має складну структуру. Для ефективнішого її дослідження до складу групи залучено кінооператора В.Коваленка, фотографа В.Майбороду, лікаря О.Сафронова. Важливу допомогу в спорядженні експедиції і в її роботі подав обласний комітет ЛКСМУ, зокрема любитель і знавець стародавньої історії краю С. В. Собчук. В кінці серпня група продовжила пошуки.
Кодня відноситься до числа найстаріших населених пунктів області. Виникла ще в період Київської Русі. В своїх «Сведениях о древностях Волынской губернии» фон Валь описує городище в Кодні з потужними оборонними укріпленнями у вигляді валів і рівчаків. Стародавнє городище існує і в наш час, а останні земляні укріплення знищено не так давно. Важливим елементом у системі оборонних споруд стародавніх поселень були підземні ходи.

Досліджуваний нами розпочинався біля дороги, неподалік від моста через річку Оденку і тягнувся в напрямку городища. Його початок являв собою довгий вузький коридор висотою 0,0—0,7 метра, з двома боковими відгалуженнями. Поступово висота збільшувалась, і через 20 метрів можна було потрапити до просторого приміщення 2,5 метра заввишки Від нього відходило кілька коридорів, деякі з них закінчувалися тупиками, обвалами. Як і в житомирському ході, повітря тут свіже, чисте, завдяки численним повітропроводам у стінах. Хід прокладено в світло-жовтому лесі, на глибині 7—9 метрів. На стінах видно сліди від кайл. Основну увагу звернено на обстеження стін і стелі підземелля. Виявлено багато написів різної давності. Під час досліджень знято детальний план підземних галерей. Тільки завдяки цьому можна було повною мірою уявити всю складність коднянських ходів. Вона мала На меті дезорієнтувати ворога. Можна було днями ходити підземними коридорами по замкнутих колах і не знайти виходу.
У результаті встановлено, що підземні ходи в Кодні виникли не пізніше XVI століття і довгий час служили жителям за надійну схованку в години небезпеки.

Потрібно зазначити, що дослідження проводились у складних умовах, при. постійній загрозі обвалів. Група, яка перебувала під землею, підтримувала телефонний зв'язок із поверхнею. Контрольно-рятувальна група і лікарі були готовими подати потрібну допомогу.

Хочеться попередити «шукачів скарбів» і самодіяльних дослідників-любителів: індивідуальне відвідування підземних лабіринтів небезпечне для життя. Тут можливі обвали, в деяких ходах бракує повітря, там скупчуються отруйні гази, зустрічаються діючі до цих, пір ями-пастки.

Про випадки виявлення підземних ходів просимо повідомляти обласний краєзнавчий музей Експедиція має намір продовжити дослідження цікавих пам'яток старовини.

Якщо вірити краєзнавцям і написам на кам'яній брилі в сквері за колишнім обкомом партії, Житомиру більше тисячі ста років. Власне, саме звідти, з Замкової гори і почало розростатися місто. У стародавні часи гору вінчав замок, ймовірно з чотирма вежами. З одного боку замок був захищений річкою, нині брудною і ущербною, а тоді судноплавною Кам'янкою. Знову ж таки можливо, берег круто нависав, всією своєю семидесятіметровою висотою. Але з протилежного боку замок був доступний для незваних гостей, і тому від нього радіальними променями були прокладені підземні ходи, ймовірно, з військово-тактичної метою: якщо місто захватить ворог, то в підземеллях можна сховатися, а також приховано пересуватися з однієї частини міста в іншу. Цьому сприяє принцип побудови підземних ходів: промені, немов з'єднані «кільцевою» лінією метро.

...Як далеко, були прокладені підземні ходи? На цей рахунок висловлювалися і вкрай гіперболічний гіпотези (мовляв, дістає «метро» мало не до Бердичева, а то й далі), але підтвердження отримали поки що лише більш скромні варіанти.

Близько профтехучилища № 6 (вулиця Старовільска) - це місце поки саме віддалене від Замкової гори. У середині вісімдесятих після однієї з публікацій у місцевій газеті на дану тему в редакцію подзвонила жінка і повідомила, що виявився підземний хід.В будинку поруч з ПТУ № 6. виявилося наступне- під кухнею та сім'я років тридцять користувалася погребом, а одного разу чоловік поліз туди і провалився ще глибше. При обстеженні ділянки підземного ходу пройшовши близько п'ятнадцяти метрів в повний зріст,побачили: в обкладених цеглою стінах де-не-де стирчали металеві крюки і скоби, земляна підлога була сирою, просочувалася вода. В одному кінці та ділянка була засипана сміттям, а в іншому виявився тупик (цегляна стіна).

Заповідник розбійників?

Ще за царя-батюшки житомиряни подейкували, що в підземеллі влада ховає якісь цінності. А ще були чутки про те, що в підземних лабіринтах ховаються розбійники з награбованим скарбом. Та вже і в нашому столітті, навіть після війни житомиряни вважали, що під тим місцем, де потім побудували облмуздрамтеатр, в підземних ходах замітали сліди кримінальні елементи, добре там орієнтувалися.

Документи зникли

Усні розповіді старожилів, що я чув, місцями дуже інтригують. Житомиряни запевняли, що перед першою світовою війною губернатор прийняв рішення про наукове обстеження підземних ходів. Але в силу якихось причин у складі комісії переважали не фахівці відповідного профілю, а військові чини. Довго вони шукали, вивчали, а потім представили керівництву докладний звіт. Що було в тому звіті - невідомо. Докопуючись до розгадки, навіть бачили папку з відповідним написом. Папка - досить велика, але порожня!
Документи зникли, і, очевидно, їх відвезли досить далеко. На таке припущення наштовхує подальша інформація.

Що ж шукали фашисти?

Старожили стверджували, що, увійшовши до Житомира, фашисти першим ділом організували спеціальну команду і почали обстежувати підземелля. В районі нинішньої Соборної площі навіть виселили місцевих жителів, тей район обнесли високим дерев'яним парканом, викопали ями. І відразу розвісили оголошення про те, що будь-який прояв інтересу до розкопок буде каратися смертю. Яка причина такої секретності? Можна припустити, що хтось здав фашистам ті самі зникли документи, і, маючи у своєму розпорядженні такий путівник, окупанти відразу кинулися за ... За чим же?

Більш того, в середині вісімдесятих один житомирянин розповідав, що на початку війни в районі вулиці Басейної упало кілька бомб, і утворилися воронки подекуди оголивши підземні ходи. Розповідавший про це разом зі своїми однолітками встиг злазити туди, потрапляючи у великі підземні зали, де бачили скрині. Запам'яталося, що крім проломів, ні входів, ні виходів в тих залах не було (тобто, скрині внесли туди і відразу вхід замурували). Але що ж було в скрині, підлітки дізнатися так і не встигли, оскільки місто зайняли фашисти і спішно позасипали ті воронки.

Що знав архітектор?

Через кілька років після війни на площі, нині Соборній, почали зводити будівлю обкому партії. В процесі робіт натрапили на сім підземних ходів, схему яких склав один з архітекторів, причетних до того будівництва. Розповідаючи про свої підземних вишукуваннях в колі друзів, той архітектор вигукнув: «Я бачив таке, таке! Доведу справу до кінця - і буде сенсація! »А незабаром того архітектора знайшли мертвим на березі Кам'янки. За офіційною версією - потонув, але як, в такому випадку, він опинився на березі?

В кінці сімдесятих років вдова того архітектора підтвердила, що чоловік дійсно склав схему ходів і що у неї є копія тієї схеми. Де ж зараз та копія?

Шанси були.

Навіть ті житомиряни, кому зараз ще під п'ятдесят, пам'ятають, як тема підземних ходів оживала у зв'язку з тими чи іншими будівельними роботами, зокрема, коли зводили дванадцятиповерховий будинок з гастрономов на площі Соборній. А в сімдесяті роки на цій же площі (за спиною стоїть там пам'ятника) раптом опустилася вниз на триметрову - глибину ділянка землі (до двадцяти квадратних метрів). Тоді був шанс досліджувати підземні ходи, один з яких вгадується в напрямку аптеки на протилежній стороні площі. Ті ходи, напевно, були з числа самих старих, ще не обкладена цеглою. Але замість обстежень до того провалу підганяли самоскиди з рідким бетоном, яким заливали підземелля, відгороджуючись товщею бетону від разгадок інтригуючих таємниць.

Після звільнення в місті почали відновлюватися підприємства й уже до початку 50-х років продукція Малинської паперової фабрики стала йти на експорт. Заробили завод сільськогосподарських машин, машинобудівний, овочесушильний і каменедробильний заводи, меблева й швейна фабрики.
А в 1972-м році в місцевому парку культури й відпочинку був споруджений Курган Безсмертя - на честь полеглих у Велику Вітчизняну жителів району. Примітно, що земля для кургану висилалася із всіх Міст-Героїв СРСР - як би для відновлення історичної справедливості, що в їхнє число волею партійного керівництва країни не потрапив Малин.
В 1986-му році, коли місто відзначало своє 1100-річчя (15 вересня), тут був відкритий пам'ятник Миклухо-Маклаю, а в місцевому лісотехнічному технікумі обладнаний його музей.
І ще один цікавий факт із новітньої історії. В 1996 році на базі Малинської паперової фабрики запрацювала фабрика банкнотного паперу - єдине в Україні підприємство, що випускає папір, на якій друкуються гривні, а також паспорти, акцизні марки, акції, залізничні квитки... В 2001-му році паперова фабрика відзначила своє 130-річчя.

Ще в кам'яному віці на території сучасного Коростишева жили люди. Археологи знаходили тут сліди стоянок первісних людей, предмети їхнього домашнього побуту, залишки древніх жител... Однак перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену Кмиті. Останній влаштувався не в самому селі, а десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села Кмитова дерев'яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише назва населеного пункту - Кмитів. Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському (!!!), мабуть, було в тягар володіти віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові - Івану Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не стер напис: "Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара". Цей склеп має пряме відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань із боку царської влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар - найвідоміший поет, що дружив з Пушкіним і мав відношення до декабристів. Саме Густав Олізар, коростишівский поміщик, тримав вінець під час церемонії вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (відбувалося це в костьолі св. Варвари в Бердичеві).

У середині XIX століття в Малині налічувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. І при цьому досить добре була розвинена промисловість: у місті працювали два млини, а також чавунно-литійний завод, не говорячи вже про розвиток торгівлі. В 1866-му році місто стало центром волості. У тому ж 1866-му мати відомого етнографа й мандрівника Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, Катерина Семенівна Миклуха, купила в Малині садибу. Сам же вчений приїжджав у Малин двічі: в 1886 й 1887 роках. Саме в Малині другом Миколи Миколайовича, відомим ученим А. Корзухіним був написаний портрет Миклухо-Маклая. З Малина Миклухо-Маклай виїжджав у села, де вивчав побут і традиції селян.
Однак дійсний поштовх до розвитку промисловості Малин одержав у після скасування кріпосного права, тобто в 1861-му році. В 1871-му році тут була запущена нині відома на увесь світ паперова фабрика, а до кінця XIX століття в Малині працювали чотири кузні, дві меблеві майстерні, паровий млин, цегельний завод, а в 1902-му році біля Малина була прокладена гілка залізниці Київ-Ковель.

В архівах збереглися відомості про те, що в 1913-му році місцевий банк грабував ні хто інший, як сам Григорій Котовський. Пам’ятаєте хрестоматійне з радянського фільму: "Ноги на стіл! Я - Котовський!"? Відбулося це саме в Овруцькому банку. Грабіжники на чолі з Котовським увірвалися в касову залу, касир же, бачачи таку справу, спробував натиснути ногою на вмонтований у підлогу дзвінок тривоги. От Котовський йому й гаркнув: "Ноги на стіл!". І ще з нагана в стелю пальнув - для більшого страху.
Саме цікаве, що в громадянську війну відбивала в білих і петлюрівців Овруч саме дивізія Котовського. Котовці цілий день грабували повітове місто. Примітно, що зупинив анархію в місті... Микола Щорс, що пригрозив Котовському трибуналом, якщо той не осадить своїх хлопців і не припинить безладдя. Котовський обурився й послав Щорса подалі, мовляв, моя бригада, що хочу, те й роблю, за своїми бійцями дивися, вони в тебе в Житомирі теж погроми влаштовували... Овруцьке "червоне непорозуміння" дійшло до самого Дзержинського й той у телеграмі пригрозив Котовському розстрілом.

Овручський район, як відомо, край партизанський. З огляду на лісисту місцевість, партизани почували себе тут практично господарями становища. Саме на Овруччині особливо відрізнилося в боротьбі з фашистськими окупантами партизанське об'єднання А. Сабурова. Партизани контролювали тут територію, по своїх розмірах схожу з Бельгією або Голландією. У деякі райони німці взагалі боялися сунутися. Правда, у самому Овручі стояв німецький гарнізон, однак влада окупантів далі залізничних колій майже не поширювалася. У декількох десятках кілометрів північніше Овруча, майже на самому нинішньому кордоні з Білорусією, відбувся курйозний, воістину анекдотичний випадок. Вісімнадцять бійців місцевого партизанського загону, підлеглого, щоправда, об'єднанню Сабурова, склали зброю тільки на початку 1946 року - партизани не вірили, що війна закінчилася й умудрилися пустити під укіс кілька ешелонів уже з радянськими танками. Повірили партизани в Перемогу лише після того, як до них приїхав сам Сабуров і переконав їх, що війна вже майже рік як закінчилася.
Набагато складніше було з бойовиками УПА, яких на території району налічувалося в цілому приблизно 200 чоловік. За офіційним даними, останній загін УПА був знищений на Овруччині в 1949-му році.