Ще в кам'яному віці на території сучасного Коростишева жили люди. Археологи знаходили тут сліди стоянок первісних людей, предмети їхнього домашнього побуту, залишки древніх жител... Однак перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену Кмиті. Останній влаштувався не в самому селі, а десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села Кмитова дерев'яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише назва населеного пункту - Кмитів. Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському (!!!), мабуть, було в тягар володіти віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові - Івану Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не стер напис: "Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара". Цей склеп має пряме відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань із боку царської влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар - найвідоміший поет, що дружив з Пушкіним і мав відношення до декабристів. Саме Густав Олізар, коростишівский поміщик, тримав вінець під час церемонії вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (відбувалося це в костьолі св. Варвари в Бердичеві).
Новоград-Волинський більше інших населених пунктів Житомирщини "відрізнився" в антицерковній діяльності. На початку 30-х років минулого століття в рамках кампанії по боротьбі з релігійними культами всі храми Новограда-Волинського, включаючи синагогу, були закриті. А до середини 30-х років майже всіх їх було знесено.
23 червня 1935 року під дерев'яний собор і під костьол була закладена вибухівка. У Москві майже в цей же самий час підривали храм Христа Спасителя, керував ліквідацією якого сам Каганович. Він же й включив тоді детонатор зі словами: "Задеремо поділ матінці-Росії!". У Новограді "задирала поділ" місцева влада - представники райкому ВКП(б). Протягом декількох секунд дві християнські святині вибухами були перетворені в купу руїн. Запопадливі місцеві більшовики збиралися підірвати й синагогу, однак, порадившись із військовими, вирішили втриматися від радикальних дій, оскільки синагога була розташована поблизу житлових будинків і вибух міг зашкодити нерелігійним будовам. Синагога втратила своє релігійне значення й у ній була обладнана майстерня по вулканізації шин. На початку 1941 року майстерня закрилася й будинок спорожнів. Вікна й двері розтягли місцеві жителі.
Якщо підсумувати розповідь про Аскольда, розклад був, імовірно, наступним.
Дерева - давнє й сильне слов'янське князівство, одне з перших у східних слов'ян. Столиця Дерев - Коростень, а Київ спочатку побудований древлянами як східний військовий і торговий форпост. У Києві дві партії: патріоти Дерев і сепаратисти! До першої належали стара племінна знать, ремісники, орачі і жерці. До другої - клани найманих ратоборців-полян і, звичайно, купців-розбійників. В останній чверті IX століття боротьба між партіями загострилася. Древлянин Аскольд, поки був язичником, мав за собою народ і волхвів, прийнявши християнство, він втратив цю підтримку. У такому випадку владу можна було зберегти тільки одним шляхом - на віче.
У 882 році волхви виставили "питання на голосування", тому що вирішили позбавитися від християнина Аскольда. Олег Новгородський запропонував себе в якості гаранта збереження язичницької традиції. Обидва кандидати, відповідно до правил, без дружин і зброї (так думав Аскольд!), прибули в Київ, де кияни провели віче. Заздалегідь домовившись з волхвами та киянами-сепаратистами, яким потрібна була самостійність, Олег привіз з собою маленького Ігоря, "переміг" на виборах, і тут же привселюдно, і з мовчазної згоди зрадившого свого князя натовпу, убив Аскольда. А потім оголосив Київ матір'ю міст руських, пішов війною на тата міст руських - Коростень і змусив його платити Києву данину.
З тих пір Ігор Рюрикович жив у княжих палатах у Києві, а справжній глава держави - маг, воєвода і купець Олег - за Києвом, на Лисій Горі, у торговій гавані Почайни, у фортеці, яку збудував собі сам.
В 913 році Ігор став, нарешті, повноправним князем, і тут же на Київ напали древляни. У той рік вони одержали верх, і побили дружину Ігоря. Але Ігор звернувся за допомогою до родичів-норманів. Ймовірно, тоді й возвисився знаменитий воєвода Свенельд. В 914 році Ігор завдає древлянам нищівного удару і накладає данину більше колишньої. У 915 р. - війна з печенігами, Ігорю вдалося укласти мир. А далі - 26 «порожніх» років. У 941, 943 і 944 роках ходив Ігор походами на Хазар і на Візантію з перемінним успіхом, але в цілому, скоріше, вдало: привілеї руських купців були відновлені і примножені.
До подій 945 року Ігор "сидів" у Києві вже 63 роки, якщо вважати, що саме його проголосив Олег 882 року "справжнім" князем. Здавалося б, він давно зрісся з цією землею, і вона мала б стати йому рідною. У державі панували мир і процвітання, військові походи були по більшій частині вдалими і прибутковими. Але чому ж літописець не складає йому гімнів? Чому замовчує вдачі і показує промахи? Чому пише про нього з такою похмурою стриманістю і навіть засудженням?
Древлянська партія в Києві та в усій державі Ігоря Старого ненавиділа. Рюрикович на три чверті - варяг по крові. За його сприяння убитий законний князь - Аскольд Київський. Багато років був маріонеткою в руках варязького мага і воєводи Олега. Та ще й, схоже, в кінці свого життя став християнам співчувати! А це поступово відвертає від нього і язичницьку партію, яка на перших порах допомагала йому утвердитися.
До 945 року древляни вже 62 роки платили данину загубленому ними Києву. За цей час між древлянамі і киянами як мінімум двічі спалахували збройні конфлікти. Напруга зростала. Правом на збір данини з древлянських територій має не київський князь особисто, а рід Свенельдічів, які перебували у київських князів на службі.
Ймовірно, перший Свенельд прийшов у Київ як воєвода Олега. Він очолював дружину, коли "примучували" древлян в самий перший раз - в 883 році. Син його, теж Свенельд, був воєводою князя Ігоря. Він був одним із самих впливових вельмож Києва і мав власну сильну дружину. Ігор був змушений рахуватися з Свенельдом, який, по суті, був опорою й гарантом його влади.
Не всі в особистій, слов'янській дружині Ігоря були згодні з тим, що Свенельд одноособно має доходи з багатих древлянський територій. Древляни були незадоволені найбільше. Вони вимагали від Ігоря переглянути положення справ. А він не міг. Тому що тоді йому треба було вступити в конфлікт з Свенельдом. Це було небезпечно тим, що Ігор міг взагалі втратити Київ.