Ще в кам'яному віці на території сучасного Коростишева жили люди. Археологи знаходили тут сліди стоянок первісних людей, предмети їхнього домашнього побуту, залишки древніх жител... Однак перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену Кмиті. Останній влаштувався не в самому селі, а десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села Кмитова дерев'яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише назва населеного пункту - Кмитів. Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському (!!!), мабуть, було в тягар володіти віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові - Івану Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не стер напис: "Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара". Цей склеп має пряме відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань із боку царської влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар - найвідоміший поет, що дружив з Пушкіним і мав відношення до декабристів. Саме Густав Олізар, коростишівский поміщик, тримав вінець під час церемонії вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (відбувалося це в костьолі св. Варвари в Бердичеві).
В XI столітті Іскоростень потрапив під панування Великого князівства Литовського. Наприкінці століття литовський князь Ольгерд подарував місто й околишні землі одному зі своїх дружинників по імені Терех (якщо вірити польським джерелам, що Ольгерд захоплювався гомосексуалізмом, то такий дарунок не дивний). А в 1586 році польський магнат Прокопій Мержевицький, одружившись на спадкоємиці Тереха, став власником Іскоростеня й, судячи з усього, за пристойну винагороду домігся від польського короля для фортеці з декількома сотнями жителів, що захищає рубежі королівства від набігів татар, статусу міста. Мало того: 22 травня 1589 року король Сигізмунд III надав Іскоростеню Магдебурзьке право.
А в 1649 році місто захопило штурмом і зруйнував один з полководців Богдана Хмельницького - Гераська. Весь польський гарнізон, що засів у фортеці, був знищений. До Російської імперії Іскоростень був приєднаний в 1795-м році й став центральним населеним пунктом Іскоростенської волості Овруцького повіту Волинської губернії. Ще в 1888 році, за свідченням газети "Волинські єпархіальні звістки", Іскоростень являв собою "бідне, незначне містечко, населене євреями й селянами-хліборобами." І тільки в 1902-му році, після будівництва залізниці Київ-Ковель, населення міста стало стрімко збільшуватися й уже до кінця 1902 року в ньому жило більше трьох тисяч чоловік. Досить бурхливо стала розвиватися промисловість. До 1910 року в місті працювали меблева, шкіряна й механічна артілі-майстерні, а також порцеляновий завод.