У Житомирі розпочався ІІІ Всеукраїнський турнір з волейболу серед команд юнаків 2000 – 2001 років народження, присвячений світлій пам’яті дитячого тренера, викладача з волейболу Григорія Володимировича Ніколайчука. Турнір проходитиме 17 – 18 квітня. Змагання відбуваються на базі спорткомплексу Житомирського автодорожнього коледжу.
Цього року на змагання приїхали учасники 8 команд з міст Київ, Луцьк, Ірпінь, Тернопіль, Новоград-Волинський, Житомир та смт Ємільчине.
Григорій Ніколайчук майже 20 років працював у ДЮСШ № 1 і за цей час підготував багатьох спортсменів високого класу, серед яких і чемпіон світу з волейболу – Сергій Козлюк. Саме Григорій Володимирович стояв біля витоків дитячого волейболу на Житомирщині. А сьогодні його вдячні вихованці примножують славні спортивні традиції та сприяють проведенню в обласному центрі Всеукраїнського турніру з волейболу.
На урочисте відкриття змагань завітало багато гостей. Серед них заступник Житомирського міського голови Олександр Бочковський, президент Асоціації дитячого волейболу України Георгій Поддєнєжний, голова правління Житомирської міської організації роботодавців Олександр Оніщук, завдяки підтримці якого і проходить турнір, а також тренери та спортсмени.
Вітаючи юних волейболістів, заступник Житомирського міського голови Олександр Бочковський зазначив про те, що для обласного центру вже стало доброю традицією проведення змагань на честь Григорія Ніколайчука, який віддав своє життя вихованню спортсменів. Він побажав юним волейболістам перемоги і висловив переконання, що кожен спортсмен – це вже переможець, оскільки він дбає про своє здоров’я і робить великі справи.
Організатори та спонсори Всеукраїнського турніру з волейболу серед команд юнаків 2000 – 2001 років народження, присвяченого пам’яті Григорія Ніколайчука, мають намір вийти на міжнародний рівень, запрошуючи до участі в змаганнях команди з інших країн, адже кількість бажаючих позмагатися між собою у цьому виді спорту щороку зростає.
Житомирська обласна державна адміністрація
zhitomir-region.gov.ua
Житомир – один из старейших городов Киевской Руси, расположен на северо-западе Украины на берегах реки Тетерев и её притоки Каменки. Город был основан в 884 году по легенде, бежавшим в древлянские леса дружинником Житомиром, сподвижником киевских князей Аскольда и Дира, убитых князем Олегом. Территория, на которой расположен город, была заселена еще во II в. до н. э. Подтверждением этого служат обнаруженные археологами вблизи Житомира поселения и курганы эпохи бронзы, раннего железного века. Раскопаны также могильники VII в. и остатки древнерусского городища Х—XIII в.в. В X в. Житомир вошел в состав Киевского государства. В 945 г. вспыхнуло антифеодальное восстание, о котором сообщается в Ипатьевской летописи. Тогда же был возведен небольшой замок с пятью башнями.
В 1240 г. город подвергся набегу орды хана Батыя. Город был полностью разорен и разрушен, мирные жители убиты или попали в рабство. В 1392 г. Житомирский замок впервые упоминается в письменных летописях, когда им овладел Великий князь Литовский Витовт во время похода на Киев. После поражения Витовта на Ворскле 1399 г., орды хана Едигея, преследуя литовского князя, захватили Житомир. Город ещё не раз подвергался разрушительным набегам золотой орды, после чего возрождался заново.
Росту и процветанию Житомира послужило полученное в 1444 г. Магдебургское право. Город постепенно строился, развивались ремесла, торговля. Его центром и самым крупным сооружением был замок. В 40-х годах XVI в. замок был перестроен и укреплён по проекту местного зодчего Семёна Бабинского. Его толстые крепостные стены были окружены оборонительным рвом, заполненным водой.
После Люблинской унии 1569 г. Житомир попадает под власть Речи Посполитой. В 1594—1596 г.г. вспыхнуло народное восстание под руководством Северина Наливайко и Григория Победы против польских магнатов. Житомиряне храбро сражались в крестьянско-казацких отрядах. Освободительная война украинского народа против польско-шляхетского господства, которую возглавил Богдан Хмельницкий, вызвала новый подъём народного движения. В 1648 г. войско Богдана Хмельницкого штурмом взяло житомирский замок, а в 1651 г. на северной окраине Житомира казацкие отряды Ивана Богуна разбили 17-тысячную армию польского князя Четвертинского. Тогда же в городе побывал Богдан Хмельницкий. Шляхта избрала Житомир местом судебной расправы с повстанцами. В селе Кодня, в 17-ти километрах от Житомира, было казнено около трёх тысяч участников восстания. На одном из курганов, где похоронены погибшие, установлен памятный знак.
С 1668 г. Житомир полтора столетия являлся столицей Киевского воеводства Речи Посполитой, затем стал административным центром основанной в 1797 г. Волынской губернии в составе Российской империи. В 1852 г. замок разрушили окончательно. Сейчас на этом месте разбит городской сквер и установлен памятный знак в честь основания Житомира.
Во время борьбы за независимость в Житомире в 1918 г. несколько недель работало правительство УНР. После сильных разрушений в период Второй мировой войны архитектурных памятников осталось немного. Вот некоторые из них…
Одной из главных архитектурных достопримечательностей Житомира является Кафедральный костёл Св. Софии. Костёл построен в 1737 – 51 г.г. на Замковой площади Житомира по инициативе епископа С.Ожиги. В архитектуре костёла удачно переплелись стили позднего ренессанса и барокко. В XIX в. костёл был реконструирован, и преобладающим в его архитектуре стилем стал классицизм. Однако без изменений сохранилось внутреннее убранство собора, лепнина и настенная роспись. Толщина кирпичных стен достигает 2 м. Фасад разбит на два яруса, здание увенчано башнями с острыми шпилями. Один из пилонов здания украшен барельефом, созданным знаменитым пианистом и композитором Ю.Заребским. К северо-востоку от костела находится колокольня, высота которой составляет 26 метров. Сегодня кафедральный собор Св. Софии действующий храм, и именно в нём проходят торжественные службы по случаю католических религиозных праздников.
Недалеко от центральной площади города расположен Костел Св.Иоанна из Дукли - здание в стиле неоклассицизма. Построено в 1838-42 гг. в качестве костёла Луцко-Житомирской духовной семинарии вместо сгоревшего храма монастыря францисканцев, основанного в 1763 г. При семинарском костёле действует Бернардинский монастырь. До 1917 г. в монастырском корпусе размещалась духовная семинария, а при советской власти - военкомат. В 1992 г. костёл Св.Иоанна был возвращен отцам-францисканцам, освящен в 1997 г.
Одним из самых старых каменных культовых сооружений города является Свято-Михайловский кафедральный собор. Построен в 1856 г. на месте, где первоначально располагалась церковь. Она была построена на средства житомирского купца Михаила Хаботина. Общие затраты на храм составили огромную по тем временам сумму — около 37000 рублей! Это почти вдвое превышало годовой бюджет Житомира. Впоследствии М.Хаботин был похоронен под алтарной частью церкви. В этом храме был окрещен известный пианист Святослав Рихтер. До 1927 г. Михайловская церковь действовала как храм украинской автокефальной православной общины, затем была закрыта. В 1942 году немцы отдали храм верующим, и церковь действовала до 1960 г. пока её снова не закрыли. Были разрушены колокольня и малые купола, продолжительное время в здании работало областное общество «Знание», в Центральном зале расположился областной кукольный театр, а в подвалах снова устроили склад. 21 ноября 1991 г. областные власти передали храм общине Украинской автокефальной православной церкви. Храм получил статус кафедрального после образования Житомирско-Овруцкой епархии УПЦ КП. В 2007 г. была проведена реставрация. Сейчас это действующий храм . При соборе работает воскресная православная школа.
Символом города Житомир считается великолепный Свято-Преображенский кафедральный собор. Сооружен в 1866-74 г.г. архитекторами К.К.Рохау, Э. И. Жибером и В. Г. Шаламовым как главный православный храм Волыни на месте разрушенной в 1771 г. Василианской церкви. Выдержан в византийско-русском стиле с характерными чертами древнерусской архитектуры XI-XII веков. Высота башен достигает 53 м. В связи со сложностью возведения в строительстве принимали участие специалисты, работавшие в 1818-1858 г.г. в Исаакиевском соборе в Санкт-Петербурге. Интерьер богато оформлен с использованием местного гранита и лабрадорита. Настенное художественное оформление и иконы принадлежат кисти академика художеств Михаила Васильева.
В одном из древнейших исторических районов Житомира - на Подоле в 1882 г. была построена Свято-Успенская (Подольская) церковь. На месте современного каменного храма когда-то была деревянная церковь, построенная в 1700 г. Сооружение было небольших размеров, поэтому возникла необходимость в построении новой церкви, которая могла бы вместить больше верующих. Первый проект храма был составлен в 1871 г. губернским архитектором Липицким. Строительные работы велись под руководством архитектора Вормса 7 лет. Храм был расписан фресками ликов святых и сцен из Библии (пока так и не удалось установить их автора). В 1878 г. архитектором Дейнеко был составлен проект достройки храма и 10 августа 1882 г. строительство храма было успешно закончено. В советские времена здание использовали под склад и архив. Церковь является памятником архитектуры местного значения. В 1992 г. храм передали УПЦ МП.
В историческом центре Житомира, на Замковой горе расположен Крестовоздвиженский храм. Храм в византийском стиле построен в 1900 г. на месте деревянной Троицкой церкви, существовавшей с XVII в. В 1930-е гг. был закрыт советскими властями, позже передан областному краеведческому музею. В 1987 г. в нём разместили экспозицию музея природы, геологическая коллекция которого была основана волынским губернатором М.Чертковым еще в XIX в. В 2011 г. храм был передан УПЦ МП.
В 1771 г. в городке Корец, что на пути из Житомира в Ровно, была создана первая лютеранская община на Волыни. Здесь образовалось большое немецкое поселение, основанное князем Чарторыйским. Постепенно немцы расселялись дальше на юг и восток, и достигли Житомира, где в 1801 г. был создан второй на Волыни лютеранский приход, который подчинялся Петербургской консистории. В 1896 г. возле Житомирской мужской гимназии была построена Лютеранская кирха. Землю под строительство лютеранского храма выделила для лютеранской общины Житомира вдова немецкого колониста В. Кнаака. Проект кирхи в стиле модернизованной готики разработал архитектор А.Енш. Здание сложено из красного кирпича. В своё время на органе этого храма играл Даниил Рихтер - дедушка прославленного пианиста Св.Рихтера, живший неподалеку в небольшом доме рядом с кирхой. Органистом в кирхе в 20-х годы ХХ в. был и Эдуард Рихтер - дядя будущего музыкального гения. В советские времена в здании разместили спортзал. С 1996 г. кирха принадлежит Независимой церкви "Рождества" евангельских христиан-баптистов. Проведена реставрация, открыта воскресная школа. Орган восстановить пока не удалось - его заменяет макет.
Двухэтажное здание ратуши на Замковой горе было построено для житомирского магистрата в 1789 г. Выполнено в формах неоренессанса, отличается выдержанностью и строгостью архитектурных форм. Хоть здание сильно пострадало в годы Второй мировой войны, в 1951 г. было полностью восстановлено. Некоторое время в нём размещались жилые квартиры. После завершения ремонтных работ в бывшем здании магистрата планируют разместить Житомирский краеведческий музей, либо картинную галерею.
В 1862 г. начали строительство зданий мужской гимназии в Житомире. На протяжении многих лет это было самое большое учебное заведение всей Волыни. Сначала был построен главный корпус , позже по бокам пристроили два вспомогательных здания - для квартир преподавателей гимназии и для библиотеки. Перед главным входом был палисадник с редкими деревьями и фонтаном в центре. К зданиям примыкал большой сад. До настоящего времени комплекс полностью сохранился, но учебный корпус гимназии был реконструирован после того, как в 1919 г. в нём открылся педагогический институт. Сейчас это Житомирский государственный университет им. И. Франко.
Старинный особняк, построенный на Замковой площади в 1865 г. для главы житомирской католической епархии, называют в Житомире Епископским домом. Сейчас здесь размещается Житомирский областной краеведческий музей, основанный ещё в 1865 г. Тогда Волынский губернатор М.Чертков выставил в публичной библиотеке свою коллекцию из образцов 48 минералов и горных пород, а позже экспозицию пополнила коллекция монет предводителя житомирского дворянства К.Симонича, материалы Волынского епархиального древнехранилища, национализированные собрания графов Ильинских-Стецких и баронов де Шодуар. Сейчас фонды насчитывают 150 тысяч памятников истории и культуры. Уникальна коллекция произведений изобразительного искусства итальянских, голландских, французских, польских и русских мастеров XVI-XX в.в. из разрушенного дворца Ильинских в Романове.
Кроме того в Житомире работают музеи академика Сергея Королёва и писателя Владимира Короленко, единственный в нашей стране музей истории космонавтики, литературно-художественный и ряд других музеев.
Одна з перших чеських колоній Житомира з'явилася в XIX столітті, в передмісті міста - Крошні (в'їзд зі сторони Коростеня). У 1878 році два чеха Богдан Янса і Йосип Махачек створили на річці Кам'янці "Слов'янський пивоварний завод". Минуло зовсім небагато часу і "Слов'янський завод" став провідним виробником хмільного напою в Волині. Виробничі можливості дозволяли випускати достатній обсяг пива для того, щоб бути першими серед пивоварень за цим показником в губернії.
Крім цього, в Житомирі працював пивоварний заводи Крупички, Хофе, Михалека, Громадецкого. У 1912 році в Житомирі з'явилося пивоварне товариство “Громадецкий, Реус і Крупичка”.
Можна стверджувати, що історія Житомирського ЛГЗ (лікеро-горілчаного заводу) пускає своє коріння в далеке XIX століття, коли волинський губернатор з примітній прізвищем Синельников розпочав реконструкцію Житомира, в результаті якої виникла нинішня вулиця Першого травня, на якій і знаходиться лікеро-горілчаний завод. Власне кажучи, не з'явитися він не міг, адже передумови для цього були більш ніж достатні - горілка, на жаль, була культовим напоєм місцевого населення протягом багатьох століть. Ще Павло Алепський, який відвідав наші краї в середині XVII століття, зазначав, що "горілка в землі козаків дуже дешева, як вода". Статистика ще більш красномовна: у кінці XVIII століття в Житомирі діяло 10 гуралень, у 1801 р. на Правобережній Україні діяло 2735 гуралень, з них 1857 - у Волинській губернії. До того ж кожен охочий міг власноруч виробляти "Оковиту". У 1850 році лафа для самогонників закінчилася - в Російській імперії був введений акциз. Остаточно держава прибрало до рук настільки прибуткова справа 10 червня 1894. Цього дня було видано "Положение о казенной продаже питей". Ось так просто і нехитро.
Так як Житомир від Петербурга відокремлює значна відстань, дані заходи затрималися тут на два роки. 1 липня 1986 відбулося урочисте відкриття Житомирського казенного очисного винного складу. Саме з цієї пам'ятної дати і починає свою історію Житомирський ЛГЗ. На радощах губернатор видав окремий циркуляр, який рекомендував розповсюджувачам оковитої "крайнюю вежливость и предупредительность к публике". Важливим чинником була ціна горілки. Ціни встановлювалися державою і залежали від міцності напою. Горілка міцністю 40% коштувала 7 рублів за відро, 57% коштувала 10 рублів, вино найвищого очищення коштувало стільки ж - 10 рублів за відро. Вже дуже насторожують ці мірні ємності!
Наверняка многие из нас слышали о подземных ходах под городами Киевской Руси. Известно, что такие хода строились как убежище от вражеских войск. Больше всего ходов было построено во времена конфликтов Руси с Османской Империей и татаро-монголами.
Именно такими ходами богата Житомирская область, что на Украине. Больше всего их в самом Житомире и в г. Бердичеве Житомирской обл.
Но уникальность житомирских подземных ходов состоит в том, что изначально они строились как подземные города. Да-да….города. В таком подземном городе было все: церковь, широкие подземные улицы, хранилища продуктов и разной утвари. Вобщем все, что было необходимо для жизни человека.
Существует много легенд: одна из них гласит, что в подземных ходах под Житомиром есть церковь, в которой хранится библиотека Ярослава Мудрого. Эту библиотеку привезли из Киева до того, как столицу Руси сожгли татаро-монголы в 1242 году.
Особенно развита сеть подземных ходов под Замковой горой и площадью Победы. А кто был в Житомире, тот знает, что это самый центр города. Очень немногие знают в Житомире о ходах.
Те, кто исследовал житомирские подземелья рассказывают, что хода строились параллельно к наземным улицам и при чем в 3 уровня.
В ходах немало ловушек.
Например:
1. Подвешенное бревно. Вверху под сводом висит бревно, заостренное к низу. Спелеологи рассказывали, что не могли понять, как ловушка срабатывает. Когда они удалились на 100 м, то услышали грохот. Вернулись и увидели упавшее бревно.
2. Чертовое колесо. Представьте себе подземный ход в виде круга, к нему под углом примыкает проход от основного подземного хода. Человек, попадая в эту ловушку, постоянно ходит по кругу. Для того чтобы выбраться из этого чертового колеса, необходимо руками двигаться вдоль стены, так как, учитывая освещение от факела или фонаря, глазами выход невозможно увидеть.
3. Труба. Из помещения в помещение ведет лаз. С каждым пройденным помещением лаз уменьшается, да так, что человек там застряёт и без помощи не может вылезти.
4. Дурман. Якобы были помещения с дурманящим воздухом, если туда попадал человек, то оставался там, так как был опьянен воздухом.
Таких ловушек в ходах существует очень большое колличество.
В подземелье до нашего времени сохранилось несколько входов. Один из них расположен за старым костелом. Раньше, во времена Союза, там скапливалось большое колличество спелеологов и “любителей поглазеть”. Но после того, как в том месте потерялись двое юношей, тот вход наглухо замуровали и сейчас о нем никто ничего не знает за исключением нескольких человек, которые занимаются исследованиями подземного Житомира на профессиональном уровне.
Сейчас в библиотеке города Житомира доступны газеты 1990-х годов выпуска, где освещались исследования разных экспедиций. Вот отрывок одной из них:
15 июля 1990 г.
Газета «Житомирський вісник» организовывает экспедицию под землю. Для этого формируется группа спелеологов.
Житомирянин С.В.Собчук сообщает, что еще в 1914 году комиссия в составе военных изучала житомирские подземные ходы, был составлен соответствующий отчет, который потом исчез с архива при загадочных обстоятельствах.
Также вспоминается пророчество сорока шести летней давности одного из житомирян, который утверждал, что должен сделать «подземное» открытие, которое ошеломит земляков. Но очень скоро он погиб при невыясненных обстоятельствах.
Вспоминаются факты, что во время Великой Отечественной войны в одном из подземных ходов житомиряны прятались во время бомбардировок и облав, которые проводили оккупанты. Еще одним подземным входом воспользовались пленные для побега из бывшей тюрьмы (по ул. Черняховского).
Также Собчук С.В. сообщает, что неоднократно уже был в подземелье, видел на стенах загадочные условные обозначения в виде стрелок. Встречались обрывки старых дореволюционных газет, старинное оружие. Не исключает, что там делали тайники для сокровищ.
31 августа 1990 г. – 28 сентября 1990 г.
На 64 метра углубились спелеологи за полтора месяца в завалы подземелья. Подземные коридоры шириной приблизительно 110 см с нишами одинакового размера, которые размещены на одинаковом расстоянии.
Для житомирских подземных ходов характерны следующие строительные элементы: кирпичная кладка со сводами, ниши, воздухоотводы, тупики.
Стены в основном каменные, но есть и из глины.
Увеличивается количество трофеев. В основном это вещи из меди, бронзы, стекла, прошлого и позапрошлого веков, которые вызывают большой археологический интерес.
14 декабря 1990 г.
Больше полгода работает экспедиция «Житомирського вісника» над изучением подземных ходов Житомира. В составе группы: работники, военнослужащие, студенты. Есть свой доктор. Все участники имеют опыт подземных работ.
Начало было удачным. В первые дни было открыто несколько ходов, где нашли много находок, которые имеют историческую ценность: аптечные флаконы кустарного производства, бутылки с конусом на дне, кувшины, бронзовые и медные замок и тарелка, вилка, остатки украшения с икон. Специалисты с краеведческого музея подтвердили, что все находки относятся к ХVIII-XIX ст.
На 7-метровой глубине начались обвалы. Без специального оборудования идти дальше было небезопасно. Временно работы были прекращены. Случай свел группу с человеком, которого в детстве один монах – бывший узник Соловков – научил искусству под землей, рассказал про забытое снаряжение, которым пользовались наши предки. Часть из этого арсенала было взято на вооружение и, заручившись поддержкой спасательных служб, спелеологи продолжили работать…
И снова – новые находки, новые завалы. Часто приходилось работать детской лопаткой и щеткой, чтобы не испортить находку.
Изучая ходы, есть чему удивляться. Чтобы прорыть ход на 7-метровой глубине в сплошном плавуне, нужно хорошее мастерство. А строили целые подземные лабиринты с запутанной системой ходов, вентиляционной системой, ловушками (которые действуют до сих пор!), «чертовыми кругами», которыми можно было ходить днями и не найти выхода, каменными мешками.
7 июня 1991 г.
Больше года работала в древних подземных ходах Житомира специальная экспедиция «Житомирського вісника», в состав которой входит несколько спелеологов-энтузиастов. Но их усилий было явно мало. Тем более, что официальные структуры уперто делали вид, что подземелья нет, поэтому нет ни загадок, ни проблем.
Так вот недавно при местном Обществе охраны памятников с разрозненных групп сформировался объединенный археологический спелеоотряд. Разработано четкую программу наземных и подземных исследований. Планируется исследовать Замковую гору.
Отряд имеет уже первое боевое крещение. И познакомился с действиями «доброжелателей»… Чистили от глины плавуна один из ходов – метр за метром. Пережили несколько обвалов и начинали все с начала. Чуть не попали в хитрую ловушку – еще действующую. Чтобы не рисковать больше, решили прорыть запасной колодец. Неделю били 5-метровый шурф. Тогда-то «доброжелатель» и перепилил ближайшую трубу водостока. Вода затопила и снова обвалила ход. Но следы, оставленные потоками воды, а еще и биолокация, дали направление. Довольно быстро спелеологи выявили новый подземный ход, большую комнату, продолжение хода, ниши в нем, воздухоотводы, еще две комнаты, разветвление входа и даже целый зал площадью в 50 кв.м. и высотой до 4 м. Словом, часть настоящего подземного царства. В зале найдено запасы строительных материалов, кувшин с прошлого века и бутылки с 1939 года.
13 декабря 1991 г.
Изученные в последнее время ходы дают основания утверждать, что большинство из них находится на глубине трех и больше метров. Стены и своды ходов сделаны из камня, кирпича, кое-где из дерева. Температура воздуха в ходах – стабильная.
В одном из ходов экспедиция выявила интересную теплокамеру, в которой своды состоят из двух шаров как будто пирог. Только в этом «кирпичном» пироге вместо повидла – воздух. Таким же образом сделаны и стены помещений. Благодаря чему здесь поддерживается стабильная температура. См. фото.
Не исключено, что подземелья Житомира имеют тайники. Но пока экспедиция не встретила ни одного. Робота продолжается.
Февраль 1992 г.
Житомирские подземелья – уникальные, неизученные памятники истории. Они были составной частью замка-крепости. Их история тесно переплетена с историей Замковой горы.
Начало возникновения подземных ходов относят к XII веку. А строились они до XIV-XVI вв.
Впервые Житомир упоминается в 1240 г. в летописи «Повесть временных лет». В Литовских документах в начале XIV века.
Обитателями этого поселения было одно из племен древлян.
В XII веке участились набеги кочевников, возникла первая необходимость в возникновении крепостных стен, валов, подземных ходов. Во время осады в них прятались горожане, хранились драгоценности. Через подземные ходы защитника замка пополняли запас воды и продовольствия, делали вылазки в тыл врага. Около 80 больших и малых татарских набегов, пережила Волынь, говорят о необходимости существования таких ходов.
В 1321 г. город оказался под властью Литвы. Литовцы расширили и укрепили замок, и уже в 1432 г. Житомир упоминается в числе самых больших городов Литовского княжества. Город становится типичной средневековой крепостью. Замок был расположен на Замковой горе (занимал территорию от Краеведческого музея до обрывов р. Каменки и Чудновского моста). Со стороны р. Каменки поднималась отвесная и практически неприступная гора, с других сторон замок был окружен земляным валом с частоколом. Стены представляли собой деревянные срубы, внутри засыпанные землей. Крепость имела форму неправильного шестиугольника с тремя воротами и пятью угловыми башнями. К главной башне вел подвесной мост. Со всех сторон замок окружал ров, наполненный водой. В эти годы вновь было построено множество подземных ходов. Часть из них была выложена камнем и кирпичом.
К этому времени относится и одно из самых первых упоминаний о подземелье. В документе говориться о том, что в связи с отсутствием на Замковой горе колодца, необходимо прорыть ход в сторону р. Каменки. Ход был прорублен в скале. На его сооружение житомиряне потратили более 50 лет. Позже, во времена народных восстаний, через подземные хода убегает шляхта, спасаясь от гнева восставших.
В 1802 г. замок сгорел. На оставшихся валах губернатор устроил бульвар. Около 1890 г. городская дума распродала городище под частные усадьбы. Валы были спланированы и замок исчез. К этому времени подземные хода утратили свою стратегическую ценность. И со второй половины XVIII века используются как хранилище с/х продуктов. А позже превращаются в обузу для города. Время от времени в разных концах города случаются провалы, в глубине которых видны каменные своды…
9 октября 1992 г.
На протяжении вот уже нескольких лет исследованием житомирских подземелий занимается группа студентов-спелеологов при тур-клубе пединститута. А в этом году группой было совершено ряд экспедиций по области.
Местом работ стало одно из сел Житомирского района. По рассказам очевидцев подземный ход начинался от церкви и вел к каменным крестам. На этом месте раньше стояла часовня. Объектом работ было выбрано место, где три года назад в подземный ход провалились лошади. Провал засыпали. Сравняли с землей. Отыскать это место было не так легко. Решено было прорыть два шурфа. В одном из них на глубине 2-х метров, открылся вход, идущий в сторону церкви. С каждым шагом он становился все шире. Спустя 100 м это была уже целая галерея, своды которой достигали 1,80 м, а ширина составляла 2 м. Вдоль стен стояли лавочки и стойки для факелов. По бокам были расположены ниши и воздухоотводы. Ход заканчивался небольшой комнаткой под церковью, от которой в разные стороны уходили новые галереи. Одна из них вела под реку, другие спустя несколько десятков метров, заканчивались завалами.
Вторая, противоположная ветвь этого хода, ведущая к каменным крестам, после небольшого поворота заканчивалась очередным завалом.
Несколько дней пыталась пробиться группа сквозь завалы, но безуспешно. За все время работы единственными находками стали скелет человека, раскопанный в одном из завалов, да остатки кострищ в ходах.
Так подземелье до конца и не раскрыло свою 400-летнюю историю (в литовско-польских документах этот населенный пункт упоминается в XVI веке). В виду отсутствия должного снаряжения работы решено было прекратить. Экспедиция финансировалась за счет самих членов группы.
Ну а еще старожилы утверждают, что это отрезок хода по линии Житомир-Кодня…
6 ноября 1992 г.
Неотъемлемой частью старого Житомира были его подземные хода, которые не раз спасали горожан от набегов врагов. За всю историю их существования ни один из исследователей не уделил им должного внимания. И как следствие этого – на сегодняшний день ни одно из учреждений города не располагает должной информацией о подземных ходах.
Кроме научно-исторического, подземелья имеют и большое практическое значение. Город стоит на ходах. А это не исключает возможность обвалов.
На ряду с существованием ходов в городе была дренажная система – система отвода грунтовых вод. На протяжении многих десятилетий она спасала город от наводнений и обвалов, отводя воду в р. Каменку (город стоит на кристаллическом щите, слой осадочных пород мал, воде некуда уходить). В результате бездумного строительства дренаж во многих местах был перекрыт, что привело к затоплению подвалов по ул. Коммунистической, Щорса, р-на центрального универмага, центра города.
На протяжении 2-х с половиной лет исследованием подземных ходов занимается группа спелеологов-энтузиастов. Основная цель работ – исследование житомирских подземелий с последующим воссозданием карты ходов. Группа располагает уже и конкретными результатами.
1. На основании материалов работы группы опубликовано 14 статей.
2. В Житомирском пединституте, Военном училище, ряде школ города проведена серия встреч, посвященных истории города и подземным ходам.
3. Краеведческому музею передано около 40 предметов старины. Специалисты датируют находки XIV-XIX в.
4. Найден ряд документов и собрано около 300 свидетельств, подтверждающих существование подземных ходов.
5. Группа, единственная в городе, располагает материалами по дренажной системе, топосьемками ходов, фотографиями.
6. Группой практически воссоздана карта подземных ходов одного из районов города и совершено ряд экспедиций по области.
20 января 1993 г.
Подземные ходы манят к себе своей неизвестностью, но не каждый отваживается посетить эти памятники истории. Недавно группа студентов Житомирского пединститута во главе с А.Кравчуком, занимающаяся изучением подземелий, обнаружила и расчистила очередной вход в подземелья на Замковой горе. А уже на следующий день каждому из участвовавших в раскопках позвонили неизвестные и пригрозили, что если молодые люди еще раз захотят посетить подземный ход, их просто отправят на «тот свет». Вот что сказал по этому поводу научный сотрудник Житомирского краеведческого музея А.Тарабукин:
То, что ребятам угрожали – не удивительно. Со многими поисковиками случалось то же самое. Я не раз слышал, что в Житомире действует группа кладоискателей, ищущих в подземельях золото иезуитов и монастырскую библиотеку. Возможно, именно они и стараются отпугнуть людей от подземелий.
Говорят еще, что в подземных ходах скрыты архивы КГБ, что в них хранит награбленное добро мафия…
Вместе с тем житомирские подземелья – это уникальные творения человеческих рук – нуждаются в тщательном изучении компетентных в истории и археологии людей. Иначе они просто погибнут. Уже сейчас изучение затрудняют повсеместные завалы.
Підземелля знаходиться під Михайлівською церквою. Відкрито і досліджено в 1991 р в результаті провалу. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м. Беруть свій початок з невеличкої кімнати (3,9x4,8 м), від північно-східної частини якої на висоті 0,9 м від рівня підлоги відходять дві галереї. Через 1,5 м вони розгалужуються і утворюють лабіринт загальною площею 30 м.
Від протилежної стіни кімнати в південно-західному напрямку відходить ще одна галерея. Через 9 м—відгалуження в південному напрямку, а ще через 5 м обидві галереї закінчуються завалами. Ходи вимуровані цеглою, арочне склепіння. Ширина галерей—0,7 м, висота—0,75 м.
В західній частині кімнати спостерігається іще один хід висотою 1,5 м. і шириною 1,4 м., але через декілька метрів закінчується обвалом.
З 1990-1994 роки групою було відкрито, досліджено та зібрана інформація по слідуючим підземним ходам.
Вулиця Басейна
Вхід в підземелля знаходиться в підвалі одного із будинків. Галерея значних розмірів, закладена цеглою. Йде в напрямку Замкової гори. Відкрита в 1991 р.
За свідченням старожилів по вул. Басейній є ще два входа в печери, одна з яких іде в напрямку площі Перемоги.
Богунія
Восени 1981 р. під час геологорозвідувальних робіт в районі Богунії на Суриній горі на відстані 4-5 м від урвища над р. Кам'янкою на 11-метровій глибині було виявлено підземну печеру. Першим в це підземелля 10 вересня спустилися буровий майстер О. М. Ковтун і його помічник Ф. М. Гаркуша. Підземелля являло собою хід з двома бічними коридорами. Звідти один хід вів до річки (той вихід був засипаний ще перед Великою Вітчизняною війною). При більш детальному огляді галереї, в одній із ніш вони побачили напис, зроблений просто на лесовому грунті. Знахідка одразу ж привернула увагу науковців. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею археолог В. І. Місяць, співробітник інституту археології АН УРСР М. Ю. Брайчевський. Було звернено увагу на те, що поверхня стіни з написом має зверху темний наліт, ніби закопчена. Отже, тут тривалий час знаходили притулок люди: темний наліт на стінах—то сліди від їхніх вогнищ.
Дослідження печери тоді обмежилось фотографуванням напису, текст
якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С. О. Висоцькому. Па його думку, текст відноситься до XV-XVI століть.
Роботи було продовжено (з дозволу інституту археології АН УРСР) експедицію краєзнавчого музею, до складу якої війшли П. Шмуневський, І. Ярмошик, М. Шляконов, Ю. Доме, Л. Нікітіна.
Було встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою—історичним центром міста.
Підземний хід прокладено в жовтому лесі, що характерно для XV-XVIІ століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях навіть важко пробратися. В стінах—повітропроводи: округлі отвори діаметром 4-5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7-8 метрів—свіже повітря.
На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того як були проведені наукові дослідження, нішу з написом було подовбано.
В середині 80-х років під час спорудження будинків облкнигторгбази на глибині 1,5 м було знайдено дві підземні галереї, які йшли до залишків тюрми, що була розташована по вул Черняхівського.
В 1991 р групою була досліджена територія, яка прилягала до цієї будови. Вхід в підземелля знаходився в підвалі одного із будинків, розташованих на території тюрми. 3 підвала брали свій початок дві галереї, які йшли в напрямку північ-південь. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м., вимуровані цеглою. Висота склепінь - 2,2 м ширина галерей—2 м довжина—9 м. Далі замуровані цеглою. В південній частині підвала простежується ще одна галерея яка йде в південно західному напрямку. Печера вимурована цеглою. Ширина-1,5 м, висота 1,8 м., довжина-6 м.,далі-засипана землею.
Але історична доля Житомира ніколи не була спокійною. Хліборобам та ремісленникам неодноразово доводилось залишати свою працю, брати в руки зброю і відстоювати свою свободу та незалежність. В XII ст., коли на Русь почастішали напади степовиків, виникла необхідність в укріпленні міста. Тоді з'явились фортечні мури, вали, підземні ходи. Під час осади в них переховувалися мирні городяни, зберігалися скарби, церковне майно. Через підземні галереї поповнювався запас води, робились вилазки в тил ворога захисниками міста. Тільки близько 80 великих і малих татарських нападів в період з 1241 по 1709 роки які пережила Волинь, говорять про необхідність існування таких споруджень для багатоденного захисту. В ті часи в полум'ї пожарів згоріло багато історичних свідоцтв, котрі могли розповісти про древнє місто. На думку дослідників перша достовірна літописна згадка про Житомир відноситься до 1392 р., коли литовський князь Вітовт захопив його по дорозі на Київ. Володимир Ольгердович "бувший в Києві й не хотівший покори учинити й чолом ударити великому князю Витовту. Тієї ж весни Витовт піде й візьме град Житомир й Вручий". В той же час в місті вже був замок, розташований на горі, котра внаслідок цього і отримала назву—Замкова. Литовці після штурму міста, відбудували і значно розширили замок. В 1432 р. Житомир згадується в числі чотирнадцяти самих великих міст литовського князівства. До нього були приписані села Романово, Левків, Крошня, Котельня та інші.
Не останню роль в місті відігравала і сама фортеця. В 40-х роках XVI ст. місцевий зодчий Семен Бабінський і перший житомирський староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замка. Територія його тоді сягала двох гектарів, мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами та п’ятьма кутовими баштами. Стіни були складені кліттю у три колоди затовшки. У центрі цього шестикутника знаходився палац старости, церква, амбари. Зв'язок з замком здійснювався через міст, перекинутий над ровом, та через підземні ходи. Г. Г. Синяков в історично-краєзнавчій праці "Житомир. Історико-архітектурний нарис" змалював їх так: "Гранітна скеля, на якій стояв замок, ускладнювала будівництво ходів, та все ж вони були проведені під замком і виходили далеко за його межі. Густа сітка підземних ходів загальною довжиною сімсот метрів з численними відгалуженнями на глибині два-чотири метра протягалась у різних напрямках і створила своєрідну систему захисних споруд, яка служила для зв'язку у воєнні часи, Більша частина ходів, які знаходилися за межею замка під міською забудовою, мала кам'яні стіни, земляну підлогу. В окремих місцях ходи розшиоювались і утворювали приміщення значного розміру з витяжними трубами".
В часи нападів Житомирський замок стає одним із центрів захисту від татарських орд. З часом біля замку виростає місто. В 1572 р. в ньому було 142 двори, сі в 1609 р.—246 дворів, серед них 16 дворів шляхти. Населення Житомира зростає за рахунок "пришлых людей". Серед них було багато вихідців з Полонного, Луцька, Овруча, Бобруйська, Турова. Ілюстрація Житомирського староства за 1622 рік свідчить, що в той час замок був добре укріплений, мав багато гармат і міг вмістити чотирьох-п'ятитисячний гарнізон. В той же час побудували багато нових підземель. Частина з них була вимурована камінням та цеглою. В ті часи підземні хода рахувалися однією із головних складових частин захисту фортеці чи замку. Та й взагалі, навряд чи існувала колись фортеця без таких ходів.
Під час визвольної війни 1648-1654 років замок був настільки пошкоджений, що на тривалий час втратив військове значення. В 1802 р. його залишки згоріли. Офіційно пепелище було ліквідовано 31 жовтня 1862 р. В 1890 р. міська дума віддала городище під індивідуальні забудови. Замок остаточно зник.
Із другої половини XVIII ст. підземні галереї втратили свою стратегічну цінність і використовуються як сховища для сільськогосподарської продукції. 24 червня 1804 р. за наказом царя Житомир був затверджений адміністративним центром Волинської губернії. Це спонукало його до економічного та культурного розвитку. Впреше розробляються проекти планування вулиць. Будуються адміністративні установи: ратуша, будинок губернатора, поштові контори. Підземні галереї перетворюються в обузу для міста. Кам'яні коридори, розташовані під вулицями міста, час від часу провалюються, в результаті чого відкриваються таємничі цегляні склепіння. Польський історик Прусіновський у варшавській "Гадзеті польській" за 1864 р. писав: "Про стародавність Житомира можуть свідчити підземні погреби, які у формі правильних коридорів проходять під землею на кілька ліктів нижче поверхні. З часу, коли місто почало збільшуватись і в ньому споруджувались великі кам'яні будови, підземні погреби відкрились у кілької місцях. З цього можна зробити припущення, що житомирські підземні переходи, які починалися від берегів Кам'янки, тягнулися до стародавнього замчиська і від нього до р. Тетерів, трохи нижче від впадіння в неї річки Кам'янки. Більш детальне дослідження цього лабіринта і порівняння його з іншими підземними ходами, які дуже часто зустрічаються на Русі дало б можливість судити як про призначення Житомирських підземних ходів, так і про час їх виникнення".8 В березні 1989 р. міська управа видала указ, який зобов'язував "всех домовладельцев, в усадьбах коих имеются погреба, проникающие под улицьі й площади города, заявить об зтом не позже 7-ми дней со дня обьявления им о сем в Городскую управу". В указі також передбачалося, що власники, які не повідомлять про наявність підземель, притягатимуться поліцією до відповідальності. Після цього багато міщан з вулиць Кафедральної, Великої Чуднівської (Черняховського), Великої Бердичівської, Басейної та інших принесли до управи повідомлення про наявність підземель. В цих заявах описувались як ходи, обкладені камінням та цеглою, так і просто вириті в льосі.
Частина підземель використовувалась власниками будинків для господарських потреб, в основному для зберігання продовольчих запасів. Волинський губернатор після того як отримав ці матеріали, 21 квітня того ж року наказав міським владам організувати огляд підземель міським архітектором разом з поліцією "для: вияснення насколько они єсть опасными, а в случае угрожающей опасности добиться их засыпки'
На жаль, документи про таку перевірку не збереглися.
Втому ж році в Києві, проводив свою роботу 11 археологічний з'їзд. У першому томі праць з'їзду, виданих у 1901 р. в Москві, була вміщена статгя професора Київського університету В. Б. Антоновича "Археологічна карта. Волинської губернії". Це було перше зведення археологічних та історичних пам'яток Волині взагалі та Житомирщини зокрема. Тут знаходимо відомості про підземні галереї Житомира, а також теперішніх Житомирському, Новоград-Волинському, Дзtржинському, Чуднівькому і Овруцькому районах області.
В перші роки Радянської влади в Житомирі археолог С. С. Гамченко дослідив декілька печер, виявлених під час земляних робіт. Пізніше, про ці загадкові галереї він напише слідуюче: "Од замку, в льосі завглибшки два-три й більше метрів, прокладено підземні хідники, що частина їх виникла, можна здогадатися, і за городищенських часів. За замкового часу ці хідники становили своєрідну систему захисних споруджень різного призначення. Ними користувалися для комунікацій за воєнного часу.
Хідники розходяться від замку в різних напрямках. Мережа їх густенька. Багато поперечних гілок. Зазубні подекуди низькі закапелки (неначе-б на те, щоб лежати або сидіти). Малі продухвини (витяжні труби з затулками). Хідники вирізані гладенько. Перетин: дужчий вершок, прямовисні стінки, рівна (позема, що підноситься або спускається, часом східцями) долівка. Розміри: заввишки близько 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м і більше. Подекуди дужні камери, підперті льосовими такими, масивними стовпами (підпорами розпіркового типу).
Де-не-де помітно облицювання цеглою. Спланування по деяких місцях збільшили навантаження склепінь, в інших потоншили торішнє прикриття. Волога розмила склепіння. Надмірні (сьогочасні) тягарі спричинилися до прогинів у лужних стрілках. Звідси зрозуміло, що підземні хідники подекуди повинні оголятися (завали). Пізніше завали виявилися скрізь у межах міста замкового часу. Виходи відкривалися в ур. Кокрин, на взвозі Петрової гори, у зрізі яру Лермонтівської вулиці, на півгорі Великої Чуднівської та інш. До підземних хідників Замкової гори, під час будувань та перебудувань, знайшли виходи деяких сьогочасних будинків. Спланування міста (особливо в 40-х роках XIX ст.) змінило первісний рельєф місцевості. Звалювання будівельного сміття, завали та обсипи, густа мережа дрібних садиб сильно ускладнила археологічні спостереження".
В 1953-1955 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена велика кількість підземель, які обстежувалися геологами.
В 60-х роках в періодичних виданнях з'являються перші повідомлення присвячені цій темі, їх автори, О. Павлов І В. Ліпшський, співробітники обласного краєзнавчого музею, пишуть: "Здебільше, це підземні ходи, якими, не згинаючись, можуть йти поруч дві людини. Склепіння та стіни вимуровані цеглою. В деяких місцях вони розширюються і утворюють своєрідні "кімнати", від яких в різні боки розходяться три-п'ять галерей..."
В 1981 р, під час геологорозвідувальних робіт було виявлено древній напис на одній із ніш підземелля на Суриній горі в районі Богунії. За визначенням спеціалістів, знахідка датується приблизно ХV-ХVІ ст. тоді було організовано декілька спеціальних наукових експедицій по вивченню підземних галерей під керівництвом П. П. Шмуневського, О. О. Тарабукіна.
Залишки підземель давали про себе неодноразово знати і в наш час. Корінні житомиряни добре пам'ятають, як час від часу в тому чи іншому куточку міста провалюється грунт, асфальт, в зв'язку з чим відкриваються таємничі кам'яні склепіння...
Житомирські підземелля—унікальні, майже не вивчені Історичні пам'ятки—поступово руйнуються під час новобудов, або просто обвалюються та засипаються землею. Якщо зараз не дослідити підземелля, то потім буде вже пізно. І коли ми вже нарешті схаменемось, то вже нічого буде вивчаги.
Крім науково-історичного, це підземне господарство має неабияке практичне значення. Адже старі печери тримають на собі сучасне місто. А за останні п’ятдесят років на поверхні багато що змінилося: прокладено нові вулиці, що аж двигтять від густих потоків автотранспорту, збудовано важкі багатоповерхові будинки. Тому у деяких місцях Житомира не виключені загроза обвалів. Однак варварське знищення підземель—це теж не вихід. Бо вони ще й донині є своєрідною дренажною системою. Руйнація цієї системи уже тепер призводить до небажаного підвищення ґрунтових вод. От і виходить, що руйнувати житомирські підземелля—небажано, залишати на призволяще—небезпечно. Залишається тільки одне—вивчати їх і навіть реставрувати, там де це можливо І необхідно.
У підвалі будинку № 7 провалився підземний хід. Тягнувся він по лінії захід-схід. Хід був не довгий - всього лише 15 м, висотою 1,6-1,7 м при ширині 1,5 м в галерею ходи було обкладено червоною цеглою, верх—округлий. По боках влаштовані ніші, теж викладені цеглою з округлим зводом, довжина ніш різна—від 0,7 до 1 метра. В стіні було забито декілька гаків і товстих чотиригранних цвяхів. Недалеко від закінчення хід робив невеликий поворот вправо і закінчувався прямовисною стінкою, теж із цегли.
Було встановлено, що хід виритий в лесовому шарі світоложовтого кольору при допомозі кайла—сліди інструмента простежуються на стінах. Лише пізніше виритий хід був обкладений цеглою.
Підлога підземелля завалена значним шаром сміття з шматків битої цегли, штукатурки, грунту тощо. Із знахідок трапились декілька скляних пляшок різної ємкості їх можна датувати кінцем минулого початку нашого століття. За розповідями старожилів, хід у часи Великої Вітчизняної війни використовувався як місце схованки. Прохід в інший бік підземелля був завалений значною кількістю будівельного сміття, пробитись через цей завал дослідникам не вдалося.
Скоріше всього, це бокове відгалуження основного ходу, який вів до Подольської церкви, а, можливо й до Замкової Гори. Викопаний у часи середньовіччя пізніше він міг бути обкладений цеглою і пристосований до господарських потреб
Підземелля досліджено групою під керівництвом І. Ярмошика та П Шмуневського.
Вхід в підземелля знаходився у підвалі будинка № 14. Галерея прорита в лесі на глибині 2,5-7 метрів, ширина ходу 1,5 м, висота 1,8 м. Стіни вимуровані камінням, склепіння—цеглою.
Підземна галерея брала свій початок з вузького арочного коридора, який через декілька метрів закінчувався розгалуженням. Від нього відходило кілька печер, деякі з них закінчувалися тупиками та обвалами. Підземелля, було напівзасипано сміттям, битою цеглою. Під час розчищення одного із ходів виявлено близько 40 предметів старовини. Серед них фрагменти кераміки, аптекарські пляшечки, стремена, виделка, замок, пляшки з написами та інші.Знахідки були передані до обласною краєзнавчого музею. Спеціалісти датують їх XVIII- XIX ст
Під час дослідження відбулося декілька обвалів тому члени експедиції вимушені були вирити колодязь, який з’єднав підземелля з поверхньою землі і використовувався як аварійний вихід.
Галерея в районі Чуднівського моста відкрита і досліджена в 1991 році. Вхід в підземелля в формі залізного круглого люка. Хід затоплений під час проведення каналізації. Зі слів місцевих жителів печера має декілька відгалужень в сторону Замкової гори, р. Тетерів і р. Кам'янки.
В 1967 р. під час спорудження Драмтеатру на глибині трьох метрів було виявлено два підземних ходи. Ходи прориті в лесі. Закопчені. Кожні декілька метрів—ніші. Висота галерей—1,8 м, ширина 1,6 м.
Вхід в підземелля розташований на території однієї з державних установ міста. Галерея бере свій початок з невеличкої кімнати першого поверха будинка. Хід іде в напрямку вул. В. Бердичівська на глибині трьох метрів. Через деякий час—розгалуження. Від нього в різні сторони відходять три галереї.
Прямо іде невелика печера, яка через три метри закінчується завалом. Враховуючи характерне розташування цегли на склепінні на зразок "Ялинки"—це колись був вихід на поверхню. Праве і ліве відгалуження ідуть паралельно вулиці в південно-західному і північно-східному напрямках. Північно-західний напрямок закінчується напівзасипаним склепінням, за яким простежується продовження галереї. Північно-східний напрямок закінчується завалом. Довжина підземного ходу—12 метрів. Хід вимурований цеглою, арочне склепіння. В стінах простежуються залишки ніш, в склепінні—повітропроводи. Ширина галереї—1,5 м, висота 1,6 м.
Відкрита і досліджена в 1994 році.
Неабияка цікавість до цих незвичних історичних пам'яток призвела до виникнення цілого ряду легенд про багатокілометрову довжину житомирських підземель. Так, знаючи, що подібні печери існують і в інших місцях області, житомиряни були глибоко переконані, що підземні галереї протянулися на десятки кілометрів, і потрапивши в них в Житомирі, можна опинитися в Денишах чи Кодні, Бердичеві чи Коростишеві. Розповідають, що вершник з бердичівської фортеці, поспішаючи до житомирського замку, міг потрапити у місто по підземному ходу за півгодини, міняючи під землею коней. Це лише легенди. А ось і свідчення очевидців, і навіть учасників тих подій. Зі слів очевидців в 60-ті роки в районі кінотеатру "Україна" було виявлено невеличкий провал. Коли його розширили—відкрився підземний хід. Після більш детального дослідження печери, були виявлені чавунні таблички з подальшою вказівкою напряму галерей. Були такі, що показували на Ліщин, Кодню, Денеші. Щоб покрити останню відстань, знадобилося біля п'яти годин. Та піднятися на поверхню не змогли. Вихід з підземелля перекривав завал, розібрати який так і не вдалось.
В середині 80-х років, як стверджує Вільянт О.Ю., група мешканців міста спустилась в підземний хід в районі Богунії. А через деякий час, подолавши на виході невеликий завал, дослідники опинилися на околиці одного з населених пунктів, розташованих поблизу Житомира.
Іще розповідають про те, що в районі парку ім. Гагаріна збереглися під землею стайні із стойлами та конов'язі; що є хід,який пролягає під р. Тетерів в бік с. Зарічани; що в роки війни був такий мешканець міста, який по підземній галереї доходив до Бердичева; що на Польскому кладовищі існують ходи, які ідуть на Київ, Коростень, Овруч; що...
Звісно, більшість свідчень - наслідок багатої уяви оповідача. Самому довелось бути свідком, коли у 1991 р. на виставці, що проводилась краєзнавчим музеєм, вперше за довгий час, були виставлені стенди з матеріалами досліджень підземних ходів міста і області, один з відвідувачів, - розглядаючи схеми галерей Бердичева та Кодні, зробив висновок про існування ходу між цими населеними пунктами.
Але в основі інших легенд лежать події, які дійсно мали місце в історії Житомира і області.
Які — відповідь чекає на дослідників.
О.В.Кравчук
Xід розташований під будинком № 2. Відкритий і досліджений в результаті прорвалу у 1992 році. Проритий в лесі, на глибині 3-4 м. Вимурований цеглою. Бере свій початок з невеликої кімнати (3, 8 х 2,2 м). Галерея йде в північноно-східному напрямку. Довжина 6,5 м. Далі - засипана землею. Спроби розчистити підземелля - результатів не дали. Ширина печери 0,8 м.
На протилежній стороні від ходу розташована ніша з арочним склепінням, ширина і довжина якої 1,5 м.
Від південно-західної частини кімнати вгору йде невелике відгалуження (ширина 0,8 м), яке раніше слуговало входом у підземелля.
Вхід в підземелля розташований в одному із будинків вулиці в формі дерев’яного люка. Висота галереї—2,5 м, ширина 3 м. Вимурована цеглою. В склепінні простежуються повітропроводи. Довжина галереї—9 м. 3 двох сторін закладена камінням.
В підземеллі залишилась напівзруйновала піч, за допомогою якої раніше опалювався будинок. Підземний хід відкритий і досліджений в 1991 р.
Подільський підземний хід знаходиться на території Подільської гори. Проритий в лесовому грунті на глибині 2-6 м, значна частина якого обкладена цеглою. Починається з невеличкої кімнати (2,5 м х 1,2 м) від північно-західної частини якої відходить галерея. Через 135м від неї відгалужується в північне західному і південно-східному на прямках ще дві галереї: північпо-західна, довжиною 15,5 м закінчується тупиком а південно-східна через 10 м завалом галереї висотою 1-1,6 м мають рівні стіни, які зверху закінчуються склепінням напівовальної форми. Ширина галереї становить до 1,2 м. В деяких місцях підземелля, в основному в кладці склепінь, спостерігаються повітропроводи, а нижче, на рівні підлоги з обох боків галереї розміщені прямокутної форми ніші їх розміри невеликі довжина—1,3 м, ширина 1,2 м, висота 0,95 м. Підлога глиняна, але в деяких місцях спостерігається підсипка з відходів залізоробного виробництва. Розчисткою в підземеллі знайдено уламки гончарної кераміки ХVІІ-ХІХ ст , дві мідні монети початку XX ст..
Підземелля відкрито в результаті обвалу в 1981р. Знайдено групою краєзнавців під керівнипдвом О. О. Тарабукіна в 1981, 1984 роках. Нині воно частково зруйновано, а вхід до нього засипано.
Циркулярний вхід в це підземелля в скелях Замкової Гори було ще видно в середині 50-х років XX ст. Потім, як стверджують старожили, вхід було замуровано та засипано.
Про Існування печер біля скелі під назвою Голова Чацького" розповідає енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефронта .. Из утесов некоторые издавна получили особые названия (скала Сокуля, скала Чацького с пещерами, по-видимому, служившими жилищем доисторическому человеку и др .)"
В 1965 р. між скелями "Чотири брати" і " Голова Чацького" була споруджена гребля, яка підняла рівень води на 15 метрів. Входи в підземелля залишилися глибоко під водою.