З 1990-1994 роки групою було відкрито, досліджено та зібрана інформація по слідуючим підземним ходам.
Вулиця Басейна
Вхід в підземелля знаходиться в підвалі одного із будинків. Галерея значних розмірів, закладена цеглою. Йде в напрямку Замкової гори. Відкрита в 1991 р.
За свідченням старожилів по вул. Басейній є ще два входа в печери, одна з яких іде в напрямку площі Перемоги.
Богунія
Восени 1981 р. під час геологорозвідувальних робіт в районі Богунії на Суриній горі на відстані 4-5 м від урвища над р. Кам'янкою на 11-метровій глибині було виявлено підземну печеру. Першим в це підземелля 10 вересня спустилися буровий майстер О. М. Ковтун і його помічник Ф. М. Гаркуша. Підземелля являло собою хід з двома бічними коридорами. Звідти один хід вів до річки (той вихід був засипаний ще перед Великою Вітчизняною війною). При більш детальному огляді галереї, в одній із ніш вони побачили напис, зроблений просто на лесовому грунті. Знахідка одразу ж привернула увагу науковців. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею археолог В. І. Місяць, співробітник інституту археології АН УРСР М. Ю. Брайчевський. Було звернено увагу на те, що поверхня стіни з написом має зверху темний наліт, ніби закопчена. Отже, тут тривалий час знаходили притулок люди: темний наліт на стінах—то сліди від їхніх вогнищ.
Дослідження печери тоді обмежилось фотографуванням напису, текст
якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С. О. Висоцькому. Па його думку, текст відноситься до XV-XVI століть.
Роботи було продовжено (з дозволу інституту археології АН УРСР) експедицію краєзнавчого музею, до складу якої війшли П. Шмуневський, І. Ярмошик, М. Шляконов, Ю. Доме, Л. Нікітіна.
Було встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою—історичним центром міста.
Підземний хід прокладено в жовтому лесі, що характерно для XV-XVIІ століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях навіть важко пробратися. В стінах—повітропроводи: округлі отвори діаметром 4-5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7-8 метрів—свіже повітря.
На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того як були проведені наукові дослідження, нішу з написом було подовбано.
В 1990 р. в Житомирі на базі обласного спортивно-туристського клубу "Полісся" була створена група спелеологів, яка приступила до вивчення підземних ходів міста та області. До складу експедиції, крім автора, ввійшли: Кокорш Е. В., Кокоріна С. А., Боровський О. В., Мартинюк А. І., Ліберда Т. Я. Пізніше, в роботі прийняли участь Меньшиков А. П., Бесідовський Ю. В., Радзюк В. Н., Вознюк В. М., Обласний краєзнавчий музей і відділ культури міськвиконкому не заперечували проти проведення подібних досліджень. Спонсором групи виступила благодійна газета обласної організації журналістів України "Житомирський вісник". Безпосередньому вивченню підземель передувала значна пошукова робота над письмовими джерелами, легендами, народними переказами, вивченням архівних документів і тільки згодом розпочалось обстеження печер. Тоді й перевірялась достовірність одержаної інформації.
Разом з такими відомими бійцями житомирського підпілля, як, наприклад, Шелушков, у місті з'явилися "фальшиві" підпільники, що не мали відносини ні до справжніх, ні до "підпілля", інспірировані гестапо. Справа в тому, що радянське підпілля одержувало в тому числі й гроші на боротьбу з окупантами прямо з Центру, тобто з Москви. І от у березні 1942 року в Житомирі з'явилася група якогось Василя Мирного, котра незрозуміло яким чином змогла налагодити зв'язок з Москвою й майже півроку посилала в Москву повідомлення про проведені нею диверсії проти окупантів, деякі развіддані й т.п. У Житомир прибула з "інспекцією" людина із НКВС, що, повернувшись у Москву, підтвердила: так, дійсно, підпільники працюють досить активно. Групі Мирного стали пересилати більші суми грошей - у рейхсмарках, зрозуміло, і нові завдання: підірвати водокачку, наприклад, або там склад з боєприпасами. "Підпільники" рапортували в радіоефірі: водокачка й склад висаджені, а ще зіпсовано кілька тисяч літрів пального для танків...
Однак неправда незабаром розкрилася - після повідомлення в Москву справжніх підпільників із групи Шелушкова. Вони повідомляли, що ні про який вибух водокачки або складу з боєприпасами й не чули: як стояла водокачка, так і стоїть, як склад боєприпасів працював, так і працює... І про групу Мирного вони чують уперше.
З'ясувалося, що "підпільники" із групи Мирного - звичайні шахраї, які встигли одержати із Центра близько чверті мільйона рейхсмарок нібито на боротьбу з ворогом, але нічого не робили, просто обманюючи Москву. Справжні підпільники показово покарали шахраїв, підставивши їх гестапо. Що трапилося із групою Мирного потім - невідомо.
Перший кінематограф у Житомир привезли ще в 1895-му році брати Рубінштейни. І перший кінозал був відкритий ними на Михайлівській вулиці, у будинку, де вже в наш час розташовувалася музична школа. Називався цей перший у нашому місті кінотеатр: "Кіно-Тур", а емблемою був величезний чорний бик. Проіснував кінотеатр до самої революції й знову відродився тільки після війни, перебравшись у приміщення нинішнього лялькового театру все на тій же Михайлівській вулиці. Правда, тепер він мав ім'я ВЛКСМ.
Цікаво, що уже протягом декількох останніх років у Житомирі успішно проходить міжнародний кінофестиваль військової кінодокументалістики, що називається... "Кінотур", а емблемою його є все той же величезний чорний бик! Збіг?
Один з організаторів фестивалю, Валентин Кузнєцов, сам був досить здивований такою "спадковістю" і помітив, що назву фестивалю було обрано зовсім випадково й про те, що перший житомирський кінотеатр носив таку ж назву, він особисто довідався вперше. Містика? Або просто праве прислів'я, що стверджує, що все нове - це добре забуте старе?
В 1241-му році повз Житомир пройшло монголо-татарське військо. По одній з версій, городище на Замковій горі монголи не торкнули, за іншою версією - зруйнували. У ті часи Житомир, видимо, ще не називався Житомиром, оскільки перші офіційні, а не легендарні письмові згадування назви нашого міста відносяться до XIV століття. Більше ймовірною виглядає перша версія. Місцеві жителі начебто б скорилися монголам без бою, сплатили контрибуцію й пообіцяли платити данину. Війська Батия рушили на Захід. У цей час у Прикарпаття князь Данило Галицький розбив військо одного з полководців Батия - Куремси. Зібравши значну військову силу, Данило потім рушив з боями в наші місця й щоб помститися за допомогу монголам спалив ущент Житомир і його околиці. По легенді, облогою Житомира тоді командував хтось Роберт Локслі - англієць, правнук знаменитого Робін Гуда, що служив Данилу Галицькому. За другою версією, поселення на Замковій горі вирішило не здаватися монголам і зробило загарбникам досить солідний опір. Нібито штурмом городища командував сам Батий. Облога тривала три дні, після чого місто було взято приступом, а його жителі перебиті. Останніх, швидше за все, у той час проживало як у городищі, так й у посаді, приблизно не більше трьох тисяч чоловік. Як би там не було, а поселення на Замковій горі, а також на Соколовій горі й у Зарічанах, перестають існувати. Місто занепадає й не функціонує майже півтора сторіччя. І тільки в XIV столітті знов-таки на Замковій горі, на залишках спаленого старого городища, починається будівництво нового дерев'яного замка. Житомир входить до складу вже не Київської Русі, а Великого Князівства Литовського й не платить данина Золотій Орді. З XV Століття Житомир - середнє по величині місто , що входить до складу Київського воєводства з великокнязівським правовим статусом.