Після звільнення в місті почали відновлюватися підприємства й уже до початку 50-х років продукція Малинської паперової фабрики стала йти на експорт. Заробили завод сільськогосподарських машин, машинобудівний, овочесушильний і каменедробильний заводи, меблева й швейна фабрики.
А в 1972-м році в місцевому парку культури й відпочинку був споруджений Курган Безсмертя - на честь полеглих у Велику Вітчизняну жителів району. Примітно, що земля для кургану висилалася із всіх Міст-Героїв СРСР - як би для відновлення історичної справедливості, що в їхнє число волею партійного керівництва країни не потрапив Малин.
В 1986-му році, коли місто відзначало своє 1100-річчя (15 вересня), тут був відкритий пам'ятник Миклухо-Маклаю, а в місцевому лісотехнічному технікумі обладнаний його музей.
І ще один цікавий факт із новітньої історії. В 1996 році на базі Малинської паперової фабрики запрацювала фабрика банкнотного паперу - єдине в Україні підприємство, що випускає папір, на якій друкуються гривні, а також паспорти, акцизні марки, акції, залізничні квитки... В 2001-му році паперова фабрика відзначила своє 130-річчя.
У березні 1825 року в Черняхів почали з'їжджатися у великій кількості армійські офіцери, до яких приєднувалися якісь цивільні молоді люди. Цей факт пройшов повз шукачів таємної поліції, оскільки село перебувало в досить глухому місці, удалині від основних шляхів. Можна сказати, що влада "прошляпила" досить знаменну історичну подію, а саме: з'їзд "Суспільства об'єднаних слов'ян", що має саме пряме відношення до декабристського руху. Є версія, що саме в Черняхові побачила світ "Конституція", написана одним з декабристських вождів Павлом Пестелем, що тоді був командиром Чернігівського полку.
Цікаво, що в січні 1826 року в Черняхові під час обшуку в місцевого жителя Петра Тимофіїнка, вільного селянина, що був не писемним, але статку якого міг позаздрити будь-який поміщик ("куркуля", можна сказати), поліція знайшла книгу російською мовою, що називалася... "Конституція Американських Сполучених Штатів"! Поліції вдалося вирахувати, що саме в будинку Тимофіїнка рік назад і відбувався з'їзд "Братерства об'єднаних слов'ян". Мовляв, це вони залишили американську конституцію - так виправдувався селянин. Згодом селянина обвинуватили в причетності до... масонської ложі "Брати Хирама" (практично всіх декабристів згодом обвинуватили в масонстві) і запроторили на сибірську каторгу за "вільнодумство". У будинку Тимофіїнка, у підвалі, була виявлена кімната, стіни якої були розмальовані якимись незрозумілими символами, і поліція зробила висновок, що саме в ній і відбувалися зборів членів масонської ложі.
Житомирщині, втім, як і скрізь у тодішньому світі, панувало бронзове століття. У той час, як у Месопотамії будувався Вавилон, греки-ахейці осаджували Трою, Моїсей виводив євреїв з Єгипту, а самі древні єгиптяни будували свої піраміди, на Житомирщині безроздільно панували праскіфські племена. На території нашої області проживали в основному скіфи-хлібороби, оскільки природні умови й ліси дозволяли займатися скотарством лише в південній частині нинішньої Житомирщини, хоча це зовсім не означає, що на півночі області скотарство не було поширене - просто воно тут не було основним засобом існування. У лісових поселеннях розводили свиней.
Перша половина бронзового століття в нас досліджена погано. З пам'яток тієї пори залишилися хіба що Народицьке, Здвижевське (Коростишівський район) і Райковецьке (Бердичівський район) поселення. Очевидно, поселення ці належали до різних племен. У Народицькому поселенні знайшлися залишки дерев'яних будинків, обмазаних глиною, а також жертовник - свідчення землеробського культу. Тільки от металообробка в народицького племені була розвинена погано - місцеві жителі користувалися в основному знаряддями з каменю. Те ж саме можна сказати й про Здвижівське поселення. Інша справа - Райковецьке поселення. Тут було знайдено безліч ливарних форм - для бронзових сокир, кинджалів і навіть браслетів. Зате Народицьке поселення має одну відмітну рису: своїх небіжчиків це плем'я ховало в курганних могильниках. Деякі кургани збереглися на півночі нашої області й донині.
Вадим Кіплінг