Більше півроку працює експедиція «Житомирського вісника» над вивченням підземних ходів Житомира. У складі групи: працівники, військовослужбовці, студенти. Є свій лікар. Всі учасники мають досвід підземних робіт.
Початок був вдалим. У перші дні було відкрито кілька ходів, де знайшли багато знахідок, які мають історичну цінність: аптечні флакони кустарного виробництва, пляшки з конусом на дні, глечики, бронзові та мідні замок та тарілка, вилка, залишки прикраси з ікон. Фахівці із краєзнавчого музею підтвердили, що всі знахідки ставляться до ХVIII-XIX ст.
На 7-метровій глибині почалися обвали. Без спеціального обладнання йти далі було небезпечно. Тимчасово роботи були припинені. Випадок звів групу з чодловіком, якого в дитинстві один чернець - колишній в'язень Соловків - навчив мистецтва під землею, розповів про забуте спорядження, яким користувалися наші предки. Частину з цього арсеналу було взято на озброєння і, заручившись підтримкою рятувальних служб, спелеологи продовжили працювати...
І знову - нові знахідки, нові завали. Часто доводилося працювати дитячою лопаткою і щіткою, щоб не зіпсувати знахідку.
Вивчаючи ходи, є чому дивуватися. Щоб прорити хід на 7-метровій глибині в суцільному плавуні, потрібна гарна майстерність. А будували цілі підземні лабіринти з заплутаною системою ходів, вентиляційною системою, пастками (які діють до цих пір!), «Чортовими колами», якими можна було ходити днями і не знайти виходу, кам'яними мішками.
Ми захоплюємося величчям єгипетських пірамід, Олександрійського маяка, іншими чудесами світу, а про наших майстрів нічого не знаємо...
Посилаємося знову ж на Михала Забарського, оскільки відомості, викладені їм, досить цікаві. Так, він повідомляє, що в ріці Тетерів ще в 1502-му році водилися осетри. Купець зауважує, що ще в XIII столітті цих осетрів поставляли в Золоту Орду самому Батию. Тетеревскі осетри були досить великі й вважалися "стравами королів". Околишнім селянам під страхом батогів, а то й смерті заборонялося ловити осетрів, а якщо вдалося піймати, селяни повинні були здати їх у замок. Ловом осетрів займалися спеціальні рибалки що перебували на муніципальній (!) службі, оскільки улов шляхетної риби приносив істотний доход у міську скарбницю.
У ті часи в Тетереві водилися навіть... крокодили. Правда, це більше схоже на легенду, оскільки клімат Житомирщини не дозволяв цим рептиліям жити в Тетереві в зимовий період - вони б попросту передохли! І Забарський згадує про крокодилів, однак пояснює, що це була величезна зубаста єгипетська ящірка (мабуть, варан), що втік із клітки в ріку, коли на березі Тетерева перевернулася підвода бродячого цирку. А от леви на околицях Житомира водилися. Одного навіть забили алебардами солдати внутрішньої варти на північній окраїні міста, коли кошлатий хижак зайшов уночі на одну з вулиць посаду.
Між іншим, місцевість, де водилися леви й де нині розташована Крошня, і далі на північ - майже до самого Черняхова, називалася Чортовий ліс. В XV столітті в Житомирі була відома легенда, що переказав Забарський. Так, у районі Крошні в часи прийняття Київською Руссю християнства жив якийсь чаклун, з язичеськими жерцями-волхвами не мав нічого спільного, який зібрав навколо себе язичників, що не бажали приймати Христа, і став робити християнам усілякі капості, аж до вбивств. Апогеєм діяльності чаклуна з'явилося спалення церкви в районі, видимо, нинішнього Соколовського дачного масиву, і вбивство там же місцевого священика. Чаклуна потім піймали дружинники київського князя й віддали, зрозуміло, по справах його: спалили живцем. Однак після цього місцевість, де промишляв чаклун, що розбійничав, з "братвою", і нарекли Чортовим лісом. От у це-те лісу й водилися леви, на яких у часи Михала Забарського влаштовували "облавні полювання" силами житомирського гарнізону або якого-небудь пихатого шляхтича зі своїми гайдуками. Полювання на лева для шляхти або місцевої старшини були чимсь начебто такого собі сафарі. Останнього лева під Житомиром знищили, судячи з усього, десь в 1530 році.