Житомир

ЖИТОМИРУ - НЕ 1124? НОВА ДАТА ЗАСНУВАННЯ ЖИТОМИРА

Ми торкнулися питання: хто насправді заснував Житомир і коли саме? Тому як офіційна дата його заснування - 884-й рік - дотепер є спірною, так само як й особистість засновника...

"КНЯЗЬ ЖИТОМИР" - МІФ?

Дослідник дореволюційної пори - Т. Вержбицький (1889-й рік), виводячи дату заснування Житомира, посилається на легенду, по якій Житомир побудував ратник князів Аскольда й Діра Житомир в 884-му році. Опираючись на праці польського дослідника Н. Прусіновского, він аргументував свої доводи тим, що ім'я князя Житомира зустрічається в слов'янських.. святках. Але крім святок, більш ніде. Так офіційним роком заснування Житомира й став 884-й рік.
Наприкінці XIX століття на території Мальованки дослідники В. Антонович і С. Гамченко досліджували давньоруський курганний могильник. Аналіз знайдених речей, характер поховання дозволили дослідникам прийти до думки, що могильник був насипаний місцевими слов'янськими племенами в VIII-XI століттях. С. Гамченко тоді висунув гіпотезу: якщо могильник відносився до поселення на Замковій горі, то воно теж повинне датуватися тим же часом. А виходить, не суперечить даним легенди про заснування Житомира.
Цей аргумент був використаний у радянський час для визначення дати заснування міста. Однак, всупереч офіційній думці, у нашому обласному центрі проводилися й інші дослідження, які хоч і не прямо, але спростовують той факт, що роком заснування нашого обласного центра є саме 884-й рік.
Один з таких дослідників - Олександр Тарабукін, що входить у число провідних житомирських археологів. Ще в 1990-м році він висунув свою версію виникнення Житомира, по якій виходило, що місту нашому - не 1100 років, а років на 200 менше.
Доводи, які приводив Олександр Олександрович у місцевій періодичній пресі, прості й дохідливі. У радянський час вивченням цієї проблеми практично ніхто не займався. Місцеві краєзнавці у своїх матеріалах щодо святкування 1100-річчя Житомира зверталися до дореволюційних матеріалів без належного критичного аналізу, тому й версія про заснування міста ратником Житомиром в 884-му році стала істиною в останній інстанції. Однак сьогодні залучення великої кількості археологічних й історичних джерел приводить до висновку, що вищезгадані легенди, м'яко говорячи, не відповідають дійсності. У нас немає ні єдиного по-справжньому серйозного доказу існування ратника Житомира, і вже один цей факт ставить легенду під сумнів. Взагалі ж легенда як така жодним чином не може бути надійним джерелом у питаннях визначення походження назви й дати виникнення населеного пункту - це лише гіпотеза. І сучасний аналіз матеріалів дореволюційних розкопок Мальованського могильника дозволив по-іншому подивитися на дату виникнення Житомира.
Ще до Олександра Тарабукіна поставив під сумнів офіційну дату виникнення нашого міста інший видатний житомирський археолог - І. Ярмошик, до того ж в 1983-му році. Опираючись на характер керамічних знахідок у Мальованському могильнику, він робить висновок, що вони зроблені в X-XI століттях, тобто на 100-200 років пізніше, ніж вказував у своїх дослідженнях С. Гамченко. Порівняльний аналіз речових знахідок Мальованського могильника з такими ж знахідками могильників на інших територіях дозволив визначити деяку хронологію. Так, археологічний матеріал Мальованського могильника відноситься до другої половини XI - початку XIII століття. Першу дату визначають знайдені в могильнику срібні лопатеві намиста, другу - залізні шпори з мідними зірочками на кінцях. Ні та, ні інша річ не могли потрапити в курган в VI-IX століттях, як це затверджували З Гамченко й В. Антонович. Тоді на Житомирщині існували дві генетично подібні археологічні культури: Корчак і Лука-Райковецка. І характерною рисою того часу було спалювання трупів, а похоронний ритуал Мальованського могильника – розміщення трупів, чого в VI-IX століттях не спостерігалося взагалі. Вивчаючи перехід від одного похоронного обряду до іншого, учені прийшли до висновку, що цей процес у землях древлян проходив і закінчився в другій половині X століття. Тобто раніше цієї дати Мальованский могильник існувати просто не міг!

Посилаємося знову ж на Михала Забарського, оскільки відомості, викладені їм, досить цікаві. Так, він повідомляє, що в ріці Тетерів ще в 1502-му році водилися осетри. Купець зауважує, що ще в XIII столітті цих осетрів поставляли в Золоту Орду самому Батию. Тетеревскі осетри були досить великі й вважалися "стравами королів". Околишнім селянам під страхом батогів, а то й смерті заборонялося ловити осетрів, а якщо вдалося піймати, селяни повинні були здати їх у замок. Ловом осетрів займалися спеціальні рибалки що перебували на муніципальній (!) службі, оскільки улов шляхетної риби приносив істотний доход у міську скарбницю.
У ті часи в Тетереві водилися навіть... крокодили. Правда, це більше схоже на легенду, оскільки клімат Житомирщини не дозволяв цим рептиліям жити в Тетереві в зимовий період - вони б попросту передохли! І Забарський згадує про крокодилів, однак пояснює, що це була величезна зубаста єгипетська ящірка (мабуть, варан), що втік із клітки в ріку, коли на березі Тетерева перевернулася підвода бродячого цирку. А от леви на околицях Житомира водилися. Одного навіть забили алебардами солдати внутрішньої варти на північній окраїні міста, коли кошлатий хижак зайшов уночі на одну з вулиць посаду.
Між іншим, місцевість, де водилися леви й де нині розташована Крошня, і далі на північ - майже до самого Черняхова, називалася Чортовий ліс. В XV столітті в Житомирі була відома легенда, що переказав Забарський. Так, у районі Крошні в часи прийняття Київською Руссю християнства жив якийсь чаклун, з язичеськими жерцями-волхвами не мав нічого спільного, який зібрав навколо себе язичників, що не бажали приймати Христа, і став робити християнам усілякі капості, аж до вбивств. Апогеєм діяльності чаклуна з'явилося спалення церкви в районі, видимо, нинішнього Соколовського дачного масиву, і вбивство там же місцевого священика. Чаклуна потім піймали дружинники київського князя й віддали, зрозуміло, по справах його: спалили живцем. Однак після цього місцевість, де промишляв чаклун, що розбійничав, з "братвою", і нарекли Чортовим лісом. От у це-те лісу й водилися леви, на яких у часи Михала Забарського влаштовували "облавні полювання" силами житомирського гарнізону або якого-небудь пихатого шляхтича зі своїми гайдуками. Полювання на лева для шляхти або місцевої старшини були чимсь начебто такого собі сафарі. Останнього лева під Житомиром знищили, судячи з усього, десь в 1530 році.