Якщо припустити, що топонім "Житомир" пішов все-таки від готського "сидіння на болоті", то де ще, крім Суриної гори, могли існувати на нинішній території міста поселення людей? Археологічних знахідок, що прямо вказують на це і датованих IV-V століттями нашої ери, на території Житомира не виявлено. Йордану, звичайно, можна довіряти, однак археологічні знахідки є доказами куди більше вагомими. А от їх якраз й немає. "Кубок Германаріха" - не береться до уваги. І сьогодні ми можемо оперувати хіба що припущеннями.
В IV-V століттях люди воліли будувати свої укріплені поселення, як правило, на горах, на берегах рік. І неважливо, готи це були, або слов'яни: життя того часу було сповнене небезпеками і без міцних кріпосних стін не обходилося жоден рід або плем'я. На території нинішнього Житомира такими місцями могли бути Замкова й Охрімова (ну й, зрозуміло, Сурина) гори, Соколова гора, а також беріг ріки Тетерів у районі Зарічан. У деяких перерахованих вище місцях археологи дійсно знаходили й знаходять сліди древніх поселень, однак датовані вони не IV-V століттями, а більше пізнім періодом - IX-X століттями. Причому поселення на Замковій горі, судячи з даних археологічних досліджень, не саме старе: городища (поселення, укріплені дерев'яним частоколом) на Соколовій горі або в Зарічанах набагато старше - приблизно на ціле століття. Однак нам чомусь завзято намагаються довести, що Житомир бере свій початок саме з території Замкової гори, і саме в 884-го року. Хоча питання це, як бачимо, спірне і понині. Згадується, що у вищевказаному році, на території нашого обласного центру перебувало, принаймні, три рівнозначних городища - тобто три роди того самого племені, скоріше всього, древлян. І поселення на Замковій горі виникло, швидше всього, внаслідок того, що частина одного з пологів, що жили або на Соколовій горі, або в Зарічанах, вирішило відокремитися від родовичів і жити окремо - цілком нормальне явище й сьогодні. Виходить, ми мали не один Житомир, а відразу декілька?
Ми й далі спробуємо заперечувати існуючу думку про те, що Житомиру - 1124 роки. А чому не 1600, якщо вірити Йордану, що наше місто заснували готи? Дійсно - чому?
Посилаємося знову ж на Михала Забарського, оскільки відомості, викладені їм, досить цікаві. Так, він повідомляє, що в ріці Тетерів ще в 1502-му році водилися осетри. Купець зауважує, що ще в XIII столітті цих осетрів поставляли в Золоту Орду самому Батию. Тетеревскі осетри були досить великі й вважалися "стравами королів". Околишнім селянам під страхом батогів, а то й смерті заборонялося ловити осетрів, а якщо вдалося піймати, селяни повинні були здати їх у замок. Ловом осетрів займалися спеціальні рибалки що перебували на муніципальній (!) службі, оскільки улов шляхетної риби приносив істотний доход у міську скарбницю.
У ті часи в Тетереві водилися навіть... крокодили. Правда, це більше схоже на легенду, оскільки клімат Житомирщини не дозволяв цим рептиліям жити в Тетереві в зимовий період - вони б попросту передохли! І Забарський згадує про крокодилів, однак пояснює, що це була величезна зубаста єгипетська ящірка (мабуть, варан), що втік із клітки в ріку, коли на березі Тетерева перевернулася підвода бродячого цирку. А от леви на околицях Житомира водилися. Одного навіть забили алебардами солдати внутрішньої варти на північній окраїні міста, коли кошлатий хижак зайшов уночі на одну з вулиць посаду.
Між іншим, місцевість, де водилися леви й де нині розташована Крошня, і далі на північ - майже до самого Черняхова, називалася Чортовий ліс. В XV столітті в Житомирі була відома легенда, що переказав Забарський. Так, у районі Крошні в часи прийняття Київською Руссю християнства жив якийсь чаклун, з язичеськими жерцями-волхвами не мав нічого спільного, який зібрав навколо себе язичників, що не бажали приймати Христа, і став робити християнам усілякі капості, аж до вбивств. Апогеєм діяльності чаклуна з'явилося спалення церкви в районі, видимо, нинішнього Соколовського дачного масиву, і вбивство там же місцевого священика. Чаклуна потім піймали дружинники київського князя й віддали, зрозуміло, по справах його: спалили живцем. Однак після цього місцевість, де промишляв чаклун, що розбійничав, з "братвою", і нарекли Чортовим лісом. От у це-те лісу й водилися леви, на яких у часи Михала Забарського влаштовували "облавні полювання" силами житомирського гарнізону або якого-небудь пихатого шляхтича зі своїми гайдуками. Полювання на лева для шляхти або місцевої старшини були чимсь начебто такого собі сафарі. Останнього лева під Житомиром знищили, судячи з усього, десь в 1530 році.