Вивчені останнім часом ходи дають підстави стверджувати, що більшість з них знаходиться на глибині трьох і більше метрів. Стіни і склепіння ходів зроблені з каменю, цегли, подекуди з дерева. Температура повітря в ходах - стабільна.
В одному з ходів експедиція виявила цікаву теплокамеру, в якій склепіння складаються з двох шарів ніби пиріг. Тільки в цьому «цегляному» пирозі замість повидла - повітря. Таким же чином зроблені і стіни приміщень. Завдяки чому тут підтримується стабільна температура.
Не виключено, що підземелля Житомира мають схованки. Але поки що експедиція не зустріла жодного. Робота триває.
В 1936 році населення Житомира нараховувало 143 тисячі чоловік. Напередодні Великої Вітчизняної війни, тобто в січні 1941 року - уже 154 тисячі. Тобто за 4 роки приріст населення в обласному центрі склав 11 тисяч чоловік. Якби масові розстріли кінця 30-х були настільки масовими, невже населення Житомира збільшилося б до такої кількості?
Хоча розстріли були. За архівним даними КДБ, розсекреченим на початку 90-х років минулого століття, з 1936 по 1941-й роки в Житомирі було розстріляно близько тисячі місцевих жителів (точна цифра не встановлена дотепер). Місце розташування однієї з таких братських могил стало відомо зовсім недавно, на початку все тих же 90-х. Перебуває вона в районі Смолянки, відразу за Єврейським цвинтарем. Місце це відомо як Путятинка. Причому про цю братську могилу житомиряни довідалися аж ніяк не з архівів КДБ, а від старожилів Житомира, які ще пам'ятали, як у лиховісні 30-і по нічному місту кружляли вантажівки-фургони з написом "Хліб", зупинялися біля обраних чекістами будинків, після чого у фургон кидали чергову жертву репресій. Так само вночі на Путятинку їхали вантажівки, криті брезентом, у яких у братську могилу звозили трупи розстріляних. Вакханалія розстрілів закінчилася приблизно провесною 1941-го, коли в повітрі відчутно запахло війною.