Старожили розповідають, що під час церковного розколу у XVIII ст частина житомирських старообрядців пішла під землю і створила там так звану катакомбну церкву. Якщо вірити цим розповідям, то під містом існує три таких церкви. А пустельництво на Поліссі існувало і у XIX ст. Так, в одному з випусків "Київського слова" за 1888 рік була розміщена стаття про те, що на Волині, поблизу одного селища є розгалужена печера, в якій проживали
селяни-пустельники.
На початку XX сг. міською управою була створена комісія у складі військових, яка ставила за мету дослідження підземних галерей міста. Згодом комісія склала звіт про проведену роботу, а також карту досліджених печер. Але через деякий час за нез’ясованих обставин ці документи зникли з архіву управи. Аналогічна комісія у ці ж роки працювала у Бердичівських підземеллях. Тоді було досліджено блюько 130 ходів і 78 підвалів.
Під час громадянської війни таємничими ходами зацікавилось командування петлюрівських військ. Розповідають, що під час відступу з міста в Житомирських лабіринтах вони заховали майже тридцять возів награбованого.
В 30-ті роки доля підземель сумна, їх використовують як могильники. Старожили розповідають, що в них ховали трупи розстріляних в НКВС.
Коли Житомир захопили німецько-фашистські загарбники, ними була створена спеціальна команда, що повинна була вивчити підезмелля міста. Результатами цих досліджень і досі невідомі. В роки війни чимало житомирян рятувалося від облав, що проводилися окупантами, і бомбардувань в підземних лабіринтах. Ними скористувалися і радянські військовополонені для втечі з тюрми, що була розташована по вул.Черняховського. Розповідають, що при звільненні міста, один із загонів партизан через підземний хід дістався в центр міста, що в значній мірі посприяло звільненню Житомира радянськими військами від німецько-фашистських загарбників Внаслідок багаточисельних бомбардувань в місті відкрилось чимало входів в підземелля. В останніх тоді знаходили собі притулок злочинці, які ховались там самі і ховали награбоване, та безпритульні. Цікаво, що в ті часи на житомирському базарі навіть карту підземель міста можна було придбати за безцінь.
У 50-ті роки карта підземних ходів демонструвалася і в краєзнавчому музеї. На стендах виставочних залів були представлені фотокартки склепів, схеми печер, документи, що свідчили про історію виникнення та розвиток підземель. Але раптово документи зникли з музою та архіва.
У листопаді 1953 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена мережа підземних галерей. Однією з них скористувалися ув'язнені, для втечі, що працювали на будівництві. Та про існування цих ходів було відомо і охороні, і поки ув'язненні пересувалися по одній з печер, на другому кінці їх вже чекали.
Довгий час цей епізод з історії житомирських підземель вважався легендою, вигадкою. Але літом 1993 року пощастило відшукати людину, якм була свідком тих подій. Зі слів Ринькаса Ф. А. двоє ув'язнених дійсно намагалися втекти по одному з ходів. Але через півгодини повернулися. Свій вчинок вони мотивували тим, що невистачило повітря і єдиним виходом було повернутись.
Як повідомляє одна з житомирських газет, тридцять років тому один з житомирян пообіцяв здивувати своїх "земляків" підземним відкриттям. Та незабаром загинув при загадкових обставинах. Не виключено, що в основу легенди лягли події, що дійсно мали місце в історії Житомира. Чверть століття тому мешканець міста Журавльов А. Г. прагнув співставити викид води на греблі поблизу Бердичівського моста з обвалами в місті. Можливо, як вважав дослідник, при піднятті рівня води на річці, частина й потрапляла в підземелля, один з виходів якого знаходився поблизу греблі, її потоки розмивали глиняні галереї. А це в свою чергу призводило до обвалів. Зі своїми розрахунками Олексій Георгійович звертався до міської адміністрації. Але ту не зацікавили такі дослідження. Пізніше, багато житомирян, що побували у підземеллях, відмічали той факт, що деякі ходи повністю затоплені водою.
О.В.Кравчук
суббота, 16 мая 2009 г.