Від автора.
Про підземні галереї Житомира до останнього часу нічого не було відомо. Вони залишалися в тіні і не привертали уваги суспільства. В наш час про їх існування ставало відомо найчастіше внаслідок провалів, які час від часу відбувалися в різних куточках міста.
У післявоєнний час більшу частину підземель була засипано, оскільки, перебуваючи в аварійному стані, ставили під загрозу наземні споруди.
Мине ще деякий час і від багатьох Житомирських печер - цих загадкових пам'яток історії і старовини не залишиться і сліду. Велика кількість підземних ходів (відомих і невідомих) вже знищена. Процес цей триває і нині. В даному випадку час працює проти нас - підземні галереї зникають, так і не відкривши своїх таємниць А що ж відомо про ті печери, в яких вже побували дослідники? На жаль, обмаль. Широким колам матеріали цих досліджень невідомі. Складається враження, що задовольнити ту цікавість, яку викликають сьогодні Житомирські підземелля, майже неможливо.
Тому автор поставив за мету зібрати все, до найменших дрібниць і дати якомога ґрунтовнішу характеристику цих загадкових пам'яток старовини.
Безумовно, дослідження підземних галерей буде тривати надалі І, можливо, з часом стануть відомі нові важливі факти, що значно доповнять наші знання про підземні ходи Житомира.
Автор буде вдячний за надіслані матеріали, що допоможуть глибше розкрити дану тему.
Матеріали слід надсилати за адресою 262003, м. Житомир, вул Перемоги, 54, обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, тел 25 28-52.м
О.В.Кравчук
Більша частина ходів будувалася в XVI столітті, хоча є ходи, створені в XII-XIII століттях. В них житомиряни ховалися від набігів кочівників. За легендою, саме в Житомирському підземеллі ченці київських Печерської Лаври в 1240 р. заховали частину своїх скарбів, рятуючись від монголо-татар.
Існував навіть, кажуть, підземний вхід, що з'єднує Київ та Житомир. Самі спелеологи, однак, у це не вірять. Хоча був випадок, коли, спустившись під землю на Богунії, хлопці вийшли на поверхню ... в Іванівці. Доходили навіть до Денишів, причому на поворотах і перехрестях ходів бачили чавунні покажчики з написами на латині. Ширина ходів така, що можуть вільно роз'їхатися два вози (!).
У Житомирі відомі три підземні церкви. Під будівлею колишньої в'язниці по вулиці Черняховського збереглася келія ізуїтського монастиря. Існувала десь підземна плантація з вирощування отруйного грибка, спорами які ого засипали гробниці польських магнатів. Шукачів скарбів, що порушили спокій покійних, чекала повільна смерть від отруєння.
Але й крім грибка шукачів пригод чекало чимало неприємностей: перевертається під ногами підлога, що приховує під собою ями з гострими кілками, розсуваються стіни, падаючий на голову гранітний потолок, лабіринти і т.д.
Спелеологи знаходили старовинну зброю, різні замки, ланцюги, знаряддя праці. Одного разу у районі площі Перемоги виявили стародавню бочку з вином, але от скарбів знайти не пощастило. Є, правда, якась загадкова конкуруюча група «викрадачів гробниць», що спеціалізується на скарбах і періодично загрожує нашим спелеології. Але хто вони і хто стоїть за їх спинами - невідомо ...
Величезний інтерес до загадкових підземних ходів породив чимало легенд про багатометрову їх протяжність. Так житомиряни, знаючи, що печерні ходи є в інших містах області, були глибоко переконані, що підземні галереї тягнуться на десятки кілометрів, і, ввійшовши до них у Житомирі, можна вийти в Дениших, Кодні, Бердичеві. Щодо останнього населеного пункту навіть існує легенда, що вершник з Бердичівської фортеці, що мчався до Житомирському замку по підземному ходу, добирався туди за півгодини, змінюючи під землею коней.
Це всього лише легенда. А ось і конкретні свідчення очевидців і навіть самих учасників тих подій. Як розповів Янушевіч Г.В., у 60-ті роки в районі кінотеатру «Україна» був невеликий провал. Коли його розширили, то виявили підземний хід. Тоді вчитель фізики 12-ї школи з групою хлопців і зайнявся «дослідженням» мережі підземних ходів міста. На деяких розвилках вони зустрічали чавунні таблички з подальшим зазначенням напрямку ходу. Були такі, які показували на Овруч, Кодню, Дениші. Для подолання останньої відстані знадобилося близько шести годин. Орієнтувалися під землею по компас, шум води. Але піднятися на поверхню так і не змогли. Вихід з кам'яної галереї загороджував завал, розібрати який так і не вдалося.
Ще розповідають про те, що в районі парку Гагаріна збереглися підземні стайні з стійлом і конов`язями; що є хід, який проходить під р. Тетерів в сторону Зарічан; що на Польському цвинтарі є ходи, що йдуть на Хмельницький, Овруч, Коростень, що...