Вмирає Олександр Кравчук - керівник групи спелеологів, у віці 33 років.
Кажуть, що матеріалів про підземні ходи було достатньо, щоб написати і захистити дисертацію.
Все своє життя Олександр намагався викликати інтерес у міськвиконкомі до Житомирського підземелля, але наші «держиморди», так і не зацікавилися даним питанням.
На даний момент місцезнаходження матеріалів невідомо...
Богунскій підземний хід знаходився на лівому березі р. Кам'янка в урочищі Суріна гора.
Він був відкритий у вересні 1981 р. при геологічних дослідженнях місцевості буровим майстром О.М. Ковтуном.
Вивчали його в різний час експедиції під керівництвом І.І. Ярмошіка і О.О. Тарабукіна.
Підземний хід прорито в лісовому грунті на глибині 6 метрів. Він тянется з півночі на південь загальною довжиною до 20 м.
Висота підземелля в різних його частинах становила від 0,30 до 2,1 м.
Від центральної галереї в північній та південній частинах ходу відходять невеликі кімнатки, висота яких не перевищувала 1,2 м.
У південній частині галереї, на стіні в глибині однієї з ніш, виявлена стародавня напис на старослов'янському мовою.
Зроблена вона на лісовій породі. На думку українського вченого С.О. Висоцького напис відноситься до XV-XVI ст.
Швидше за все, це підземелля з'єднувалося з Польським кладовищем, а звідти, ймовірно - з Замковою горою.
На жаль, Богунский підземний хід через підвищений до нього інтересу з боку непрофесіоналів був пошкоджений, напис знищено (ймовірно, шукали скарби), а вхід засипаний.
Перша Світова війна, як відомо, почалася в 1914 році, 1 серпня. А до цього, починаючи з 90-х років XIX століття, Житомир був не тільки столицею Волинської губернії, але й одним з найбільших міст на території України. Досить сказати, що в 1913 році наш обласний центр нараховував 112 тисяч чоловік. Для порівняння, у Києві тоді проживало 457 тисяч, в Одесі - 379 тисяч, і в Харкові - 143 тисячі чоловік. Перед Першою Світовою в Житомирі працювало 8 великих промислових підприємств - головним чином, легкої й харчової промисловості. Але досить розвинений був, виражаючись сучасною термінологією, малий і середній бізнес: кожен третій дорослий житомирянин мав свою власну справу. Житомир був саме містом, що розвивається, втім, як і вся країна. І тільки війна зупинила його подальший розвиток і перешкодила процвітанню.
У жовтні 1914 року під Житомиром, на місці нинішнього хутора Довжик, був обладнаний перший у світовій історії концентраційний табір для військовополонених, оскільки саме в цей період у місто почали прибувати ешелони з австрійськими полоненими солдатами. Правда, концтабором у нашому розумінні: з газовими камерами, крематорієм й іншими жахливими атрибутами, він не був. Просто велике поле, огороджене колючим дротом, з охороною периметра й декількома бараками, у яких розміщали полонених. Ніхто австрійців не катував, ніхто не спалював їхні трупи в крематорії. Їх непогано годували (за австрійський рахунок), іноді виводили в місто на громадські роботи, а вже в лютому 1915 року під Зв”ягелем (нинішній Новоград-Волинський) був обладнаний ще один аналогічний концтабір, оскільки житомирський на той час виявився значно переповненим. До речі, утримувалося в ньому близько восьми тисяч військовополонених.