Житомир

Адреса 11000, смт Олевськ, вул. Дзержинського, 17
Телефон (04135) 2-14-66

22 березня 1919 року шість петлюрівських полків, що виступили на Київ з району Коростень-Бердичів, з"явилися в 50-и кілометрах від "матері міст росіян". Подібний поворот подій спантеличив командира Першої Української радянської дивізії Миколи Щорса, що дав команду Ніжинському й Богунському підрозділам виступити назустріч військам Петлюри. Після дводенних боїв червоним вдалося відкинути петлюрівців від Києва в напрямку Коростеня, проте вже 27 березня військам Директорії вдалося взяти Бердичів. Радянська пропаганда стверджувала, що як тільки петлюрівці ввійшли в місто, вони відразу почали влаштовувати єврейські погроми. Щорс, збентежений таким поворотом подій, особисто очолив наступ на Бердичів і вже 3 квітня червоні змусили петлюрівців відійти від міста. Цікаво, що петлюрівці в ході цієї операції, названої потім Бердичевсько-Коростенською, втратили
всього 124 чоловіки, в той час як червоні - близько півтори тисячі. Такі речі називають не інакше, як "пірова перемога".

Існує думка, що скіфи всі поголовно пересувалися на конях і взагалі були дикими й неприборканими, на зразок монголо-татарської орди. Це не зовсім так. Частина скіфських племен, зрозуміло, основним своїм джерелом доходу вважала скотарство, однак при вторгненні в лісостепову зону все тієї ж Житомирщини предки скіфів по закінченні часу перетворювалися в землеробів, оскільки сама територія й природні умови сприяли цьому перетворенню. Однак відвойовувати землі, придатні під землеробство, доводилося в колишніх власників. На Житомирщині, у села Високе Черняхівського району, археологи виявили поселення пізньотрипільского періоду, датоване приблизно 2000-м роком до нашої ери. Знахідки свідчать, що в ті часи біля поселення відбулася справжня битва, причому билися вершники проти піших. Очевидно, місцеві жителі - землероби відбивали вторгнення вершників-скіфів. Причому по обидва боки в цьому бої брало участь до півтисячі людей. Хто тоді кого переміг - сказати важко.
Однак відомо з великою часткою ймовірності, що в цей же період на Житомирщині з території сучасної Південної Польщі й Угорщини з'явилися племена, які історики називають "племенами культури кулястих амфор". Поселення племен цієї культури виявлено археологами біля села Кам'яний Брід Барановського району, а також поблизу села Колодяжне Любарського району. Судячи зі зразків залишеної цими племенами кераміки, у них багато спільного із племенами Древньої Греції, які відомі в історії як племена Мінойської цивілізації, або ахейці, ті самі, що штурмували Трою. А ще, зважаючи на все, вони є досить близькими родичами легендарних етрусків - прабатьків Древнього Рима і яких зараховують до народу, від якого пішли всі нинішні слов'янські нації. Як й етруски або ті ж ахейці, ці племена, що прийшли на Житомирщину, ховали своїх померлих одноплемінників у кам'яних ящиках-саркофагах. Саме в Колодяжному археологи знайшли кам'яний саркофаг, у якому було поховано відразу 10 чоловік. Саркофаг складався із двох камер. У більшій його частині погребли дев'ятьох, у меншій - одного. У більшій камері точно посередині виявлений кістяк чоловіка в сидячій позі. По обидва боки від нього, у скорченому положенні, лицем до чоловіка, були поховані дві жінки, кожна із двома маленькими дітьми. У ногах у кожної жінки, також у скорченому положенні, головою до середини, лежали кістяки двох підлітків. У меншій камері кістяк лежав так само скорчившись, лицем до входу в саркофаг. Цілком можливо, тут був похований місцевий вождь разом зі своїми домочадцями, які, напевно, померли далеко не своєю смертю.
Взагалі ж племена культури кулястих амфор були, скоріше за все, досить войовничі. Вони без зусиль скорили трипільців й, осівши поруч із ними або змусивши їх перебратися в інші місця, взялися за володіння зайнятими територіями. Багатовікова боротьба закінчилася перемогою останніх.

Вадим Кіплінг

Адреса 12200, м. Радомишль, вул. Мала Житомирська, 1
Телефон (04132) 4-30-79

Адреса 11100, м. Овруч, вул. Радянська, 31-а
Телефон (04148) 3-24-41

Адреса 13500, смт Попільня, вул. Леніна, 24
Телефон (04137) 2-57-39

Радомишль - місто зі старими революційними традиціями. В XIX столітті тут був помічений декабристський рух: у місті стояв Алексопольский піхотний полк, яким командував полковник І. С. Повало-Швейковский, друг Павла Пестеля, що в 1826-му році був притягнутий до кримінальної відповідальності за участь у декабристському русі.
А в 1920-му році в Радомишль увійшла дивізія під командуванням А. Голікова, відомого більше як письменник Аркадій Гайдар. Тоді ж біля Радомисля пройшов один з останніх боїв громадянської війни в нашій області. Дивізія Гайдара зійшлася із кіннотами поляків. У кровопролитному бої останні зазнали поразки й відступили до Малину. У тому ж 1920-му році в Радомишлі чекісти викрили самого справжнього... японського шпигуна, що намагався встановити зв'язок з місцевою резидентурою германської розвідки. Саме Радомисль аж до початку 30-х років залишався свого роду "столицею" резидентур практично всіх розвідок світу, що працювали на території УРСР. Чому так відбувалося? Мабуть, тому, що Радомисль був відносно спокійним містом, у якому можна було не побоюватися привернути до себе увага з боку радянської контррозвідки. Німці, що в липні 1941 року увійшли в місто організували в Радомислі розвідшколу абвера. Є дані, що саме тут проводили свої тренування німецькі спецназівці дивізії спеціального призначення абвера "Бранденбург". При розвідшколі Радомисля існував свого роду тоталізатор, де радянські військовополонені виступали в ролі "ляльок" для відпрацьовування бойових прийомів "бранденбуржцями". На ці двобої самі німці навіть робили грошові ставки, оскільки й серед радянських полонених попадалися справжні майстри рукопашного бою. "Закінчила" німецька розвідшкола погано: в 1943-м року вона була знищена радянською диверсійною групою ОМСБОН, командиром якої був (увага!) знаменитий італійський комуніст Пальміро Тольятті, чиє ім'я носить нині місто на Волзі.