Житомир

Радомишль - місто зі старими революційними традиціями. В XIX столітті тут був помічений декабристський рух: у місті стояв Алексопольский піхотний полк, яким командував полковник І. С. Повало-Швейковский, друг Павла Пестеля, що в 1826-му році був притягнутий до кримінальної відповідальності за участь у декабристському русі.
А в 1920-му році в Радомишль увійшла дивізія під командуванням А. Голікова, відомого більше як письменник Аркадій Гайдар. Тоді ж біля Радомисля пройшов один з останніх боїв громадянської війни в нашій області. Дивізія Гайдара зійшлася із кіннотами поляків. У кровопролитному бої останні зазнали поразки й відступили до Малину. У тому ж 1920-му році в Радомишлі чекісти викрили самого справжнього... японського шпигуна, що намагався встановити зв'язок з місцевою резидентурою германської розвідки. Саме Радомисль аж до початку 30-х років залишався свого роду "столицею" резидентур практично всіх розвідок світу, що працювали на території УРСР. Чому так відбувалося? Мабуть, тому, що Радомисль був відносно спокійним містом, у якому можна було не побоюватися привернути до себе увага з боку радянської контррозвідки. Німці, що в липні 1941 року увійшли в місто організували в Радомислі розвідшколу абвера. Є дані, що саме тут проводили свої тренування німецькі спецназівці дивізії спеціального призначення абвера "Бранденбург". При розвідшколі Радомисля існував свого роду тоталізатор, де радянські військовополонені виступали в ролі "ляльок" для відпрацьовування бойових прийомів "бранденбуржцями". На ці двобої самі німці навіть робили грошові ставки, оскільки й серед радянських полонених попадалися справжні майстри рукопашного бою. "Закінчила" німецька розвідшкола погано: в 1943-м року вона була знищена радянською диверсійною групою ОМСБОН, командиром якої був (увага!) знаменитий італійський комуніст Пальміро Тольятті, чиє ім'я носить нині місто на Волзі.

Перші письмові згадування про Черняхів відносяться до 1545-го року, коли маленьке поселення входило до складу Польського королівства. А на картах, що датуються початком XVIII століття, місцевість, де зараз розміщений Черняхів, називалася зловісно: Чортовий ліс. У ті часи дійсно грандіозний лісовий масив починався майже на самій північній окраїні Житомира, приблизно в районі нинішнього Сінного ринку, і простирався аж до нинішнього Володарська-Волинського району - це, повторюю, якщо судити по картах XVIII століття. По легенді, до прийняття Руссю християнства, у цьому лісі функціонувала безліч язичеських святилищ - капищ, а після 988 року величезний лісовий масив став укриттям для тих, хто категорично не був згодний із християнськими нововведеннями й біг у ліси від репресій. Легенда стверджує, що якийсь язичеський жрець, волхв тобто, сколотив з незадоволених впровадженням нової віри цілу дружину, з якою нападав на околишні поселення, палив церкви й убивав християнських священиків. Тому й стали називати ліс Чортовим. Зрештою князівські дружинники піймали волхва й спалили на багатті. Однак назва лісу ще довго фігурувало в історії.
Не беруся затверджувати, наскільки ця легенда відповідає дійсності, однак у Чортовий ліс чомусь побоялися ввійти навіть війська хана Батия. Полчища його обминули Чортовий ліс стороною. А от чи було в ті часи на місці нинішнього Черняхова яке-небудь поселення - невідомо. У самій назві селища простежується його прямий зв'язок із Чортовим лісом. Хоча із цією версією походження назви селища можна посперечатися. У 1545-му році на березі Очеретянки стояло маленьке село, іменоване Черняхів (за іншим даними - Чернихів). Можливо, це те саме село, дароване польським королем у володіння чернігівському воєводі Вацлаву Кутасу - звідси й співзвуччя топоніму "Чернігів". Точно сказати, звідки відбулася назва "Ченяхів", сьогодні навряд чи хто зможе - на цей рахунок є тільки версії.