Статус міста Баранівка отримала зовсім недавно - в 2001-му році. Розташована вона в 101-му кілометрі від Житомира, на берегах ріки Случ. До речі, цікавий факт. Яка сама довга ріка Житомирщини? Думаєте, Тетерів? Ні, саме Случ. Її довжина становить 451 кілометр, у той час як Тетерева - усього 365. Але мова не про це. розмова, як ви зрозуміли, у нас піде саме про Баранівку, населення якої становить сьогодні біля 13-и тисяч чоловік.
Радомишль - місто зі старими революційними традиціями. В XIX столітті тут був помічений декабристський рух: у місті стояв Алексопольский піхотний полк, яким командував полковник І. С. Повало-Швейковский, друг Павла Пестеля, що в 1826-му році був притягнутий до кримінальної відповідальності за участь у декабристському русі.
А в 1920-му році в Радомишль увійшла дивізія під командуванням А. Голікова, відомого більше як письменник Аркадій Гайдар. Тоді ж біля Радомисля пройшов один з останніх боїв громадянської війни в нашій області. Дивізія Гайдара зійшлася із кіннотами поляків. У кровопролитному бої останні зазнали поразки й відступили до Малину. У тому ж 1920-му році в Радомишлі чекісти викрили самого справжнього... японського шпигуна, що намагався встановити зв'язок з місцевою резидентурою германської розвідки. Саме Радомисль аж до початку 30-х років залишався свого роду "столицею" резидентур практично всіх розвідок світу, що працювали на території УРСР. Чому так відбувалося? Мабуть, тому, що Радомисль був відносно спокійним містом, у якому можна було не побоюватися привернути до себе увага з боку радянської контррозвідки. Німці, що в липні 1941 року увійшли в місто організували в Радомислі розвідшколу абвера. Є дані, що саме тут проводили свої тренування німецькі спецназівці дивізії спеціального призначення абвера "Бранденбург". При розвідшколі Радомисля існував свого роду тоталізатор, де радянські військовополонені виступали в ролі "ляльок" для відпрацьовування бойових прийомів "бранденбуржцями". На ці двобої самі німці навіть робили грошові ставки, оскільки й серед радянських полонених попадалися справжні майстри рукопашного бою. "Закінчила" німецька розвідшкола погано: в 1943-м року вона була знищена радянською диверсійною групою ОМСБОН, командиром якої був (увага!) знаменитий італійський комуніст Пальміро Тольятті, чиє ім'я носить нині місто на Волзі.
Перше письмове згадування про Олевське (Олегське) датовано 1488-м роком. Однієї із причин згадування стало... явище місцевому народу... Богородиці, що бачило відразу кілька сотень людей. От запис єзуїтського ченця Кшиштофа Лятовича, що він збирався відправляти у Ватикан (серпень 1490 року):
"Довго над селищем гриміла гроза. Після її в північній частині неба з'явилася заграва. Прибігли селяни з Олеговського й стали кричати, що бачили Діву Марію, що вийшла із хмар і йде до них по полю. Багато хто впав на коліна й стали молитися. Свята Діва, по їхніх розповідях, осінила їхнім Хрестом і пішла на небо. Я був у тім місці, на яке мені вказували селяни й побачив, що на каменях залишилися сліди босих людських ніг. Селяни розповіли, що саме по цих каменях ішла Свята Діва. І до цього ніяких слідів вони на каменях не бачили. Чудо Господнє, виявлене нам, може бути засвідчене як особливе Господнє заступництво над місцем, де Діва Марія виявила свій лик народу...".
Не будемо стверджувати, що все описане монахом-єзуїтом - правда, однак камені з слідами босих людських ніг дотепер знаходять в Олевському районі (у села Замисловичі, наприклад).