Житомир

Завдяки своєму географічному положенню, Ємільчино не переживало тих соціальних катаклізмів, які осягли великі міста під час громадянської війни. Історії невідомі або великі бої, що відбувалися в цих місцях у громадянську війну, за винятком того, що в 1920-м року в містечку побував червоний командарм Тухачевський, причому "побував" - м'яко сказано. Тухачевський зі свитою таки драпали через Ємільчино від самої Варшави, де війська 1-й Кінної армії були розбиті наголову польською армією Пілсудського. Поляки, переслідуючи червоних кавалеристів, що дряпали, ледве самі не добралися до Ємільчино, однак, загрузнувши в болотах, повернули назад.
З 1923 року західний кордон Ємільчинського району аж по 1939-й рік стала частиною державного кордону СРСР, а в самому Ємільчино з'явився штаб прикордонного загону. Архівні документи того років розповідають нам про важкий, а часом і курйозних буднях радянських прикордонників. А кордон в ті часи, самі розумієте, був на замку без усякого перебільшення: ряди колючого дроту, розорана контрольно-слідова смуга, спостерігачі, озброєні вівчарками... І от 16 червня 1936 року на контрольно-слідовій смузі прикордонні спостерігачі виявили коров'ячі сліди - судячи з напрямку, корова брела до нас через кордон. Тільки от колючий дріт на загородженні виявився перекушеним, чого корова при всьому своєму бажанні зробити ніяк не могла, навіть зубами. Стали шукати таємничу корову й знайшли неї на хуторі в трьох кілометрах від границі. У селянина, у чиєму хліві стояла корова, знайшли при обшуку й гострозубці, якими колючий дріт міг бути перекушений. Селянин зізнався, що не мав шпигунського наміру, просто в нього на польській стороні родичі живуть, тітка, яку треба було відвідати через її хворобу. Корова, між іншим, тіткіна і є. У польському напрямку селянин перейшов кордон без усяких перешкод, просто перебіг контрольну смугу. З ранку йшов дощ і сліди на смузі прикордонні спостерігачі просто не помітили. А у зворотному напрямку винахідливий селянин щоб уникнути можливих непорозумінь із прикордонниками перетнув кордон... верхи на теткіній корові! І якби не злощасні дротові загородження, навряд чи б його прикордонники піймали...
У липні 1937 року під трибунал потрапив солдат-прикордонник Ємільчинського прикордонного загону. Історія не менш курйозна, ніж попередня. Суть її в тому, що наш прикордонник скооперувався з польським товаришем і при обході кордону вони віддавалися спільному розпиванню спиртних напоїв. Наш тяг самогон, поляк - закуску. Зустрінуться вони при обході кордону, кожен на своїй території, поляк величезну дошку через контрольну смугу перекине, наш до нього на польську сторону по дошці перебіжить, сядуть у кущах, вип'ють... Але один раз їх наше прикордонники таки накрили за п'яною справою: просто за чаркою пияки рахунок часу втратили. Побачив старший прикордонного загону перекинену на польську сторону дошку-місток й улаштував із хлопцями засідку. П'яний боєць тільки з польської сторони по дошці - шусть, а його отут і схопили свої ж. Результат - два роки дизбату.
Розказане вище аж ніяк не означає, що на тій старій границі відбувалися одні лише курйози. Траплялося, і справжні шпигуни переходили смугу, і навіть цілі банди проривалися.

Існує думка, що скіфи всі поголовно пересувалися на конях і взагалі були дикими й неприборканими, на зразок монголо-татарської орди. Це не зовсім так. Частина скіфських племен, зрозуміло, основним своїм джерелом доходу вважала скотарство, однак при вторгненні в лісостепову зону все тієї ж Житомирщини предки скіфів по закінченні часу перетворювалися в землеробів, оскільки сама територія й природні умови сприяли цьому перетворенню. Однак відвойовувати землі, придатні під землеробство, доводилося в колишніх власників. На Житомирщині, у села Високе Черняхівського району, археологи виявили поселення пізньотрипільского періоду, датоване приблизно 2000-м роком до нашої ери. Знахідки свідчать, що в ті часи біля поселення відбулася справжня битва, причому билися вершники проти піших. Очевидно, місцеві жителі - землероби відбивали вторгнення вершників-скіфів. Причому по обидва боки в цьому бої брало участь до півтисячі людей. Хто тоді кого переміг - сказати важко.
Однак відомо з великою часткою ймовірності, що в цей же період на Житомирщині з території сучасної Південної Польщі й Угорщини з'явилися племена, які історики називають "племенами культури кулястих амфор". Поселення племен цієї культури виявлено археологами біля села Кам'яний Брід Барановського району, а також поблизу села Колодяжне Любарського району. Судячи зі зразків залишеної цими племенами кераміки, у них багато спільного із племенами Древньої Греції, які відомі в історії як племена Мінойської цивілізації, або ахейці, ті самі, що штурмували Трою. А ще, зважаючи на все, вони є досить близькими родичами легендарних етрусків - прабатьків Древнього Рима і яких зараховують до народу, від якого пішли всі нинішні слов'янські нації. Як й етруски або ті ж ахейці, ці племена, що прийшли на Житомирщину, ховали своїх померлих одноплемінників у кам'яних ящиках-саркофагах. Саме в Колодяжному археологи знайшли кам'яний саркофаг, у якому було поховано відразу 10 чоловік. Саркофаг складався із двох камер. У більшій його частині погребли дев'ятьох, у меншій - одного. У більшій камері точно посередині виявлений кістяк чоловіка в сидячій позі. По обидва боки від нього, у скорченому положенні, лицем до чоловіка, були поховані дві жінки, кожна із двома маленькими дітьми. У ногах у кожної жінки, також у скорченому положенні, головою до середини, лежали кістяки двох підлітків. У меншій камері кістяк лежав так само скорчившись, лицем до входу в саркофаг. Цілком можливо, тут був похований місцевий вождь разом зі своїми домочадцями, які, напевно, померли далеко не своєю смертю.
Взагалі ж племена культури кулястих амфор були, скоріше за все, досить войовничі. Вони без зусиль скорили трипільців й, осівши поруч із ними або змусивши їх перебратися в інші місця, взялися за володіння зайнятими територіями. Багатовікова боротьба закінчилася перемогою останніх.

Вадим Кіплінг