22 березня 1919 року шість петлюрівських полків, що виступили на Київ з району Коростень-Бердичів, з"явилися в 50-и кілометрах від "матері міст росіян". Подібний поворот подій спантеличив командира Першої Української радянської дивізії Миколи Щорса, що дав команду Ніжинському й Богунському підрозділам виступити назустріч військам Петлюри. Після дводенних боїв червоним вдалося відкинути петлюрівців від Києва в напрямку Коростеня, проте вже 27 березня військам Директорії вдалося взяти Бердичів. Радянська пропаганда стверджувала, що як тільки петлюрівці ввійшли в місто, вони відразу почали влаштовувати єврейські погроми. Щорс, збентежений таким поворотом подій, особисто очолив наступ на Бердичів і вже 3 квітня червоні змусили петлюрівців відійти від міста. Цікаво, що петлюрівці в ході цієї операції, названої потім Бердичевсько-Коростенською, втратили
всього 124 чоловіки, в той час як червоні - близько півтори тисячі. Такі речі називають не інакше, як "пірова перемога".
Крім пожежі в маєтку Іл’їнських, в історії Романова є ще більш чорні сторінки. В 1933-му році селище стало свого роду величезним складом й одночасно перевалочною базою, куди звозилось зерно, конфісковане в селян навколишніх сіл. Навколо зі страшною силою голод косив людей, а в Романові нашвидку збиті комори ломилися від зерна, що прямо отут пакувалося в мішки й вивозилося в невідомому напрямку. Тоді селище піддалося справжній навалі птахів - особливо горобців, які учиняли полювання за зерном. Птаха жиріли, а люди вмирали. І в тому ж 1933-му році селище, немов на сміх над померлими від голоду людям, було перейменоване у Дзержинськ. Над містечком на довгі десятиліття зависла примара батька-засновника ЧК.
Безліч архівних даних свідчать про те, що під час голоду 1932-33 років процвітав канібалізм. Відомий Віктор Суворов в одній зі своїх книг наводить приклад, коли селянська родина зварила в грубці й з'їла власну 19-літню дочку. Коли селищні активісти наскочили в цей будинок, вони побачили, що всі члени родини - чотири чоловіки - поводяться якось дивно. При обшуку в хаті виявився чавунний горщик з холодцем із чоловічини. Родина зізналася, що це все, що залишилося від їхньої Марійки...
А в 1937-му році в Дзержинську міліція затримала самого справжнього маніяка, місцевого жителя, що ґвалтував жінок, а потім їх... з'їдав. На рахунку нелюда виявилося 12 жертв. Маніяк, 47-літній житель Дзержинська, на допиті зізнався чекістам, що пристрастився до чоловічини в часи голоду 1933-го року.
Наприкінці XVIII-початку XIX століття Романів стає свого роду культурною столицею краю. Справа в тому, що після того, як ці землі ввійшли до складу Російської імперії, Романовим стали володіти графи Іл’їнські, люди не тільки багаті, але й освічені.
У маєтку Іл’їнських стояв розкішний триповерховий палац, який своїми розмірами й величчю не поступався будинку головного корпуса Київського державного університету імені Шевченко. Навколо маєтку був розбитий величезний парк, перед будинком був великий ставок (судноплавний, між іншим - у ньому спокійно могли плавати кілька великих вітрильних човнів) з лебедями.
Величина особняка використовувалася їхніми господарями не тільки як житлова площа. У ньому діяли картинна галерея й бібліотека - на той час найбільші на всій території Житомирщини. При особняку постійно проживала балетна трупа, кілька театральних артистів й оперних співаків (серед них - два італійських тенори, прізвищ яких ми, на жаль, не довідалися). зрозуміло, у будинку був обладнаний і постійно функціонував театральний зал на кілька сотень місць. А в картинній галереї особняка, говорять, були навіть роботи Рафаеля й Мікеланджело. Крім того, бібліотека Іл’їнських нараховувала близько декількох тисяч книжкових томів.
Можливо, ми б могли знати про культурне багатство графів Іл’їнських набагато більше, збережися палац до сьогоднішнього дня. Однак в 1878 році трапилася жахливе: зайнялася страшна пожежа яка знищила графський маєток ущент. Згоріли й бібліотека, і картинна галерея...