Уперше селище згадується в письмових джерелах в 1802-му році - за назвою Межирічка. Тобто стародавністю, як може здатися на перший погляд, тут і не пахне. Однак зроблені в середині 80-х років минулого століття неподалік від селища археологічні розкопки допомогли виявити тут залишки доісторичного поселення приблизно бронзового століття. Правда, до утворення селища воно має лише територіальне відношення. Не збереглося в окрузі й залишків яких-небудь речовинних свідчень часів Київської Русі. Хоча в більш пізні часи, судячи з польських джерел, на березі ріки Уборті в XVI столітті стояла невелика фортеця, побудована для захисту від татарських набігів. Хоча навряд чи татари мали бажання забиратися в цей болотистий край, де й нормальних доріг не було.
А ще була у Ігоря дивна жінка - красуня княгиня Ольга! Мати Княжича Святослава. Щаслива, рішуча і розумна. Літопис вперше згадує про неї в 903 році, розповідаючи, що привезли Ольгу Ігорю в дружини. А наступного разу літописець повертається до княгині тільки в переломному для неї 945 році. І тут же розповідає про те, що її сину Святослава всього п'ять років від народження. А в 955 році на ній через її красу хоче одружитися візантійський імператор. І коли ж в такому випадку вона могла народитися? Якщо вірити запису 903 року, то близько 890 року! Але тоді в 955 р. імператор Візантії закохався в 65-річну стару! Історики давно зрозуміли, що це неможливо, і літописець чи то не помітив помилки, чи то свідомо бреше. Найімовірніше, привезли її Ігорю близько 940 року зовсім молоденькою дівчинкою - років п'ятнадцяти ...
А Ігорю вже під сімдесят, і немає у князя спадкоємця чоловічої статі! Для того, щоб мати повагу народу, князю потрібно не тільки бути вдалим воїном, потрібно бути ще й плодовитим чоловіком! Чоловіча сила монарха - магічна запорука процвітання держави. Ось тому Ігор і вирішив зробити чоловічий подвиг: наречених йому привезли, найімовірніше, не одну, а декілька відразу. І Ольга була однією з багатьох. Ользі пощастило: вона завагітніла, і народила Ігорю близько 940-941 року спадкоємця - Святослава. Це змінило її статус і долю.
Древлянський князь Мал практично відкрито протистояв Ігорю київському і його воєводі Свенельду. Данину він платив справно, але ні в 943-му, ні в 944 році не водив свою дружину з Ігорем на Візантію, в який раз відвойовувати право на пільгову торгівлю в Константинополі і вільний вихід в Середземне море. У 943 р. Мал не розділив з Ігорем гіркоту поразки (візантійці прямо в морі попалили російські лодіі «грецьким вогнем»), а в 944 р. не прийняв участі в розподілі видобутку і підписання вигідного торгового договору. Це був майже відкритий виклик.
Вдалий похід 944 року, як не дивно, не додав Ігорю поваги. Його не бажали знати, пам'ятаючи багаторічне підкорення Олегу. За мрачність характеру, обережність і дуже помірну щедрість не любила його дружина. Не міг поважати його і Свенельд, який розумів, що Ігор без нього мало чого вартий. Через старість і чоловічу немоч не любила його, і княгиня Ольга - мати спадкоємця, Святослава. А співчуття християнам відвернуло від нього язичницьку партію, яка не збиралася випускати зі своїх рук владу над душами народу.
Крім пожежі в маєтку Іл’їнських, в історії Романова є ще більш чорні сторінки. В 1933-му році селище стало свого роду величезним складом й одночасно перевалочною базою, куди звозилось зерно, конфісковане в селян навколишніх сіл. Навколо зі страшною силою голод косив людей, а в Романові нашвидку збиті комори ломилися від зерна, що прямо отут пакувалося в мішки й вивозилося в невідомому напрямку. Тоді селище піддалося справжній навалі птахів - особливо горобців, які учиняли полювання за зерном. Птаха жиріли, а люди вмирали. І в тому ж 1933-му році селище, немов на сміх над померлими від голоду людям, було перейменоване у Дзержинськ. Над містечком на довгі десятиліття зависла примара батька-засновника ЧК.
Безліч архівних даних свідчать про те, що під час голоду 1932-33 років процвітав канібалізм. Відомий Віктор Суворов в одній зі своїх книг наводить приклад, коли селянська родина зварила в грубці й з'їла власну 19-літню дочку. Коли селищні активісти наскочили в цей будинок, вони побачили, що всі члени родини - чотири чоловіки - поводяться якось дивно. При обшуку в хаті виявився чавунний горщик з холодцем із чоловічини. Родина зізналася, що це все, що залишилося від їхньої Марійки...
А в 1937-му році в Дзержинську міліція затримала самого справжнього маніяка, місцевого жителя, що ґвалтував жінок, а потім їх... з'їдав. На рахунку нелюда виявилося 12 жертв. Маніяк, 47-літній житель Дзержинська, на допиті зізнався чекістам, що пристрастився до чоловічини в часи голоду 1933-го року.