В 1945-му році був відновлений порцеляновий завод, а в 1947-му знову почав випускати продукцію завод "Октябрьская кузница". В 1949-му у місті був запущений новий завод "Торфмаш", що з 1961-го почав називатися "Хіммаш". В 1960-му заробив завод залізобетонних шпал, а в 1964-му - бавовнопрядильна фабрика. "Чорним часом" без перебільшення можна назвати квітень 1986 року, коли сталася аварія на ЧАЕС. Місто з населенням в 72 тисячі людей виявилося в зоні радіоактивного забруднення й перетворилося в місто добровільного гарантованого відселення. Варто помітити, що переважна більшість жителів і не думала залишати рідне місто, хоча з тих пір населення його зменшилося на п'ять тисяч чоловік.
"Жовтогаряча революція" виділила Коростень у своєрідний "синьо-білий острів" серед "жовтогарячих" просторів іншої Житомирщини: місто виявилося єдиним райцентром у нашій області, що на минулих президентських виборах у всіх трьох турах віддало голос за Віктора Януковича. Можливо, саме тому нове керівництво Житомирської області ополчилося проти мера Коростеня В. Москаленко. У відповідь міська влада в боргу не залишилася й подала проти Києва той самий нашумілий судовий позов про відшкодування Коростеню збитку за спалений ще в Х столітті київською княгинею Ольгою Іскоростень. А якщо влада Коростеня виграє цей позов? Тоді Житомир і Новоград-Волинський можуть сміло виставляти претензії Львову за те, що їхній князь Данило Галицький в XIII столітті спалив ущент ці міста. А Київ - направляти позов Монголії, за бешкетування Батия... Чому б і ні?
среда, 6 мая 2009 г.