Наверняка многие из нас слышали о подземных ходах под городами Киевской Руси. Известно, что такие хода строились как убежище от вражеских войск. Больше всего ходов было построено во времена конфликтов Руси с Османской Империей и татаро-монголами.
Именно такими ходами богата Житомирская область, что на Украине. Больше всего их в самом Житомире и в г. Бердичеве Житомирской обл.
Но уникальность житомирских подземных ходов состоит в том, что изначально они строились как подземные города. Да-да….города. В таком подземном городе было все: церковь, широкие подземные улицы, хранилища продуктов и разной утвари. Вобщем все, что было необходимо для жизни человека.
Существует много легенд: одна из них гласит, что в подземных ходах под Житомиром есть церковь, в которой хранится библиотека Ярослава Мудрого. Эту библиотеку привезли из Киева до того, как столицу Руси сожгли татаро-монголы в 1242 году.
Особенно развита сеть подземных ходов под Замковой горой и площадью Победы. А кто был в Житомире, тот знает, что это самый центр города. Очень немногие знают в Житомире о ходах.
Те, кто исследовал житомирские подземелья рассказывают, что хода строились параллельно к наземным улицам и при чем в 3 уровня.
В ходах немало ловушек.
Например:
1. Подвешенное бревно. Вверху под сводом висит бревно, заостренное к низу. Спелеологи рассказывали, что не могли понять, как ловушка срабатывает. Когда они удалились на 100 м, то услышали грохот. Вернулись и увидели упавшее бревно.
2. Чертовое колесо. Представьте себе подземный ход в виде круга, к нему под углом примыкает проход от основного подземного хода. Человек, попадая в эту ловушку, постоянно ходит по кругу. Для того чтобы выбраться из этого чертового колеса, необходимо руками двигаться вдоль стены, так как, учитывая освещение от факела или фонаря, глазами выход невозможно увидеть.
3. Труба. Из помещения в помещение ведет лаз. С каждым пройденным помещением лаз уменьшается, да так, что человек там застряёт и без помощи не может вылезти.
4. Дурман. Якобы были помещения с дурманящим воздухом, если туда попадал человек, то оставался там, так как был опьянен воздухом.
Таких ловушек в ходах существует очень большое колличество.
В подземелье до нашего времени сохранилось несколько входов. Один из них расположен за старым костелом. Раньше, во времена Союза, там скапливалось большое колличество спелеологов и “любителей поглазеть”. Но после того, как в том месте потерялись двое юношей, тот вход наглухо замуровали и сейчас о нем никто ничего не знает за исключением нескольких человек, которые занимаются исследованиями подземного Житомира на профессиональном уровне.
Сейчас в библиотеке города Житомира доступны газеты 1990-х годов выпуска, где освещались исследования разных экспедиций. Вот отрывок одной из них:
15 июля 1990 г.
Газета «Житомирський вісник» организовывает экспедицию под землю. Для этого формируется группа спелеологов.
Житомирянин С.В.Собчук сообщает, что еще в 1914 году комиссия в составе военных изучала житомирские подземные ходы, был составлен соответствующий отчет, который потом исчез с архива при загадочных обстоятельствах.
Также вспоминается пророчество сорока шести летней давности одного из житомирян, который утверждал, что должен сделать «подземное» открытие, которое ошеломит земляков. Но очень скоро он погиб при невыясненных обстоятельствах.
Вспоминаются факты, что во время Великой Отечественной войны в одном из подземных ходов житомиряны прятались во время бомбардировок и облав, которые проводили оккупанты. Еще одним подземным входом воспользовались пленные для побега из бывшей тюрьмы (по ул. Черняховского).
Также Собчук С.В. сообщает, что неоднократно уже был в подземелье, видел на стенах загадочные условные обозначения в виде стрелок. Встречались обрывки старых дореволюционных газет, старинное оружие. Не исключает, что там делали тайники для сокровищ.
31 августа 1990 г. – 28 сентября 1990 г.
На 64 метра углубились спелеологи за полтора месяца в завалы подземелья. Подземные коридоры шириной приблизительно 110 см с нишами одинакового размера, которые размещены на одинаковом расстоянии.
Для житомирских подземных ходов характерны следующие строительные элементы: кирпичная кладка со сводами, ниши, воздухоотводы, тупики.
Стены в основном каменные, но есть и из глины.
Увеличивается количество трофеев. В основном это вещи из меди, бронзы, стекла, прошлого и позапрошлого веков, которые вызывают большой археологический интерес.
14 декабря 1990 г.
Больше полгода работает экспедиция «Житомирського вісника» над изучением подземных ходов Житомира. В составе группы: работники, военнослужащие, студенты. Есть свой доктор. Все участники имеют опыт подземных работ.
Начало было удачным. В первые дни было открыто несколько ходов, где нашли много находок, которые имеют историческую ценность: аптечные флаконы кустарного производства, бутылки с конусом на дне, кувшины, бронзовые и медные замок и тарелка, вилка, остатки украшения с икон. Специалисты с краеведческого музея подтвердили, что все находки относятся к ХVIII-XIX ст.
На 7-метровой глубине начались обвалы. Без специального оборудования идти дальше было небезопасно. Временно работы были прекращены. Случай свел группу с человеком, которого в детстве один монах – бывший узник Соловков – научил искусству под землей, рассказал про забытое снаряжение, которым пользовались наши предки. Часть из этого арсенала было взято на вооружение и, заручившись поддержкой спасательных служб, спелеологи продолжили работать…
И снова – новые находки, новые завалы. Часто приходилось работать детской лопаткой и щеткой, чтобы не испортить находку.
Изучая ходы, есть чему удивляться. Чтобы прорыть ход на 7-метровой глубине в сплошном плавуне, нужно хорошее мастерство. А строили целые подземные лабиринты с запутанной системой ходов, вентиляционной системой, ловушками (которые действуют до сих пор!), «чертовыми кругами», которыми можно было ходить днями и не найти выхода, каменными мешками.
7 июня 1991 г.
Больше года работала в древних подземных ходах Житомира специальная экспедиция «Житомирського вісника», в состав которой входит несколько спелеологов-энтузиастов. Но их усилий было явно мало. Тем более, что официальные структуры уперто делали вид, что подземелья нет, поэтому нет ни загадок, ни проблем.
Так вот недавно при местном Обществе охраны памятников с разрозненных групп сформировался объединенный археологический спелеоотряд. Разработано четкую программу наземных и подземных исследований. Планируется исследовать Замковую гору.
Отряд имеет уже первое боевое крещение. И познакомился с действиями «доброжелателей»… Чистили от глины плавуна один из ходов – метр за метром. Пережили несколько обвалов и начинали все с начала. Чуть не попали в хитрую ловушку – еще действующую. Чтобы не рисковать больше, решили прорыть запасной колодец. Неделю били 5-метровый шурф. Тогда-то «доброжелатель» и перепилил ближайшую трубу водостока. Вода затопила и снова обвалила ход. Но следы, оставленные потоками воды, а еще и биолокация, дали направление. Довольно быстро спелеологи выявили новый подземный ход, большую комнату, продолжение хода, ниши в нем, воздухоотводы, еще две комнаты, разветвление входа и даже целый зал площадью в 50 кв.м. и высотой до 4 м. Словом, часть настоящего подземного царства. В зале найдено запасы строительных материалов, кувшин с прошлого века и бутылки с 1939 года.
13 декабря 1991 г.
Изученные в последнее время ходы дают основания утверждать, что большинство из них находится на глубине трех и больше метров. Стены и своды ходов сделаны из камня, кирпича, кое-где из дерева. Температура воздуха в ходах – стабильная.
В одном из ходов экспедиция выявила интересную теплокамеру, в которой своды состоят из двух шаров как будто пирог. Только в этом «кирпичном» пироге вместо повидла – воздух. Таким же образом сделаны и стены помещений. Благодаря чему здесь поддерживается стабильная температура. См. фото.
Не исключено, что подземелья Житомира имеют тайники. Но пока экспедиция не встретила ни одного. Робота продолжается.
Февраль 1992 г.
Житомирские подземелья – уникальные, неизученные памятники истории. Они были составной частью замка-крепости. Их история тесно переплетена с историей Замковой горы.
Начало возникновения подземных ходов относят к XII веку. А строились они до XIV-XVI вв.
Впервые Житомир упоминается в 1240 г. в летописи «Повесть временных лет». В Литовских документах в начале XIV века.
Обитателями этого поселения было одно из племен древлян.
В XII веке участились набеги кочевников, возникла первая необходимость в возникновении крепостных стен, валов, подземных ходов. Во время осады в них прятались горожане, хранились драгоценности. Через подземные ходы защитника замка пополняли запас воды и продовольствия, делали вылазки в тыл врага. Около 80 больших и малых татарских набегов, пережила Волынь, говорят о необходимости существования таких ходов.
В 1321 г. город оказался под властью Литвы. Литовцы расширили и укрепили замок, и уже в 1432 г. Житомир упоминается в числе самых больших городов Литовского княжества. Город становится типичной средневековой крепостью. Замок был расположен на Замковой горе (занимал территорию от Краеведческого музея до обрывов р. Каменки и Чудновского моста). Со стороны р. Каменки поднималась отвесная и практически неприступная гора, с других сторон замок был окружен земляным валом с частоколом. Стены представляли собой деревянные срубы, внутри засыпанные землей. Крепость имела форму неправильного шестиугольника с тремя воротами и пятью угловыми башнями. К главной башне вел подвесной мост. Со всех сторон замок окружал ров, наполненный водой. В эти годы вновь было построено множество подземных ходов. Часть из них была выложена камнем и кирпичом.
К этому времени относится и одно из самых первых упоминаний о подземелье. В документе говориться о том, что в связи с отсутствием на Замковой горе колодца, необходимо прорыть ход в сторону р. Каменки. Ход был прорублен в скале. На его сооружение житомиряне потратили более 50 лет. Позже, во времена народных восстаний, через подземные хода убегает шляхта, спасаясь от гнева восставших.
В 1802 г. замок сгорел. На оставшихся валах губернатор устроил бульвар. Около 1890 г. городская дума распродала городище под частные усадьбы. Валы были спланированы и замок исчез. К этому времени подземные хода утратили свою стратегическую ценность. И со второй половины XVIII века используются как хранилище с/х продуктов. А позже превращаются в обузу для города. Время от времени в разных концах города случаются провалы, в глубине которых видны каменные своды…
9 октября 1992 г.
На протяжении вот уже нескольких лет исследованием житомирских подземелий занимается группа студентов-спелеологов при тур-клубе пединститута. А в этом году группой было совершено ряд экспедиций по области.
Местом работ стало одно из сел Житомирского района. По рассказам очевидцев подземный ход начинался от церкви и вел к каменным крестам. На этом месте раньше стояла часовня. Объектом работ было выбрано место, где три года назад в подземный ход провалились лошади. Провал засыпали. Сравняли с землей. Отыскать это место было не так легко. Решено было прорыть два шурфа. В одном из них на глубине 2-х метров, открылся вход, идущий в сторону церкви. С каждым шагом он становился все шире. Спустя 100 м это была уже целая галерея, своды которой достигали 1,80 м, а ширина составляла 2 м. Вдоль стен стояли лавочки и стойки для факелов. По бокам были расположены ниши и воздухоотводы. Ход заканчивался небольшой комнаткой под церковью, от которой в разные стороны уходили новые галереи. Одна из них вела под реку, другие спустя несколько десятков метров, заканчивались завалами.
Вторая, противоположная ветвь этого хода, ведущая к каменным крестам, после небольшого поворота заканчивалась очередным завалом.
Несколько дней пыталась пробиться группа сквозь завалы, но безуспешно. За все время работы единственными находками стали скелет человека, раскопанный в одном из завалов, да остатки кострищ в ходах.
Так подземелье до конца и не раскрыло свою 400-летнюю историю (в литовско-польских документах этот населенный пункт упоминается в XVI веке). В виду отсутствия должного снаряжения работы решено было прекратить. Экспедиция финансировалась за счет самих членов группы.
Ну а еще старожилы утверждают, что это отрезок хода по линии Житомир-Кодня…
6 ноября 1992 г.
Неотъемлемой частью старого Житомира были его подземные хода, которые не раз спасали горожан от набегов врагов. За всю историю их существования ни один из исследователей не уделил им должного внимания. И как следствие этого – на сегодняшний день ни одно из учреждений города не располагает должной информацией о подземных ходах.
Кроме научно-исторического, подземелья имеют и большое практическое значение. Город стоит на ходах. А это не исключает возможность обвалов.
На ряду с существованием ходов в городе была дренажная система – система отвода грунтовых вод. На протяжении многих десятилетий она спасала город от наводнений и обвалов, отводя воду в р. Каменку (город стоит на кристаллическом щите, слой осадочных пород мал, воде некуда уходить). В результате бездумного строительства дренаж во многих местах был перекрыт, что привело к затоплению подвалов по ул. Коммунистической, Щорса, р-на центрального универмага, центра города.
На протяжении 2-х с половиной лет исследованием подземных ходов занимается группа спелеологов-энтузиастов. Основная цель работ – исследование житомирских подземелий с последующим воссозданием карты ходов. Группа располагает уже и конкретными результатами.
1. На основании материалов работы группы опубликовано 14 статей.
2. В Житомирском пединституте, Военном училище, ряде школ города проведена серия встреч, посвященных истории города и подземным ходам.
3. Краеведческому музею передано около 40 предметов старины. Специалисты датируют находки XIV-XIX в.
4. Найден ряд документов и собрано около 300 свидетельств, подтверждающих существование подземных ходов.
5. Группа, единственная в городе, располагает материалами по дренажной системе, топосьемками ходов, фотографиями.
6. Группой практически воссоздана карта подземных ходов одного из районов города и совершено ряд экспедиций по области.
20 января 1993 г.
Подземные ходы манят к себе своей неизвестностью, но не каждый отваживается посетить эти памятники истории. Недавно группа студентов Житомирского пединститута во главе с А.Кравчуком, занимающаяся изучением подземелий, обнаружила и расчистила очередной вход в подземелья на Замковой горе. А уже на следующий день каждому из участвовавших в раскопках позвонили неизвестные и пригрозили, что если молодые люди еще раз захотят посетить подземный ход, их просто отправят на «тот свет». Вот что сказал по этому поводу научный сотрудник Житомирского краеведческого музея А.Тарабукин:
То, что ребятам угрожали – не удивительно. Со многими поисковиками случалось то же самое. Я не раз слышал, что в Житомире действует группа кладоискателей, ищущих в подземельях золото иезуитов и монастырскую библиотеку. Возможно, именно они и стараются отпугнуть людей от подземелий.
Говорят еще, что в подземных ходах скрыты архивы КГБ, что в них хранит награбленное добро мафия…
Вместе с тем житомирские подземелья – это уникальные творения человеческих рук – нуждаются в тщательном изучении компетентных в истории и археологии людей. Иначе они просто погибнут. Уже сейчас изучение затрудняют повсеместные завалы.
Шановні трударі села! Аграрії!
Від Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин і від себе особисто сердечно вітаю з професійним святом - Днем працівників сільського господарства!
Вітаю усіх Вас, хто зайнятий у цій нелегкій, але такій важливій сфері, хто забезпечує країну продуктами харчування.
Для нашої країни, відомої своїми великими аграрними можливостями і традиціями, це справді загальнодержавне свято.
Я впевнений, що майбутнє України, її авторитет і місце в світовому співтоваристві, благополуччя нашого народу, наших дітей і онуків залежить від того чи буде відроджене село - колиска самобутності нашого народу, основа його культурної і духовної спадщини.
Сільське господарство в нашій країні - це джерело натхнення та невичерпної працездатності, запорука впевненості в нашому майбутньому.
Саме тут формується вагома частка валового внутрішнього продукту держави, а унікальність інтелектуальних та природних ресурсів галузі створюють практично необмежений потенціал її економічного зростання.
Незважаючи на економічні труднощі, зумовлені впливом світових кризових процесів, український селянин був і залишається дбайливим господарем.
І нинішнього року аграрний сектор ще раз продемонстрував, що навіть в найнесприятливіших умовах сьогодення, завдяки спільним зусиллям усіх гілок влади та самовідданій праці українських селян, зумів зберегти позитивну динаміку у виробництві аграрної продукції, що дало змогу забезпечити внутрішні потреби у продовольстві і створити відповідний експортний потенціал.
Традиційна працелюбність, наполегливість, високий фаховий та моральний рівень селян, зрештою їх небайдужість, дозволяють всім нам впевненіше дивитись в майбутнє.
Переконаний, що аграрний сектор неодмінно стане однією з найпотужніших складових національної економіки.
Бажаю селянам, усім аграрникам міцного здоров’я, твердості духу, щастя й достатку, успіхів у праці для власного блага і блага України.
Нехай любов до рідної неньки України додає вам сил і творчої наснаги.
З повагою, Микола Присяжнюк, голова Комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин
У той час, коли влада створює видимість активних дій та починає роздавати передвиборні обіцянки, на адресу Житомирської районної організації Партії регіонів надходить безліч звернень від громадян. Люди приходять, щоб поскаржитися на бездіяльність «працьовитої» влади, на підвищення цін, тарифів, на зменшення зарплат, на скорочення робочих місць. Часто можна почути питання: «ВОНА працює... Чому ж тоді жити стало гірше?»
Регіонали Житомирщини вислуховують кожне звернення і допомагають людям. Житомирська районна організація Партії регіонів – не виняток.
– Кожен член Партії регіонів керується принципом: повагу можна заслужити тільки хорошими справами, тільки працюючи для народу, – зазначив голова Житомирської районної організації Партії регіонів Петро Кур’ята. – За ініціативою регіоналів часто виділяються кошти для надання допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, на благоустрій та покращення роботи комунікацій населених пунктів тощо.
Нинішня влада більше уваги приділяє передвиборній агітації та розповсюдженню популістських гасел, ніж вирішенню нагальних проблем українців. Непроста ситуація склалася у селі Березівка-2, де розташована військова частина. За сприяння фракції Партії регіонів Житомирська районна рада виділила необхідні кошти на ремонт дитячого садочка. У цьому ж селі держава врешті-решт профінансувала газифікацію багатоповерхових будинків, проте оминула увагою і відповідно виділенням необхідних коштів приватні оселі військовослужбовців. І знову на порятунок прийшли депутати-регіонали, завдяки яким жителі будинків тепер теж можуть користуватися газовими плитами.
Зараз в Україні, європейській державі, існує кілька сотень населених пунктів, у яких сьогодні про газифікацію тільки мріють. Поступово Партія регіонів Житомирщини мрії перетворює на реальність. У цьому переконалися жителі двох сіл Житомирського району – Черемошного та Дубовця. Саме завдяки активній допомозі депутатів-регіоналів Житомирської райради було виділено кошти на фінансування робіт з облаштування газомережі.
У 2007 році перед достроковими парламентськими виборами Тимошенко обіцяла підключити Інтернет у кожен дім, школу. Тільки прем’єрка «забула», що далеко не у всіх будинках і навчальних закладах, особливо сільських, є комп’ютери. Регіонали ж поступово допомагають школярам вивчати інформатику не тільки за підручниками, а й на практиці. Для цього, зокрема, депутат-регіонал Житомирської райради Олег Вишневський придбав комп’ютери для Туровецької середньої школи.
А жителі села Вереси тепер можуть проводити спортивні змагання на новому стадіоні, будівництво якого спонсорував депутат від Партії регіонів у районній раді Юрій Федоренков.
Кожен депутат та активіст Житомирської районної організації Партії регіонів уже заслужив повагу від земляків, любов виборців. Адже багаторічна робота Партії регіонів доводить, що кандидат на посаду Президента України Віктор Янукович та його однодумці не дають пусті обіцянки, а допомагають реальними справами.
Прес-служба партії регіонів
За язика не тягнули
Ну що, житомиряни, вже давно відгуляли ми ювілей нашого славного міста. Зазвичай після дня народження приємно провести ревізію подарунків. От і ми зробимо. Отож, чудовий феєрверк — щоправда картинки уже трохи стерлися із пам'яті; пісні зірок вітчизняного шоу-бізнесу на концерті — вже трохи підзабулися; чудовий святковий настрій — теж дещо зіпсований буденністю; фонтан на майдані Соборному радує дітей — щоправда трохи підтікає; конференція краєзнавців от-от завершилася; новий стадіон... Упс, а стадіон де, га? Юра, ти ж обіцяв!
Іще у вересні минулого року, коли місто відзначало 1124-річчя з дня заснування голова облдержадміністрації Юрій Забела подарувати до ювілею у 2009 році всьому місту відремонтований Центральний стадіон (це той, що на Старому бульварі, поруч із міським парком культури і відпочинку ім. Ю.Гагаріна). Тоді на урочистих зборах з нагоди дня народження Житомира у драмтеатрі губернатор так і сказав: подарую стадіон. Мовляв «зуб даю» і «падлой буду»...
Цитуємо: «Усвідомлюючи просту істину, що без подарунків на свято не йдуть, я хочу сьогодні при всій шановній громаді пообіцяти, що рівно за рік на тисяча сто двадцять п'ятий ювілей Житомир отримає оновлений, відремонтований, сучасний Центральний стадіон. Це буде мій подарунок місту, де я навчався і працюю.», — сказав голова обласної адміністрації». Кожен може переконатися, що ми це не вигадали — достатньо передивитися на офіційному сайті адміністрації архів новин за вересень 2008 року або набрати це посилання http://zhitomir-region.gov.ua/index.php?mode=news&id=3383 (на випадок, якщо хтось із прес-служби губернатора спробує вигородити свого шефа і видалить повідомлення з сайту, ми зробили для вас фотографію).
До речі, обіцянка присутнім у залі сподобалася — вони аж встали із місць (!) і скупали губернатора в оваціях. Проте, як бачимо, урочисто пообіцяти, ще не означає героїчно виконати! «Обіцянка не горобець. Вилетіла — «відповідай за базар»! Але відповісти Юрію Володимировичу немає чого...
Медицина «з’їла» все
Вигородити свого «корєша» спробував голова Житомирської обласної ради Віталій Француз. На одній із засідачок цьогоріч на початку вересня він звинуватив... медицину. «На жаль, ми у державі вкладаємо величезні кошти у медичну галузь, коли вже треба усувати наслідки, а фізкультура у нас фінансується по залишковому принципу. Чи могли ми у цьому році зробити стадіон, коли цілих 24 мільйони гривень область затратила лише на добудову обласної поліклініки. Те, що залишається із коштів — розподіляється по залишковому принципу на культуру, спорт та інші не менш важливі галузі».
Утім, нам не зрозуміло до чого бюджет і поліклініка, до особистої обіцянки губернатора. Іще раз коротко зацитуємо: «[...] Це буде мій подарунок місту, де я навчався і працюю.».
До речі, неспроможний вирішити проблему із стадіоном не лише Забела. Його друг Віталій Француз також «імпотент» у цьому питанні. «Що ж до Центрального стадіону, ситуація доволі складна. Із метою якнайшвидшого збору коштів, ми навіть створили спецрахунок при обласному бюджеті. І область звернулася до наших бізнесменів із закликом, спільно наповнити цей рахунок. Дані кошти будуть використані для реконструкції стадіону. Але щоб зробити справді сучасний стадіон, потрібні десятки мільйонів гривень. На сьогоднішній день ми маємо у цьому фонді аж...350 тисяч гривень. З такою сумою навіть розпочинати не можна, оскільки і ці гроші можна втратити, так і не досягнувши навіть проміжного результату». Тобто іншими словами — «вибачте, я поганий керівник».
Дві поради для голови
А проблему із Центральним стадіоном, на нашу думку, можна вирішити дуже просто.
Іще коли головою облради була Ірина Синявська (її Француз «підсидів», вважаючи, що це легко бути головою — підписуй рішення, а все що потрібно громаді візьметься із повітря), деякі депутати пропонували, здавалося, фантастичний вихід із ситуації. Говорили про те, що стадіон треба здати бізнесу в оренду... за 1 грн. При цьому чітко прописати, що споруда має бути відновлена, трибуни відремонтовані та ін. Ну і чітко прописати на чому бізнес зможе заробити — вкладені гроші треба ж повертати. Певно, підприємливі люди, які зможуть і собі заробити, і всім людям приємно зробити, не зважаючи на кризу, знайдуться.
Потрібні кошти також можна було «попросити» у тих, кому Віталій Йосипович 205 тисяч (!) гектарів землі під мисливські угіддя «подарував». Хочуть хлопці з «ружбайками» по лісу ходити — хай громаді стадіон допоможуть збудувати. Задоволення влаштовувати полювання в усі часи було не з дешевих. Таке дозвілля могли дозволити собі заможні люди...
Вам, чиновники...
Наприкінці, Юрію Володимировичу і Віталію Йосиповичу, усі футбольні вболівальники області, професійні спортсмени та любителі здорового способу життя просили вам переказати оце — «ГАНЬБА! ГАНЬБА! ГАНЬБА!».
Ганьба за те, що такий славний регіон, як Житомирщина, досі немає гідної центральної футбольної споруди й неспроможний відновити й утримувати футбольну команду, яка грала би хоча б у першій лізі.
Житомирські спортсмени і тисячі вболівальників, завдяки бездіяльності «любителів» дорогих обіцянок і дешевого піару, несправедливо відірвані від великого футболу. І це в роки перед подією світового значення — турніру ЄВРО-2012...
Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
Депутати Партії регіонів постійно дбають про інтереси виборців та відстоюють їхні права. Активно працюють у цьому напрямку депутати з фракції Партії регіонів у Новоград-Волинській міській раді.
Майже 400 дітей не залучені до гуртків…
У березні минулого року у Творчо-виробничому центрі дітей та юнацтва м. Новограда-Волинського з подачі міського відділу освіти суттєво скоротили кількість годин вчителям гуртків. На той час центр відвідувало близько 1200 дітей. Здебільшого це були діти з незаможних, соціально не захищених сімей. «80% моїх учнів з неповних сімей, в них дитину виховує лише один з батьків. 20% узагалі виховуються бабусями та дідусями. Зайвих грошей такі сім’ї не мають, тому для їхніх дітей необхідне цікаве і водночас соціально позитивне дозвілля», – розповідає викладач судномодельного гуртка Володимир Василенко. Після того, як ставки педагогів були нещадно скорочені, половина учнів покинула стіни закладу. Проте педагоги не змирилися із ситуацією. Адже 600 дітей середнього та старшого шкільного віку отримали усі шанси долучитися до категорії «діти вулиці».
Лише завдяки зусиллям голови фракції Партії регіонів у Новоград-Волинській міській раді Олега Журбенка через два місяці ставки педагогів було відновлено й діти повернулися у стіни рідного центру. Однак з вересня цього року ситуація повторилася. На разі у центрі навчається 814 дітей, тоді як майже 400 учнів знову позбавлені можливості реалізувати свої творчі здібності. Кому це вигідно? Невже майбутнє наших дітей зовсім не хвилює великих чиновників? І це відбувається у той час, коли з екранів телевізорів лунають декларативні обіцянки світлого майбутнього.
На сьогодні це не єдина проблема центру. Як вже зазначалося, вихованці закладу – діти з небагатих сімей. А матеріали, необхідні для роботи в гуртках, коштують немало. Чого тільки варті деталі для судномодельного гуртка. «Грошей на деталі ми не маємо, тому діти часто шукають на смітниках металобрухт і використовують його для виготовлення моделей. Проблематичною для нас була і участь наших учнів у всеукраїнських змаганнях, які відбуваються у м. Донецьку. Лише проїзд в обидва кінці суттєво вдарив би по гаманцю незаможної сім’ї, а ще ж потрібні кошти на проживання, утримання», – розповів Володимир Василенко. Однак депутати Партії регіонів і тут допомогли – надали фінансову підтримку новоград-волинським учасникам всеукраїнських національних змагань із судномодельного спорту.
Ретрансляційна станція у шкільному дворі…
Ще одна вражаюча ситуація виникла у новоград-волинській школі №10. Серед її учнів збільшилися випадки нездужання – запаморочення, кровотеч з носа, втрати свідомості. Неодноразово до навчального закладу викликали бригаду невідкладної швидкої допомоги. Важко сказати, чим би все закінчилося, якби хтось із батьків не помітив у шкільному дворі… ретрансляційну станцію та антену мобільного зв’язку.
Про шкідливий вплив електромагнітних хвиль на здоров’я написано безліч науково-дослідних праць. Це, зокрема, може призвести до запаморочень, втомлюваності та зниження життєвого тонусу, підвищення тиску, ішемічної хвороби серця, а також до виникнення онкозахворювань.
Батьки учнів почали бити на сполох. Новоград-волинський міський голова наказав відключити ретрансляційну станцію від енергопостачання. Проте через два тижні вона знову запрацювала…
Батьки звернулися до голови Новоград-Волинської міської партійної організації Олега Журбенка. Поневіряння з відключенням станції та антени мобільного зв’язку, що працювали на шкільній території, тривали майже рік (!). Незважаючи на це, зусиллями регіоналів ситуацію таки було вирішено.
Житомирські регіонали вирішують багато подібних проблем. Адже вони роблять усе можливе, щоб рідний край процвітав і кожен голос, що волає про допомогу, був почутий.
Мар’яна Лук’янчук
Сергій Стельмах: «За життєвими клопотами так легко забути про тих, хто гостро потребує нашої допомоги й підтримки – і не лише матеріальної, а бодай доброго слова».
Активісти Партії регіонів завжди дбають про дітей та молодь – майбутнє нашої нації, а також не обділяють заслуженою увагою людей похилого віку. Так, активісти Малинської районної організації Партії регіонів узяли шефство над Чоповицьким геронтологічним відділенням (відділенням, у якому літні люди отримують необхідну медичну допомогу – авт.) при Чоповицькій дільничній лікарні Малинського району.
«У відділенні зараз перебуває близько 30 стареньких. Усі вони - під наглядом лікарів. Дехто з них – лежачий… На жаль, не у всіх людей похилого віку радісна старість у колі рідних та близьких. У декого вона сумна й безпросвітна… Я вважаю, що обов’язок кожного з нас – не обходити своєю увагою літніх людей. Адже за життєвими клопотами та проблемами іноді так легко забути про тих, хто гостро потребує нашої допомоги й підтримки – і не лише матеріальної, а бодай доброго слова», – зауважив Сергій Стельмах, керівник Малинського районного виборчого штабу Партії регіонів.
До Міжнародного дня людей похилого віку активісти Партії регіонів – Сергій Стельмах, Володимир Дученко та Анатолій Кузьменко – відвідали Чоповицьку дільничну лікарню, поспілкувалися з літніми людьми й залишили подарунки. Однак відвідини з нагоди свята – лише символічна данина людям похилого віку. Адже активісти Партії регіонів не забувають про стареньких. Так, Анатолій Кузьменко, голова первинного осередку Партії регіонів, узяв шефство над Чоповицьким геронтологічним відділенням і зобов’язався постачати відділенню свіжу рибу, яка так необхідна людям похилого віку для підтримки здоров’я.
«Якби кожен з нас надав хоча б мінімальну, не кажучи вже про посильну, допомогу літнім людям, багатьом з них жилося б значно краще, – переконаний Геннадій Ободзинський, депутат обласної ради Партії регіонів, керівник Малинського окружного виборчого штабу. – Діяльність активістів Партії регіонів є яскравим взірцем того, як потрібно піклуватися і про наших дітей, і про наших батьків».
Аліна Мартинюк
ЗЛОСЧАСТНЫЙ ЗНАК
Якщо б не громадськість Житомира, журналісти та політики, житомирські даішники й надалі продовжували б «по-скотски» чинити, «протоколируя» водіїв, які «прогавили» зміну дії знаку на перехресті вулиць Малої Бердичівської та Черняховського.
У понеділок на сайті Житомирської міської ради нарешті з’явилося офіційне «Оголошення про перенесення тролейбусної зупинки та встановлення дорожнього знаку». Крім цього під знаком «Поворот праворуч заборонено» прикрутили табличку із цифрами «24.10.2009».
Хочеться думати, що таким чином водіїв сповіщають про те, що знак діятиме із цього числа. Адже згідно з Постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N1306 «Про Правила дорожнього руху» справжня табличка має містити такі слова «Діє від...» (вказує дату (день, місяць, рік), з якої набувають чинності вимоги дорожнього знака).
Як уже писав «Скандальний Житомир», у Житомирі 18 вересня перенесли зупинку громадського транспорту з вулиці Черняховського на вулицю Малу Бердичівську. Задля того, щоб автомобілі не створювали проблем для тролейбусів, поворот праворуч (на майдан Соборний) заборонили.
Для цього працівники дорожньої служби просто прибрали таблички під знаком «Поворот праворуч заборонено», які до цього розповсюджували його дію лише на вантажівки та мопеди. При цьому житомирян-автомобілістів ніхто жодних чином не повідомив (хоча, як уже зазначалося, мала бути встановлена відповідна табличка). Ситуацією одразу скористалися житомирські даішники, які влаштували «засідку» на неуважних водіїв.
«Скандальний Житомир» поцікавився в Управлінні ДАІ у Житомирській області ситуацією щодо «злосчастного знаку».
— Це все міська адмінстрація. Вони захотіли встановити знак, погодили з ДАІ. Інспектор виходить тепер нібито крайній. А він фіксував порушення. От ви буваєте у Києві чи Одесі або їдете у Білорусь. Ви ж не знаєте, які там знаки. Орієнтуєтеся на місці. Фактично тут водій сам себе обманув, поїхав «по пам’яті». У нас така практика — спочатку профілактика, а потім складаються протоколи, — коментує «Скандальному Житомиру» інспектор управління ДАІ у Житомирській області Микола Яцкевич.
Старший лейтенант також пообіцяв назавтра довідатися для «Скандального Житомира» чи відбувалася на цьому перехресті та сама профілактика про яку він говорив. Окрім цього ми знатимемо і про долю тих водіїв, на яких були складені протоколи.
Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
27 серпня група журналістів - представників найпопулярніших ЗМІ Житомирської області – газет, радіо, телебачення - побувала у столичному кіноцентрі «Зоряний». Саме тут у прес-центрі ПР проходила прес-конференція Лідера Партії регіонів Віктора Януковича.
Наприкінці зустрічі ми поцікавилися у журналістів, які враження від зустрічі з Віктором Федоровичем вони везуть на рідне Полісся, якими її аспектами будуть ділитися зі своїми читачами, глядачами, слухачами.
Денис Данилюк, журналіст обласної газети «Эхо»: «Найперше, що вразило мене особисто, - надзвичайно високий рівень організації заходу, починаючи від Житомира і закінчуючи Києвом. Це дуже приємно, адже не було жодних перешкод, щоб сконцентруватися на темі розмови. Щодо проблем, які піднімалися під час прес-конференції, то всі вони надзвичайно актуальні для суспільства і, на моє переконання, розмова з журналістами вийшла достатньо відверта. Віктор Федорович був переконливий, не уникав болючих тем. Про це і розповім читачам нашої газети, однієї з найрейтинговіших в області».
Іван Гоцалюк, журналіст обласної газети «Інтерес»: «У цілому зустріч залишила добре враження. Віктор Янукович ґрунтовно відповідав на всі запитання журналістів, і тут до нього не може бути жодних претензій. Шкода тільки, що журналісти піднімали мало нових проблем. Але це вже проблеми моїх колег… Не дивно і те, що інтерес до заходу у представників мас-медіа, в тому числі і з нашої області, був достатньо великий: мова йде про серйозного претендента на посаду президента країни, про Лідера великої політичної сили».
Попри велику кількість бажаючих поставити своє питання Віктору Януковичу, представник Житомирщини, а саме журналіст Житомирської обласної державної телерадіокомпанії Леонід Харшан, мав змогу особисто поспілкуватися з Лідером Партії регіонів. Тема була піднята надзвичайно актуальна і для України в цілому, і для жителів Житомирщини зокрема: причини різкого подорожчання цукру в Україні.
Віктор Федорович висловив переконання, що ціни на цукор ростуть через скорочення посівних площ цукрового буряку і зупинку основних цукропереробних підприємств. Він нагадав, що в 2007 році працювало 119 таких заводів, в поточному – лише 49. При цьому в 2007 році цукровим буряком було засіяно 350 га, а в поточному – лише 120. Цукровій галузі не вистачає державної підтримки, навпаки, за останні роки намітилася тенденція до повного її знищення. Наслідком цього стало й те, що за останні півтора року в галузі скорочено біля 1 млн. працівників.
Вже в сам день проведення прес-конференції житомирське телебачення та радіо надало детальний звіт про неї.
Впродовж тижня будуть розповідати сотням тисяч своїх читачів про основні проблеми, які піднімалися на зустрічі Віктора Януковича з журналістами, і які є болючими для мільйонів жителів Житомирщини, і найтиражніші місцеві газети.
Прес-служба Житомирської обласної організації Партії регіонів
З початком нового навчального року в місті розпочався й новий політичний сезон. Що ближче до виборів, то більше місцевий інформаційний простір заповнюють різноманітними газетами, брошурами, листівками.
Так, останній тиждень біля мерії хтось невдало проводить акції протесту і збирають підписи за відставку мера міста та виконкому. Їм не подобається конкретна й реальна робота команди нинішнього мера: нещодавно зроблений для житомирян та гостей міста світловий та музикальний фонтан, відкриття унікальної «лавочки воспоминаний», встановлення в місті більше 100 лавочок до дня міста Житомира. І це нормально, що їм не подобається, бо вони нічого не роблять, а вона працює.
З точки зору політичної, то така критика можлива з боку опонентів Шелудченко та її команди, а з іншого, потрібно уважно придивитись хто її здійснює і чи варто це уваги, які персоналії. Головним крикуном проти новацій мера є депутат міської ради (фракція БЮТ) Анатолій Драган, (в тусовці просто Риган), якого міський голова зі скандалом нещодавно звільнила з посади керівника міського парку культури й відпочинку імені Гагаріна. Й повірте, було за що. Тепер все попорядку.
Анатолій Васильович Драган, колишній міліціонер, все життя пропрацював в управлінні карного розшуку. Колеги-міліціонери про нього відгукуються схвально, але до того часу, поки він не заплямувався в корупційному скандалі. Тоді Драган вимагав хабар від людини, яка проходила у нього по кримінальній справі. Але на щастя для органів внутрішніх справ про це стало відомо СБУ й прокуратурі.
Таким чином кар’єра міліціонера — не склалася. Тоді Анатолій Васильович вирішив спробувати себе в політиці й подався в місцевий БЮТ. З таким «послужним» списком його взяли зразу у лави тоді могутньої політичної сили. В 2005 пройшов в міську раду по спискам БЮТ. В 2007 р. його тоді ще друг, секретар міськради, однопартієць Анатолій Каленський (пізніше Драган підставить Каленського й публічно обливатиме брудом) клопотав за Драгана, щоб призначили директором міського парку імені Гагаріна.
Пропрацював на цій посаді Анатолій Васильович близько року.
— Це були найгірші часи за 14 років моєї роботи, — жаліється працівниця адміністрації парку Валентина Іванівна. — Він парком абсолютно не займався. Він був керівником, який навіть площі парку не знав достеменно.
Пам’ятаю, коли він майже завалив відкриття минулого купального сезону в гідропарку із-за того, що пляжі були брудні й абсолютно неготові до відкриття. Справа в тому, що чистий пісок, який закупила міська рада, Драган частину перепродав, а іншу просто вкрав. Тоді мер особисто вирішувала питання, щоб новий пісок завезли й пляжі відкрили з чистим піском і вчасно.
Драган в парку, навіть не зміг підготувати туалети до сезону, тому міська санстанція заборонила їх експлуатувати.
Качелі цілий сезон працювали без експертизи охорони праці і не було жодного дозволу на їх експлуатування і слава Богу, що не було серйозних нещасних випадків. Ось це конкретні результати роботи колишнього директору парку, — говорить працівниця адміністрації.
Також, з джерел міської ради, стало відомо, що весь минулий сезон не працювала лодочна станція й бюджет міста недоотримав значну суму грошей, близько 1 млн. гривень.
Після цього постає логічне запитання, чи має моральне право людина, яка менше чим за рік, занедбала прибуткове комунальне підприємство працювати депутатом, представляти інтереси громади, яка його обрала, у місцевій владі. Ходити і обливати брудом тих, на кого ще вчора працював… Висновок лише один: Анатолій Драган — яскравий представник істинного обличчя житомирського БЮТ.
Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
Сьогодні у центрі Житомира у місцях масової інформації — на стовбах, деревах, парканах, дощових трубах тощо — з’явилися листівки з інформацією про депутата Житомирської міської ради Анатолія Драгана. Треба сказати, що для багатьох відкрилися нові факти про нього. Зокрема, житомиряни дізналися, що бютівець, виявляється, хабарник і дерибанщик.
Правду про свого однопартійця завдяки місцям масової інформації поблизу драматичного театру довідалася і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, лідерка одноіменного політичного блоку. Вона сьогодні побувала у Житомирі, де привітала працівників лісового господарства із професійним святом.
Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
Є на Поліссі загублене мальовниче ”кам’яне село”, де серед лісу, наче хати, вишикувались вулицями величезні валуни. Серед них є ”майдан” з кам’яною ”школою” та ”церквою”. Високі, з овальними боками, вкриті мохами величезні валуни розкидані всюди. Найцікавіший з них - камінь з ”Божими слідами”, до якого навіть приставлена драбина для відвідувачів. Місцина ця - геологічний заказник державного значення ”Кам’яне село”, що розкинувся на кількох гектарах Замисловецького лісництва неподалік Олевська, що на Житомирщині.
Існує дві гіпотези утворення такого рельєфу: перша - валуни, принесені льодовиком, тисячоліттями змінювали форму під впливом вивітрювання. Згідно іншої гіпотези, валуни - залишки підніжжя прадавніх гір, що сформувалися внаслідок руху того ж льодовика, які потім змінювали свою форму під впливом вітру протягом 20 тисяч років.
Довкола ”Кам’яного села” ходять чимало легенд про те як воно з'явилось. Найпоширеніша з них оповідає, що колись давно у цьому лісі було багате село. Якось через село проходив старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов він на одне подвір'я і попросив хліба у хазяїна. Той саме порався по хазяйству й махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені”. Старий образився, вийшов із села, озирнувся на нього – і враз село скам’яніло... Виявилось, цим мандрівником був Господь, що спустився на землю. На великому камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, і кілька схожих на сліди звичайної людини. За іншим повір'ям, у цьому місці Ісус бився з темними силами. Після тривалої битви нечисту силу було переможено, а Ісус, повертаючись на небеса, зробив кілька кроків по камінню і залишив відбитки - ”Божий слід”.
Якщо босоніж ступити в скам’янілий ”Божий слід”, можна відчути, що він ніколи не холодний – навіть у прохолодну погоду. Існує повір’я: хто постоїть у ”сліді” – набереться здоров’я, а загадане при цьому бажання обов’язково здійсниться.
ВЕКСЛЕР Володимир Йосипович (4.03.1907 - 22.09.1966) - академік (1958, чл. - кор. 1946). Народився в Житомирі. Закінчив Московський енергетичний ін-т (1931). З 1930 працював у Всесоюзному електротехнічному інституті, з 1936 - у фізичному інституті АН СРСР, з 1949 - також у Дубно, де з 1956 був директором Лабораторії фізики високих енергій Об'єднаного ін-ту ядерних досліджень.
Наукові роботи в галузі фізики і техніки прискорювачів, фізики високих енергій, ядерної фізики, фізики космічних променів. Перші його дослідження були пов'язані з космічними променями й проводилися в горах - на Ельбрусі і Памір: вивчалися ядерні процеси, зумовлені частинками високих енергій космічного випромінювання. Результатом цих робіт було виявлення нового типу злив, названих пізніше електронно-ядерними. У 1944 незалежно від Е. Макміллан відкрив важливий для подальшого розвитку та прогресу прискорювальної техніки принцип автофазіровкі і, виходячи з нього, запропонував ряд нових типів прискорювачів.
Відкриття цього принципу дозволило розробити і створити численну "родину" різних типів прискорювачів заряджених часток - фазотронов, сінхрофазотронів, сінхротронів. З появою цих машин почався сучасний етап у розвитку прискорювальної техніки, який привів до створення фізики високих енергій.
Починаючи з 1944 проектує і будує нові прискорювачі. Керував створенням першого радянського сінхротрона (1947). В 1948-50 разом з групою фізиків розробив фізичні принципи і теорію руху частинок, які були покладені в основу проектування найпотужнішого в той час прискорювача протонів - синхрофазотрона на 10 млрд. еВ, що вступило в дію в 1957 в м.Дубно (Ленінська премія, 1959). На цьому синхрофазотроні Векслером з співробітниками в 1960 була відкрита нова елементарна частка - анти-сигма-мінус-гіперон, вивчені процеси народження дивних частинок, викликаються пі-мезонами, процеси пружного розсіювання протонів на протонах, здійснено великий обсяг досліджень з іонної фізики.
У 1944 висунув ідею мікротрона. У 1956 запропонував принцип когерентного прискорення частинок, розглянувши прискорення середовищем, ударні когерентного прискорення плазмових згустків. Заклав (1956-57) основи колективних методів прискорення частинок, був одним із зачинателів прискорення частинок за допомогою плазми (1957).
Державна премія СРСР. Премія "Атом для світу" (1963). Створив школу в області ускорітельнойприскорювальної техніки. Академік-секретар Відділення ядерної фізики АН СРСР.
Творча біографія співака могла б вміститися у пару ємних строк, але вона настільки багата подіями, що кожен з них заслуговує окремої голови великого захоплюючого роману ... Це був би роман про те, як Людина йшов до своєї мрії ...
Починалося все так само, як і у всіх: Саша Воєвуцький співав на дитячих ранках та шкільних вечорах, брав участь у вокальних конкурсах ... Став трохи старше - захопився грою в КВК, що навчило його з гарною часткою гумору ставитися до різноманітних життєвих ситуацій ...
Будучи за вдачею людиною ризикових і азартних, він одного разу прийняв рішення взяти участь у телепроекті "Караоке на Майдані" - і виграв! Ця перемога відкрила йому дорогу в проект "Шанс", де співакові знову посміхнулася удача - він став переможцем другого сезону цього телепроекту. Ім'я Олександр Воєвуцький зазвучали з теле-і радіо ефіру. Здавалося б, подальша кар'єра виконавця чітка і затверджена печатками контракту з престижним телеканалом, але ... Доля була не згодна з таким станом справ!
Олександр Воєвуцький завжди боровся за своє місце під сонцем! Йому хотілося більшого! Він хотів відчути себе самостійною творчою одиницею! І, записав більше десятка пісень, відзняв дебютний відеокліп і об'їздив з концертами практично всю країну, Олександр довів своє право існування на українській сцені!
Нова команда поставилася з розумінням до творчим амбіціям співака, і дала право сьогодні з гордістю уявити Олександр Воєвуцький - артиста, улюбленого глядачами, співака, що володіє прекрасним голосом і незабутнім тембром і Людину, зумів здійснити свою мрію!
Такі пісні Олександр Воєвуцький, як "Він і вона", "Дим", "Сніг" вже встигли стати популярними в нашій країні та за її межами, і знайшли своє місце в серцях слухачів. А пісня "Все для тебе" стала саундтреком до самої романтичної телепередачі України на каналі "Інтер" "Все для тебе".
Може змінитися музична мода, може змінитися імідж, але романтизм і любов залишаться з нами назавжди!
Образ А. Воєвуцький - образ романтика, мрійник, поета, закоханого в музику, свободу і політ ... І це не вигадка продюсерів - це стан душі співака.
Цей хлопець із неможливо блакитними очима рідко відкриває свої таємниці і секрети, але в його піснях завжди була, є і буде легкий сум про те, що неможливо забути! Він завжди буде співати про Вірі, мрії, Надії і Любові...
Учора, 21 травня, у парламенті було провалено прийняття закону «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції», підготовленого у Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин. Законопроект відправлено на повторне друге читання. Тим самим українським аграріям фактично відмовлено у цивілізованій сучасній формі організації оптових ринків.
Звертаю увагу на ту обставину, що про необхідність створення належних організаційних та законодавчих умов для формування в Україні прозорих каналів просування сільгосппродукції від виробника до кінцевого споживача неодноразово останнім часом говорила Прем’єр-міністр.
Ще у листопаді 2008 року розпорядженням КМУ №1447-р схвалено Концепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільгосппродукції. У ній зазначено, що на цю благородну справу буде виділено понад 7 млн гривень. Далі, починаючи з січня 2009 року, на засіданнях Кабінету міністрів, на спеціальній нараді з питань організації саме оптових ринків та інших зібраннях з вуст Юлії Тимошенко звучали бравурні заклики:
«нам необхідно терміново забезпечити доставку сільгосппродукції від сільських господарств на нормальні колгоспні ринки»,
«у найближчий час вдасться налагодити всю кооперативно-виробничий ланцюжок - від обробки сільгосппродукції до забезпечення її доставки на незалежні від спекулянтів аграрні ринки»,
«недосконалість діючого законодавства у частині відсутності розвинутої мережі оптових ринків сільгосппродукції»,
«2009 рік має стати роком створення всіх умов для роботи сільських домогосподарств, щоби їхня продукція потрапляла до людей без зайвих посередників та за нормальною ціною».
З надривом у голосі Юлія Володимирівна запевняла країну, що для втілення цих планів та обіцянок найближчим часом будуть прийняті необхідні закони.
І що ж ми бачили вчора на засіданні парламенту? Саме фракція БЮТ майже у повному складі не голосувала за проект закону про оптові ринки. Однодумці Юлії Володимирівни показали - як щиро може брехати народові Тимошенко. За красивими слова - жодної конкретної справи. За нібито переконливими пропозиціями - ігнорування потреб простих трудівників від землі.
Урядовій коаліції насправді байдуже, чи будуть визначені правові засади організації оптових ринків сільгосппродукції в Україні - а такі норми виписані у законопроекті.
БЮТівці проти того, аби були врегульовані відносини сторін у питаннях організації оптової торгівлі, проти захисту прав аграріїв як безпосередніх виробників продукції - а такі відносини закріплено у законопроекті.
Ті, хто не підтримав документ, проти надання фінансової допомоги з держбюджету в період становлення оптового ринку - а саме про це ідеться у проекті закону.
Важко дати оцінку таким діям. Чого тут більше - лицемірства чи зради? У той час, коли однією з гострих проблем в Україні залишаються існування непрозорих схем збуту сільгосппродукції, відсутність структур оптової торгівлі, що зумовлює значні цінові коливання, на зазначену продукцію, додаткові витрати виробників, переробників та споживачів, - уряд грається з селянами в словесний пін-понг. Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість, кажуть у народі у подібних випадках. То невже Уряд має свій народ за дурнів?
Того ж дня не голосувала коаліція і за прийняття законопроекту № 4043 «Про внесення змін до деяких законів України щодо зайнятості членів особистих селянських господарств» (його підготував Комітет ВР з питань соціальної політики та праці). Поправки, зокрема, пропонують встановити, що члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятих громадян і отже, у разі позбавлення єдиного способу заробітку, повинні вважатися і можуть бути зареєстровані як безробітні. На час кризи такий соціальний захист на селі вкрай актуальний. Але з цим відмовилися рахуватися представники коаліції, і особливо БЮТу.
Завтра у Києві відбудеться велика нарада голів сільських та селищних рад, яку скликала прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Представники уряду знову говоритимуть про проблеми села, співчуватимуть аграріям щодо їхніх суворих проблем та обіцятимуть виправити ситуацію. І це після неприйняття таких потрібних законопроектів?!
Вищий цинізм полягає в тому, що законопроект про оптові ринки ініціювали народні депутати від БЮТу (Іван Кириленко), НУ-НСу (Михайло Полянчич), а також блоку Литвина (Сергій Терещук та Катерина Ващук). Своїх же не підтримали і не проголосували…
Це свідчить лише про одне - Уряд і коаліція не думають про людей, про селян, а переймаються виключно політичною доцільністю та власними політичними інтересами.
До уваги журналістів. Є можливість отримати особистий коментар Голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин Миколи Присяжнюка щодо зазначеної проблеми. Дзвоніть.: (044) 255-38-73, 255-29-38.
Підземелля знаходиться під Михайлівською церквою. Відкрито і досліджено в 1991 р в результаті провалу. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м. Беруть свій початок з невеличкої кімнати (3,9x4,8 м), від північно-східної частини якої на висоті 0,9 м від рівня підлоги відходять дві галереї. Через 1,5 м вони розгалужуються і утворюють лабіринт загальною площею 30 м.
Від протилежної стіни кімнати в південно-західному напрямку відходить ще одна галерея. Через 9 м—відгалуження в південному напрямку, а ще через 5 м обидві галереї закінчуються завалами. Ходи вимуровані цеглою, арочне склепіння. Ширина галерей—0,7 м, висота—0,75 м.
В західній частині кімнати спостерігається іще один хід висотою 1,5 м. і шириною 1,4 м., але через декілька метрів закінчується обвалом.
З 1990-1994 роки групою було відкрито, досліджено та зібрана інформація по слідуючим підземним ходам.
Вулиця Басейна
Вхід в підземелля знаходиться в підвалі одного із будинків. Галерея значних розмірів, закладена цеглою. Йде в напрямку Замкової гори. Відкрита в 1991 р.
За свідченням старожилів по вул. Басейній є ще два входа в печери, одна з яких іде в напрямку площі Перемоги.
Богунія
Восени 1981 р. під час геологорозвідувальних робіт в районі Богунії на Суриній горі на відстані 4-5 м від урвища над р. Кам'янкою на 11-метровій глибині було виявлено підземну печеру. Першим в це підземелля 10 вересня спустилися буровий майстер О. М. Ковтун і його помічник Ф. М. Гаркуша. Підземелля являло собою хід з двома бічними коридорами. Звідти один хід вів до річки (той вихід був засипаний ще перед Великою Вітчизняною війною). При більш детальному огляді галереї, в одній із ніш вони побачили напис, зроблений просто на лесовому грунті. Знахідка одразу ж привернула увагу науковців. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею археолог В. І. Місяць, співробітник інституту археології АН УРСР М. Ю. Брайчевський. Було звернено увагу на те, що поверхня стіни з написом має зверху темний наліт, ніби закопчена. Отже, тут тривалий час знаходили притулок люди: темний наліт на стінах—то сліди від їхніх вогнищ.
Дослідження печери тоді обмежилось фотографуванням напису, текст
якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С. О. Висоцькому. Па його думку, текст відноситься до XV-XVI століть.
Роботи було продовжено (з дозволу інституту археології АН УРСР) експедицію краєзнавчого музею, до складу якої війшли П. Шмуневський, І. Ярмошик, М. Шляконов, Ю. Доме, Л. Нікітіна.
Було встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою—історичним центром міста.
Підземний хід прокладено в жовтому лесі, що характерно для XV-XVIІ століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях навіть важко пробратися. В стінах—повітропроводи: округлі отвори діаметром 4-5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7-8 метрів—свіже повітря.
На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того як були проведені наукові дослідження, нішу з написом було подовбано.
В середині 80-х років під час спорудження будинків облкнигторгбази на глибині 1,5 м було знайдено дві підземні галереї, які йшли до залишків тюрми, що була розташована по вул Черняхівського.
В 1991 р групою була досліджена територія, яка прилягала до цієї будови. Вхід в підземелля знаходився в підвалі одного із будинків, розташованих на території тюрми. 3 підвала брали свій початок дві галереї, які йшли в напрямку північ-південь. Ходи прориті в лесі на глибині 1,5 м., вимуровані цеглою. Висота склепінь - 2,2 м ширина галерей—2 м довжина—9 м. Далі замуровані цеглою. В південній частині підвала простежується ще одна галерея яка йде в південно західному напрямку. Печера вимурована цеглою. Ширина-1,5 м, висота 1,8 м., довжина-6 м.,далі-засипана землею.
Але історична доля Житомира ніколи не була спокійною. Хліборобам та ремісленникам неодноразово доводилось залишати свою працю, брати в руки зброю і відстоювати свою свободу та незалежність. В XII ст., коли на Русь почастішали напади степовиків, виникла необхідність в укріпленні міста. Тоді з'явились фортечні мури, вали, підземні ходи. Під час осади в них переховувалися мирні городяни, зберігалися скарби, церковне майно. Через підземні галереї поповнювався запас води, робились вилазки в тил ворога захисниками міста. Тільки близько 80 великих і малих татарських нападів в період з 1241 по 1709 роки які пережила Волинь, говорять про необхідність існування таких споруджень для багатоденного захисту. В ті часи в полум'ї пожарів згоріло багато історичних свідоцтв, котрі могли розповісти про древнє місто. На думку дослідників перша достовірна літописна згадка про Житомир відноситься до 1392 р., коли литовський князь Вітовт захопив його по дорозі на Київ. Володимир Ольгердович "бувший в Києві й не хотівший покори учинити й чолом ударити великому князю Витовту. Тієї ж весни Витовт піде й візьме град Житомир й Вручий". В той же час в місті вже був замок, розташований на горі, котра внаслідок цього і отримала назву—Замкова. Литовці після штурму міста, відбудували і значно розширили замок. В 1432 р. Житомир згадується в числі чотирнадцяти самих великих міст литовського князівства. До нього були приписані села Романово, Левків, Крошня, Котельня та інші.
Не останню роль в місті відігравала і сама фортеця. В 40-х роках XVI ст. місцевий зодчий Семен Бабінський і перший житомирський староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замка. Територія його тоді сягала двох гектарів, мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами та п’ятьма кутовими баштами. Стіни були складені кліттю у три колоди затовшки. У центрі цього шестикутника знаходився палац старости, церква, амбари. Зв'язок з замком здійснювався через міст, перекинутий над ровом, та через підземні ходи. Г. Г. Синяков в історично-краєзнавчій праці "Житомир. Історико-архітектурний нарис" змалював їх так: "Гранітна скеля, на якій стояв замок, ускладнювала будівництво ходів, та все ж вони були проведені під замком і виходили далеко за його межі. Густа сітка підземних ходів загальною довжиною сімсот метрів з численними відгалуженнями на глибині два-чотири метра протягалась у різних напрямках і створила своєрідну систему захисних споруд, яка служила для зв'язку у воєнні часи, Більша частина ходів, які знаходилися за межею замка під міською забудовою, мала кам'яні стіни, земляну підлогу. В окремих місцях ходи розшиоювались і утворювали приміщення значного розміру з витяжними трубами".
В часи нападів Житомирський замок стає одним із центрів захисту від татарських орд. З часом біля замку виростає місто. В 1572 р. в ньому було 142 двори, сі в 1609 р.—246 дворів, серед них 16 дворів шляхти. Населення Житомира зростає за рахунок "пришлых людей". Серед них було багато вихідців з Полонного, Луцька, Овруча, Бобруйська, Турова. Ілюстрація Житомирського староства за 1622 рік свідчить, що в той час замок був добре укріплений, мав багато гармат і міг вмістити чотирьох-п'ятитисячний гарнізон. В той же час побудували багато нових підземель. Частина з них була вимурована камінням та цеглою. В ті часи підземні хода рахувалися однією із головних складових частин захисту фортеці чи замку. Та й взагалі, навряд чи існувала колись фортеця без таких ходів.
Під час визвольної війни 1648-1654 років замок був настільки пошкоджений, що на тривалий час втратив військове значення. В 1802 р. його залишки згоріли. Офіційно пепелище було ліквідовано 31 жовтня 1862 р. В 1890 р. міська дума віддала городище під індивідуальні забудови. Замок остаточно зник.
Із другої половини XVIII ст. підземні галереї втратили свою стратегічну цінність і використовуються як сховища для сільськогосподарської продукції. 24 червня 1804 р. за наказом царя Житомир був затверджений адміністративним центром Волинської губернії. Це спонукало його до економічного та культурного розвитку. Впреше розробляються проекти планування вулиць. Будуються адміністративні установи: ратуша, будинок губернатора, поштові контори. Підземні галереї перетворюються в обузу для міста. Кам'яні коридори, розташовані під вулицями міста, час від часу провалюються, в результаті чого відкриваються таємничі цегляні склепіння. Польський історик Прусіновський у варшавській "Гадзеті польській" за 1864 р. писав: "Про стародавність Житомира можуть свідчити підземні погреби, які у формі правильних коридорів проходять під землею на кілька ліктів нижче поверхні. З часу, коли місто почало збільшуватись і в ньому споруджувались великі кам'яні будови, підземні погреби відкрились у кілької місцях. З цього можна зробити припущення, що житомирські підземні переходи, які починалися від берегів Кам'янки, тягнулися до стародавнього замчиська і від нього до р. Тетерів, трохи нижче від впадіння в неї річки Кам'янки. Більш детальне дослідження цього лабіринта і порівняння його з іншими підземними ходами, які дуже часто зустрічаються на Русі дало б можливість судити як про призначення Житомирських підземних ходів, так і про час їх виникнення".8 В березні 1989 р. міська управа видала указ, який зобов'язував "всех домовладельцев, в усадьбах коих имеются погреба, проникающие под улицьі й площади города, заявить об зтом не позже 7-ми дней со дня обьявления им о сем в Городскую управу". В указі також передбачалося, що власники, які не повідомлять про наявність підземель, притягатимуться поліцією до відповідальності. Після цього багато міщан з вулиць Кафедральної, Великої Чуднівської (Черняховського), Великої Бердичівської, Басейної та інших принесли до управи повідомлення про наявність підземель. В цих заявах описувались як ходи, обкладені камінням та цеглою, так і просто вириті в льосі.
Частина підземель використовувалась власниками будинків для господарських потреб, в основному для зберігання продовольчих запасів. Волинський губернатор після того як отримав ці матеріали, 21 квітня того ж року наказав міським владам організувати огляд підземель міським архітектором разом з поліцією "для: вияснення насколько они єсть опасными, а в случае угрожающей опасности добиться их засыпки'
На жаль, документи про таку перевірку не збереглися.
Втому ж році в Києві, проводив свою роботу 11 археологічний з'їзд. У першому томі праць з'їзду, виданих у 1901 р. в Москві, була вміщена статгя професора Київського університету В. Б. Антоновича "Археологічна карта. Волинської губернії". Це було перше зведення археологічних та історичних пам'яток Волині взагалі та Житомирщини зокрема. Тут знаходимо відомості про підземні галереї Житомира, а також теперішніх Житомирському, Новоград-Волинському, Дзtржинському, Чуднівькому і Овруцькому районах області.
В перші роки Радянської влади в Житомирі археолог С. С. Гамченко дослідив декілька печер, виявлених під час земляних робіт. Пізніше, про ці загадкові галереї він напише слідуюче: "Од замку, в льосі завглибшки два-три й більше метрів, прокладено підземні хідники, що частина їх виникла, можна здогадатися, і за городищенських часів. За замкового часу ці хідники становили своєрідну систему захисних споруджень різного призначення. Ними користувалися для комунікацій за воєнного часу.
Хідники розходяться від замку в різних напрямках. Мережа їх густенька. Багато поперечних гілок. Зазубні подекуди низькі закапелки (неначе-б на те, щоб лежати або сидіти). Малі продухвини (витяжні труби з затулками). Хідники вирізані гладенько. Перетин: дужчий вершок, прямовисні стінки, рівна (позема, що підноситься або спускається, часом східцями) долівка. Розміри: заввишки близько 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м і більше. Подекуди дужні камери, підперті льосовими такими, масивними стовпами (підпорами розпіркового типу).
Де-не-де помітно облицювання цеглою. Спланування по деяких місцях збільшили навантаження склепінь, в інших потоншили торішнє прикриття. Волога розмила склепіння. Надмірні (сьогочасні) тягарі спричинилися до прогинів у лужних стрілках. Звідси зрозуміло, що підземні хідники подекуди повинні оголятися (завали). Пізніше завали виявилися скрізь у межах міста замкового часу. Виходи відкривалися в ур. Кокрин, на взвозі Петрової гори, у зрізі яру Лермонтівської вулиці, на півгорі Великої Чуднівської та інш. До підземних хідників Замкової гори, під час будувань та перебудувань, знайшли виходи деяких сьогочасних будинків. Спланування міста (особливо в 40-х роках XIX ст.) змінило первісний рельєф місцевості. Звалювання будівельного сміття, завали та обсипи, густа мережа дрібних садиб сильно ускладнила археологічні спостереження".
В 1953-1955 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена велика кількість підземель, які обстежувалися геологами.
В 60-х роках в періодичних виданнях з'являються перші повідомлення присвячені цій темі, їх автори, О. Павлов І В. Ліпшський, співробітники обласного краєзнавчого музею, пишуть: "Здебільше, це підземні ходи, якими, не згинаючись, можуть йти поруч дві людини. Склепіння та стіни вимуровані цеглою. В деяких місцях вони розширюються і утворюють своєрідні "кімнати", від яких в різні боки розходяться три-п'ять галерей..."
В 1981 р, під час геологорозвідувальних робіт було виявлено древній напис на одній із ніш підземелля на Суриній горі в районі Богунії. За визначенням спеціалістів, знахідка датується приблизно ХV-ХVІ ст. тоді було організовано декілька спеціальних наукових експедицій по вивченню підземних галерей під керівництвом П. П. Шмуневського, О. О. Тарабукіна.
Залишки підземель давали про себе неодноразово знати і в наш час. Корінні житомиряни добре пам'ятають, як час від часу в тому чи іншому куточку міста провалюється грунт, асфальт, в зв'язку з чим відкриваються таємничі кам'яні склепіння...
Житомирські підземелля—унікальні, майже не вивчені Історичні пам'ятки—поступово руйнуються під час новобудов, або просто обвалюються та засипаються землею. Якщо зараз не дослідити підземелля, то потім буде вже пізно. І коли ми вже нарешті схаменемось, то вже нічого буде вивчаги.
Крім науково-історичного, це підземне господарство має неабияке практичне значення. Адже старі печери тримають на собі сучасне місто. А за останні п’ятдесят років на поверхні багато що змінилося: прокладено нові вулиці, що аж двигтять від густих потоків автотранспорту, збудовано важкі багатоповерхові будинки. Тому у деяких місцях Житомира не виключені загроза обвалів. Однак варварське знищення підземель—це теж не вихід. Бо вони ще й донині є своєрідною дренажною системою. Руйнація цієї системи уже тепер призводить до небажаного підвищення ґрунтових вод. От і виходить, що руйнувати житомирські підземелля—небажано, залишати на призволяще—небезпечно. Залишається тільки одне—вивчати їх і навіть реставрувати, там де це можливо І необхідно.
У підвалі будинку № 7 провалився підземний хід. Тягнувся він по лінії захід-схід. Хід був не довгий - всього лише 15 м, висотою 1,6-1,7 м при ширині 1,5 м в галерею ходи було обкладено червоною цеглою, верх—округлий. По боках влаштовані ніші, теж викладені цеглою з округлим зводом, довжина ніш різна—від 0,7 до 1 метра. В стіні було забито декілька гаків і товстих чотиригранних цвяхів. Недалеко від закінчення хід робив невеликий поворот вправо і закінчувався прямовисною стінкою, теж із цегли.
Було встановлено, що хід виритий в лесовому шарі світоложовтого кольору при допомозі кайла—сліди інструмента простежуються на стінах. Лише пізніше виритий хід був обкладений цеглою.
Підлога підземелля завалена значним шаром сміття з шматків битої цегли, штукатурки, грунту тощо. Із знахідок трапились декілька скляних пляшок різної ємкості їх можна датувати кінцем минулого початку нашого століття. За розповідями старожилів, хід у часи Великої Вітчизняної війни використовувався як місце схованки. Прохід в інший бік підземелля був завалений значною кількістю будівельного сміття, пробитись через цей завал дослідникам не вдалося.
Скоріше всього, це бокове відгалуження основного ходу, який вів до Подольської церкви, а, можливо й до Замкової Гори. Викопаний у часи середньовіччя пізніше він міг бути обкладений цеглою і пристосований до господарських потреб
Підземелля досліджено групою під керівництвом І. Ярмошика та П Шмуневського.
Хмельов Павло Васильович - командир протитанкової знаряддя 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ї гвардійської Червонопрапорного кавалерійської дивізії 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту, гвардії сержант.
Народився в 1923 році в селі Кок-Таль Панфіловского району Алма-Атинської області Казахстану в селянській родині. Російянин. Член ВЛКСМ з 1938 року. Після закінчення школи-семилітки навчався у автодорожньому технікумі в Самарканді.
У березні 1942 року призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на Центральному та 1-му Українському фронтах.
13 грудня 1943 року на рубежі Гуйва - Пряжево, де оборонялися частини кавалерійської та стрілецької дивізій, гітлерівці перейшли в наступ, кинувши в бій до двох полків мотопехоти і більше п'ятдесяти танків.
Зімявши оборону стрілецьких підрозділів, фашистські танки і мотопіхота кинулися по Бердичівському шосе до Житомиру. На підступах до міста їм перегородили шлях гвардійці 7-го гвардійського кавалерійського полку.
Знаряддя комсомольця гвардії сержанта П.В. Хмельова зайняло позицію біля моста через річку Тетерів. 15 фашистських танків за підтримки мотопехоти на бронетранспортерах грізною лавиною йшли по мосту. Безстрашний командир знаряддя, підпустили ворога на прямий постріл, подав команду відкрити вогонь по головному.
Один за іншим били снаряди по сталевому чудовиську. Чорний стовп диму - і "тигр" завмер на місці, запалав. Але ворог продовжував насідати, намагаючись знищити лицарство. Від вогню танків гинули бойові друзі. П.В. Хмельов сам став до зброї. Влучні постріли, і ще один фашистський танк палає.
Знаряддя вело безперервний вогонь. Осколки ворожих снарядів та кулі автоматників обсипають позицію. Але П.В. Хмельов думав тільки про одне: ворога треба зупинити, знищити. Небачене єдиноборство протитанкового знаряддя з наступаючими танками та мотопіхотою супротивника продовжувалось.
Третій танк завмер на підступах до вогневої позиції знаряддя. Гітлерівці намагалися на бронетранспортері зайти в тил, але П.В. Хмельов вчасно помітив цей маневр ворога. Швидкий розворот, влучний постріл, і броньована машина запалала. А танки продовжували рухатися до мосту. Напружуючи останні сили, П.В. Хмельов впритул розстріляв четверту машину.
Приголомшені несподіваним завзяттям, стійкістю і хоробрість радянського орудійного розрахунку, ворожі танки відійшли в укриття. У цьому бою розрахунок П.В. Хмельова, відбив атаки фашистів, знищив 4 танки, одну бронемашину, 2 автомашини з боєприпасами і багато гітлерівських солдатів і офіцерів.
Після короткого перепочинку гітлерівці знову рушили в атаку. У новому бою старший сержант Павло Васильович Хмільов загинув, але ворога не пропустив. Похований у селі Буділовка Радомишльського району Житомирської області.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях при звільненні Житомирщини гвардії сержанту Павлу Васильовичу Хмельову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.
Ім'ям Героя названа вулиця і встановлена меморіальна дошка в селі Кок-Таль. У місті Житомир герою встановлено пам'ятний знак.
Біографія надана Ігорем Сердюковим
Джерела
Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 2. М.: Военіз., 1988
Золоті Зірки Полісся. 3-е изд., Київ, 1985
Вхід в підземелля знаходився у підвалі будинка № 14. Галерея прорита в лесі на глибині 2,5-7 метрів, ширина ходу 1,5 м, висота 1,8 м. Стіни вимуровані камінням, склепіння—цеглою.
Підземна галерея брала свій початок з вузького арочного коридора, який через декілька метрів закінчувався розгалуженням. Від нього відходило кілька печер, деякі з них закінчувалися тупиками та обвалами. Підземелля, було напівзасипано сміттям, битою цеглою. Під час розчищення одного із ходів виявлено близько 40 предметів старовини. Серед них фрагменти кераміки, аптекарські пляшечки, стремена, виделка, замок, пляшки з написами та інші.Знахідки були передані до обласною краєзнавчого музею. Спеціалісти датують їх XVIII- XIX ст
Під час дослідження відбулося декілька обвалів тому члени експедиції вимушені були вирити колодязь, який з’єднав підземелля з поверхньою землі і використовувався як аварійний вихід.
Галерея в районі Чуднівського моста відкрита і досліджена в 1991 році. Вхід в підземелля в формі залізного круглого люка. Хід затоплений під час проведення каналізації. Зі слів місцевих жителів печера має декілька відгалужень в сторону Замкової гори, р. Тетерів і р. Кам'янки.
В 1967 р. під час спорудження Драмтеатру на глибині трьох метрів було виявлено два підземних ходи. Ходи прориті в лесі. Закопчені. Кожні декілька метрів—ніші. Висота галерей—1,8 м, ширина 1,6 м.
Вхід в підземелля розташований на території однієї з державних установ міста. Галерея бере свій початок з невеличкої кімнати першого поверха будинка. Хід іде в напрямку вул. В. Бердичівська на глибині трьох метрів. Через деякий час—розгалуження. Від нього в різні сторони відходять три галереї.
Прямо іде невелика печера, яка через три метри закінчується завалом. Враховуючи характерне розташування цегли на склепінні на зразок "Ялинки"—це колись був вихід на поверхню. Праве і ліве відгалуження ідуть паралельно вулиці в південно-західному і північно-східному напрямках. Північно-західний напрямок закінчується напівзасипаним склепінням, за яким простежується продовження галереї. Північно-східний напрямок закінчується завалом. Довжина підземного ходу—12 метрів. Хід вимурований цеглою, арочне склепіння. В стінах простежуються залишки ніш, в склепінні—повітропроводи. Ширина галереї—1,5 м, висота 1,6 м.
Відкрита і досліджена в 1994 році.
Неабияка цікавість до цих незвичних історичних пам'яток призвела до виникнення цілого ряду легенд про багатокілометрову довжину житомирських підземель. Так, знаючи, що подібні печери існують і в інших місцях області, житомиряни були глибоко переконані, що підземні галереї протянулися на десятки кілометрів, і потрапивши в них в Житомирі, можна опинитися в Денишах чи Кодні, Бердичеві чи Коростишеві. Розповідають, що вершник з бердичівської фортеці, поспішаючи до житомирського замку, міг потрапити у місто по підземному ходу за півгодини, міняючи під землею коней. Це лише легенди. А ось і свідчення очевидців, і навіть учасників тих подій. Зі слів очевидців в 60-ті роки в районі кінотеатру "Україна" було виявлено невеличкий провал. Коли його розширили—відкрився підземний хід. Після більш детального дослідження печери, були виявлені чавунні таблички з подальшою вказівкою напряму галерей. Були такі, що показували на Ліщин, Кодню, Денеші. Щоб покрити останню відстань, знадобилося біля п'яти годин. Та піднятися на поверхню не змогли. Вихід з підземелля перекривав завал, розібрати який так і не вдалось.
В середині 80-х років, як стверджує Вільянт О.Ю., група мешканців міста спустилась в підземний хід в районі Богунії. А через деякий час, подолавши на виході невеликий завал, дослідники опинилися на околиці одного з населених пунктів, розташованих поблизу Житомира.
Іще розповідають про те, що в районі парку ім. Гагаріна збереглися під землею стайні із стойлами та конов'язі; що є хід,який пролягає під р. Тетерів в бік с. Зарічани; що в роки війни був такий мешканець міста, який по підземній галереї доходив до Бердичева; що на Польскому кладовищі існують ходи, які ідуть на Київ, Коростень, Овруч; що...
Звісно, більшість свідчень - наслідок багатої уяви оповідача. Самому довелось бути свідком, коли у 1991 р. на виставці, що проводилась краєзнавчим музеєм, вперше за довгий час, були виставлені стенди з матеріалами досліджень підземних ходів міста і області, один з відвідувачів, - розглядаючи схеми галерей Бердичева та Кодні, зробив висновок про існування ходу між цими населеними пунктами.
Але в основі інших легенд лежать події, які дійсно мали місце в історії Житомира і області.
Які — відповідь чекає на дослідників.
О.В.Кравчук
Xід розташований під будинком № 2. Відкритий і досліджений в результаті прорвалу у 1992 році. Проритий в лесі, на глибині 3-4 м. Вимурований цеглою. Бере свій початок з невеликої кімнати (3, 8 х 2,2 м). Галерея йде в північноно-східному напрямку. Довжина 6,5 м. Далі - засипана землею. Спроби розчистити підземелля - результатів не дали. Ширина печери 0,8 м.
На протилежній стороні від ходу розташована ніша з арочним склепінням, ширина і довжина якої 1,5 м.
Від південно-західної частини кімнати вгору йде невелике відгалуження (ширина 0,8 м), яке раніше слуговало входом у підземелля.
Вхід в підземелля розташований в одному із будинків вулиці в формі дерев’яного люка. Висота галереї—2,5 м, ширина 3 м. Вимурована цеглою. В склепінні простежуються повітропроводи. Довжина галереї—9 м. 3 двох сторін закладена камінням.
В підземеллі залишилась напівзруйновала піч, за допомогою якої раніше опалювався будинок. Підземний хід відкритий і досліджений в 1991 р.
Подільський підземний хід знаходиться на території Подільської гори. Проритий в лесовому грунті на глибині 2-6 м, значна частина якого обкладена цеглою. Починається з невеличкої кімнати (2,5 м х 1,2 м) від північно-західної частини якої відходить галерея. Через 135м від неї відгалужується в північне західному і південно-східному на прямках ще дві галереї: північпо-західна, довжиною 15,5 м закінчується тупиком а південно-східна через 10 м завалом галереї висотою 1-1,6 м мають рівні стіни, які зверху закінчуються склепінням напівовальної форми. Ширина галереї становить до 1,2 м. В деяких місцях підземелля, в основному в кладці склепінь, спостерігаються повітропроводи, а нижче, на рівні підлоги з обох боків галереї розміщені прямокутної форми ніші їх розміри невеликі довжина—1,3 м, ширина 1,2 м, висота 0,95 м. Підлога глиняна, але в деяких місцях спостерігається підсипка з відходів залізоробного виробництва. Розчисткою в підземеллі знайдено уламки гончарної кераміки ХVІІ-ХІХ ст , дві мідні монети початку XX ст..
Підземелля відкрито в результаті обвалу в 1981р. Знайдено групою краєзнавців під керівнипдвом О. О. Тарабукіна в 1981, 1984 роках. Нині воно частково зруйновано, а вхід до нього засипано.
Циркулярний вхід в це підземелля в скелях Замкової Гори було ще видно в середині 50-х років XX ст. Потім, як стверджують старожили, вхід було замуровано та засипано.
Про Існування печер біля скелі під назвою Голова Чацького" розповідає енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефронта .. Из утесов некоторые издавна получили особые названия (скала Сокуля, скала Чацького с пещерами, по-видимому, служившими жилищем доисторическому человеку и др .)"
В 1965 р. між скелями "Чотири брати" і " Голова Чацького" була споруджена гребля, яка підняла рівень води на 15 метрів. Входи в підземелля залишилися глибоко під водою.
В 1990 р. в Житомирі на базі обласного спортивно-туристського клубу "Полісся" була створена група спелеологів, яка приступила до вивчення підземних ходів міста та області. До складу експедиції, крім автора, ввійшли: Кокорш Е. В., Кокоріна С. А., Боровський О. В., Мартинюк А. І., Ліберда Т. Я. Пізніше, в роботі прийняли участь Меньшиков А. П., Бесідовський Ю. В., Радзюк В. Н., Вознюк В. М., Обласний краєзнавчий музей і відділ культури міськвиконкому не заперечували проти проведення подібних досліджень. Спонсором групи виступила благодійна газета обласної організації журналістів України "Житомирський вісник". Безпосередньому вивченню підземель передувала значна пошукова робота над письмовими джерелами, легендами, народними переказами, вивченням архівних документів і тільки згодом розпочалось обстеження печер. Тоді й перевірялась достовірність одержаної інформації.
Підземелля Житомирського кафедральною католицькою костьолу досліджено в 1991 р Вхід в підземелля являє собою арочне склепіння розташоване біля однієї із стін будови костьола. 3 протилежною боку від входу було видно галерею, що через 2,8 м була закладена цеглою. Саме приміщення нагадувало невелику кімнату (2,8 м х 10 м) з арочним склепінням. Крім цієї кімнати підземелля мало два інших подібних приміщення (4 х 2,7 та 8x3,5 м) що поєднувалися між собою підземними ходами. Перше підземелля було завалене камінням і потрапити до наступної кімнати можна було лише через іншу галерею. Третій перехід поєднував другу і третю кімнати, біля однієї із стін якої знаходилась хрестоподібна ніша. Перший ярус якої був висотою 1,8 м, другий—0,5 м .Південні стіни двох останніх кімнат закладені цеглою. Тому подальше дослідження проводилось на північній стороні, безпосередньо в підземній галереї, загальна довжина якої 11м .Галерея прорита в лесі на глибині 1,5 м., ширина хода—1,8 м, висота склепінь 2,2 м. Печера вимурована цеглою,підлога земляна, в деяких місцях простежуються повітропроводи, в стінах на висоті 0,3 м від рівня підлоги розташовані ніші (ширина 0,7 м висота—0,8 м, довжина—0,45 м).В пічнічно - східному напрямку галерея закінчується тупиком; в південно-західному—є невеличке відгалуження, замуроване цеглою.
Із третьої кімнати в північно-східному напрямку іде хід, який через 6 м закінчується обвалом. В деяких місцях підземелля розрита підлога, подовбані стіни. В кімнатах збере глись залишки будматеріалів.
Про Віктора Олександровича Кременицького добре знають у нашому краї. Він залишив про себе добру пам'ять, коли працював на посаді голови Житомирського облвиконкому. Всюди, куди вникала ця мудра, мужня, енергійна, збагачена колосальним життєвим досвідом людина, панували чіткий порядок, злагода, ентузіазм і творчість. Чимало допоміг обласний лідер Бердичівському районові і місту Бердичеву. Та и не лише їм, а й усій Житомирській області.
Та мало хто знав і навряд чи знає досі, що В.О.Кременицький під час Великої Вітчизняної війни був героєм партизанського руху, уславленим партизанським полководцем і воєноначальником. Він пройшов звитяжний шлях від рядового бійця до комісара бригади народних месників, яка носила ім'я видатної польської письменниці Ванди Василевської. Сформована на базі з'єднання двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова у лісах Рівненщини, вона пройшла сотні кілометрів по ворожих тилах, смертельний жах на гітлерівських окупантів і запалюючи полум'я народно-визвольної війни не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Бригада була сформована здебільшого з поляків Волині. її командиром став Станіслав Павлович Шелест - людина хоробра і щира душею. Та він часто хворів і В.О. Креминицькому доводилось виконувати обов'язки не лише комісара, а й командира формування.
Ядро бригади народних месників складали досвідчені бійці і командири, які пройшли загартування в боях і рейдах 1941-1943 років Майже всі вони під командуванням О.Ф.Федорова вершили славні діла по гітлерівських тилах.
Історія зберегла багато імен героїв, які своїми подвигами уславили бойові партизанські знамена. Серед них - Валентин Дорожинський, Ілля Пінчук, Володимир Книш, Костянтин Скупинський, Андрій Вутцик, Франек Полячкевич, Стефан Дудек, Мар'ян Рогуля, Ігнацій Мендак, Мар'ян Колята, Казимир Сатора, Теля Доривальська та багато-багато інших народних месників. Чимало партизанів полягло смертю хоробрих.
Бригада воювала на території Рівненщини і в Польщі. Основними районами, її бойових дій стали ліси та населені пункти Люблінського воєводства. Разом із польськими партизанами бійці Шелеста-Крепеницького мужньо билися з озброєними до зубів гітлерівськими військами в Липських, Білгородських і Яновських лісах, а також у Сільській пущі, чинили диверсії на залізницях Луков-Люблін, Завади-Рава-Руська. Фашистські операції під кодовими назвами "Штурмвінд-І” і "Штурмвінд-ІІ", метою яких було знищення партизанської бригади ім. Ванди Василевської та інших формувань, закінчились повним провалом. Бійці бригади неодноразово виривались з ворожих оточень і продовжували боротьбу. Результати її вражаючі із лютого по кінець липня 1944 року народні месники пустили під укіс 61 ворожий ешелон, знищили 57 паровозів, 378 вагонів, вивели з ладу 4 паровози і 222 вагони, знищили 5136 гітлерівців, один ворожий літак, 60 автомашин, одну самохідну артилерійську установку, 2 танки і 4 мости.
Бійці В.О. Кременицького воювали пліч-о-пліч із іншими польськими формуваннями, серед яких особливо виділявся загін зв'язку ЦК ППР "Яновського", 1-ша бригада ім. Землі Люблінської, розвідувальний загін М.Прокопнюка, розвідувальний загін В. Карасьова, зведений загін В. Галицького, частина загону Армії Крайової. Бойове братерство, скріплене кров, допомогло їм вижити і одержати перемогу у нерівних боях із запеклим ворогом.
Двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров, який добре знав бойову біографію В.О. Кремницького, вже після війни згадував: "Знаючи В.О Кременицького як людину скромну, хочу підкреслити його особливу роль у бойовій діяльності бригади... його мужність і залізна витримка, військова кмітливість і винахідливість допомогли польським партизанам вистояти і перемогти в жорстокому двобої з противником, що діяв при підтримці артилерії, танків, авіації. Заслуга його полягла в тому, що кероване ним партизанське формування завдавало ворогові відчутних ударів, чим значно полегшало пересування Радянської Армії і Війська Польського до кордонів Польщі". Таким він на завжди залишиться у народні пам'яті.
Михайло Бедь, історик, с. Теренове
Підземний хід відкритий і досліджений в 1992 р під час реставрації будинку № 16. Галерея йде в напрямку Хрестовоздвиженської церкви на глибині 2 м. Стіни і склепіння вимуровані цеглою. Висота підземелля 2,2 м, ширина—1 8 м. Печера напівзасипана землею.
Деякі люди просто одержимі бажанням розбагатіти, для інших пошук скарбів стає хобі ... Але в основі пристрасті до скарбів все одно лежить одвічно людське прагнення до легкого збагачення. Скільки років переводять себе вітчизняні шукачі скарбів на руїнах фамільного замку фабриканта-цукрозаводчика Терещенко, що під Житомиром! За деякими даними, підлога в цьому замку була викладена золотими рублями, та все торцем. Легенди-легендами, а одного разу, під час приїзду імператора в Житомир, Терещенко посипав літню дорогу до свого маєтку цукром і на санях з вітерцем прокатав гостей. Так що гроші у цієї сімейки були, і чималі. На початку шістдесятих років з-за кордону приїжджав син Терещенко. У відповідь на запитання про "золоту" підлогу він загадково промовчав. Це лише підбадьорило шукачів скарбів. Навіть зараз, як тільки наступає літній час, на руїнах замку Терещенко з'являються відпочиваючі всіх віків, які старанно роблять вигляд, що околиці замку їх приваблюють лише своїми чудовими краєвидами.
А коли заходить мова про скарби барона Шодуара, житомирські шукачі скарбів понурюються і відмовляються взагалі що-небудь говорити. У 1918 році влада в Житомирі переходила з рук в руки з швидкістю блискавки - білі змінювали червоних, потім були махновці, петлюрівці. Барон Шодуар сховав (природно, за чутками) на території свого маєтку дорогоцінні камені і золото. І хоча його маєток знаходився практично в центрі Житомира, де зараз міський парк відпочинку, це не заважало аж до сорокових років перекопувати по ночах алеї. Коли почалася війна, німці, теж заразилися думкою про діаманти Шодуара, перерили весь парк і навіть розкрили різаками бронзові статуї минулого століття. Окупанти сподівалися, що камені заховані в бронзі. Але статуї були пусті. І тоді начеб то німецький офіцер почав в люті стріляти в бронзові фігури. Кульові отвори до соьогодні видно в спині Артеміди ...
Про тутешні скарби можна говорити довго: отаман Маруся сховала десь під містом підводи із золотом, в житомирських підземеллях вже чотири або п'ять століть шукають бібліотеку Ярослава Мудрого. Можна припустити, що кожне місто приховує в своїх надрах золото і коштовності, на яких лежить скелет з ятаганом або маузером в руках.
Скарбошукацтво було досить поширеним в селянському середовищі. Часом золота лихоманка охоплювала цілі села. Замість того, щоб орати або сіяти, мужики збиралися в артілі (до двохсот чоловік) і йшли на пошуки скарбу. По півроку бродили по лісах, копаючи денно і нощно. Як правило, витівка закінчувалася невдачею. Якщо ж раптом щось було, то мужики ... хватались за сокири. До того ж, як повідомляють стародавні розшукові справи, селяни, що знайшли скарб, але приховавші його, були "у тортурах і у вогні".
Наприкінці XIX століття в Воронезькій губернії прославився шукач скарбів-фанатик, який обходив весь край вздовж і впоперек, розшукуючи скарби Кудеяра. Лише один з скарбів отамана, за легендою, складався з "... 60 парних волів підвод срібла, 10 пудів золота й цілого лотка дорогоцінного каміння". Навколо цього шукача скарбів годувалися ціла зграя всіляких аферистів, люди, втридорога сплавляли горе-шукачеві скарбів усілякі записи, креслення, замовляння, карти, схеми, розрив-траву і т. п., а також талісмани типу глини, видобутої опівночі з могили висельника, яка нібито допомагає взяти скарб.
Об'єктом пошуку скарбів, як правило, ставав курган, зруйнований замок, садиба чи ділянку лісу, історично пов'язана з чим-небудь видатним. Наприклад, на дні озера Кабан спочиває близько півтори сотні скринь з Ханський скарбами. У 1940 році один з них навіть вдалося підняти над поверхнею озера. Але ніхто так і не зміг дістати коштовності. Кажуть, через те, що скарбниця хана була змови придворними магами, і настільки сильним було заклинання, що аура його до сих пір стоїть над озером.
Чи не в кожному селі можна знайти старенького-"консультанта", який діловито і детально опише, де лежить скарб і як його можна дістати. Одого з таких консультантів, що проживає у шістдесяти кілометрах від Житомира, умовили розповісти про скарби. Ось що розповів дід Антон:
- Клад - це не жарт. Скільки люду полегло навіть на моїй пам'яті через золото прокляте! А тут по лісах є що шукати. Скарб - це не тільки монетки та камінці. Як тільки його зарили, над ним стають невидимі охоронні сили. Зазвичай господар золота, перед тим як заховати його, заговорює. У заговорі говориться про те, хто і коли зможе оволодіти скарбом. Буває, кладуть "на щасливого" або "на першого зустрічного", але скарб може бути заговорений і на людську голову або навіть на кілька голів: тобто, щоб роздобути скарби, потрібно погубити людину. Скарби ховаються до певної пори. Ніхто не може до них підступитися раніше відведеного часу. Як шукати скарби? Вони над землею дають про себе знати появою диму, вогнів, "червоних птахів". Де перехожому вдастся світлячок, там і шукати треба. На болотах скарби виходять із грунтових вод для просушки. Але це все брехня бабська. А є і правда. Мене ще мій дід навчав, що розумний вахлак (каторжник, розбійник - Авт.) скарб зариває в землю з особливими хитрощами. Ховати так, щоб ніхто не знав і не бачив, було важко і ніколи. Тому господарі скарбів копали ями начебто для убитих коней. А на низ непомітно укладався здобуток, який не можна було забрати з собою. Зверху кидали трупи коней, а траплялося, і загиблих людей. Така яма нашвидку присипалася і втикався простенький хрест. Так роблять і зараз. Камінці і золото ховали в могилку - як у громадянську війну, так і у Велику Вітчизняну. Кому прийде в голову розривати могилу?
- З кладемо можна "зустрітися" і в денний час, - серйозно продовжує дід Антон. - Якщо ти вдень побачив у лісі свиню або лошака, то десь поруч срібло, а якщо тобі пощастить і зустрінеш в лісочку півника, будь спокійний - на золоті стоїш. Дід мій навчав мене: якщо зумієш вдарити цю звіринку або пташку, перед тобою розсип грошей буде. Будь-який скарб охороняється. Тут і замки різні, а в якості сторожів бувають душі звірів і людей. Старі люди говорили, що разом з кладом закопували і людину, яка стерегла камінці до тих пір, поки хто-небудь не змінить її. Шукачі скарбів розповідають про жеребців, що ржали в могилах, вовків, які нападали на землекопів, веселих козаків, які сидять на діжці з грішми, - кожному зустрічному служивий пропонував горілку чи гроші. Хто вибирав монети, той замість нього залишався сторожувати скарб.
Скарби краще шукати у Великодню ніч або в травні, в день святого Симона Зілота. В народі його називали Золотом, вважаючи, що апостол повинен допомагати шукачам скарбів. Третій і найбільш плідний, за народним повір'ями, день - Івана Купала. Купальская ніч приносить щастя тому, хто рівно опівночі при місяцеві зійде на вершину кургану, гляне на свою тінь і виміряє її - на цій відстані і заритий скарб. Деякі, правда, уточнювали, що потрібно ще додати приблизно дві ступні, так як ті, хто колись закопували скарб, були зростом вище.
Легенди легендами, а я сам знаходив в міському парку мідні царські монети. Так що скарби реальні. І шукати їх потрібно, застосовуючи повний арсенал сучасних засобів. Зрозуміло, що сучасний шукач скарбів не обійдеться без міношукача. А інші прістрої? З цим питанням я звернувся до групи хлопців, які довгий час шукають скарби на теренах Волині.
- Є багато різновидів приладів, які застосовуються для пошуку скарбів. З дешевими добре гуляти по пляжам, здобуваючи початковий досвід роботи з металошукачами, - пояснює Валерій. - Є універсальні прилади, орієнтовані на серйозний пошук "скарбів". Для користування ними потрібна деяка підготовка: апарати мають кілька режимів роботи, серед яких обов'язково є статичний режим точного виявлення. Є комп'ютеризовані прилади, що дозволяють здійснювати детальний аналіз прихованих об'єктів за розміром, металом і глибиною. Але я не чув, щоб вони були в Україні. Це - російські "заморочки". Існують також прилади для пошуку великих об'єктів на великій глибині (2-6 м), підводні герметичні пристрої для виявлення скарбів на дні водойми. Користуються популярністю прилади для пошуку окремих об'єктів з дорогоцінних металів (саморосле золото, срібло). Сюди ж можна віднести магнітометри для виявлення заліза.
Якщо говорити про вартість, то вона починається з $ 100. Коли ж пропонують прилад дешевше, то це або саморобки, або бракований фірмовий зразок. Техніка для пошуку скарбів самого простого, але фірмового зразка навіть у Росії коштує від $ 200 до $ 2000, а окремі моделі для професіоналів - до $ 10 тис. Але адже для пошуку скарбів потрібні не тільки металошукачі, але і перевірена команда, і ... пістолет. Хоча б газовий або пневматичний. Повірте мені, чи за свої тридцять з гаком років я встиг надивитися, як люди, знайшовши скриньку з двома нещасними золотими червонцями, з перекошеним обличчям з лопатою в руках йдуть на тебе.
Знайдений предмет може виявитися або скарбом, або сміттям. Але якщо ви все ж таки запідозрили в ньому щось цінне, не намагайтеся очистити знахідку нічим іншим, крім м'якої щітки з мильною водою. Для видалення оксидів з поверхні металу ні в якому разі не використовуйте кислоту або абразивні матеріали. Багато починаючих шукачів безнадійно зіпсували найцінніші знахідки.
Монети можна знайти практично скрізь. У всі часи люди носили при собі гроші і якась їх частина втрачалась. Якщо ви знайшли монету, не полінуйтеся визначити, що вона із себе представляє, зазирнувши у відповідний каталог. Часто знаходяться прикраси, які, як і гроші, мають властивість загубленихі. Це персні, сережки, натільний хрести, усілякі підвіски і нашийні бляшки. Переважають вироби з міді та її сплавів, рідше - зі срібла. Золоті предмети на Русі завжди відрізняли знатних і дуже багатих людей, тому ймовірність знайти за допомогою металошукача старовинні золоті прикраси практично дорівнює нулю. Хоча не даремно в народі кажуть: хто шукає, той знаходить.
Житомир - одне з найдавніших поселень краю. Його історія, як і багатьох інших, трагічна. Чисельні напади татар, експансія Польщі та Литви, призвели до знищення цілого шару культури і, зокрема, документів, зміст яких розповів би про неоціненні факти з історії міста і краю. Адже і досі є проблемою дата заснування міста. Місце його первісного знаходження. Місто зберігає ще чимало таємниць і загадок серед них - підземелля.
За час його існування, жоден з вітчизняних дослідників, на жаль, не приділив їм необхідної уваги і, як наслідок, сьогодні жоден адміністративний заклад міської і обласної влади не володіє інформацією про підземелля. Спроби потрапити в загадкові кам'яні печери, розкрити таємниці, відшукати хоча б частину тих скарбів, що зберігає в собі підземелля, відбувалися неодноразово. Ентузіастами доводилось долати лабіринти підземних залів, розбирати товщі завалів. На кожному кроці на них чекали пастки. Не завжди такі експедиції приводили до успіху. Кам'яні печери все ще зберігають чимало таємниць і загадок. А будь-яке явище, що довгий час було недосяжне погляду простої людини, як відомо, з часом огортається таємницями та легендами. Не є винятком і Житомирські підземні ходи.
Так, в одному з переказів йде мова про те, що підземні ходи на території мітста почали будувати ще слов'яни-язичники задовго до введення християнства. Продовжили цю справу ченці-візантійці. Добудовували поляки з литовцями. І коли в XI сторіччі на Русь почастішали напади татар, київські ченці частину своїх скарбів перевезли і сховали в Житомирських печерах.
Багаточисельні напади кочівників досягли Житомира. Легенда розповідає про те, що коли вороги оточили місто, то кілька тисяч дружинників з кіньми, зброєю і частиною житомирян спустилися під землю. Татари спалили місто. Вирізали тих мешканців, що були в місті і залишилися ночувати на руїнах, насолоджуючись перемогою. Під ранок із своїх схованок вийшла житомирська дружина й знищила нопрошеніх гостей.
В один з наступних нападів кочівників на місто, його мешканців вирішили сховати все найдорожче в підземеллі. Доручили це найповажнішому, який спустився під землю з скарбами і не повернувся. У XIX ст. була створена експедиція за скарбом підземного міста. Смілівці спустилися під землю і не повернулися. Були організовані пошуки. Але слідів експедиції відшукати так і не вдалося.
Через неможливість перевірити легенду, тим більше, що жодного разу не було знайдено нічого, про що можна було б говорили як про скарб. Відмітимо, що в підземних ходах є штучні печери, або ніші для зберігання скарбів, існування яких засівдчено археологами. За повідомленням київських газет один з найбільших скрабів золотих і срібних виробів був відкритий О. С. Аненковим у 1842 р.. неподалік Десятинної церкви у спеціально для цього спорудженій печері. 1
Про можливість існування скарбів на території нашого міста свідчать деякі документи.2 Так, у 1882 р. на Крошні було виорано горщик з 1565 срібними польськими монетами часів короля Владислава IV, а також миска з 1253 срібними монетами часів від Сигизмунда І до Сигизмунда III. В тому ж році було знайдено скелет на розі вулиць Нільської і Кафедральної з кинджалом в срібних ножнах, і миска із 178 польськими монетами. У 1895 р. на Замковій горі знайдено скарб дрібних російських монет часів князя Олександра Михайловича.
Існують цікаві дані про те, що коли Житомир знаходився під владою Речі Посполитої, поляки створили таємну підземну майстерню, в якій вирощувався спеціальний грибок для захисту підземних печер від непрошених гостей. Той, хто потрапляв під землю, повинен був загинути від ядовитих випаровувань страшного грибка. Легенда може бути і дійсністю, якщо зважати на те, що під час розкопок гробниці польського короля Казимира із чотирнадцяи вчених, які брали участь в розкопках, дванадцять чоловік померли на протязі року. Винуватцем їх смерті, як вважають вчені, став грибок, аналог якого відповідає грибку єгипетських пірамід...
О.В.Кравчук