Є на Поліссі загублене мальовниче ”кам’яне село”, де серед лісу, наче хати, вишикувались вулицями величезні валуни. Серед них є ”майдан” з кам’яною ”школою” та ”церквою”. Високі, з овальними боками, вкриті мохами величезні валуни розкидані всюди. Найцікавіший з них - камінь з ”Божими слідами”, до якого навіть приставлена драбина для відвідувачів. Місцина ця - геологічний заказник державного значення ”Кам’яне село”, що розкинувся на кількох гектарах Замисловецького лісництва неподалік Олевська, що на Житомирщині.
Існує дві гіпотези утворення такого рельєфу: перша - валуни, принесені льодовиком, тисячоліттями змінювали форму під впливом вивітрювання. Згідно іншої гіпотези, валуни - залишки підніжжя прадавніх гір, що сформувалися внаслідок руху того ж льодовика, які потім змінювали свою форму під впливом вітру протягом 20 тисяч років.
Довкола ”Кам’яного села” ходять чимало легенд про те як воно з'явилось. Найпоширеніша з них оповідає, що колись давно у цьому лісі було багате село. Якось через село проходив старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов він на одне подвір'я і попросив хліба у хазяїна. Той саме порався по хазяйству й махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені”. Старий образився, вийшов із села, озирнувся на нього – і враз село скам’яніло... Виявилось, цим мандрівником був Господь, що спустився на землю. На великому камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, і кілька схожих на сліди звичайної людини. За іншим повір'ям, у цьому місці Ісус бився з темними силами. Після тривалої битви нечисту силу було переможено, а Ісус, повертаючись на небеса, зробив кілька кроків по камінню і залишив відбитки - ”Божий слід”.
Якщо босоніж ступити в скам’янілий ”Божий слід”, можна відчути, що він ніколи не холодний – навіть у прохолодну погоду. Існує повір’я: хто постоїть у ”сліді” – набереться здоров’я, а загадане при цьому бажання обов’язково здійсниться.
"Спаливши" Коростень, Ольга пішла по деревській землі і "попалила" всі інші міста. Адже саме міста були оплотом військової сили древлян. Щоправда, одне місто вона залишила-таки неушкодженим: Овруч, який зробила новим стольним градом у Деревській землі.
Після наведення порядку в Деревах, повернулася вона до Києва, а потім вирушила через всю країну в інший важливий град, на батьківщину Ігоря, в Новгород, який теж норовив від Києва від’єднатися. В 947 році знову повернулася в Київ до сина. А далі в літописі - 7 "порожніх" років...
Древлянські перекази запевняють, що ці сім років жила Ольга разом зі Святославом не в Києві, а в КОРОСТЕНІ! Так, як ніби саме Коростень все ще був столицею! Наче Святослав не Киевський, а древлянський Великий князь! Ніби все ще в силі древлянське Велике князівство!
До сих пір коростеньці охоче показують приїжджим святі місця: Ольжину купальню (де вона, за переказами, милась, коли жила в місті) і Ольжине дзеркало - стрімкий, відполірований вітрами гранітний обрив на правому березі Вуха.
Що робила вона в спаленій нею ж древній столиці могутнього древлянський князівства?
"А гріхи замолювала!" - Кажуть до сих пір люди похилого віку, сердито піджимаючи при цьому губи.
В 955 році Ольга повертається до Києва, після чого древлянське князівство перестало існувати і остаточно перетворилося в данницю - дві частини урочної данини йшли все тому ж ненависному воєводі Свенельду, а одна - власне Ользі!
Чому ж зараз українськими істориками в кращому випадку замовчується, а в гіршому виставляється в чорному світлі історія древлянського князівства? Відповідь проста. Вся справа - в КИЄВІ! Адже визнати древлян, значить, визнати історичну першість Коростеня. Отже, до тезису "Мати міст руських" потрібно приєднати поняття "Батько міст слов'янських"! Треба відмовитися від гордої легенди про Київ і визнати, що він другорядний - після Коростеня! Потрібно переписати всі історичні дослідження, піддати сумніву дисертації і наукові ступені! Потрібно вгризться в гранітні гори Коростеня і знайти, нарешті, археологічні підтвердження літописних відомостей!
І хто ж, насправді , на такий подвиг здатен? Кияни? Та ніколи! Для них до сьогодні вигідний міф про "деревлянех, звериньським образом в лесех живяху!"