Є на Поліссі загублене мальовниче ”кам’яне село”, де серед лісу, наче хати, вишикувались вулицями величезні валуни. Серед них є ”майдан” з кам’яною ”школою” та ”церквою”. Високі, з овальними боками, вкриті мохами величезні валуни розкидані всюди. Найцікавіший з них - камінь з ”Божими слідами”, до якого навіть приставлена драбина для відвідувачів. Місцина ця - геологічний заказник державного значення ”Кам’яне село”, що розкинувся на кількох гектарах Замисловецького лісництва неподалік Олевська, що на Житомирщині.
Існує дві гіпотези утворення такого рельєфу: перша - валуни, принесені льодовиком, тисячоліттями змінювали форму під впливом вивітрювання. Згідно іншої гіпотези, валуни - залишки підніжжя прадавніх гір, що сформувалися внаслідок руху того ж льодовика, які потім змінювали свою форму під впливом вітру протягом 20 тисяч років.
Довкола ”Кам’яного села” ходять чимало легенд про те як воно з'явилось. Найпоширеніша з них оповідає, що колись давно у цьому лісі було багате село. Якось через село проходив старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов він на одне подвір'я і попросив хліба у хазяїна. Той саме порався по хазяйству й махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені”. Старий образився, вийшов із села, озирнувся на нього – і враз село скам’яніло... Виявилось, цим мандрівником був Господь, що спустився на землю. На великому камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, і кілька схожих на сліди звичайної людини. За іншим повір'ям, у цьому місці Ісус бився з темними силами. Після тривалої битви нечисту силу було переможено, а Ісус, повертаючись на небеса, зробив кілька кроків по камінню і залишив відбитки - ”Божий слід”.
Якщо босоніж ступити в скам’янілий ”Божий слід”, можна відчути, що він ніколи не холодний – навіть у прохолодну погоду. Існує повір’я: хто постоїть у ”сліді” – набереться здоров’я, а загадане при цьому бажання обов’язково здійсниться.
Тепер у Ольги вибору не було. Згідно звичаю, вона просто зобов'язана була помститися за смерть чоловіка. Помститися формальному "вбивці" - Малу древлянському. Незважаючи на те, що Мал діяв по закону - за рішенням древлянського віче.
Літопис говорить, що мстила Ольга жорстоко. Перше посольство вона посадила в похоронних човен і закопали живцем. Друге - спалила в лазні. Третє - перебила під час тризни по Ігорю...
Історики практично одностайно стверджують, що розповідь про Ольгіну помсту всього лише «поетичниа» вигадка!
Дуже близький до Коростеня Київ, щоб древляни не знали про смерть посольств. Занадто жорстким було протистояння, щоб древляни дозволили вбити п'ять тисяч своїх кращих людей. Занадто великими були їхні надії на відновлення колишньої величі свого князівства, щоб вони так спокійно поставилися до помсти, будь вона хоч тричі виправдана законами і традиціями того часу. Археологи не знайшли жодних речових підтверджень вбивства такої великої кількості людей. Дослідники древніх літописів і хронік, крім як у Нестора, не знайшли в інших джерелах ніяких згадок про настільки страшне діяння Ольги.
Так що ж відбулося насправді?
Ігоря потрібно було поховати. Війна ще не була оголошена, і Ольга запросила деревлян на поминальні торжества. Тризну справляли на честь бога воїнів Перуна. Це був кривавий бог, і нерідко йому приносили людські жертви. Археологам відомі поховання знатних слов'ян, яких супроводжували вбитих під час Тризни дружини (наложниці) і раби (молодша дружина). Можливо, цей звичай в "Повісті ..." перетворився на розповідь про чергову помсту Ольги. Але в даному випадку археологи знову не знайшли ознак масового убиття людей. Чи місцеві жителі, які з такою пристрастю згадують навіть незначні подробиці подій тисячолітньої давнини, забули місце поховання п'яти тисяч одноплемінників? Навряд чи. Про побиття людей, імовірно, для залякування, говорили тоді багато, але самого побиття НЕ БУЛО!
Історики схиляються до думки, що під час Тризни сталося щось зовсім інше: ЗМОВА! Договір між древлянамі-коростеньцямі і древлянами-киянами.
І немає сумніву в тому, що умови ДОГОВОРУ обговорювали Ольга з Малом не один на один, а в присутності світлих князів безлічі племен, старших і волхвів з обох сторін.
Тризну відгуляли пізньої осені, на межі зими. Ольга повернулася до Києва, стянула в кулак всі свої війська-дружини, взяла Святослава і вирушила до Коростеня.
Літописець розповідає так. Древляни вийшли назустріч. Маленький Святослав " суну копием", яке слизнуло між вух коня і тут же впав на землю. Воєвода Свенельд і вихователь Святослава Асмуд сказали: " Князь уже почал, потягнем, дружино, по князи..." Древляне відступили за стіни Коростеня, але здаватися відмовилися. Ольга стояла під стінами рік, а потім у літописі - казки про горобців, які Коростень спалили ...
На ділі древляни здалися відповідно до договору. Стольний град Коростень, звичайно, спалили, а фортецю зрівняли із землею, та так, що й сучасні археологи мало що знаходять від тих часів. Знать- бояри, і старші, купці - без особливих втрат пішли у свої сільські володіння. Частина народу як військової здобичі Ольга віддала в рабство мужам своїм, а решту залишила, щоб данину платили.
Останні чорні дні Коростень пережив після Чорнобильської аварії. Через кілька років на вулицях, у дворах визначили надзвичайно високий рівень радіації - 100 і навіть 200 кюрі на кв. км. Дивно, але зараз Коростень переживає певний ренесанс. Це єдине місто в Україні, де народжуваність перевищує смертність. Та й середня зарплата найвища в Житомирській області.
А головне враження - приємние, живе самобутнє місто, в якому можна непогано провести час на вихідних. Благо від Києва рукою подати - 150 км, дві години на маршрутці. Та й інфрастуктура розвивається завидним темпами - з'явився навіть приватний тризірковий готель: прості номера за 60 гривень, апартаменти - за 800. До цього в місті були тільки відомчі готелі. Ну, ви знаєте, що таке відомчий готель в провінції...
Є кілька пристойних готелів, де приємно посидіти в кафе з видом на річку Уж - темна вода, як справжній уж, в'ється між валунами. Або спуститися до купальні княгині Ольги. А можна з задоволенням побродити по доглянутому парку і чистому місту. І поговорити з коростенцями на тему: 'А що було б, якщо князь Мал ...'. Тільки пам'ятайте, що столичні амбіції тут не забули і за 13 століть. Символічно, що саме тут, на станції Коростень, прямо в потязі 12 лютого 1918 року Мала Рада прийняла герб України - Тризуб. Адже випадковостей в історії не буває.
Добратися до Коростеня з Києва можна на автобусі, маршрутці або залізницею. Найпростіше і найшвидше доїхати на маршрутці - 2,5 години. Ходять вони від станції метро Святошин практично кожні півгодини . Можна заощадити і поїхати електричкою, але повбиваєте в дорозі три з половиною години.