Житомир

На відміну від Житомира або Бердичева, Зв’ягель не виявився в зоні бойових дій військ Богдана Хмельницького й тому українські козаки його не штурмували. Ціле сторіччя - з XVII по XVIII століття - містечко мирно існувало під владою Польщі, а в XVIII столітті опинилося в складі Російської імперії.
Саме з XVIII століття стало спостерігатися поступове перетворення Зв'ягеля з маленького поселення оборонного призначення в повноцінне місто. Цікаво, що своїм ростом Зв'ягель, як місто інтернаціональне, був зобов'язаний культовим спорудженням. В 1730 році в місті побудували дерев'яний собор, десять років через - синагогу, у середині сторіччя - дерев'яну Свято-Троїцьку церкву, а в 1766 році - кам'яний костьол. Що стосується останнього спорудження, то на його будівлю не вистачило привезеного каменю й вирішено було, щоб добудувати костьол, розібрати кріпосну стіну замка, що давно перестала виконувати колишні оборонні функції. У такий спосіб замок і розібрали.
Цікавий факт: уперше на території Житомирщини спеціалізована пожежна команда з'явилася саме у Зв'ягелі. В 1766 році в місті налічувалося 379 будинків (для порівняння, у Житомирі в той час було всього 275 будинків). В 1775 році у Зв'ягелі почалася страшна пожежа, у результаті якої згоріла майже половина житлового фонду. У виниклій паніці народ просто розбігався з міста й пожежу нікому було гасити. Якби не злива, що полила, від міста залишилися б одні головешки. Керівництво міської громади, навчене цим гірким досвідом, виділило гроші з міської скарбниці на формування спеціальної пожежної команди, яка б при необхідності могла б оперативно реагувати на зненацька виниклі вогнища пожежі.
Не дивлячись на заселеність, розміри міста в той час були не такі вже і великі - приблизно 70 гектарів. Дійсний ріст Зв’ягеля почався зі спорудження в 1850 році Києво-Брестського тракту. Багато вулиць міста були вимощені каменем, з'явився Ново-Корецький тракт, на якому був побудований цілий комплекс будинків кінно-поштової станції. Сюди входили станційний будинок, ямська й готель. Будинки збереглися й до цього дня.
А біля Києво-Брестського тракту був побудований... будинок терпимості, що обслуговував головним чином ямщиків, і згорів в 1893-м року внаслідок влучення блискавки. Як свідчать документи, у результаті цієї пожежі загинула одна дівиця й аж 7 клієнтів.

Останні чорні дні Коростень пережив після Чорнобильської аварії. Через кілька років на вулицях, у дворах визначили надзвичайно високий рівень радіації - 100 і навіть 200 кюрі на кв. км. Дивно, але зараз Коростень переживає певний ренесанс. Це єдине місто в Україні, де народжуваність перевищує смертність. Та й середня зарплата найвища в Житомирській області.

А головне враження - приємние, живе самобутнє місто, в якому можна непогано провести час на вихідних. Благо від Києва рукою подати - 150 км, дві години на маршрутці. Та й інфрастуктура розвивається завидним темпами - з'явився навіть приватний тризірковий готель: прості номера за 60 гривень, апартаменти - за 800. До цього в місті були тільки відомчі готелі. Ну, ви знаєте, що таке відомчий готель в провінції...

Є кілька пристойних готелів, де приємно посидіти в кафе з видом на річку Уж - темна вода, як справжній уж, в'ється між валунами. Або спуститися до купальні княгині Ольги. А можна з задоволенням побродити по доглянутому парку і чистому місту. І поговорити з коростенцями на тему: 'А що було б, якщо князь Мал ...'. Тільки пам'ятайте, що столичні амбіції тут не забули і за 13 століть. Символічно, що саме тут, на станції Коростень, прямо в потязі 12 лютого 1918 року Мала Рада прийняла герб України - Тризуб. Адже випадковостей в історії не буває.

Добратися до Коростеня з Києва можна на автобусі, маршрутці або залізницею. Найпростіше і найшвидше доїхати на маршрутці - 2,5 години. Ходять вони від станції метро Святошин практично кожні півгодини . Можна заощадити і поїхати електричкою, але повбиваєте в дорозі три з половиною години.