Житомир

"Спаливши" Коростень, Ольга пішла по деревській землі і "попалила" всі інші міста. Адже саме міста були оплотом військової сили древлян. Щоправда, одне місто вона залишила-таки неушкодженим: Овруч, який зробила новим стольним градом у Деревській землі.

Після наведення порядку в Деревах, повернулася вона до Києва, а потім вирушила через всю країну в інший важливий град, на батьківщину Ігоря, в Новгород, який теж норовив від Києва від’єднатися. В 947 році знову повернулася в Київ до сина. А далі в літописі - 7 "порожніх" років...

Древлянські перекази запевняють, що ці сім років жила Ольга разом зі Святославом не в Києві, а в КОРОСТЕНІ! Так, як ніби саме Коростень все ще був столицею! Наче Святослав не Киевський, а древлянський Великий князь! Ніби все ще в силі древлянське Велике князівство!

До сих пір коростеньці охоче показують приїжджим святі місця: Ольжину купальню (де вона, за переказами, милась, коли жила в місті) і Ольжине дзеркало - стрімкий, відполірований вітрами гранітний обрив на правому березі Вуха.
Що робила вона в спаленій нею ж древній столиці могутнього древлянський князівства?

"А гріхи замолювала!" - Кажуть до сих пір люди похилого віку, сердито піджимаючи при цьому губи.

В 955 році Ольга повертається до Києва, після чого древлянське князівство перестало існувати і остаточно перетворилося в данницю - дві частини урочної данини йшли все тому ж ненависному воєводі Свенельду, а одна - власне Ользі!

Чому ж зараз українськими істориками в кращому випадку замовчується, а в гіршому виставляється в чорному світлі історія древлянського князівства? Відповідь проста. Вся справа - в КИЄВІ! Адже визнати древлян, значить, визнати історичну першість Коростеня. Отже, до тезису "Мати міст руських" потрібно приєднати поняття "Батько міст слов'янських"! Треба відмовитися від гордої легенди про Київ і визнати, що він другорядний - після Коростеня! Потрібно переписати всі історичні дослідження, піддати сумніву дисертації і наукові ступені! Потрібно вгризться в гранітні гори Коростеня і знайти, нарешті, археологічні підтвердження літописних відомостей!

І хто ж, насправді , на такий подвиг здатен? Кияни? Та ніколи! Для них до сьогодні вигідний міф про "деревлянех, звериньським образом в лесех живяху!"

У той час католицька церква мала в місті відомий кляштор (монастир) ордену Босих Кармелітів і побудований в першій половині ХІХ ст. парафіяльний костьол (фару) Святої Варвари, а також ряд каплиць. Кляштор відігравав значну роль у культурному житті, славивлася високим рівнем освіти та якістю знань кармелітска школа, яка існувала з 1794 до 1832 р. З її стін вийшли багато відомих людей, такі як Бенедикт Раковецькій, Генріх Ржевуський, Францішек Духінський та інші. Викладали в школі також відомі люди тієї епохи - астроном Кісловській, літератор П.Гулак-Артемовський (проживав у Бердичеві з 1814 по 1817 р.), поет Т. Падура, танцюрист з балету короля Станіслава Курц. Завдяки значним успіхам учнів школа навіть отримала статус губернської гімназії. У кляшторі була велика бібліотека.
Православні храми в першу чергу були представлені Михайлівською церквою, яка була побудована ще в XVI ст. Василем Тишкевичем. Під час Барської конфедерації цей храм був спалений.
На території сучасної Соборної площі на місці старої дерев'яної церкви (побудованої в 1611 р.) протягом 1815-1837 рр.. був побудований кам'яний Успенський собор (в 1934 р. зруйнований більшовиками).
У 1748 р. звели дерев'яну Свято-Миколаївську церкву (зусиллями Варвари Завіш, власниці Бердичева). У церкві зберігалася стародавня ікона Миколи Чудотворця, яка вважалася чудотворною. Цій церкві Варвара подарувала також Ікону Матері Божої. У 1910 р. на місці Свято-Миколаївської церкви побудовано новий кам'яний храм.
У 1836 р. в районі Загребелля, на місці старої дерев'яної церкви (ХVIII ст.), була побудована кам'яна церква з духовним училищем. До цієї церкви було приписано с. Радзивілівка (сучасне с.Підгороднє). А недалеко від білопольскої застави, за містом, на загальному кладовищі, в 1851 р. побудували невелику цвинтарну церкву Всіх Святих, біля якої, як писав Л. Похілевіч, були поховані князь Дмитро Ціціані, генерал Зиман, граф Подгречіані і знамениті анатолійські греки. На жаль, ця церква до наших днів не збереглася.