Житомир

У той час католицька церква мала в місті відомий кляштор (монастир) ордену Босих Кармелітів і побудований в першій половині ХІХ ст. парафіяльний костьол (фару) Святої Варвари, а також ряд каплиць. Кляштор відігравав значну роль у культурному житті, славивлася високим рівнем освіти та якістю знань кармелітска школа, яка існувала з 1794 до 1832 р. З її стін вийшли багато відомих людей, такі як Бенедикт Раковецькій, Генріх Ржевуський, Францішек Духінський та інші. Викладали в школі також відомі люди тієї епохи - астроном Кісловській, літератор П.Гулак-Артемовський (проживав у Бердичеві з 1814 по 1817 р.), поет Т. Падура, танцюрист з балету короля Станіслава Курц. Завдяки значним успіхам учнів школа навіть отримала статус губернської гімназії. У кляшторі була велика бібліотека.
Православні храми в першу чергу були представлені Михайлівською церквою, яка була побудована ще в XVI ст. Василем Тишкевичем. Під час Барської конфедерації цей храм був спалений.
На території сучасної Соборної площі на місці старої дерев'яної церкви (побудованої в 1611 р.) протягом 1815-1837 рр.. був побудований кам'яний Успенський собор (в 1934 р. зруйнований більшовиками).
У 1748 р. звели дерев'яну Свято-Миколаївську церкву (зусиллями Варвари Завіш, власниці Бердичева). У церкві зберігалася стародавня ікона Миколи Чудотворця, яка вважалася чудотворною. Цій церкві Варвара подарувала також Ікону Матері Божої. У 1910 р. на місці Свято-Миколаївської церкви побудовано новий кам'яний храм.
У 1836 р. в районі Загребелля, на місці старої дерев'яної церкви (ХVIII ст.), була побудована кам'яна церква з духовним училищем. До цієї церкви було приписано с. Радзивілівка (сучасне с.Підгороднє). А недалеко від білопольскої застави, за містом, на загальному кладовищі, в 1851 р. побудували невелику цвинтарну церкву Всіх Святих, біля якої, як писав Л. Похілевіч, були поховані князь Дмитро Ціціані, генерал Зиман, граф Подгречіані і знамениті анатолійські греки. На жаль, ця церква до наших днів не збереглася.

Терещенки - заводчики, меценати і магнати - мали в Україні далеко не одне і навіть не два помістя. Турчинівка - одне з них. Воно належало дочці Федора Терещенка, Наталії. Отримавши його в посаг до весілля з Сергієм Уваровим, двадцятирічна дівчина стала власником не тільки цього палацу, а й навколишніх земель. Сергій Уваров, дарма що не був багатієм, став пізніше головою дворянства Бердичівського повіту. Тим самим Терещенки поріднилися з генералом Раєвським і Ломоносовим. Ось такі шлюби і зміцнювали сімейства в той час.

Зараз в будівлі колишньої садиби знаходиться... ПТУ.

Звичайно, будівля треба реставрувати, і чим швидше, тим краще. Зараз його дико спотворюють сині рами. Зрозуміло, що яка фарба була, такою і пофарбували, але виглядає таке рішення неабияк страшно. Будівництво будівлі почалося в 1899 році, ще Федором Терещенко, а продовжувала будівництво його дочка Наталія.

Рішення будувати палац з цегли виглядало в той час дивним, але зараз можна визнати, що вдалося вдало реалізувати задум архітектора саме в цеглі. Бачимо, що тоді будувати вміли. Переживши дві світові війни, будівлю до цих пір стоїть. Не те що сучасні панельні потвори. Та й виконроби цемент явно красти не наважувалися.

Розповідають, що в 17-му році, коли червоні прийшли арештовувати «буржуінку», Наталя втекла через один з бічних входів в палац, прикинувшись простою покоївкою, благо, одягнена вона була непомітно. Зробила вигляд, що йде за господаркою, вона вибігла, осідлала коня, і верхи зникла з маєтку. Возз'єдналася з родиною вона вже в Лондоні, а померла в 97 років в Парижі.

Господарська будівля за палацом абсолютно не поступається самого палацу в архітектурі. Башточка виглядає просто приголомшливо, та й сам флігель вражає. Але він ще більш запущено. Боюся, років п'ять ще є, а потім реставрувати буде толком нічого.

Тут же парк, невеликий стадіон для учнів ПТУ, вірніше, навіть просто майданчик з кількома простими спорудами для занять спортом.