ЖИТОМИРУ - НЕ 1124? НОВА ДАТА ЗАСНУВАННЯ ЖИТОМИРА
Ми торкнулися питання: хто насправді заснував Житомир і коли саме? Тому як офіційна дата його заснування - 884-й рік - дотепер є спірною, так само як й особистість засновника...
"КНЯЗЬ ЖИТОМИР" - МІФ?
Дослідник дореволюційної пори - Т. Вержбицький (1889-й рік), виводячи дату заснування Житомира, посилається на легенду, по якій Житомир побудував ратник князів Аскольда й Діра Житомир в 884-му році. Опираючись на праці польського дослідника Н. Прусіновского, він аргументував свої доводи тим, що ім'я князя Житомира зустрічається в слов'янських.. святках. Але крім святок, більш ніде. Так офіційним роком заснування Житомира й став 884-й рік.
Наприкінці XIX століття на території Мальованки дослідники В. Антонович і С. Гамченко досліджували давньоруський курганний могильник. Аналіз знайдених речей, характер поховання дозволили дослідникам прийти до думки, що могильник був насипаний місцевими слов'янськими племенами в VIII-XI століттях. С. Гамченко тоді висунув гіпотезу: якщо могильник відносився до поселення на Замковій горі, то воно теж повинне датуватися тим же часом. А виходить, не суперечить даним легенди про заснування Житомира.
Цей аргумент був використаний у радянський час для визначення дати заснування міста. Однак, всупереч офіційній думці, у нашому обласному центрі проводилися й інші дослідження, які хоч і не прямо, але спростовують той факт, що роком заснування нашого обласного центра є саме 884-й рік.
Один з таких дослідників - Олександр Тарабукін, що входить у число провідних житомирських археологів. Ще в 1990-м році він висунув свою версію виникнення Житомира, по якій виходило, що місту нашому - не 1100 років, а років на 200 менше.
Доводи, які приводив Олександр Олександрович у місцевій періодичній пресі, прості й дохідливі. У радянський час вивченням цієї проблеми практично ніхто не займався. Місцеві краєзнавці у своїх матеріалах щодо святкування 1100-річчя Житомира зверталися до дореволюційних матеріалів без належного критичного аналізу, тому й версія про заснування міста ратником Житомиром в 884-му році стала істиною в останній інстанції. Однак сьогодні залучення великої кількості археологічних й історичних джерел приводить до висновку, що вищезгадані легенди, м'яко говорячи, не відповідають дійсності. У нас немає ні єдиного по-справжньому серйозного доказу існування ратника Житомира, і вже один цей факт ставить легенду під сумнів. Взагалі ж легенда як така жодним чином не може бути надійним джерелом у питаннях визначення походження назви й дати виникнення населеного пункту - це лише гіпотеза. І сучасний аналіз матеріалів дореволюційних розкопок Мальованського могильника дозволив по-іншому подивитися на дату виникнення Житомира.
Ще до Олександра Тарабукіна поставив під сумнів офіційну дату виникнення нашого міста інший видатний житомирський археолог - І. Ярмошик, до того ж в 1983-му році. Опираючись на характер керамічних знахідок у Мальованському могильнику, він робить висновок, що вони зроблені в X-XI століттях, тобто на 100-200 років пізніше, ніж вказував у своїх дослідженнях С. Гамченко. Порівняльний аналіз речових знахідок Мальованського могильника з такими ж знахідками могильників на інших територіях дозволив визначити деяку хронологію. Так, археологічний матеріал Мальованського могильника відноситься до другої половини XI - початку XIII століття. Першу дату визначають знайдені в могильнику срібні лопатеві намиста, другу - залізні шпори з мідними зірочками на кінцях. Ні та, ні інша річ не могли потрапити в курган в VI-IX століттях, як це затверджували З Гамченко й В. Антонович. Тоді на Житомирщині існували дві генетично подібні археологічні культури: Корчак і Лука-Райковецка. І характерною рисою того часу було спалювання трупів, а похоронний ритуал Мальованського могильника – розміщення трупів, чого в VI-IX століттях не спостерігалося взагалі. Вивчаючи перехід від одного похоронного обряду до іншого, учені прийшли до висновку, що цей процес у землях древлян проходив і закінчився в другій половині X століття. Тобто раніше цієї дати Мальованский могильник існувати просто не міг!
В 1241-му році повз Житомир пройшло монголо-татарське військо. По одній з версій, городище на Замковій горі монголи не торкнули, за іншою версією - зруйнували. У ті часи Житомир, видимо, ще не називався Житомиром, оскільки перші офіційні, а не легендарні письмові згадування назви нашого міста відносяться до XIV століття. Більше ймовірною виглядає перша версія. Місцеві жителі начебто б скорилися монголам без бою, сплатили контрибуцію й пообіцяли платити данину. Війська Батия рушили на Захід. У цей час у Прикарпаття князь Данило Галицький розбив військо одного з полководців Батия - Куремси. Зібравши значну військову силу, Данило потім рушив з боями в наші місця й щоб помститися за допомогу монголам спалив ущент Житомир і його околиці. По легенді, облогою Житомира тоді командував хтось Роберт Локслі - англієць, правнук знаменитого Робін Гуда, що служив Данилу Галицькому. За другою версією, поселення на Замковій горі вирішило не здаватися монголам і зробило загарбникам досить солідний опір. Нібито штурмом городища командував сам Батий. Облога тривала три дні, після чого місто було взято приступом, а його жителі перебиті. Останніх, швидше за все, у той час проживало як у городищі, так й у посаді, приблизно не більше трьох тисяч чоловік. Як би там не було, а поселення на Замковій горі, а також на Соколовій горі й у Зарічанах, перестають існувати. Місто занепадає й не функціонує майже півтора сторіччя. І тільки в XIV столітті знов-таки на Замковій горі, на залишках спаленого старого городища, починається будівництво нового дерев'яного замка. Житомир входить до складу вже не Київської Русі, а Великого Князівства Литовського й не платить данина Золотій Орді. З XV Століття Житомир - середнє по величині місто , що входить до складу Київського воєводства з великокнязівським правовим статусом.
Саме в 80-х роках минулого сторіччя перед дослідниками постало питання: з якого часу починати відлік історії Житомира - з IX століття, або з більш пізнього часу? В 1982-1983-му роках експедиція Житомирського обласного краєзнавчого музею під керівництвом І. Ярмошика провела розкопки в історичній частині Житомира - на Замковій горі.
Дослідження носили характер розвідки. У різних частинах Замкової гори були закладені шість шурфів. Пошуки виявили значну кількість матеріалу різного часу, в основному - залишки глиняного посуду. Картографія місць знахідок древлянського періоду визначила, що поселення саме по собі було невеликим: укріплена його частина, тобто городище, перебувала на місці нинішнього будинку партійного архіву й не виходило за межі нинішніх вулиць Замкової й Рильського. Але ніяких залишків житло-господарських комплексів виявлено не було - можливо, через більш пізню господарську діяльність людей, що зруйнувала попередній археологічний шар, а може бути, городище на Замковій горі просто представляло із себе обнесений частоколом хутір з декількох хаток. Подібна розвідка в інших частинах міста не дала результатів взагалі. І інших пам'яток древлянської епохи, крім поселення на Замковій горі (IX століття), на території міста виявлено не було.
Зате виявилися археологічні знахідки вже часів Київської Русі (XI-XIII століття), головним чином - кераміка. Виявлено вони були при розкопках на схилах Замкової гори. Але матеріалу для впевнених висновків не вистачало, і розкопки продовжилися в 1984-1985-му роках експедицією Житомирського археологічного суспільства й в 1988-1989-м роках - розвідувальним археолого-спелеологічним загоном під керівництвом Олександра Тарабукіна. Роботи не пройшли дарма: були зібрані дані про знахідки часів Київської Русі, на які натикалися не тільки самі археологи, але й робітники під час проведення грабарств у центральній частині міста. Були виявлені місця з добре збереженими культурними нашаруваннями XI-XIII століть: у районі на схід від краєзнавчого музею, у районі й околицях «Крестовоздвиженской «церкви, а також на Подільській й Охримовій горах. Здебільшого - це осколки кераміки, глиняних горщиків і кришок від них, а ще - глиняні прясла й точильні бруски. Вистачало й залізних виробів: уламки ножів, цвяхи, наконечники стріл. А ще в 1958-му році на Замковій горі був знайдений наконечник сулиці (зброя типу важкого списа). Але сама цікава знахідка на Замковій горі виявилася в 1971-м році, коли при ритті траншеї разом із залізними цвяхами незвичайної форми був знайдений перстень-печатка зі свинцю, що належав дружинникові київського князя Костянтина Всеволодовича. Датовано він приблизно 1205-1208-м роками.
Якщо припустити, що топонім "Житомир" пішов все-таки від готського "сидіння на болоті", то де ще, крім Суриної гори, могли існувати на нинішній території міста поселення людей? Археологічних знахідок, що прямо вказують на це і датованих IV-V століттями нашої ери, на території Житомира не виявлено. Йордану, звичайно, можна довіряти, однак археологічні знахідки є доказами куди більше вагомими. А от їх якраз й немає. "Кубок Германаріха" - не береться до уваги. І сьогодні ми можемо оперувати хіба що припущеннями.
В IV-V століттях люди воліли будувати свої укріплені поселення, як правило, на горах, на берегах рік. І неважливо, готи це були, або слов'яни: життя того часу було сповнене небезпеками і без міцних кріпосних стін не обходилося жоден рід або плем'я. На території нинішнього Житомира такими місцями могли бути Замкова й Охрімова (ну й, зрозуміло, Сурина) гори, Соколова гора, а також беріг ріки Тетерів у районі Зарічан. У деяких перерахованих вище місцях археологи дійсно знаходили й знаходять сліди древніх поселень, однак датовані вони не IV-V століттями, а більше пізнім періодом - IX-X століттями. Причому поселення на Замковій горі, судячи з даних археологічних досліджень, не саме старе: городища (поселення, укріплені дерев'яним частоколом) на Соколовій горі або в Зарічанах набагато старше - приблизно на ціле століття. Однак нам чомусь завзято намагаються довести, що Житомир бере свій початок саме з території Замкової гори, і саме в 884-го року. Хоча питання це, як бачимо, спірне і понині. Згадується, що у вищевказаному році, на території нашого обласного центру перебувало, принаймні, три рівнозначних городища - тобто три роди того самого племені, скоріше всього, древлян. І поселення на Замковій горі виникло, швидше всього, внаслідок того, що частина одного з пологів, що жили або на Соколовій горі, або в Зарічанах, вирішило відокремитися від родовичів і жити окремо - цілком нормальне явище й сьогодні. Виходить, ми мали не один Житомир, а відразу декілька?
Ми й далі спробуємо заперечувати існуючу думку про те, що Житомиру - 1124 роки. А чому не 1600, якщо вірити Йордану, що наше місто заснували готи? Дійсно - чому?
Свадебная фотография в Житомире. Фотосъемка Love story в Житомире. Свадебные книги и альбомы в Житомире.
Работаем в Житомире и Житомирской области, Киеве и Киевской области.
Наш контактный e-mail fvstudio@ukr.net
В VII столітті до н.е. чи не половину території Житомирщини (включаючи територію нинішнього Житомира) займали саме скіфські племена. Осівши на землі, вони стали активно впроваджувати землеробство, однак це зовсім не означає, що войовничий народ забув про війну. Дуже активно скіфи намагалися проникнути в ліси нинішньої Коростенщини й Олевщини, але незмінно одержували відсіч лісових племен. Видимо, це були нащадки кімерійців, що асимілювалися з прибувшими із Заходу праслов'янами. На жаль, археологічних пам'яток тієї епохи на території нашої області не було знайдено (за винятком безлічі курганів-могильників, але чи відносити їх до епохи скіфів - питання спірне). Єдине скіфське плем'я, що жило на Житомирщині (на території нинішнього Овруцького району) і миготіло в історичних хроніках - це неври, що згадують Геродотом. Представники цього племені зустрічаються й в ассірійських хроніках VII століття до н.е., наприклад, полководець Мадий, що виступав на стороні Ассирії (а це ж територія сучасної Туреччини!!!), що розгромив мідійців та їх союзників - кімерійців. Геродот писав: "Скіфи все спустошували своїм буйством і надмірностями. Тому що, крім того, що вони брали з кожного народу данину, вони організовували набіги й грабували". От такі "круті хлопці" жили колись на Житомирщині! Правда, уже в VI столітті до н.е. неври зникають із історичної арени, витиснені з лісів у степу племенами праслов’ян.
В VI столітті до н.е. у межі України вторгся з території сучасної Румунії перський цар Дарій I з 700-тисячним військом. Цар кочових скіфів Іданфірс звернувся по допомогу до скіфів-хліборобів, у тому числі й до Таксакісу, вождеві племені гелонів, що проживали, на території нинішніх Житомирського, Бердичівського й Андрушівского районів (якщо, звичайно, Геродот правильно вказав географічне положення проживання цих самих гелонів). Скіфи кілька місяців водили Дарія за собою по території України, заманюючи його вглиб території й не вступаючи при цьому в битву з величезним військом. Дарій дійшов до території приблизно нинішнього Володарська-Волинського району, але в дрімучі ліси йти не ризикнув і повернув назад, у Фракію. Так, не вступивши в жодний бій, українські скіфи прославилися у своєму світі "непереможними".
Напевно, одним з деяких полководців древнього миру, якому вдалося за допомогою військового мистецтва здолати скіфів, був правитель Фракії Лісімах, тутешній намісник Олександра Македонського й ставший фракійським царем після смерті Олександра. Трапилося це в 330 році до н.е. Битва фракійців зі скіфами відбулася приблизно на території нинішнього Любарского району й закінчилася перемогою Лісімаха. Після цього бою скіфи потроху стали втрачати владу над своїми територіями. На Житомирщину із Заходу наскочили германські племена гетів, яких деякі історики вважають прабатьками слов'ян. Германці трохи відтіснили скіфів на самий південь нинішньої Житомирщини, а після й зовсім прогнали в степ. І в II столітті до н.е. закінчився на Житомирщині скіфський період. Почався період германо-слов'янський. Саме на II століття до н.е. припадають дивні знахідки, зроблені на Житомирщині вже в новітній час й які можна сміло зараховувати до свідчень палеоконтактів з іншими цивілізаціями. Хоча питання це й досить спірне.
Рішенням виконавчого комітету міської ради від 12 березня 2009 р. погоджено Програму медичного забезпечення населення м. Житомира на 2009-2011 роки.
«Мета даної Програми – поліпшення стану здоров’я населення міста на основі забезпечення доступною якісною первинною медико-санітарною допомогою, кваліфікованою медичною допомогою, профілактичними обстеженнями; створення належних умов для лікування хворих та праці медичного персоналу у лікувальних закладах», - зауважив начальник управління охорони здоров’я міської ради Микола Суслик.
Житомирська міська рада
www.zt-rada.gov.ua