Генріх Гіммлер народився 7 жовтня 1900 року в Мюнхені в сім’ї вчителя. Був студентом факультету сільського господарства Технічного університету. В серпні 1925-го вступив у партію, очолювану Гітлером, і був призначений гауляйтером Баварії. 6 січня 1929 року став рейхсфюрером. Розробив містичний ритуал прийняття в СС, присвоєння звань, а також рекомендації арійцям одружуватися тільки із “зразковими жінками”. За наказом Гітлера Генріх Гіммлер створив перший концентраційний табір у Дахау. З квітня 1934 — він шеф пруського гестапо, а з червня 1936-го — верховний начальник усіх служб німецької поліції. З жовтня 1939-го — імперський комісар ПО Консолідації німецької нації. Займався германізацією східних земель. 23 серпня 1943 року, залишаючись рейхсфюрером СС, зайняв посаду імперського міністра внутрішніх справ. Після невдалого замаху на Гітлера у серпні 1944 призначений головнокомандувачем армії резерву та начальником озброєнь сухопутних військ. Коли в грудні 1944-го війна перейшла на територію Німеччини, очолив групу армій “Верхній Рейн”. У квітні 1945 року Гітлер виключив його з партії і позбавив усіх звань і посад за спробу здійснити державний переворот. 25 травня 1945 року після арешту британськими військовими Гіммлер наклав на себе руки, випивши отруту.
Про те, що робив у Житомирі Генріх Гіммлер, громадськість дізналася з мемуарів начальника розвідки Вальтера Шелленберга. 1956 року в Лондоні вийшла його книга “Лабіринт”. Там він згадує про свої зустрічі з Гіммлером на Житомирщині в 1942-му, куди прилітав на нараду. Описує запаморочливі переїзди через поліські села, саму територію, де був гіммлерівський штаб з бункером. Усе відповідало останньому слову техніки — комунікації і короткохвильовий зв’язок із Берліном. Не забули й про спорт: на галявині влаштували тенісний корт, до того ж можна було проїхатись верхи на конях. Утім, не все складалося гладенько. За словами нашого гіда, в одному з українських архівів знайшли лист начальника охорони Адольфа Гітлера Робенхуберта, в якому він радить Ріббентропу і Ламерсу обмежити прогулянки на рисаках, бо неможливо гарантувати безпеку. За легковажність особистий пілот Гіммлера поплатився власним життям. Цей бравий баварський капітан, зовні схожий на свого патрона, проігнорувавши попередження, пішов у сусіднє село, де й наклав головою. Для з’ясування обставин його смерті з Києва приїхав генерал поліції Пауль Шейєр і наказав знищити поселення. Високому чинові судилося не тільки керувати в столиці України, а й завершити своє земне існування: 1946 року Шейєра заарештували у Франції і на прохання Радянського Союзу привезли до Києва, де за злочини засудили й публічно повісили.
Щоб розкрити місця дислокації верхівки ІІІ рейху, на окуповану територію засилали наших розвідників. Восени 1942-го затримали чотирьох чоловіків із радіостанцією, котрі мали знищити гітлерівське керівництво. Про їхню долю лишилися перекази. Селянин, котрий пас корову, бачив, як у ліс заїхала вантажівка і з неї вивели чотирьох хлопців. Вони самі викопали яму. Потім підкотив легковик. Сидячи в машині, офіцери подали команду, і полонених розстріляли. За кілька днів знайти місце страти стало неможливим — усе ретельно замаскували.
Конспірація є конспірацією. З вересня — жовтня 1942-го, поки Гітлер перебував у Вінниці, Гіммлер щодня машиною їздив до нього із Житомира доповідати ситуацію. Про те, як його охороняли, узгоджували час і маршрут, обіцяв написати панові Шмуневському колишній солдат вермахту. Нещодавно він приїжджав подивитися на місце боїв. Доповнить картину й розповідь місцевого жителя, котрий під час війни працював водопровідником. Той випадково бачив потяг, яким у Житомир прибув Ріббентроп. Потяг складався із шести вагонів і стояв на колії. Вона збереглася і донині. Розташована за чотириста метрів від тодішнього німецького поселення. Вціліла й злітно-посадочна смуга аеродрому, збудованого ще в мирні часи нашими фахівцями. Добре замаскований серед дерев, він послужив і фашистам. Сюди не раз прилітали гітлерівські високопосадовці. А ось у двоповерховому будинку — резиденції Гіммлера — нині вчаться діти. Про минуле нагадує лише червоний металевий гідрант, що стирчить, мов примара, із землі. Виготовлений на берегах Рейну в 1938-му і встановлений тут у 1942-му, він і досі перебуває в робочому стані. Не користуються ним тільки тому, що система з’єднання шлангів не функціонує. Водогін же, прокладений у той час із Житомира через ліси й села, працює безвідмовно — за шістдесят років жодного прориву.
У передмісті мали започаткувати Остготську імперію
Тоді ж у “новатора” Гіммлера народився план створити зразкові поселення для арійців. Вони мали стати ембріоном майбутньої Остготської імперії, куди водили б аборигенів і показували, як треба жити. Для початку ідеолог дав навколишнім селам любі його серцю назви — Генріхфільдс, Нойєдунібург, Нойєхаймар... Сама ставка носила ім’я Хегевальд. Одне із поселень, на честь власної ферми під Дунебургом, він охрестив Нойєтрубернігом. Іронія долі в тому, що саме в цій місцевості після поразки Генріх Гіммлер прийняв отруту. Але то було потім. Поки що ж жителів з двадцятип’ятикілометрової зони заходилися переселяти на Донбас. Усі населені пункти, підпадали під дію плану. Обійстя, худоба діставалися в спадщину німцям, що мешкали на Волині. Нові господарі отримували по два-три будинки, кілька голів великої рогатої худоби, землю, колгоспне майно. Для дітей відкривали школи. Тільки звільнення Житомирщини від фашистських загарбників 8 листопада 1943 року поклало край демографічній сваволі.
Час примирив усіх. І тих 260 вояків, що покояться неподалік обласного центру на збірному німецькому цвинтарі, і тих, хто приїжджає сюди пом’янути своїх войовничих предків. Шість десятиліть лежали вони без хреста й імен, поки в 1995 році не навідалася на місце загибелі свого батька принцеса Маріта Вітгенштайн з чоловіком графом Гроте. Відтоді кладовищем опікується “Німецький союз з догляду за військовими похованнями”. Його касельський осідок зробив проект облаштування території. Замість старих сосен посадили липи, берези. На зеленому газоні розставили невисокі кам’яні хрести. У центрі — великий. Біля його підніжжя плита з написом: “Тут спочивають німецькі солдати. Пам’ятайте про них. Про жертви всіх воєн, їхні долі”. На гранітних стелах не знайдете імен тих, хто засуджений Нюрнберзьким трибуналом. Тут упокоїлися солдати, один генерал і одна медсестра...
"Історична наука стверджує, що відлік часу в історії міста варто починати не з того моменту, коли виникло перше поселення (для Житомира це IX століття), - писав в 1990-му році Олександр Тарабукін у своїй роботі з визначення точної дати заснування Житомира. - А тоді, коли воно виділяється із середовища сусідніх поселень і знаходить містоутворюючі риси. У цьому плані методологічною основою вирішення цього питання є відоме положення, що "різниця між містом і селом починається разом з переходом від варварства до цивілізації", а різниця ця може існувати в рамках приватної власності.
Для IX століття ми маємо одне мале поселення, і про місто не може бути й мови. І тільки в XI -XIII століттях ми маємо відповідну систему, яку можна назвати містом як господарським центром великої території. Саме в цей період ми маємо на Замковій горі укріплений замок ("град") із селищем - "посадом" - біля нього й щільно заселену околицю на Подільській й Охримовій горах. Виникло городище наприкінці XI століття, що підтверджується дослідженнями Мальованського могильника. І в цей час неподалік з'являються інші такі ж городища зі своїми посадами й околицями: у Зарічанах, на Соколовій горі й окремому городищі військового призначення біля села Станишівки. Виникнення їх в один час - явище не випадкове. Часи XI-XIII сторіч характеризуються процесом інтенсивного господарського освоєння цих земель феодальною державою. Освоєння київськими князями й боярами нових земель в умовах постійної військової погрози вимагало будівництва цілої мережі військових опорних пунктів і супроводжувалося колонізацією освоюваних земель, заснуванням поруч з укріпленнями відкритих сільських поселень.
Укріплення, побудоване на місці древнього поселення на Замковій горі, починаючи з XI століття, і визначило історію міста. Городище разом з його посадом, що оточував, поступово в процесі розвитку наприкінці XII століття знаходить міські форми життя. Саме від цього періоду й варто вести відлік віку Житомира."
ЖИТОМИРУ - НЕ 1124? НОВА ДАТА ЗАСНУВАННЯ ЖИТОМИРА
Ми торкнулися питання: хто насправді заснував Житомир і коли саме? Тому як офіційна дата його заснування - 884-й рік - дотепер є спірною, так само як й особистість засновника...
"КНЯЗЬ ЖИТОМИР" - МІФ?
Дослідник дореволюційної пори - Т. Вержбицький (1889-й рік), виводячи дату заснування Житомира, посилається на легенду, по якій Житомир побудував ратник князів Аскольда й Діра Житомир в 884-му році. Опираючись на праці польського дослідника Н. Прусіновского, він аргументував свої доводи тим, що ім'я князя Житомира зустрічається в слов'янських.. святках. Але крім святок, більш ніде. Так офіційним роком заснування Житомира й став 884-й рік.
Наприкінці XIX століття на території Мальованки дослідники В. Антонович і С. Гамченко досліджували давньоруський курганний могильник. Аналіз знайдених речей, характер поховання дозволили дослідникам прийти до думки, що могильник був насипаний місцевими слов'янськими племенами в VIII-XI століттях. С. Гамченко тоді висунув гіпотезу: якщо могильник відносився до поселення на Замковій горі, то воно теж повинне датуватися тим же часом. А виходить, не суперечить даним легенди про заснування Житомира.
Цей аргумент був використаний у радянський час для визначення дати заснування міста. Однак, всупереч офіційній думці, у нашому обласному центрі проводилися й інші дослідження, які хоч і не прямо, але спростовують той факт, що роком заснування нашого обласного центра є саме 884-й рік.
Один з таких дослідників - Олександр Тарабукін, що входить у число провідних житомирських археологів. Ще в 1990-м році він висунув свою версію виникнення Житомира, по якій виходило, що місту нашому - не 1100 років, а років на 200 менше.
Доводи, які приводив Олександр Олександрович у місцевій періодичній пресі, прості й дохідливі. У радянський час вивченням цієї проблеми практично ніхто не займався. Місцеві краєзнавці у своїх матеріалах щодо святкування 1100-річчя Житомира зверталися до дореволюційних матеріалів без належного критичного аналізу, тому й версія про заснування міста ратником Житомиром в 884-му році стала істиною в останній інстанції. Однак сьогодні залучення великої кількості археологічних й історичних джерел приводить до висновку, що вищезгадані легенди, м'яко говорячи, не відповідають дійсності. У нас немає ні єдиного по-справжньому серйозного доказу існування ратника Житомира, і вже один цей факт ставить легенду під сумнів. Взагалі ж легенда як така жодним чином не може бути надійним джерелом у питаннях визначення походження назви й дати виникнення населеного пункту - це лише гіпотеза. І сучасний аналіз матеріалів дореволюційних розкопок Мальованського могильника дозволив по-іншому подивитися на дату виникнення Житомира.
Ще до Олександра Тарабукіна поставив під сумнів офіційну дату виникнення нашого міста інший видатний житомирський археолог - І. Ярмошик, до того ж в 1983-му році. Опираючись на характер керамічних знахідок у Мальованському могильнику, він робить висновок, що вони зроблені в X-XI століттях, тобто на 100-200 років пізніше, ніж вказував у своїх дослідженнях С. Гамченко. Порівняльний аналіз речових знахідок Мальованського могильника з такими ж знахідками могильників на інших територіях дозволив визначити деяку хронологію. Так, археологічний матеріал Мальованського могильника відноситься до другої половини XI - початку XIII століття. Першу дату визначають знайдені в могильнику срібні лопатеві намиста, другу - залізні шпори з мідними зірочками на кінцях. Ні та, ні інша річ не могли потрапити в курган в VI-IX століттях, як це затверджували З Гамченко й В. Антонович. Тоді на Житомирщині існували дві генетично подібні археологічні культури: Корчак і Лука-Райковецка. І характерною рисою того часу було спалювання трупів, а похоронний ритуал Мальованського могильника – розміщення трупів, чого в VI-IX століттях не спостерігалося взагалі. Вивчаючи перехід від одного похоронного обряду до іншого, учені прийшли до висновку, що цей процес у землях древлян проходив і закінчився в другій половині X століття. Тобто раніше цієї дати Мальованский могильник існувати просто не міг!
В 1241-му році повз Житомир пройшло монголо-татарське військо. По одній з версій, городище на Замковій горі монголи не торкнули, за іншою версією - зруйнували. У ті часи Житомир, видимо, ще не називався Житомиром, оскільки перші офіційні, а не легендарні письмові згадування назви нашого міста відносяться до XIV століття. Більше ймовірною виглядає перша версія. Місцеві жителі начебто б скорилися монголам без бою, сплатили контрибуцію й пообіцяли платити данину. Війська Батия рушили на Захід. У цей час у Прикарпаття князь Данило Галицький розбив військо одного з полководців Батия - Куремси. Зібравши значну військову силу, Данило потім рушив з боями в наші місця й щоб помститися за допомогу монголам спалив ущент Житомир і його околиці. По легенді, облогою Житомира тоді командував хтось Роберт Локслі - англієць, правнук знаменитого Робін Гуда, що служив Данилу Галицькому. За другою версією, поселення на Замковій горі вирішило не здаватися монголам і зробило загарбникам досить солідний опір. Нібито штурмом городища командував сам Батий. Облога тривала три дні, після чого місто було взято приступом, а його жителі перебиті. Останніх, швидше за все, у той час проживало як у городищі, так й у посаді, приблизно не більше трьох тисяч чоловік. Як би там не було, а поселення на Замковій горі, а також на Соколовій горі й у Зарічанах, перестають існувати. Місто занепадає й не функціонує майже півтора сторіччя. І тільки в XIV столітті знов-таки на Замковій горі, на залишках спаленого старого городища, починається будівництво нового дерев'яного замка. Житомир входить до складу вже не Київської Русі, а Великого Князівства Литовського й не платить данина Золотій Орді. З XV Століття Житомир - середнє по величині місто , що входить до складу Київського воєводства з великокнязівським правовим статусом.
Саме в 80-х роках минулого сторіччя перед дослідниками постало питання: з якого часу починати відлік історії Житомира - з IX століття, або з більш пізнього часу? В 1982-1983-му роках експедиція Житомирського обласного краєзнавчого музею під керівництвом І. Ярмошика провела розкопки в історичній частині Житомира - на Замковій горі.
Дослідження носили характер розвідки. У різних частинах Замкової гори були закладені шість шурфів. Пошуки виявили значну кількість матеріалу різного часу, в основному - залишки глиняного посуду. Картографія місць знахідок древлянського періоду визначила, що поселення саме по собі було невеликим: укріплена його частина, тобто городище, перебувала на місці нинішнього будинку партійного архіву й не виходило за межі нинішніх вулиць Замкової й Рильського. Але ніяких залишків житло-господарських комплексів виявлено не було - можливо, через більш пізню господарську діяльність людей, що зруйнувала попередній археологічний шар, а може бути, городище на Замковій горі просто представляло із себе обнесений частоколом хутір з декількох хаток. Подібна розвідка в інших частинах міста не дала результатів взагалі. І інших пам'яток древлянської епохи, крім поселення на Замковій горі (IX століття), на території міста виявлено не було.
Зате виявилися археологічні знахідки вже часів Київської Русі (XI-XIII століття), головним чином - кераміка. Виявлено вони були при розкопках на схилах Замкової гори. Але матеріалу для впевнених висновків не вистачало, і розкопки продовжилися в 1984-1985-му роках експедицією Житомирського археологічного суспільства й в 1988-1989-м роках - розвідувальним археолого-спелеологічним загоном під керівництвом Олександра Тарабукіна. Роботи не пройшли дарма: були зібрані дані про знахідки часів Київської Русі, на які натикалися не тільки самі археологи, але й робітники під час проведення грабарств у центральній частині міста. Були виявлені місця з добре збереженими культурними нашаруваннями XI-XIII століть: у районі на схід від краєзнавчого музею, у районі й околицях «Крестовоздвиженской «церкви, а також на Подільській й Охримовій горах. Здебільшого - це осколки кераміки, глиняних горщиків і кришок від них, а ще - глиняні прясла й точильні бруски. Вистачало й залізних виробів: уламки ножів, цвяхи, наконечники стріл. А ще в 1958-му році на Замковій горі був знайдений наконечник сулиці (зброя типу важкого списа). Але сама цікава знахідка на Замковій горі виявилася в 1971-м році, коли при ритті траншеї разом із залізними цвяхами незвичайної форми був знайдений перстень-печатка зі свинцю, що належав дружинникові київського князя Костянтина Всеволодовича. Датовано він приблизно 1205-1208-м роками.
Якщо припустити, що топонім "Житомир" пішов все-таки від готського "сидіння на болоті", то де ще, крім Суриної гори, могли існувати на нинішній території міста поселення людей? Археологічних знахідок, що прямо вказують на це і датованих IV-V століттями нашої ери, на території Житомира не виявлено. Йордану, звичайно, можна довіряти, однак археологічні знахідки є доказами куди більше вагомими. А от їх якраз й немає. "Кубок Германаріха" - не береться до уваги. І сьогодні ми можемо оперувати хіба що припущеннями.
В IV-V століттях люди воліли будувати свої укріплені поселення, як правило, на горах, на берегах рік. І неважливо, готи це були, або слов'яни: життя того часу було сповнене небезпеками і без міцних кріпосних стін не обходилося жоден рід або плем'я. На території нинішнього Житомира такими місцями могли бути Замкова й Охрімова (ну й, зрозуміло, Сурина) гори, Соколова гора, а також беріг ріки Тетерів у районі Зарічан. У деяких перерахованих вище місцях археологи дійсно знаходили й знаходять сліди древніх поселень, однак датовані вони не IV-V століттями, а більше пізнім періодом - IX-X століттями. Причому поселення на Замковій горі, судячи з даних археологічних досліджень, не саме старе: городища (поселення, укріплені дерев'яним частоколом) на Соколовій горі або в Зарічанах набагато старше - приблизно на ціле століття. Однак нам чомусь завзято намагаються довести, що Житомир бере свій початок саме з території Замкової гори, і саме в 884-го року. Хоча питання це, як бачимо, спірне і понині. Згадується, що у вищевказаному році, на території нашого обласного центру перебувало, принаймні, три рівнозначних городища - тобто три роди того самого племені, скоріше всього, древлян. І поселення на Замковій горі виникло, швидше всього, внаслідок того, що частина одного з пологів, що жили або на Соколовій горі, або в Зарічанах, вирішило відокремитися від родовичів і жити окремо - цілком нормальне явище й сьогодні. Виходить, ми мали не один Житомир, а відразу декілька?
Ми й далі спробуємо заперечувати існуючу думку про те, що Житомиру - 1124 роки. А чому не 1600, якщо вірити Йордану, що наше місто заснували готи? Дійсно - чому?
Свадебная фотография в Житомире. Фотосъемка Love story в Житомире. Свадебные книги и альбомы в Житомире.
Работаем в Житомире и Житомирской области, Киеве и Киевской области.
Наш контактный e-mail fvstudio@ukr.net