На початку 60-х років у Житомирі проживало 127 тисяч чоловік. Але пройшло всього якихось п'ять-шість років, і населення нашого міста виросло майже у два рази. В 1967 році Житомир нараховував уже 250 тисяч жителів. Причиною тому стала звичайна індустріалізація. У нашому обласному центрі заробили такі підприємства, як льонокомбінат, "Електровимірювач", "Хімволокно"... Працювати сюди приїжджали люди із усього СРСР. Кожен приїхавши відразу отримував квартиру! Фантастика? Зовсім ні! В 1968 році на місці величезної косовиці виріс не менш грандіозний житловий масив, відомий зараз як Польова. 15 тисяч житомирських родин усього за якихось 5 років в'їхали в нові квартири.
На початку 70-х років стали рости такі масиви, як Крошня, Богунія, Бородія... Пік розвитку Житомира припав на середину й кінець 80-х років. В 1990 році в Житомирі народився його 300-тисячний житель. А от після цього почалося непомітне, але повільне вгасання обласного центра, викликане крахом колишньої системи. Сьогодні в нашому місті проживає 274 тисячі чоловік.
"Історична наука стверджує, що відлік часу в історії міста варто починати не з того моменту, коли виникло перше поселення (для Житомира це IX століття), - писав в 1990-му році Олександр Тарабукін у своїй роботі з визначення точної дати заснування Житомира. - А тоді, коли воно виділяється із середовища сусідніх поселень і знаходить містоутворюючі риси. У цьому плані методологічною основою вирішення цього питання є відоме положення, що "різниця між містом і селом починається разом з переходом від варварства до цивілізації", а різниця ця може існувати в рамках приватної власності.
Для IX століття ми маємо одне мале поселення, і про місто не може бути й мови. І тільки в XI -XIII століттях ми маємо відповідну систему, яку можна назвати містом як господарським центром великої території. Саме в цей період ми маємо на Замковій горі укріплений замок ("град") із селищем - "посадом" - біля нього й щільно заселену околицю на Подільській й Охримовій горах. Виникло городище наприкінці XI століття, що підтверджується дослідженнями Мальованського могильника. І в цей час неподалік з'являються інші такі ж городища зі своїми посадами й околицями: у Зарічанах, на Соколовій горі й окремому городищі військового призначення біля села Станишівки. Виникнення їх в один час - явище не випадкове. Часи XI-XIII сторіч характеризуються процесом інтенсивного господарського освоєння цих земель феодальною державою. Освоєння київськими князями й боярами нових земель в умовах постійної військової погрози вимагало будівництва цілої мережі військових опорних пунктів і супроводжувалося колонізацією освоюваних земель, заснуванням поруч з укріпленнями відкритих сільських поселень.
Укріплення, побудоване на місці древнього поселення на Замковій горі, починаючи з XI століття, і визначило історію міста. Городище разом з його посадом, що оточував, поступово в процесі розвитку наприкінці XII століття знаходить міські форми життя. Саме від цього періоду й варто вести відлік віку Житомира."