Перші документальні згадування про Новоград-Волинський датовані 1256 роком: в "Галицько-Волинському літописі" згадується Возв"ягель - укріплене поселення над рікою Случ, що входило тоді до складу Галицько-Волинського князівства й підконтрольне князеві Данилу Галицькому. У тому ж 1256-му році під стінами містечка з'явилися полчища хана Батия. Міське "начальство" вийшло до них із хлібом-сіллю й монголи міста не торкнули. На початку 1257 року Данило Галицкий неподалік від Возв»ягеля розбив військо Батийового полководця Куремси, після чого вирішив покарати зв"ягельців за зрадництво й після декілька годинного штурму взяв фортецю приступом, поселення спалив, а жителів його дружинники здебільшого перебили.
Ще в XIX столітті поселення на березі Случі було описано відомим російським археологом й істориком В. Антоновичем. А недавні археологічні розкопки підтвердили факт спалення Зв"ягеля в XIII столітті й визначили розміри, особливості життєвого укладу й зразкове місце розташування селища.
Незабаром Возв"ягель (з XIV століття – Зв»ягель) підпадає під владу Великого князівства Литовського. В XVI столітті на місці дерев'яної міцності був споруджений потужний кам'яний замок для захисту околишніх поселень від набігів татар. Але й він не допоміг, коли в 1495-м році до міста підійшла татарська орда чисельністю приблизно 40 тисяч чоловік. Гарнізон Зв2ягеля нараховував усього 2 тисячі солдатів. Жителі прилеглих поселень встигли вкритися за стінами фортеці, орда ж не стала штурмувати замок й, піддавши пограбуванню залишене добро, пішла геть. Про яке-небудь збройне зіткнення з татарами мови не було: гарнізон знищили б у мить ока.
Новоград-Волинський більше інших населених пунктів Житомирщини "відрізнився" в антицерковній діяльності. На початку 30-х років минулого століття в рамках кампанії по боротьбі з релігійними культами всі храми Новограда-Волинського, включаючи синагогу, були закриті. А до середини 30-х років майже всіх їх було знесено.
23 червня 1935 року під дерев'яний собор і під костьол була закладена вибухівка. У Москві майже в цей же самий час підривали храм Христа Спасителя, керував ліквідацією якого сам Каганович. Він же й включив тоді детонатор зі словами: "Задеремо поділ матінці-Росії!". У Новограді "задирала поділ" місцева влада - представники райкому ВКП(б). Протягом декількох секунд дві християнські святині вибухами були перетворені в купу руїн. Запопадливі місцеві більшовики збиралися підірвати й синагогу, однак, порадившись із військовими, вирішили втриматися від радикальних дій, оскільки синагога була розташована поблизу житлових будинків і вибух міг зашкодити нерелігійним будовам. Синагога втратила своє релігійне значення й у ній була обладнана майстерня по вулканізації шин. На початку 1941 року майстерня закрилася й будинок спорожнів. Вікна й двері розтягли місцеві жителі.
Що можна сказати про сьогоднішнє місто № 2 Житомирщини? В 1989 році населення Бердичева становило 93 тисячі чоловік, сьогодні - 82. Як і всі міста нашої області, Бердичів пережив відтік населення, що почався на початку 90-х років минулого століття й сьогодні його з повною відповідальністю можна назвати містом що розвивається.
Ще в тому ж 1988 році в Бердичеві працювали такі підприємства, як заводи хімічного машинобудування "Прогрес", верстатобудування - "Комсомолець", шкіряне об'єднання, шкіряно-взуттєве, м'ясний комбінати, рафінадний, солодовий, комбікормовий, молочний заводи, меблева, друкарсько-офсетна, швейна, фабрики. У місті налічувалося 22 загальноосвітніх, музична й спортивна школи, 3 ПТУ, машинобудівний технікум, медичне й педагогічне училища, 4 лікувальні установи, Будинок культури, 5 клубів, 3 кінотеатри, 53 бібліотеки.
І сьогодні колишня економічна міць міста починає відроджуватися. Чого коштує, наприклад, бердичівське пиво, знамените не тільки в Україні, але й за її межами. І не випадково саме Бердичів зовсім недавно був обраний як місце проведення міжнародного кінофестивалю військово-патріотичної документалістики "Кінотур".
Із цього приводу суперечки не вщухають і дотепер. Частина дослідників схильна вважати, що вбивство емісарів було чисто політичним, оскільки між мельниківцями й бандерівцями існувала відкрита ворожнеча, викликана споконвічним питанням: "Хто в Україні гетьман?". Більш радикальні бандерівці у відкриту звинувачували "поміркованих" мельниківців у відмові від збройної боротьби за українську незалежність. Друга версія: емісари піддалися звичайному вуличному пограбуванню озброєних бандитів і політикою тут і не пахне.
За першою версією було так. Сенік і Сциборський у пішому порядку йшли в комендатуру на Велику Бердичівську з боку нинішньої вулиці 1 Травня. Невідомо, що змусило емісарів пройтися пішки - напевно, теплий вересневий вечір. Сенік ніс у руці великий портфель, у якому перебували документи й не більше. На тім місці, де зараз знаходиться "Дитячий світ", розташовувалося кілька маленьких будиночків приватного сектора, відділених від вулиці більшим парканом. Коли емісари перейшли вулицю, через паркан з'явилася якась людина. Наблизившись, він вихопив пістолет і розстріляв оунівцев майже в упор, після чого зник за тими ж парканами. Ніби то відомо навіть прізвище й політична належність стрілявшого: член ОУН-Б на прізвище Кузік. Друга версія: грабіжник був звичайним бандитом з угруповання місцевого злодія в законі на прізвисько Зуб. Побачивши двох людей з портфелем і без охорони на безлюдній вулиці, бандит вирішив, що тут можна поживиться й втілив своє рішення в життя. Німці, що приїхали на місце події, констатували, що в оуновців були випотрошені весь кишені, а портфель виявився порожнім: грабіжник попросту потяг із собою всі документи, що перебували всередині.
Подальші події нагадували чистої води політику. Свідчить очевидиця З. С. Зінов'єва (в 1941-му році їй було 10 років):
"Про це вбивство тоді говорило все місто. Ми ходили в лікарню дивитися, як їх відспівують. Це було біля моргу на території нинішньої 1-й міськлікарні. Як зараз пам'ятаю: Сенік і Сциборський лежали в трунах, а навколо стояли в почесній варті есесівці в чорних мундирах. Один з них підняв руку в нацистському вітанні й сказав щось начебто: "Ми за вас помстимося!". Я навіть бачила, як з носа одного з лежавших у труні виліз величезний хробак. Це мені й запам'яталося найбільше."
Сеніка й Сциборского поховали на території Преображенського собору. Їхня могила існує дотепер. На початку 90-х років на неї впало величезне дерево, що росло поруч. Але вага в кілька тонн не заподіла дубовому хресту на могилі ніякої шкоди, хоча й впала прямо на нього.
Після цього випадку репресії проти мирного населення в Житомирі підсилилися й окупанти вже не ліберальничали, як це було спочатку. Після вбивства Сеніка й Сциборського на Богунії було розстріляно 80 чоловік, взятих німцями в заручники з числа простих городян - як би, щоб відомстити.
Рівно в 4.00 22 червня 1941 року ті житомиряни, які вже встигли прокинутися, почули дивний гул, що доносився звідкись із темних небес. Не було можливості виявити в темряві причину цього лиховісного звуку. І тільки під ранок стало відомо, що це армади німецьких бомбардувальників ішли бомбити Київ. Перша хвиля авіа удару Житомир не торкнула: німці скинули свій смертоносний вантаж на столицю України й, відбомбившись, пішли на свої аеродроми.
Поки на західних кордонах СРСР збентежені раптовим нападом гітлерівців радянські прикордонники героїчно намагалися стримати натиск фашистських військ, у Житомирі було 9 годин ранку й переважна більшість житомирян ще навіть не знало про те, що почалася найстрашніша у світовій історії війна. Саме на 9.00 22 червня було намічене відкриття першого в Житомирі універсаму "Люкс", що розташовувався на місці нинішнього дев'ятиповерхового гуртожитку автодорожнього коледжу. Людей на відкриття з'явилося кілька сотень. Секретар Житомирського міському ВКП(б) перерізував червону стрічечку й зацікавлені покупці валом потекли у середину універсаму. Через 15-20 хвилин над містом почувся наростаючий гул, десь завила сирена повітряної тривоги: це німецькі бомбардувальники почали бомбити місто. Люди, що перебували в універсамі, не придали цьому значення, оскільки війна тоді здавалася всім чимсь абстрактним і кожен житель Країни Рад свято вірив, що Червона Армія всіх сильніша... Однак перша ж бомба, що впала на Житомир, по лиховісній випадковості догодила саме в "Люкс", що в одна мить перетворився в купу руїн. Під обламками загинуло більше сотні людей. Так у Житомир прийшла Велика Вітчизняна війна.
На початку 60-х років у Житомирі проживало 127 тисяч чоловік. Але пройшло всього якихось п'ять-шість років, і населення нашого міста виросло майже у два рази. В 1967 році Житомир нараховував уже 250 тисяч жителів. Причиною тому стала звичайна індустріалізація. У нашому обласному центрі заробили такі підприємства, як льонокомбінат, "Електровимірювач", "Хімволокно"... Працювати сюди приїжджали люди із усього СРСР. Кожен приїхавши відразу отримував квартиру! Фантастика? Зовсім ні! В 1968 році на місці величезної косовиці виріс не менш грандіозний житловий масив, відомий зараз як Польова. 15 тисяч житомирських родин усього за якихось 5 років в'їхали в нові квартири.
На початку 70-х років стали рости такі масиви, як Крошня, Богунія, Бородія... Пік розвитку Житомира припав на середину й кінець 80-х років. В 1990 році в Житомирі народився його 300-тисячний житель. А от після цього почалося непомітне, але повільне вгасання обласного центра, викликане крахом колишньої системи. Сьогодні в нашому місті проживає 274 тисячі чоловік.
Гіммлер в Житомирі однозначно був, причому двічі, - розповідає керівник військово-патріотичного об'єднання "Пошук" Житомирського обласного союзу ветеранів афганської війни Павло Шмуневскій, один з провідних експертів по житомирським загадкам Великої Вітчизняної війни. - І об'єкт, який знаходиться в селищі Гуйва, - це дійсно польова ставка рейхсфюрера, споруджена для однієї мети - бути ближче до ставки Гітлера. Ставка Гіммлера на Гуйві мала назву "Хегевальд", як і однойменний план фашистів з очищення цієї території від місцевого населення. В документах поховань часів війни навіть згадується Хегевальдский цвинтар, де ховали вищих чинів СС. Ця інформація звучала на Нюрнберзькому процесі. Що стосується бункера, він був споруджений на місці казарм радянської військової частини. Гіммлер одразу вибрав саме це місце через зручне розташування.
Фашисти облаштувалися ретельно. У ставці були обладнані душові кабіни, влаштовані радіостанції. Система входу в бункер мала спеціальну конфігурацію - систему поворотів. Щоб гасити вибухову хвилю. Комунікації в разі потрапляння важкої бомби були б пошкоджені, але самі люди залишилися б живі. Дані, які збиралися немалий час, дозволяють зробити висновок - об'єкт в селищі Гуйва не що інше, як бункер Гіммлера. До речі, є ще один цікавий факт. У Гіммлера тут був убитий особистий пілот, як дві краплі води схожий на самого рейхсфюрера.
Павел Шмуневскій на підтвердження своїх слів також розповів, що свого часу розмовляв з стареньким-німцем, якій служив в охороні "Хегевальда". І той підтвердив: так, це дійсно польова ставка Гіммлера. Радянських військовополонених, які брали участь у будівництві об'єкта, німці розстріляли.
У селищі Гуйва поки тиша. Але зловісне мовчання залізобетонних коробок незабаром повинно бути порушено щебетом і потріскуванням фотоспалахів іноземних гостей. Будемо сподіватися, що всі вони зроблять "правильні ідеологічні висновки".