1942-й рік. Вересень. В Овручський район прибула з Берліна група німецьких археологів - з явною метою почати розкопки декількох курганів, яких по території району було розкидано кілька десятків. Зрозуміло, місцеві жителі не сміли суперечити окупантам, однак як тільки почалися розкопки, до німецьких археологів з'явився якийсь дід і пояснив, що не слід розкопувати кургани, оскільки в такий спосіб можна скривдити древніх богів, які нібито сплять у цих курганах. У німецьких документах зафіксовані імена цих самих древніх божеств: "Місячна Пані", наприклад, або "Владика місячного серпа"... Берлінські професори за допомогою есесівців прогнали нав'язливого діда й прийнялися обережно розкопувати курган. Знявши верхній шар землі, німці вирішили завтра продовжувати роботи й відправилися спати. Ночували вони у великому армійському наметі біля кургану. Охороняло вчених (а їх було 5 чоловік) відділення есесівців. Уночі ніхто з них рівно нічого підозрілого не чув. А на ранок, коли вчені німці повинні були вже давно прокинутися й знову приступити до робіт, з намету ніхто не вийшов. Коли есесівці ввійшли в намет, виявилося, що всі п'ятеро наукових світил мертві! Причому, як було встановлено пізніше, у всіх п'ятьох випадках причиною смерті став миттєвий інфаркт, який буває в тому числі й від раптового переляку. Що налякало вчених? Німці вирішили, що ця справа рук радянських партизанів, однак уночі в намет ніхто не входив! Розкопки згорнули й більше німці кургани не чіпали. Цей цікавий епізод згадується в книзі Поля Робера "Третій рейх. У пошуках нових богів."
Характерно, що сьогодні курганів самого різного розміру залишилося безліч як в Овруцькому, так й у Народицькому районі. Стоять собі вони уздовж проїжджих частин, на окраїнах сіл, а то й просто де-небудь у чистому полі. Археологи відносять їх хто до скіфів, хто до древлян. Більш точно сказати, хто насипав ці кургани, сьогодні не представляється можливим з несподіваної причини: їх просто ніхто ретельно не досліджував. Автор цих рядків не дуже давно побував у селі Заріччя Овруцького району й нарахував біля самого села більше десятка цих загадкових пагорбів самого різного розміру - від двох-триметрової й до десятиметрової висоти. На моє питання: а що це за кургани, місцеві жителі тільки плечима потискували - не знаємо, мовляв. А що в цих курганах, теж місцевому люду невідомо. Ніхто не розкопував. Люди попросту бояться це робити, говорять, однаково, що на цвинтарі могилу чіпати. Лихо, мовляв, буде. Дивно: навіть "чорні археологи" за стільки років не торкнулися жодного кургану. Напевно, таки в цих рукотворних пагорбах є щось містичне... Неподалік, усього в якихось десятках кілометрів звідси, проходить українсько-білоруський кордон. І якщо вже прикордонникам довелося спостерігати пов'язані з курганами якісь аномалії, про які самі прикордонники чомусь воліють мовчати, виходить, таємниця курганів може бути розгадана нескоро.
Може бути, деякі кургани на Овруччині спорудило легендарне ранньоскіфське плем'я неврів, що проживали на початку I тисячоріччя до нашої ери в басейні ріки Прип'ять і які знаменитий Геродот називав не інакше, як чаклунами?
Житомирщині, втім, як і скрізь у тодішньому світі, панувало бронзове століття. У той час, як у Месопотамії будувався Вавилон, греки-ахейці осаджували Трою, Моїсей виводив євреїв з Єгипту, а самі древні єгиптяни будували свої піраміди, на Житомирщині безроздільно панували праскіфські племена. На території нашої області проживали в основному скіфи-хлібороби, оскільки природні умови й ліси дозволяли займатися скотарством лише в південній частині нинішньої Житомирщини, хоча це зовсім не означає, що на півночі області скотарство не було поширене - просто воно тут не було основним засобом існування. У лісових поселеннях розводили свиней.
Перша половина бронзового століття в нас досліджена погано. З пам'яток тієї пори залишилися хіба що Народицьке, Здвижевське (Коростишівський район) і Райковецьке (Бердичівський район) поселення. Очевидно, поселення ці належали до різних племен. У Народицькому поселенні знайшлися залишки дерев'яних будинків, обмазаних глиною, а також жертовник - свідчення землеробського культу. Тільки от металообробка в народицького племені була розвинена погано - місцеві жителі користувалися в основному знаряддями з каменю. Те ж саме можна сказати й про Здвижівське поселення. Інша справа - Райковецьке поселення. Тут було знайдено безліч ливарних форм - для бронзових сокир, кинджалів і навіть браслетів. Зате Народицьке поселення має одну відмітну рису: своїх небіжчиків це плем'я ховало в курганних могильниках. Деякі кургани збереглися на півночі нашої області й донині.
Вадим Кіплінг
У січні 1998 року на політичній арені Житомирщини з’явилася нова політична сила – Партія регіонального відродження України, згодом перейменована в Партію регіонів. Майже 2 тис. чоловік – такою була кількість членів партії у перший рік її діяльності.
У 2003 році мене обрали головою Житомирської обласної організації Партії регіонів. На той час я працював заступником голови Житомирської облдержадміністрації, в області люди мене знали як фахівця з економічних питань. Мені доводилося багато спілкуватися з аграріями, радитися, прислухатися до їхньої думки. Ми мали порозуміння. Можливо, саме тому чисельність членів нашої партійної організації почала стрімко зростати (приблизно у сім разів протягом 2003 року). Ми тоді активно формували основні принципи керівництва партійними осередками, принципи співпраці між керівництвом обласної і районних та міських партійних організацій. Фундаментом нашої роботи стали проголосили прозорість і колегіальність у прийнятті рішень, врахування думки кожного рядового партійця, залучення до участі у розробці партійної політики якомога ширшого кола членів партії та її прихильників.
Підтвердженням правильності такого підходу стало випробовування подіями 2004 року. Тоді в партійних осередках області відбулися певні кількісні й якісні зміни, у результаті яких частково оновився і зміцнився партійний кадровий потенціал. При цьому фактично 75% керівників партійних осередків залишилися на своїх місцях, попри численні проблеми і навіть переслідування з боку тодішньої влади. Ми дотримувалися таких принципів підходу у доборі кадрів як зваженість, прозорість при прийнятті кожного важливого для партійної структури питання. Відтак рейтинг нашої партійної організації на Житомирщині продовжував зростати, як і авторитет Партії регіонів в цілому. І вже на 1 лютого 2009 року в області нараховувалось понад 22,5 тис. членів партії в 25 районних та 5 міських партійних організаціях; 1231 первинних, сільських та селищних партійних організацій.
Партія регіонів потужно представлена на Житомирщині у радах різних рівнів. І саме через депутатський корпус, через обласну і районні громадські приймальні підтримується постійний активний діалог з виборцями, вирішуються сотні найболючіших для громади питань соціального та правового характеру. Значний відсоток їх доводиться вирішувати через депутатські запити, адже у мене, вихідця з Житомирщини, завжди на першому плані депутатської діяльності стоять інтереси поліського регіону, його пересічних жителів.
Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики і земельних відносин, який я очолюю, сприяє розробці низки найважливіших законопроектів, на які вже не один рік чекає українське село, зокрема, що стосуються мораторію на продаж землі, створення земельного кадастру та інше.
Втім, не лише аграрними питаннями опікується наша команда. Ми обстоюємо інтереси малого і середнього бізнесу. Я обов’язково беру участь у нарадах з проблем розвитку малого і середнього бізнесу на Житомирщині, будучи членом Ради директорів промислових підприємств найбільш потужного промислового центру області – Коростеня.
Наша парторганізація небайдужа до вирішення як найскладніших і важливих проблем регіону, так і на перший погляд дрібних, пересічних. Ми, прагнучи залучати нових членів партії, працюємо з молоддю, пильну увагу приділяючи вирішенню низки завдань з розвитку спорту, пропаганди активного способу життя. Мене обрано Президентом Житомирської Асоціації професійних видів єдиноборств. За ініціативи нашої парторганізаціі в області відбулася низка спортивних змагань під гаслом: «Спорт проти дитячої злочинності і наркоманії».
Наші справи без зайвих слів показують, що нам таки вдалося сформувати команду однодумців, які мають великий авторитет у своїх районах та й в області у цілому.
Сьогодні можна з упевненістю констатувати: всі керівники районних партійних структур – це люди, порядність, надійність і професійний рівень яких перевірено часом. З 2004 року обласна організація Партії регіонів практично не має кадрових ротацій, партійні лідери на місцях працюють цілеспрямовано й ефективно.
На сучасному етапі діяльності Партії регіонів перед нашою партійною організацією стоять завдання: проводити ефективну роботу партійних осередків, підтримувати динаміку зростання кількості членів партії, працювати на зміцнення партійної структури, створення потужного кадрового потенціалу як у партійних осередках, так і в органах виконавчої влади.
Виправдати довіру своїх прихильників і конкретними справами довести надійність та послідовність представників Партії регіонів – такі головні пріоритети Житомирської обласної організації Партії регіонів.
Житомирська обласна організація Партії регіонів
В лівій частині нашого міського парку був глибокий яр. На початку 50-х років минулого століття для зручності проходу до танцювального майданчика через нього побудували цей підвісний місток. Місток дуже сподобався молоді. Він був гнучким, і на ньому можна було розгойдуватися як на гойдалках. Весною 1955 років трапилася аварія. Місток не витримав розгойдування - лопнув трос і він обрушився. В мить, коли це відбулося, я якраз встиг перейти місток. Ті, хто на ньому знаходився, впали в яр. Переломи і удари були, але обійшлося без жертв. Місток демонтували, яр засипали.
Святослав Теофілович Ріхтер народився в Житомирі 20 березня 1915 року. В цьому місті пройшли його перші дитячі роки. Все своє життя геніальний музикант присвятив удосконаленню виконавської майстерності. За 55 років
роботи на сцені Святослав Ріхтер дав 3600 концертів в 36 країнах світу. Його репертуар полягав із понад 27 тис. музичних творів. Музикант знав напам'ять практично всі твори, які були написані відомими композиторами протягом 200 років. В Житомирі всесвітньо відомий піаніст офіційно дав 4 концерти, в Україні - 169.
Ганна Голтвянськая
Довжина дамби 100 метрів, висота 21 метр.
Дамба будувалася для забезпечення технічною водою промислової зони Житомира. Будівництво дамби велося з популярного в ті роки збірного залізобетону. Порожнисті залізобетонні блоки виявилися недовговічні і тепер дамба знаходиться в аварійному стані.
Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчить легенда, свою назву місто отримало по імені дружинника київських князів Аскольда і Діра – Житомира, котрий як будь-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і поселився на скелі в місці злиття рік Кам’янки та Тетерева. За іншою легендою, розповідається, що тутешні мешканці спрадавна торгували хлібом і жили мирно. Є свідчення того, що в старовину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки де мололи зерно. Про місто говорили: «Мир і жито», «Мир Житичів». Є ще один варіант походження назви міста – це скорочена форма від «животомир», - символ мирного, спокійного життя.
Але життя в Житомирі аж ніяк не було спокійним.
В 1240 році Житомир зазнав нападу численних орд хана Батия. Місто було повністю розорене та зруйноване, мирні жителі були вбиті або забрані в рабство.
В 1320 р. житомирську фортецю захопили литовські князі В ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеві жителі будували оборонні споруди з підземними ходами, на залишки яких і досі натикаються будівельники. Але ці оборонні споруди не дуже то й допомагали жителям Житомира.
У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Вітовта, захопив і розграбував Житомир.
У 1444 році Житомир одержує магдебурзьке право. Місто поступово росло й розбудовувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. Але, як будь-яке крупне місто, воно притягувало нападників. За словами літописця, «...без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Повністю було зруйноване місто ханом Менгли-Гиреєм й в 1482 році. В першій половині XVI століття місцевий архітектор Семен Бабинський проводить роботи по укріпленню Житомирського замку. Перемуровуються його стіни, поглиблюються рови, що затоплювалися водою при обороні. По опису 1572 року, в ньому було 142 дворів, замок и старостинський палац.
Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу Польщі. Місто на той час вже було досить значним економічним та католицьким вузлом Полісся. В 1596 році місту надається право на проведення двох ярмарок на рік, що пожвавлює торгівлю й покращує матеріальне положення населення.
Під час війни Богдана Хмельницького в 1648 році, місто було взяте запорожцями. А в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував й сам Хмельницький.
В 1686 році, коли Київ переходить до Росії, Житомир стає головним містом зменшеного Київського воєводства. В Житомирі діяло чотири монастиря та дві духовні семінарії. До нашого часу збереглися келії єзуїтів, що були збудовані в 1724році.
В 1737 – 1751 роках в місті будується Кафедральний собор Св.Софії з дзвіницею. В 1765 р. в ньому було 5 церков (2 православні й 3 католицькі), великий палац та 285 будинків.
Коли вся Волинь була приєднана до Россії, Житомир стає уїзним містом, а в 1804 році, за “неимением в губернском г. Новоград-Волынске удобных зданий для присутственных мест”, стає центром Волинського намісництва. Місто починає інтенсивно розбудовуватись, центр забудовують кам`яними будівлями, відкриваються просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирьох класове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр.
В 1838 році закінчується будівництво семінарського костьолу Св. Іоана з Дуклі, а в 1874 році – Преображенського кафедрального собору.
Преображенський собор побудований у візантійському стилі з характерними рисами давньоруської архітектури XI—XII століття. Раніше на його місці була Василіанська церква. Висота собору сягає 53 метрів. На дзвіниці був встановлений головний дзвін вагою в 500 пудів. В будівництві собору приймали участь робітники, що зводили в 1818—1858 роках Ісакіївський собор в Петербурзі.
В 1865 році при міській бібліотеці створюється Житомирський краєзнавчий музей - скарбниця пам`ятників матеріальної і духовної культури краю.
У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв`язала Житомир з Бердичевом і Коростенем.
Ну а потім була громадянська війна 1917 – 1921 років, під час якої влада у місті змінювалася тринадцять разів.
Після встановлення радянської влади в Житомирі відкривається багато нових промислових підприємств. В 1935 році відкрито залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв`язала Житомир із Києвом.
Під час Другої світової війни за Житомир велися дуже жорстокі бої. При звільнені Житомира від німців, радянським військам доводилось двічі брати місто. Все це не могло не сказатись на місті. Житомир лежав в руїнах. Але після війни місто відбудувалось й зараз Житомир адміністративний центр однієї з найбільших областей України.
З Житомиром пов`язані біографії багатьох визначних осіб.
Активними провідниками культури на житомирській землі були поет А.Безіменський, драматург І.Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М.Скорульский, режисер В.Магар, фольклорист і хормейстер М.Гайдай
В Житомирі в 1909 році жив видатний російський письменник Купрін О. І.
У Житомирі почав трудове життя кінорежисер і письменник О. П. Довженко. В 1914-1917 роках він учителював у другому вищому початковому училищі. Ім`ям О. П. Довженко в 1954 році названо колишню Провіантську вулицю. У будинку № 51 по вулиці Путятинській він жив у 1919-1920 р. На меморіальній дошці - барельєф О. П. Довженко з бронзи і текст: «У 1914- 1921 р. у місті Житомирі жив видатний український радянський кінорежисер і письменник Олександр Довженко».
В Житомирі, на тихій Дмитрівській вулиці, у невеличкому будиночку народився майбутній Головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. У цьому будиночку, що зберігся до наших днів, відкритий Меморіальний музей С. П. Корольова.
У експозиції музею більше двох тисяч експонатів. У кімнатах меморіальної частини музею за спогадами матері Сергія Павловича Марії Миколаївни Баланиної відтворена обстановка тих далеких років. Стіл, стільці, письмовий стіл, етажерка з улюбленими книгами, посуд, вишиті рушники, гасова лампа, рідкісні фото, сімейні реліквії.
Експонати музею розповідають про життя і наукову діяльність С. П. Корольова. Вже в юнацькі роки він займався планеризмом, повітроплаванням, інженерною справою. Захоплений ідеями К. Е. Ціолковського, С. П. Корольов став одним з організаторів групи вивчення реактивного руху, що поклала початок вітчизняній космонавтиці. Під його керівництвом ще в 1933 році створюється перша радянська ракета 09, а пізніше крилата - 212 і ракетоплан РП-318. Навколо С. П. Корольова збирається група талановитих інженерів-конструкторів у складі Ф. А. Цандера, М. К. Тихонравова, Ю. А. Побєдоносцева й інших, що послідовно вели науковий пошук. Вже тоді закладалися основи здійснення фантастичних проектів по створенню реактивної авіації і ракетно-космічних систем.