Коростень - третє по кількості жителів (67 тисяч) місто нашої області й майже настільки ж древнє, як і Житомир. Знаменитий тим, що в часи Київської Русі був офіційною столицею племені древлян. Відгомони тих далеких подій ми чуємо до цих пір: ще торік керівництво Коростеня подало позовну заяву проти... Києва, мовляв, нехай столиця відшкодовує збиток, що нанесла Коростеню київська княгиня Ольга, що спалили древлянський стольний град ущент ще в Х столітті. Цей курйозний судовий позов триває дотепер.
1942-й рік. Вересень. В Овручський район прибула з Берліна група німецьких археологів - з явною метою почати розкопки декількох курганів, яких по території району було розкидано кілька десятків. Зрозуміло, місцеві жителі не сміли суперечити окупантам, однак як тільки почалися розкопки, до німецьких археологів з'явився якийсь дід і пояснив, що не слід розкопувати кургани, оскільки в такий спосіб можна скривдити древніх богів, які нібито сплять у цих курганах. У німецьких документах зафіксовані імена цих самих древніх божеств: "Місячна Пані", наприклад, або "Владика місячного серпа"... Берлінські професори за допомогою есесівців прогнали нав'язливого діда й прийнялися обережно розкопувати курган. Знявши верхній шар землі, німці вирішили завтра продовжувати роботи й відправилися спати. Ночували вони у великому армійському наметі біля кургану. Охороняло вчених (а їх було 5 чоловік) відділення есесівців. Уночі ніхто з них рівно нічого підозрілого не чув. А на ранок, коли вчені німці повинні були вже давно прокинутися й знову приступити до робіт, з намету ніхто не вийшов. Коли есесівці ввійшли в намет, виявилося, що всі п'ятеро наукових світил мертві! Причому, як було встановлено пізніше, у всіх п'ятьох випадках причиною смерті став миттєвий інфаркт, який буває в тому числі й від раптового переляку. Що налякало вчених? Німці вирішили, що ця справа рук радянських партизанів, однак уночі в намет ніхто не входив! Розкопки згорнули й більше німці кургани не чіпали. Цей цікавий епізод згадується в книзі Поля Робера "Третій рейх. У пошуках нових богів."
Характерно, що сьогодні курганів самого різного розміру залишилося безліч як в Овруцькому, так й у Народицькому районі. Стоять собі вони уздовж проїжджих частин, на окраїнах сіл, а то й просто де-небудь у чистому полі. Археологи відносять їх хто до скіфів, хто до древлян. Більш точно сказати, хто насипав ці кургани, сьогодні не представляється можливим з несподіваної причини: їх просто ніхто ретельно не досліджував. Автор цих рядків не дуже давно побував у селі Заріччя Овруцького району й нарахував біля самого села більше десятка цих загадкових пагорбів самого різного розміру - від двох-триметрової й до десятиметрової висоти. На моє питання: а що це за кургани, місцеві жителі тільки плечима потискували - не знаємо, мовляв. А що в цих курганах, теж місцевому люду невідомо. Ніхто не розкопував. Люди попросту бояться це робити, говорять, однаково, що на цвинтарі могилу чіпати. Лихо, мовляв, буде. Дивно: навіть "чорні археологи" за стільки років не торкнулися жодного кургану. Напевно, таки в цих рукотворних пагорбах є щось містичне... Неподалік, усього в якихось десятках кілометрів звідси, проходить українсько-білоруський кордон. І якщо вже прикордонникам довелося спостерігати пов'язані з курганами якісь аномалії, про які самі прикордонники чомусь воліють мовчати, виходить, таємниця курганів може бути розгадана нескоро.
Може бути, деякі кургани на Овруччині спорудило легендарне ранньоскіфське плем'я неврів, що проживали на початку I тисячоріччя до нашої ери в басейні ріки Прип'ять і які знаменитий Геродот називав не інакше, як чаклунами?
Геологія сьогодні встановила, що приблизно 300 мільйонів років тому територія нинішньої Житомирщини розташовувалася в центральній частині величезного материка, що охоплював нинішні Євразію й Північну Америку й умовно іменованого Пасифідой. Той період іменувався Палеозойською ерою. Тоді на Землі було два материки - другий розташовувався уздовж по екваторі й зараз умовно називається Гондваной. Саме в Кайнозойську еру почалися відкладення вугілля в земній корі. Процес його утворення, здається, відомий: древні дерева, гинучи, із плином часів перетворювалися в камінь. Відсутність на Житомирщині покладів вугілля говорить про те, що рослинністю її територія в ті прадавні часи не особливо славилась. Як невідомі нам і представники тваринного миру, що населяли тоді цю територію, оскільки яких-небудь останків звірів Палеозою - диноцефалів або стегоцефалів - на Житомирщині виявлено не було. Або поки не виявлено.
Було це приблизно 100 мільйонів років тому. Сучасні геологічні карти показують, що Житомирська область, точніше, її північна границя, була материковим узбережжям. Границя цього узбережжя проходила по лінії нинішнього Олевского району (від села Замисловичі), сіл Бігунь, Левковичі, Норинськ Овруцького району й до самих Народичів. Океанські хвилі билися в скелі, на яких зараз стоїть селище Першотравневе Овруцького району. На геологічних картах видно, що територія нинішньої Житомирщини розташовувалася на узбережжі великої затоки в південно-західній частині невеликого материка, що займав площу майже всієї нинішньої Східної Європи й Скандинавії. Яких-небудь грандіозних джунглів, якими 100 мільйонів років тому була покрита майже вся наша планета, на Житомирщині, скоріш за все, було небагато, або ж вони були не настільки густими: імовірно, у ті часи Житомирщина являла собою велике гірське плато, залишки якого ми сьогодні знаходимо у вигляді покладів граніту, а в Овруцьком районі - ще й червоного граніту - кварциту.
Тваринний світ Житомирщини на зорі часів нам невідомий. Хоча можна припустити з великою часткою ймовірності, що на території нинішнього Житомира розгулювали динозаври - царі Мезозойської ери. Правда, великих представників древніх рептилій накшталт 40-метрових 100-тонних диплодоків і бронтозаврів або найбільших сухопутних хижаків всіх часів - тиранозаврів, у нас, скоріше за все, не було. Ці тварини воліли жити в низинах, де простиралися густі джунглі, і в гори заглядали рідко.
Вадим Кіплінг