Житомир

Про легендарне Малинське підпілля знає весь колишній СРСР. Іменами Ніни Сосніній й її товаришів у Радянському Союзі називалися піонерські загони, у далеких містах Далекого Сходу вулиці носили імена бійців Малинського підпілля... Сьогоднішні школярі (не всі, звичайно, але багато хто) навряд чи можуть сказати, хто така Ніна Сосніна. І мало хто знає, що Малин на початку 60-х років минулого століття ледь не одержав звання Міста-Героя. Це питання всерйоз розглядалося в ЦК КПРС, а потім на Верховній Раді СРСР. І бути б Малину Містом-Героєм, якби не одна деталь: в 1941-м році він не мав статусу міста, а був усього лише селищем міського типу (забігаючи наперед, помітимо, що містом Малин став тільки 18 листопада 2003 року - відповідно до постанови Верховної Ради України). А селищам героїв не присвоювали, тільки містам.
Фронт наблизився до Малина вже на початку липня 1941 року. Особливо завзяті бої з окупантами зав'язалися на залізничній станції, що чотири рази переходила від наших до німців і назад. Оборона ж міста тривала місяць. Малин обороняла 5-я армія генерала Потапова, 1-а протитанкова артилерійська бригада, 215-та механізована дивізія, 32-й залізничний батальйон. В обороні міста брали участь практично всі його жителі. А буквально відразу після того, як німцям все-таки вдалося ввійти в місто, біля Малина став діяти партизанський загін І. Бровкіна. А наприкінці того ж 1941-го в Малині було організоване підпілля, на чолі якого встав лейтенант П. Тараскін. Підпільники діяли не тільки в самому місті, але й створили свої групи в сусідніх селах. 16 січня 1943 року німцям вдалося захопити Тараскіна і його товаришів і розстріляти. Керівництво Малинським підпіллям взяла на себе комсомолка Ніна Сосніна, випускниця Малинської школи № 1. В організацію влилася молодь, підпільники доставляли партизанам зброю, медикаменти, поширювали листівки... Штабом організації став будинок учительки Є. Дорошок. 31 серпня 1943 року в штаб з пораненням був доставлений партизан Федір Зінченко, якому тут же почали робити термінову операцію. У цей момент будинок оточили німці, оскільки в рядах підпільників виявився зрадник. На пропозицію здатися підпільники, зрозуміло, послали німців куди подалі. У відповідь окупанти підпалили будинок. У вогні загинули Ніна Сосніна, її батько Іван Соснін і Федір Зінченко. Згодом П. Тараскіну й Н. Сосніній було посмертно привласнене звання Героїв Радянського Союзу.
До речі, звільнений Малин від німецько-фашистських загарбників був 12 листопада 1943 року. За роки окупації німці знищили в місті майже 1500 мирних жителів. У всьому ж Малинському районі загинуло близько 6-и тисяч чоловік.

Геологія сьогодні встановила, що приблизно 300 мільйонів років тому територія нинішньої Житомирщини розташовувалася в центральній частині величезного материка, що охоплював нинішні Євразію й Північну Америку й умовно іменованого Пасифідой. Той період іменувався Палеозойською ерою. Тоді на Землі було два материки - другий розташовувався уздовж по екваторі й зараз умовно називається Гондваной. Саме в Кайнозойську еру почалися відкладення вугілля в земній корі. Процес його утворення, здається, відомий: древні дерева, гинучи, із плином часів перетворювалися в камінь. Відсутність на Житомирщині покладів вугілля говорить про те, що рослинністю її територія в ті прадавні часи не особливо славилась. Як невідомі нам і представники тваринного миру, що населяли тоді цю територію, оскільки яких-небудь останків звірів Палеозою - диноцефалів або стегоцефалів - на Житомирщині виявлено не було. Або поки не виявлено.
Було це приблизно 100 мільйонів років тому. Сучасні геологічні карти показують, що Житомирська область, точніше, її північна границя, була материковим узбережжям. Границя цього узбережжя проходила по лінії нинішнього Олевского району (від села Замисловичі), сіл Бігунь, Левковичі, Норинськ Овруцького району й до самих Народичів. Океанські хвилі билися в скелі, на яких зараз стоїть селище Першотравневе Овруцького району. На геологічних картах видно, що територія нинішньої Житомирщини розташовувалася на узбережжі великої затоки в південно-західній частині невеликого материка, що займав площу майже всієї нинішньої Східної Європи й Скандинавії. Яких-небудь грандіозних джунглів, якими 100 мільйонів років тому була покрита майже вся наша планета, на Житомирщині, скоріш за все, було небагато, або ж вони були не настільки густими: імовірно, у ті часи Житомирщина являла собою велике гірське плато, залишки якого ми сьогодні знаходимо у вигляді покладів граніту, а в Овруцьком районі - ще й червоного граніту - кварциту.
Тваринний світ Житомирщини на зорі часів нам невідомий. Хоча можна припустити з великою часткою ймовірності, що на території нинішнього Житомира розгулювали динозаври - царі Мезозойської ери. Правда, великих представників древніх рептилій накшталт 40-метрових 100-тонних диплодоків і бронтозаврів або найбільших сухопутних хижаків всіх часів - тиранозаврів, у нас, скоріше за все, не було. Ці тварини воліли жити в низинах, де простиралися густі джунглі, і в гори заглядали рідко.

Вадим Кіплінг