Коростень - третє по кількості жителів (67 тисяч) місто нашої області й майже настільки ж древнє, як і Житомир. Знаменитий тим, що в часи Київської Русі був офіційною столицею племені древлян. Відгомони тих далеких подій ми чуємо до цих пір: ще торік керівництво Коростеня подало позовну заяву проти... Києва, мовляв, нехай столиця відшкодовує збиток, що нанесла Коростеню київська княгиня Ольга, що спалили древлянський стольний град ущент ще в Х столітті. Цей курйозний судовий позов триває дотепер.
Авторові цих рядків у свій час довелось побувати у відомому на увесь світ своїми історичними пам'ятками Британському королівському музеї. Серед багатьох експонатів там перебуває "мідний меч кельтської культури з кургану Солодовники, Житомир, Україна".
Після прибуття в Україну автор прийнявся розпитувати фахівців, де саме в Житомирі перебуває згаданий курган, однак відповіді не одержав. Так яке ж відношення мають кельтські племена - предки сучасних ірландців, шотландців і валлійців до нашого краю? У свій час, вивчаючи історію Британії, мені довелось прочитати, що в III тисячолітті до нашої ери кельти з'явилися на Британських островах з території сучасної України й витиснули з островів племена пиктів - останні, напевно, належали до нащадків неандертальців, якщо судити по опису їхнього зовнішнього вигляду, і нас мало цікавлять. Історики знають українських кельтів під ім'ям кимврів або киммерійців. Підтвердженням того, що кельти таки проживали на території Житомирщини, є той факт, що в січні 1942 року при підготовці плану "Ост" про колонізацію частини території нашої області німецьким населенням з переселенням або знищенням населення слов'янського, глава СС Генріх Гіммлер особливу увагу приділив тому, що, за його словами, на території Вінницької, Житомирської й Київської областей жили "предки нинішньої великої германської раси, що називали себе киммерами. Звідси вони пішли на північ і дали початок нинішній нордическій расі." (Цитується по книзі Рудольфа Гесса "Велика східна помилка", виданій в Нью-Йорку в 1963-му році). Прибувши в 1942-му році в Житомир, Гіммлер дав вказівку шукати будь-які пам'ятки або просто предмети, що мають відношення до кельтських язичеських святилищ і кельтських жерців-друїдів. Німці виявили в селі Троянів Житомирського району давньослов'янське язичеське капище, що вони помилково вважали кельтським. Гіммлер звернув увагу й на топоніміку: так, назва селища Малин нашої області він зв'язав з мисом Малин-Хед в Ірландії. Цікаво, що на гельській мові (друга державна мова Ірландії) слово "Малин" означає "скеля" (Більш докладно про це ми розповімо, коли впритул перейдемо до історії самого Малина). Хоча сьогодні нам це здається смішним і притягнутим за вуха, а комусь навіть блюзнірським, але Гіммлер побачив на території нашої області ні багато ні мало, а "колиску арійської раси".
Нехай міркування Гіммлера залишаться на його совісті. Ми ж звернемося до офіційної науки. А вона стверджує, що вже в другій чверті IV тисячоліття до нашої ери на території Житомирщини й прилягаючих до неї областей проживало кілька племінних об'єднань, що представляють, напевно, один народ. Офіційна наука, до речі, не спростовує той факт, що цей народ належав саме до киммерійців. Але й не має прямих доказів цього. Багато істориків прямо пов'язують племена відомої на увесь світ Трипільської культури (назва пішла від села Трипілля Київської області) з кимврами. На Житомирщині археологи виявили залишки декількох поселень Трипільської культури: біля села Міське Коростишівського району й біля все того ж Троянова. Цікаво, що технологія побудови жител у трипільців збереглася в Україні й донині: наші далекі предки більше 3000 років тому при побудові дому споруджували спочатку дерев'яний каркас, після чого обмазували його глиною. Селище складалося, як правило, з 7-8 таких будинків, проживало в ньому до півсотні людей. По периметру селище було обнесено щільним високим частоколом із цільних деревних стовбурів. Цікаво, що подібні конструкції, датовані приблизно 2000 роком до нашої ери, археологи знаходять на території Франції й тієї ж Ірландії, що цілком збігається за часом з переселенням кимврів на Захід. Напевно, витиснули їх з території Житомирщини й України кочові племена, які взагалі насувались зі Сходу і пізніше стали відомими в історії під загальною назвою - "скіфи", що по-грецьки означає всього лише "вершники". А із Заходу кимврів тіснили племена праслов'янської культури. І відбулося це в середині III тисячоріччя до нашої ери. Хоча це зовсім не означає, що кимври пішли всі до єдиного. Частина їх асимілювалася із прибульцями.
Вадим Кіплінг
З приводу перших згадок про Бердичеві немає однозначної думки, у книзі "Бердичів і Бердичівський повіт" (у 1901 р.) А. Косіча і в "Енциклопедії українознавства" (під ред. В. Кубійовіча) називається в 1320 р. Але в письмових джерелах першої половини XIV ст. немає жодної згадки про Бердичів.
В "Історії міст і сіл України" згадується дата в 1430 р. "Великий князь Литовський Вітовт віддав цю місцевість Путивльському і Звенигородському наміснику Каленику". Але в історичній науці відома лише дарувальна грамота Каленику, князя Свидригайла в 1437 р., де про Бердичів згадки немає. У праці "кляштор босих кармелітів в Бердичеві" (у 1912 р.) Бердич був слугою Тишкевича і жив в ХVІ ст., А тому, звичайно, не міг бути підданим Каленика. Перша задокументована згадка про Бердичеві зустрічається у переписі населених пунктів (люстрації) у 1545 році, де місто значиться як власність Василя Тишкевича.
Походження назви міста також має декілька версій. Краєзнавець Г. Богун вважає, що Бердичевом міг називатися чоловік, який жив поблизу обриву на горі, так як в перекладі зі старослов'янської мови "бердо" значить - обрив. Існує також припущення, що назва міста походить від власного імені Бердичів. Тоді також виникає питання, звідки походить саме ім'я "Бердичів". Ймовірно, його походження визначено поширеною у ті часи зброєю - бойовою сокирою (бердішем), або походить від перекликання караульних, які один одному кричали слово "бєрдо", тобто "слухай".
Іншу думку висунув дослідник С. Наумчук, який вважав, що назва міста походить від бердників, - майстрів, які виробляли бєрдо, - різновид ткацького гребеня.
Також є точка зору, про походження назви міста - від кочевого племені берендеїв або берендічей, племені з тюркської групи. Ці племена київські князі розселили по річці Рось, а західний край розселення проходив землями Бердичівщини. Тому академік Б. Греков і пов'язує походження назви Бердичева з назвою цих племен. У той період берендичі вели напівкочовий спосіб життя, служили київським князям, захищаючи південні кордони Київської Русі та почали засновувати свої міста.
Таким чином, питання щодо часу заснування Бердичева та походження його назви залишається й досі відкритим.