Житомир

Авторові цих рядків у свій час довелось побувати у відомому на увесь світ своїми історичними пам'ятками Британському королівському музеї. Серед багатьох експонатів там перебуває "мідний меч кельтської культури з кургану Солодовники, Житомир, Україна".
Після прибуття в Україну автор прийнявся розпитувати фахівців, де саме в Житомирі перебуває згаданий курган, однак відповіді не одержав. Так яке ж відношення мають кельтські племена - предки сучасних ірландців, шотландців і валлійців до нашого краю? У свій час, вивчаючи історію Британії, мені довелось прочитати, що в III тисячолітті до нашої ери кельти з'явилися на Британських островах з території сучасної України й витиснули з островів племена пиктів - останні, напевно, належали до нащадків неандертальців, якщо судити по опису їхнього зовнішнього вигляду, і нас мало цікавлять. Історики знають українських кельтів під ім'ям кимврів або киммерійців. Підтвердженням того, що кельти таки проживали на території Житомирщини, є той факт, що в січні 1942 року при підготовці плану "Ост" про колонізацію частини території нашої області німецьким населенням з переселенням або знищенням населення слов'янського, глава СС Генріх Гіммлер особливу увагу приділив тому, що, за його словами, на території Вінницької, Житомирської й Київської областей жили "предки нинішньої великої германської раси, що називали себе киммерами. Звідси вони пішли на північ і дали початок нинішній нордическій расі." (Цитується по книзі Рудольфа Гесса "Велика східна помилка", виданій в Нью-Йорку в 1963-му році). Прибувши в 1942-му році в Житомир, Гіммлер дав вказівку шукати будь-які пам'ятки або просто предмети, що мають відношення до кельтських язичеських святилищ і кельтських жерців-друїдів. Німці виявили в селі Троянів Житомирського району давньослов'янське язичеське капище, що вони помилково вважали кельтським. Гіммлер звернув увагу й на топоніміку: так, назва селища Малин нашої області він зв'язав з мисом Малин-Хед в Ірландії. Цікаво, що на гельській мові (друга державна мова Ірландії) слово "Малин" означає "скеля" (Більш докладно про це ми розповімо, коли впритул перейдемо до історії самого Малина). Хоча сьогодні нам це здається смішним і притягнутим за вуха, а комусь навіть блюзнірським, але Гіммлер побачив на території нашої області ні багато ні мало, а "колиску арійської раси".
Нехай міркування Гіммлера залишаться на його совісті. Ми ж звернемося до офіційної науки. А вона стверджує, що вже в другій чверті IV тисячоліття до нашої ери на території Житомирщини й прилягаючих до неї областей проживало кілька племінних об'єднань, що представляють, напевно, один народ. Офіційна наука, до речі, не спростовує той факт, що цей народ належав саме до киммерійців. Але й не має прямих доказів цього. Багато істориків прямо пов'язують племена відомої на увесь світ Трипільської культури (назва пішла від села Трипілля Київської області) з кимврами. На Житомирщині археологи виявили залишки декількох поселень Трипільської культури: біля села Міське Коростишівського району й біля все того ж Троянова. Цікаво, що технологія побудови жител у трипільців збереглася в Україні й донині: наші далекі предки більше 3000 років тому при побудові дому споруджували спочатку дерев'яний каркас, після чого обмазували його глиною. Селище складалося, як правило, з 7-8 таких будинків, проживало в ньому до півсотні людей. По периметру селище було обнесено щільним високим частоколом із цільних деревних стовбурів. Цікаво, що подібні конструкції, датовані приблизно 2000 роком до нашої ери, археологи знаходять на території Франції й тієї ж Ірландії, що цілком збігається за часом з переселенням кимврів на Захід. Напевно, витиснули їх з території Житомирщини й України кочові племена, які взагалі насувались зі Сходу і пізніше стали відомими в історії під загальною назвою - "скіфи", що по-грецьки означає всього лише "вершники". А із Заходу кимврів тіснили племена праслов'янської культури. І відбулося це в середині III тисячоріччя до нашої ери. Хоча це зовсім не означає, що кимври пішли всі до єдиного. Частина їх асимілювалася із прибульцями.

Вадим Кіплінг

У той час, як такі міста, як Житомир або Бердичів, бурхливо розвивалися, Олевськ як і раніше являв із себе селище в кілька сотень жителів і що-небудь цікаве в його історії відшукати за новітній період просто неможливо. Зате в роки Великої Вітчизняної війни Олевськ чи не став партизанською столицею українського Полісся. Із приходом гітлерівців у районі Олевська став діяти партизанський загін під командуванням К. Ареф'єва, ядром якого стала диверсійна група, спеціально закинута з Москви. Трохи пізніше, в 1942-1943 роках, у районі Олевська з'явилися з'єднання Федорова, Ковпака й Сабурова. До початку 1943 року партизани повністю контролювали майже третину території району. Однак паралельно з радянськими партизанами територію Олевщини облюбували й загони УПА "Поліська Січ", якими керував Тарас Бульба-Боровець. Радянським партизанам доводилося в такий спосіб воювати як проти німців, так і проти УПА. До речі, останній збройний загін "Поліської Січі" був ліквідований на Олевщині тільки в 1952-му році.
У січні 1943 року німці розстріляли в Олевську декількох своїх офіцерів і декількох вояків УПА за те, що останні навчили перших... варити самогон. Німецькі офіцери, почавши у пиячити, заражали алкоголізмом своїх колег, і місцеве гестапо вирішило рішення алкоголіків у власних рядах, щоб розкладницькі пари алкоголю не перекинулися на цілий гарнізон.