Загадкам і таємниць підземних знахідок була присвячена публікація «Що шукали фашисти в житомирських підземеллях?» ( «Бізнес клуб 17 березня 1999 р). Продовжуючи цю тему, ми будемо коротенько нагадувати певні деталі тієї попередньої публікації і доповнювати їх новими відомостями. А попутників у нас буде двоє. До вже відомого вам Сергія Собчука (нагадаємо, він зараз - заступник директора однієї з житомирських фірм) ми попросили приєднатися Павла Шмуневского,який чимало часу і сил присвячує вивченню інтригуючих сторінок історії нашого краю (крім іншого, він є керівником військово-патріотичного об'єднання «Пошук»).
У минулій публікації ми згадували про разповіді старожилів про те, що ще перед першою світовою війною спеціальна комісія (з переважанням у її складі військових) склала детальний звіт про вивчення житомирських підземель, але що було в тому звіті - невідомо, бо документи безслідно зникли (залишилася лише досить велика папка з відповідним написом). Згадувалися і розповіді старожилів про те, що, увійшовши в Житомир в 1941-му, фашисти першим ділом організували спеціальну команду і почали обстежувати підземелля, причому із зони пошуків (район нинішньої Соборної площі) виселили місцевих жителів, саму зону обнесли високим дерев'яним парканом і розвісили оголошення про те, що будь-який прояв інтересу до розкопок буде каратися смертю Чим керувалися фашисти в своїх пошуках? Не тими чи зниклими документами?
Якщо фашисти шукали так ретельно, то могли, по крайней мере, напоротися на вино. Виявляється, в підземеллях воно трапляється.
П. Шмуневскій –З розповіді Миколи Захаровича Балюка, який після війни працював у відділі капітального будівництва Житомирського міськвиконкому й проїжджаючи в машині через площу, нині Соборну, де розбирали руїни на місці нинішнього кутового будинку з перукарні, він з подивом зауважив, що роботи чомусь не проводяться. З огляду на суворі порядки того часу, Микола Захарович вирішив з'ясувати причину такого перекуру. Зайшов в руїни - вся бригада на місці, в затишному кутку, але поголовно - п'яні! Розповіли, що знайшли лаз в підземелля, де і знайшли вино в пляшках ще дореволюційного розливу « Хоч би не отруєні », - подумалося тоді Балюку. Але нічого, обійшлося.
До речі кажучи, такі хмільним знахідки трапляються не тільки в Житомирі. В одному з номерів журналу «Киевская старина» за 1900 рік довелося прочитати статтю Я. Мердера, в якій повідомлялося, що ще на початку нинішнього століття бочки з вином знайшли офіцери зі спеціальної групи, обстеживши підземелля в Бердичеві.
Утікач з казанком монет.
У минулій публікації ми в трохи жартівливій манері повідали міську легенду про те, що влітку 1941 року, перед вступом фашистов в Житомир, городяни на перехресті нинішніх вулиць Київської та Московської - спішно закопали на десятиметровую глибину одинадцять скринь з накопиченими скарбами загальною вартістю в кілька мільярдів доларів . Так ось, скрині скринями, але дещо саме в тому місці було виявлено майже чотири десятиліття тому.
П. Шмуневскій: - Один давній знайомий свого часу розповів мені про комічним випадку, що мав місце, коли на перехресті вулиць Київської та Московської будувався кутовий будинок через дорогу від універмагу (там до недавнього часу розміщалася дієтична їдальня). Сам оповідач був тоді школярем, жив у сусідньому будинку роблячи уроки, цікавості ради поглядав у вікно. На вулиці працював екскаватор Коли він в черговий раз зачерпнула ковшем, в породі щось блиснуло, кілька роззяв кинулися туди за відповіддю на запитання «що це?», Але спритнішим всіх виявився екскаваторник схватив казан з монетами, дав деру вздовж вулиці Московської. Що було далі з тією знахідкою і втікачем - залишається тільки здогадуватися...
Наші предки рили по-стаханівськи.
Виявляється і під час будівництва універмагу чотири десятиліття назад житомиряни бачили провали в підземеллі. Актуальна «підземна» тема і для півночі елітного мікрорайону. Це там де вулиці Малікова і Клосовського розділені великим яром. Коли тема оповзнів грунту із загрозою житловим будинкам ще кілька років тому тільки починала набувати зловісного звучання від головного інженера проекту КП «Житомирпроект Григорія Кравчука довелося почути, що під поверхнею тамтешніх схилів з давніх часів збереглися підземні ходи і печери, в яких наші предки ховалися під час ворожих набігів.
У Бердичеві ще сто років тому було обстежено 130 печер. Різною мірою досліджені підземні галереї в Дзержинському, Овруцькому, Чуднівському, Андрушівському, Коростишевському районах у Радомишлі і Новоград-Волинському. А ще в селі Кодня Житомирського району.
П. Шмуневскій: Одразу слід зауважити, що Кодня значиться серед найдревнейшіх населених пунктів Житомирщини, походить з Київської Русі. Стародавнє городище збереглося до наших днів. Але особливо інтригуючими є підземні ходи (це частина давніх оборонних споруджень). Мережа ходів відрізняється складною структурою і для її обстеження в 1982 році в Житомирі була зібрана невелика експедиція і в кінці серпня ми прибули до місця біля дороги недалеко від мосту через річку Коденку звідки підземний хід тягнувся в напрямку городища. Починався він довгим вузьким коридором висотою трохи більше півтора метра але далі висота збільшувалася і вже через два десятки метрів ми дісталися до просторого приміщення з стелею в два з половиною метра. Деякі з коридорів розходиться звідти в різні сторони і закінчувалися обвалом або тупиками. Хоча ми опинилися на глибині 7-9 метрів, повітря у підземеллі був чистим і свіжим що забезпечувалося численними повітропроводами в стінах. Але в підземних ходах не до комфорту. Треба бути уважним. Та ж мережа ходів у Кодні побудована так, що можна в підземних коридорах блукати цілий день але так і не знайти виходу. Це було зроблено для дезорієнтації ворогів від яких місцеві жителі і ховалися під землею ще близько півтисячі років тому.
З Собчук - Мені довелося бути серед членів тієї групи, яка обстежувала підземні ходи в Кодні. Зізнаюсь це досить гострі відчуття, коли слідом за товаришем пробираєшся по вузькій «кишці» в надії, що не присипле, не завалить і що рано чи пізно має стати просторіше і можна буде випростатись у весь зріст. І вже потім розумієш, якою розгалуженою і досить масштабною є мережа підземних ходів у Кодні. А на стінах і стелях збереглося чимало написів різного часу, які являють собою цікавий матеріал для фахівців-дослідників. Головне тут - не запізнитися і не допустити варварства, як це мало місце в Кодні, де в минулому десятилітті було підірвано красень - собор, споруджений у 1826 році і лише трохи поступався висотою кафедрального собору в Житомирі.
Ми вже повідомляли про дещо загадкову загибель житомирянина, який займався підземеллями кілька десятиліть тому. Так ось, Павло Шмуневскій уточнив те повідомлення. Дійсно коли на початку п'ятдесятих будували обком партії головний геолог «Облпроекта» С. Буравльов, який брав участь в тому будівництві склав докладні схеми підземних ходів, які в 1953-1955 роках були розкриті буровими шпарами. Крім того С. Буравльов позначив збережені глибокі підвали і передбачувані підземні ходи. Про виконану роботу він розповів в присутності кількох людей підкресливши, що бачив таке, таке! ». Мовляв доведе справу до кінця - і буде сенсація! А через десять днів Буравльова знайшли мертвим на березі Кам'янки (за офіційною версією потонув але, в такому випадку, як він опинився на березі?)
Восени 1981року, під час геологорозвідувальних робіт, - на високому березі річки Кам'янки в Житомирі виявлено підземну печеру. При детальному огляді на одній із її стін побачили стародавній текст. Знахідка одразу ж привернула увагу як науковців, так і громадськості. В огляді відкритого об'єкту брали участь науковий працівник обласного краєзнавчого музею, археолог О. Місяць, співробітник Інституту археології АН УРСР М.Ю. Брайчевський. В газеті Радянська Житомирщина за 14 жовтня 1981 року з'явилась публікація про знахідку.
Дослідження печери тоді обмежилося , фотографуванням напису, текст якого пізніше передано для наукового опрацювання доктору історичних наук С.О. Висоцькому. На його думку, текст відноситься до XV—XVI століть.
Роботи було продовжено (з дозволу Інституту археології АН УРСР) спільною експедицією Житомирського краєзнавчого музею і секцією історії та етнографії обласного клубу кіно любителів. До складу експедиції входили автори цієї статті, представники групи контрольно-рятувальних робіт М. Шляконов, Ю. Домс, лікар Л. Нікітіна.
Встановлено: печера становить собою частину підземного ходу, що сполучався з польським кладовищем, а звідти, можливо, і з Замковою горою — історичним центром міста.
Підземний хід прокладено в жовтому лесі,- що характерно для XV—XVII століть. Висота різна: подекуди можна вільно стояти на весь зріст, в інших місцях важко навіть пробратися. В стінах — повітропроводи: округлі отвори діаметром 4—5 сантиметрів, завдяки чому на глибині 7—8 метрів — свіже повітря, температура його досягала 5—7 градусів тепла, тоді як на поверхні термометр показував близько двадцяти.
На жаль, ніяких написів у підземеллі більше не виявлено. А зайва цікавість принесла пам'ятці непоправну шкоду. Ще до того, як проведено наукові дослідження, багато хто виявив надмірний інтерес до пам'ятки. Нішу з написом подовбали. Мабуть, дехто шукав тут захований скарб (У зв'язку з цим можна нагадати, що за всі часи досліджень у підземних ходах на Україні не знайдено жодного скарбу). Таким чином, пам'ятку, яка б могла стати реліквією, фактично знищено.
Цей підземний хід не є рідкісним для Житомира - багато дослідників, які описували його історію, звертали увагу на те, що в Житомирі дуже багато подібних. В. Б. Антонович у своїй праці • «Археологическая карта Волынской губернии», наприклад, писав: «У місті часто трапляються обвали, при чому виявляються підземні коридори, прокладені в лесі й викладені цеглою». Про це ж свідчать і матеріали Московського археологічного товариства. Про часті випадки обвалів над підземними ходами згадують у своїх працях Я. Трипольський, Г. Сипяков та інші. На сліди підземних ходів у центрі міста (особливо на Замковій горі), не раз наштовхувалися будівельники. Вдалося простежити, що в Житомирі підземні ходи споруджено в три яруси. Верхній залягає на глибині 2—3 метри, нижній сягає до 12 метрів углиб. Всі вони відходять від Замкової гори — місця, де в давні часи знаходився Житомирський замок. Деякі історичні джерела свідчать, що один із ходів було прорубано в скелі. Він мав вихід до річки Кам'янки. Цим ходом Житомирський замок постачався водою, оскільки колодязів на території не було. На будівництво його житомиряни потратили піввіку, спорудження його закінчили десь у середині XVI століття.
Підземні ходи є також у багатьох населених пунктах області: в Бердичеві, Новограді-Волинському, селах Івниці Андрушівського, Троянові і Кодні Житомирського районів.
Після обстеження підземного ходу на березі Кам'янки я Житомирі, на спільному засіданні секції історії та етнографії обласного клубу кінолюбителів і співробітників обласного краєзнавчою музею вирішено продовжити справу. Місцем подальшої роботи обрано Кодню. За повідомленням учителя Коднянської середньої школи М. Г. Дуденка і після попереднього огляду встановлено, що система підземних ходів у селі має складну структуру. Для ефективнішого її дослідження до складу групи залучено кінооператора В.Коваленка, фотографа В.Майбороду, лікаря О.Сафронова. Важливу допомогу в спорядженні експедиції і в її роботі подав обласний комітет ЛКСМУ, зокрема любитель і знавець стародавньої історії краю С. В. Собчук. В кінці серпня група продовжила пошуки.
Кодня відноситься до числа найстаріших населених пунктів області. Виникла ще в період Київської Русі. В своїх «Сведениях о древностях Волынской губернии» фон Валь описує городище в Кодні з потужними оборонними укріпленнями у вигляді валів і рівчаків. Стародавнє городище існує і в наш час, а останні земляні укріплення знищено не так давно. Важливим елементом у системі оборонних споруд стародавніх поселень були підземні ходи.
Досліджуваний нами розпочинався біля дороги, неподалік від моста через річку Оденку і тягнувся в напрямку городища. Його початок являв собою довгий вузький коридор висотою 0,0—0,7 метра, з двома боковими відгалуженнями. Поступово висота збільшувалась, і через 20 метрів можна було потрапити до просторого приміщення 2,5 метра заввишки Від нього відходило кілька коридорів, деякі з них закінчувалися тупиками, обвалами. Як і в житомирському ході, повітря тут свіже, чисте, завдяки численним повітропроводам у стінах. Хід прокладено в світло-жовтому лесі, на глибині 7—9 метрів. На стінах видно сліди від кайл. Основну увагу звернено на обстеження стін і стелі підземелля. Виявлено багато написів різної давності. Під час досліджень знято детальний план підземних галерей. Тільки завдяки цьому можна було повною мірою уявити всю складність коднянських ходів. Вона мала На меті дезорієнтувати ворога. Можна було днями ходити підземними коридорами по замкнутих колах і не знайти виходу.
У результаті встановлено, що підземні ходи в Кодні виникли не пізніше XVI століття і довгий час служили жителям за надійну схованку в години небезпеки.
Потрібно зазначити, що дослідження проводились у складних умовах, при. постійній загрозі обвалів. Група, яка перебувала під землею, підтримувала телефонний зв'язок із поверхнею. Контрольно-рятувальна група і лікарі були готовими подати потрібну допомогу.
Хочеться попередити «шукачів скарбів» і самодіяльних дослідників-любителів: індивідуальне відвідування підземних лабіринтів небезпечне для життя. Тут можливі обвали, в деяких ходах бракує повітря, там скупчуються отруйні гази, зустрічаються діючі до цих, пір ями-пастки.
Про випадки виявлення підземних ходів просимо повідомляти обласний краєзнавчий музей Експедиція має намір продовжити дослідження цікавих пам'яток старовини.
Якщо вірити краєзнавцям і написам на кам'яній брилі в сквері за колишнім обкомом партії, Житомиру більше тисячі ста років. Власне, саме звідти, з Замкової гори і почало розростатися місто. У стародавні часи гору вінчав замок, ймовірно з чотирма вежами. З одного боку замок був захищений річкою, нині брудною і ущербною, а тоді судноплавною Кам'янкою. Знову ж таки можливо, берег круто нависав, всією своєю семидесятіметровою висотою. Але з протилежного боку замок був доступний для незваних гостей, і тому від нього радіальними променями були прокладені підземні ходи, ймовірно, з військово-тактичної метою: якщо місто захватить ворог, то в підземеллях можна сховатися, а також приховано пересуватися з однієї частини міста в іншу. Цьому сприяє принцип побудови підземних ходів: промені, немов з'єднані «кільцевою» лінією метро.
...Як далеко, були прокладені підземні ходи? На цей рахунок висловлювалися і вкрай гіперболічний гіпотези (мовляв, дістає «метро» мало не до Бердичева, а то й далі), але підтвердження отримали поки що лише більш скромні варіанти.
Близько профтехучилища № 6 (вулиця Старовільска) - це місце поки саме віддалене від Замкової гори. У середині вісімдесятих після однієї з публікацій у місцевій газеті на дану тему в редакцію подзвонила жінка і повідомила, що виявився підземний хід.В будинку поруч з ПТУ № 6. виявилося наступне- під кухнею та сім'я років тридцять користувалася погребом, а одного разу чоловік поліз туди і провалився ще глибше. При обстеженні ділянки підземного ходу пройшовши близько п'ятнадцяти метрів в повний зріст,побачили: в обкладених цеглою стінах де-не-де стирчали металеві крюки і скоби, земляна підлога була сирою, просочувалася вода. В одному кінці та ділянка була засипана сміттям, а в іншому виявився тупик (цегляна стіна).
Заповідник розбійників?
Ще за царя-батюшки житомиряни подейкували, що в підземеллі влада ховає якісь цінності. А ще були чутки про те, що в підземних лабіринтах ховаються розбійники з награбованим скарбом. Та вже і в нашому столітті, навіть після війни житомиряни вважали, що під тим місцем, де потім побудували облмуздрамтеатр, в підземних ходах замітали сліди кримінальні елементи, добре там орієнтувалися.
Документи зникли
Усні розповіді старожилів, що я чув, місцями дуже інтригують. Житомиряни запевняли, що перед першою світовою війною губернатор прийняв рішення про наукове обстеження підземних ходів. Але в силу якихось причин у складі комісії переважали не фахівці відповідного профілю, а військові чини. Довго вони шукали, вивчали, а потім представили керівництву докладний звіт. Що було в тому звіті - невідомо. Докопуючись до розгадки, навіть бачили папку з відповідним написом. Папка - досить велика, але порожня!
Документи зникли, і, очевидно, їх відвезли досить далеко. На таке припущення наштовхує подальша інформація.
Що ж шукали фашисти?
Старожили стверджували, що, увійшовши до Житомира, фашисти першим ділом організували спеціальну команду і почали обстежувати підземелля. В районі нинішньої Соборної площі навіть виселили місцевих жителів, тей район обнесли високим дерев'яним парканом, викопали ями. І відразу розвісили оголошення про те, що будь-який прояв інтересу до розкопок буде каратися смертю. Яка причина такої секретності? Можна припустити, що хтось здав фашистам ті самі зникли документи, і, маючи у своєму розпорядженні такий путівник, окупанти відразу кинулися за ... За чим же?
Більш того, в середині вісімдесятих один житомирянин розповідав, що на початку війни в районі вулиці Басейної упало кілька бомб, і утворилися воронки подекуди оголивши підземні ходи. Розповідавший про це разом зі своїми однолітками встиг злазити туди, потрапляючи у великі підземні зали, де бачили скрині. Запам'яталося, що крім проломів, ні входів, ні виходів в тих залах не було (тобто, скрині внесли туди і відразу вхід замурували). Але що ж було в скрині, підлітки дізнатися так і не встигли, оскільки місто зайняли фашисти і спішно позасипали ті воронки.
Що знав архітектор?
Через кілька років після війни на площі, нині Соборній, почали зводити будівлю обкому партії. В процесі робіт натрапили на сім підземних ходів, схему яких склав один з архітекторів, причетних до того будівництва. Розповідаючи про свої підземних вишукуваннях в колі друзів, той архітектор вигукнув: «Я бачив таке, таке! Доведу справу до кінця - і буде сенсація! »А незабаром того архітектора знайшли мертвим на березі Кам'янки. За офіційною версією - потонув, але як, в такому випадку, він опинився на березі?
В кінці сімдесятих років вдова того архітектора підтвердила, що чоловік дійсно склав схему ходів і що у неї є копія тієї схеми. Де ж зараз та копія?
Шанси були.
Навіть ті житомиряни, кому зараз ще під п'ятдесят, пам'ятають, як тема підземних ходів оживала у зв'язку з тими чи іншими будівельними роботами, зокрема, коли зводили дванадцятиповерховий будинок з гастрономов на площі Соборній. А в сімдесяті роки на цій же площі (за спиною стоїть там пам'ятника) раптом опустилася вниз на триметрову - глибину ділянка землі (до двадцяти квадратних метрів). Тоді був шанс досліджувати підземні ходи, один з яких вгадується в напрямку аптеки на протилежній стороні площі. Ті ходи, напевно, були з числа самих старих, ще не обкладена цеглою. Але замість обстежень до того провалу підганяли самоскиди з рідким бетоном, яким заливали підземелля, відгороджуючись товщею бетону від разгадок інтригуючих таємниць.
Після звільнення в місті почали відновлюватися підприємства й уже до початку 50-х років продукція Малинської паперової фабрики стала йти на експорт. Заробили завод сільськогосподарських машин, машинобудівний, овочесушильний і каменедробильний заводи, меблева й швейна фабрики.
А в 1972-м році в місцевому парку культури й відпочинку був споруджений Курган Безсмертя - на честь полеглих у Велику Вітчизняну жителів району. Примітно, що земля для кургану висилалася із всіх Міст-Героїв СРСР - як би для відновлення історичної справедливості, що в їхнє число волею партійного керівництва країни не потрапив Малин.
В 1986-му році, коли місто відзначало своє 1100-річчя (15 вересня), тут був відкритий пам'ятник Миклухо-Маклаю, а в місцевому лісотехнічному технікумі обладнаний його музей.
І ще один цікавий факт із новітньої історії. В 1996 році на базі Малинської паперової фабрики запрацювала фабрика банкнотного паперу - єдине в Україні підприємство, що випускає папір, на якій друкуються гривні, а також паспорти, акцизні марки, акції, залізничні квитки... В 2001-му році паперова фабрика відзначила своє 130-річчя.
Ще в кам'яному віці на території сучасного Коростишева жили люди. Археологи знаходили тут сліди стоянок первісних людей, предмети їхнього домашнього побуту, залишки древніх жител... Однак перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену Кмиті. Останній влаштувався не в самому селі, а десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села Кмитова дерев'яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише назва населеного пункту - Кмитів. Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському (!!!), мабуть, було в тягар володіти віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові - Івану Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не стер напис: "Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара". Цей склеп має пряме відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань із боку царської влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар - найвідоміший поет, що дружив з Пушкіним і мав відношення до декабристів. Саме Густав Олізар, коростишівский поміщик, тримав вінець під час церемонії вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (відбувалося це в костьолі св. Варвари в Бердичеві).
У середині XIX століття в Малині налічувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. І при цьому досить добре була розвинена промисловість: у місті працювали два млини, а також чавунно-литійний завод, не говорячи вже про розвиток торгівлі. В 1866-му році місто стало центром волості. У тому ж 1866-му мати відомого етнографа й мандрівника Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, Катерина Семенівна Миклуха, купила в Малині садибу. Сам же вчений приїжджав у Малин двічі: в 1886 й 1887 роках. Саме в Малині другом Миколи Миколайовича, відомим ученим А. Корзухіним був написаний портрет Миклухо-Маклая. З Малина Миклухо-Маклай виїжджав у села, де вивчав побут і традиції селян.
Однак дійсний поштовх до розвитку промисловості Малин одержав у після скасування кріпосного права, тобто в 1861-му році. В 1871-му році тут була запущена нині відома на увесь світ паперова фабрика, а до кінця XIX століття в Малині працювали чотири кузні, дві меблеві майстерні, паровий млин, цегельний завод, а в 1902-му році біля Малина була прокладена гілка залізниці Київ-Ковель.
В архівах збереглися відомості про те, що в 1913-му році місцевий банк грабував ні хто інший, як сам Григорій Котовський. Пам’ятаєте хрестоматійне з радянського фільму: "Ноги на стіл! Я - Котовський!"? Відбулося це саме в Овруцькому банку. Грабіжники на чолі з Котовським увірвалися в касову залу, касир же, бачачи таку справу, спробував натиснути ногою на вмонтований у підлогу дзвінок тривоги. От Котовський йому й гаркнув: "Ноги на стіл!". І ще з нагана в стелю пальнув - для більшого страху.
Саме цікаве, що в громадянську війну відбивала в білих і петлюрівців Овруч саме дивізія Котовського. Котовці цілий день грабували повітове місто. Примітно, що зупинив анархію в місті... Микола Щорс, що пригрозив Котовському трибуналом, якщо той не осадить своїх хлопців і не припинить безладдя. Котовський обурився й послав Щорса подалі, мовляв, моя бригада, що хочу, те й роблю, за своїми бійцями дивися, вони в тебе в Житомирі теж погроми влаштовували... Овруцьке "червоне непорозуміння" дійшло до самого Дзержинського й той у телеграмі пригрозив Котовському розстрілом.