Деякі вчені вважають, що місто було побудовано князем Малом, точніше, по його безпосередній вказівці. Хоча питання це досить спірне, оскільки на території нинішнього Малина, у його південно-східній частині, дотепер збереглися залишки древнього городища, побудованого приблизно в VIII-IX століттях - як фортеця для захисту кордонів племені древлян. І відбулося це задовго до появи на історичній сцені князя Мала. Наприкінці IX століття біля фортеці на березі ріки Ірша з'явилося відкрите поселення, що у середині X століття було зруйновано, ймовірно княгинею Ольгою, чия дружина йшла на Іскоростень для розправи з непокірливими древлянами й попутно спалила Малин. Однак незабаром городище було відновлено й продовжувало виконувати свої функції фортеці - аж до XIII століття, коли до малину підійшли полчища хана Батия.
З Іскоростеня в Коростень місто було перейменовано в листопаді 1917 року, коли в ньому встановилася радянська влада. Її оголосив 18 листопада на мітингу, що відбувся на Барачній площі, черговий по залізничній станції Л. Табукашвілі. Однак радянська влада протрималася в місті недовго - в 1918 році замість рад у Коростені з'явилися державні органи Української Народної Республіки. Саме в Коростені був затверджений закон про введення в УНР григоріанського календаря, що діє й донині, і був прийнятий герб УНР - тризубець. А в лютому 1918 року в місто ввійшли германські війська. Після цього місто кілька разів переходило з рук у руки. 18 лютого 1919 року в Коростень увійшла дивізія Червоної армії, а вже 15 березня його зайняли війська УНР. 7 квітня Коростень відбили Богунський і Таращанський полки дивізії Щорса, а 26 квітня 1920 року місто було захоплено польськими військами. 20 червня 1-ша Кінна армія вибила поляків, але в вересні вони повернулися знову. І тільки 12 жовтня після багатоденних боїв Червона армія вигнала поляків з міста на зовсім.
Саме під Коростенем відбулася остання битва громадянської війни. В 1921 році Коростень став головною метою воєнної операції Української повстанської армії під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. У ніч на 7 листопада на окраїні Коростеня зав'язався чотиригодинний бій, у результаті якого нападаючі були відкинуті від міста.
Цей районний центр до сьогодні пам'ятає часи Київської Русі й зализує рани історії.
Коростень, як поважаюче себе провінційне місто, тримається на трьох китах: фарфоровий завод, залізна дорога, і, не в образу сказано, містечковий патріотизм. Перше, що впало в очі: тут вирують нежартівливі, хоч і локальні, передвиборчі пристрасті. Дерева на трьох центральних вулицях обвішані різнокольоровими стрічками так щільно, що, здається, гілки ось-ось не витримають тяжкості передвиборчого агітматеріалу. Дійсно, у нас не вибори, а махрове язичництво. Стіни будинків, автобуси і маршрутки заклеєні обличчями ідолів (кандидатів у мери) - всі на одне лице, з обов'язковими сумовито обвісшими вусами. Але, придивившись уважніше, розумієш: це все антураж. До речі, Коростень - колиска радянської номенклатури, яка осідала в Житомирі та правила областю. А ще місцева гордість - гранітні поклади. Поколінням дітей з дитинства розповідали, що ці поклади дали матеріал для самого мавзолею Леніна.
'Захалявник' і сім рожевих слоників
Я завжди з деяким упередженням ставився до краєзнавчим музеїв, але в Коростені мій скептицизм трохи захитався. Звичайно, не обійшлося без облізлого опудала бобра і крота часів Очакова та скорення Криму. Але колекція середньовічної зброї справила непогане враження. Цікаво адже побачити бойовий ніж, який носився за чоботом - 'захалявник'. А радянські плакати? Чи не правда, диво, як у декількох рядках можна вмістити дух епохи: 'Село! Здай зброю Червоній Армії! Тільки вона звільнить залізні дороги від бандитів, затримують підвезення в село мануфактури, мила, солі, сірників і заліза! ' Загалом, на це музейна потрібно витратити годинку-другу - не пошкодуєте.
Головна ознака того, що до міста прийшли інвестиції, - розбірки між акціонерами. За відомий не тільки в колишньому Радянському Союзі, але й у Європі Коростенський фарфор борються дві київські фірми. Місцеві жителі говорять, що без традиційних штурмів заводу не обійшлося. Крім того, працівникам місяцями не давали зарплату. А тут ще й німецькі підприємці поклали око на деревообробну промисловість.
Але повернемося до фарфору. Єдиний збережений дореволюційний представник Коростенського фарфору - тарілка з зворушливою написом: 'Боже, дай щастя'. Представники епохи індустріалізації СРСР, яких навіть в заводському музеї цілих дві штуки (від інших експонатів залишилися тільки черепки), говорили про інше і з орфографічними помилками. Наприклад, експонат з клеймом 'ВСЕКООПІТ' з зображенням трактора: 'Помогді поліпшення якості продукції' і'5 летку в 4 роки '.
Сучасні дизайнери фабрики не дрімають. Порадував сувенірний набір 'Сімейне благополуччя' - сім рожевих слоників з позолоченими бивнями. Ось таке скромное обаяння міщанського способу життя. Сюди, до речі, приїжджають з Києва замовити місцевим художникам ексклюзивні подарунки - розписані вручну на замовлення тарілки. Наприклад, настільна ваза з портретом чоловіка або дружини обійдеться всього в 250 грн, а панно - не дорожче 1000 грн.