У світі Україна здавна славилася як аграрна держава. Але за останні роки в агропромисловому комплексі з’являються нові проблеми, а старі – не розв’язуються. Дожилися до того, що у 2009 році аграрії не отримали ні кредитів, ні державних дотацій, ні обіцяного зменшення податків. При цьому влада говорить про привілейованість селян. Про реальний стан справ в АПК розповідає народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, голова Житомирської обласної організації Партії регіонів Микола Присяжнюк.
Сьогодні аграріям доводиться виживати…
– На жаль, нині українське село занепадає. Село, в якому найнижчий рівень життя в Україні, в якому інфраструктура занедбана настільки, що доведеться відновлювати її ледь не заново. Село, в якому «процвітає» безробіття, депресія і занепад виробництва. Якщо не змінити владу, можемо втратити село, оскільки вже зараз щороку зникає кілька десятків населених пунктів, люди масово переїжджають у міста, – зауважив Микола Присяжнюк.
У 2009 році суттєво знизилися обсяги виробництва у порівнянні з попереднім періодом. Наприклад, за жовтень виготовлено на 30% менше цукру, ніж за аналогічний період 2007 року. Подібну ситуацію спостерігаємо і щодо інших продуктів харчування. Якщо за 10 місяців 2007 року було вироблено 114 тис. т свіжої або охолодженої яловичини й телятини, то за аналогічний період 2009 року – на 40% менше, а свинини у замороженому вигляді – на 77% менше. Українці змогли спожити на 17,5% менше вітчизняного молока, ніж два роки назад.
Зростають і показники імпорту продуктів харчування. Ще не так давно імпортованими були лише м’ясо та риба, сьогодні ж на прилавках дедалі частіше з’являються завезені цукор, часник, морква, картопля. Така ситуація вже давно вимагає від влади рішучих дій, проте на разі чуємо від неї тільки популістські лозунги.
– Непроста ситуація склалася в сфері земельних відносин, – наголосив Микола Присяжнюк. – Особливо це стосується видачі так званих безкоштовних земельних актів. Відповідна постанова уряду носить тільки агітаційний характер. Адже щоб у зазначені терміни видати всім бажаючим держакти, потрібно виписувати кожного робочого дня… по 100 тисяч держактів! Отож, на виконання запланованих робіт знадобиться не менше 2 років і збільшення фінансування з Держбюджету щонайменше у 2 рази. Проте та ж Тимошенко у проекті бюджету на 2010 рік взагалі не передбачила такі витрати!
Доказом того, що видача безкоштовних актів – передвиборний піар-хід, є і той факт, що уряд спершу обіцяв виділити на реалізацію постанови 5,9 млрд. гривень, а пізніше ця сума зменшилася в 10(!) разів.
Крім того, більшість громадян, яким довелося вистоювати черги, платити власні гроші за отримання держактів, будуть розцінювати таку постанову уряду як прояв соціальної нерівності. Так само будуть вважати і ті громадяни, земельні ділянки яких розташовані за межами населених пунктів, оскільки їм не передбачена безкоштовна видача актів на землю.
Завтра АПК може процвітати
– У 2002 році прем’єр-міністр Віктор Янукович впровадив у дію закон про засади агрополітики до 2015 року. Наступний закон, який діє і дотепер, передбачав підтримку державою сільгоспвиробників, – нагадав Микола Присяжнюк. – Проте за нинішнього прем’єр-міністра держава припинила фінансування програм з підтримки АПК. Хоча Партія регіонів все-таки змусила уряд з 1 січня 2009 року виділити аграріям 2,2 млрд. грн. зі Стабілізаційного фонду, проте на разі коштів так і немає.
Кандидат у Президенти Віктор Янукович ставить перед собою ціль – відродити українське село. Для Віктора Федоровича важливо довести долю українського аграрного сектору від сьогоднішніх 11% у структурі національного валового продукту до 26,5%. Вже зараз складено план реалізації цієї мети. Мова йде про забезпечення якості сільгосппродукції, розвиток матеріально-технічної бази АПК, включення держави у ринок землі та забезпечення регулювання земельних ресурсів з її боку. Важливим є і залучення селян до організованого виробництва, адже нині таких лише півмільйона з 14 млн. чоловік, які проживають у селі. І одне з головних завдань – підвищити соцстандарти для населення та розвинути інфраструктуру у сільській місцевості.
«Віктор Янукович як прем’єр-міністр вже неодноразово доводив українським аграріям, що знає про їхні проблеми і знає, як їх вирішувати. Нині сільгоспвиробники переживають складні часи, проте Віктор Янукович як Президент зможе виправити ситуацію на краще», – підсумував Микола Присяжнюк.
Ольга Шацьких
3 лютого 2010 року Житомирщину відвідав Валерій Миколайович Запорожан – видатний вчений, академік, ректор Одеського державного медичного університету. Валерій Миколайович побував у Житомирській обласній дитячій лікарні та Житомирському інституті медсестринства, де поспілкувався з лікарями, медичним персоналом, викладачами та студентами.
Під час зустрічей він звернув увагу медиків на складне соціально-економічне становище у державі, зокрема, стан та розвиток медицини. «Мені доводилося багато їздити світом, я бачив, якою є сфера охорони здоров’я в інших країнах. Якщо чесно, мені образливо за своїх українських колег. У нас лікар має середню зарплату – навіть нижчу, ніж деякі низькокваліфіковані робітники. Так нинішня влада турбується про нашу медицину? Ми сьогодні хочемо, щоб лікар за копійки повністю віддавався свої роботі?.. Куди сьогодні йдуть працювати випускники медичних закладів? Лише третина працює в медицині. 30% виїздить за кордон, а решта не працює за фахом, а займається бізнесом, бо прожити й прогодувати сім’ю за зарплату лікаря неможливо», – наголосив Валерій Запорожан.
«Мені кілька разів пропонували посаду міністра охорони здоров’я, я сімнадцять років очолюю Одеський медичний університет, я – почесний член багатьох іноземних академій, мене неодноразово запрошували працювати за кордон. Однак батьки змалку привчили, що та земля мила, де мати народила. Сьогодні я досяг практично всього у своїй професії, роботі. В мене є багато талановитих учнів… Мені не потрібно нічого. Єдине, що я ще хочу зробити, – допомогти нашій державі. Я хочу, щоб мої спадкоємці, учні могли нормально тут жити, працювати, робити свій вклад у розвиток медицини і головне – щоб це допомагало людям і землі, яка нас вигодувала...», – зазначив вчений.
Звертаючись до медиків, Валерій Миколайович закцентував увагу на тому, що вони повинні добре подумати, в чиї руки віддають державу. «Усі медики бачили фарс з епідемією грипу, влаштований прем’єром. Куди пішли її ліки, на які витрачено стільки державних коштів? І таких прикладів безліч. Де гроші від продажу державних підприємств? Де гроші з кредитів, які брала Тимошенко у Міжнародному валютному фонді? Ми відчули їх на собі – у нас збільшилися зарплати, пенсії?.. Ні! В нашій країні зросли лише ціни та зовнішні борги… Тому вас, як колег, я прошу подумати, в чиї руки ви віддаватимете наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Подумайте, до чого ще може довести державу такий горе-керівник», – підкреслив Валерій Запорожан.
«Мені подобається програма Віктора Януковича «Україна для людей». Там враховано всі аспекти нашого з вами життя. Насамперед – економічний та соціальний розвиток держави. Це виведення з кризи нашої економіки, розвиток малого та середнього бізнесу, підняття рівня життя населення і, що особливо важливо для нас з вами, – розвиток медицини. Віктор Федорович – гарний керівник, організатор. Він може налагодити виробництво й вивести з кризи будь-яке підприємство. Так само він зможе керувати й державою», – зауважив наостанок професор.
Наверняка многие из нас слышали о подземных ходах под городами Киевской Руси. Известно, что такие хода строились как убежище от вражеских войск. Больше всего ходов было построено во времена конфликтов Руси с Османской Империей и татаро-монголами.
Именно такими ходами богата Житомирская область, что на Украине. Больше всего их в самом Житомире и в г. Бердичеве Житомирской обл.
Но уникальность житомирских подземных ходов состоит в том, что изначально они строились как подземные города. Да-да….города. В таком подземном городе было все: церковь, широкие подземные улицы, хранилища продуктов и разной утвари. Вобщем все, что было необходимо для жизни человека.
Существует много легенд: одна из них гласит, что в подземных ходах под Житомиром есть церковь, в которой хранится библиотека Ярослава Мудрого. Эту библиотеку привезли из Киева до того, как столицу Руси сожгли татаро-монголы в 1242 году.
Особенно развита сеть подземных ходов под Замковой горой и площадью Победы. А кто был в Житомире, тот знает, что это самый центр города. Очень немногие знают в Житомире о ходах.
Те, кто исследовал житомирские подземелья рассказывают, что хода строились параллельно к наземным улицам и при чем в 3 уровня.
В ходах немало ловушек.
Например:
1. Подвешенное бревно. Вверху под сводом висит бревно, заостренное к низу. Спелеологи рассказывали, что не могли понять, как ловушка срабатывает. Когда они удалились на 100 м, то услышали грохот. Вернулись и увидели упавшее бревно.
2. Чертовое колесо. Представьте себе подземный ход в виде круга, к нему под углом примыкает проход от основного подземного хода. Человек, попадая в эту ловушку, постоянно ходит по кругу. Для того чтобы выбраться из этого чертового колеса, необходимо руками двигаться вдоль стены, так как, учитывая освещение от факела или фонаря, глазами выход невозможно увидеть.
3. Труба. Из помещения в помещение ведет лаз. С каждым пройденным помещением лаз уменьшается, да так, что человек там застряёт и без помощи не может вылезти.
4. Дурман. Якобы были помещения с дурманящим воздухом, если туда попадал человек, то оставался там, так как был опьянен воздухом.
Таких ловушек в ходах существует очень большое колличество.
В подземелье до нашего времени сохранилось несколько входов. Один из них расположен за старым костелом. Раньше, во времена Союза, там скапливалось большое колличество спелеологов и “любителей поглазеть”. Но после того, как в том месте потерялись двое юношей, тот вход наглухо замуровали и сейчас о нем никто ничего не знает за исключением нескольких человек, которые занимаются исследованиями подземного Житомира на профессиональном уровне.
Сейчас в библиотеке города Житомира доступны газеты 1990-х годов выпуска, где освещались исследования разных экспедиций. Вот отрывок одной из них:
15 июля 1990 г.
Газета «Житомирський вісник» организовывает экспедицию под землю. Для этого формируется группа спелеологов.
Житомирянин С.В.Собчук сообщает, что еще в 1914 году комиссия в составе военных изучала житомирские подземные ходы, был составлен соответствующий отчет, который потом исчез с архива при загадочных обстоятельствах.
Также вспоминается пророчество сорока шести летней давности одного из житомирян, который утверждал, что должен сделать «подземное» открытие, которое ошеломит земляков. Но очень скоро он погиб при невыясненных обстоятельствах.
Вспоминаются факты, что во время Великой Отечественной войны в одном из подземных ходов житомиряны прятались во время бомбардировок и облав, которые проводили оккупанты. Еще одним подземным входом воспользовались пленные для побега из бывшей тюрьмы (по ул. Черняховского).
Также Собчук С.В. сообщает, что неоднократно уже был в подземелье, видел на стенах загадочные условные обозначения в виде стрелок. Встречались обрывки старых дореволюционных газет, старинное оружие. Не исключает, что там делали тайники для сокровищ.
31 августа 1990 г. – 28 сентября 1990 г.
На 64 метра углубились спелеологи за полтора месяца в завалы подземелья. Подземные коридоры шириной приблизительно 110 см с нишами одинакового размера, которые размещены на одинаковом расстоянии.
Для житомирских подземных ходов характерны следующие строительные элементы: кирпичная кладка со сводами, ниши, воздухоотводы, тупики.
Стены в основном каменные, но есть и из глины.
Увеличивается количество трофеев. В основном это вещи из меди, бронзы, стекла, прошлого и позапрошлого веков, которые вызывают большой археологический интерес.
14 декабря 1990 г.
Больше полгода работает экспедиция «Житомирського вісника» над изучением подземных ходов Житомира. В составе группы: работники, военнослужащие, студенты. Есть свой доктор. Все участники имеют опыт подземных работ.
Начало было удачным. В первые дни было открыто несколько ходов, где нашли много находок, которые имеют историческую ценность: аптечные флаконы кустарного производства, бутылки с конусом на дне, кувшины, бронзовые и медные замок и тарелка, вилка, остатки украшения с икон. Специалисты с краеведческого музея подтвердили, что все находки относятся к ХVIII-XIX ст.
На 7-метровой глубине начались обвалы. Без специального оборудования идти дальше было небезопасно. Временно работы были прекращены. Случай свел группу с человеком, которого в детстве один монах – бывший узник Соловков – научил искусству под землей, рассказал про забытое снаряжение, которым пользовались наши предки. Часть из этого арсенала было взято на вооружение и, заручившись поддержкой спасательных служб, спелеологи продолжили работать…
И снова – новые находки, новые завалы. Часто приходилось работать детской лопаткой и щеткой, чтобы не испортить находку.
Изучая ходы, есть чему удивляться. Чтобы прорыть ход на 7-метровой глубине в сплошном плавуне, нужно хорошее мастерство. А строили целые подземные лабиринты с запутанной системой ходов, вентиляционной системой, ловушками (которые действуют до сих пор!), «чертовыми кругами», которыми можно было ходить днями и не найти выхода, каменными мешками.
7 июня 1991 г.
Больше года работала в древних подземных ходах Житомира специальная экспедиция «Житомирського вісника», в состав которой входит несколько спелеологов-энтузиастов. Но их усилий было явно мало. Тем более, что официальные структуры уперто делали вид, что подземелья нет, поэтому нет ни загадок, ни проблем.
Так вот недавно при местном Обществе охраны памятников с разрозненных групп сформировался объединенный археологический спелеоотряд. Разработано четкую программу наземных и подземных исследований. Планируется исследовать Замковую гору.
Отряд имеет уже первое боевое крещение. И познакомился с действиями «доброжелателей»… Чистили от глины плавуна один из ходов – метр за метром. Пережили несколько обвалов и начинали все с начала. Чуть не попали в хитрую ловушку – еще действующую. Чтобы не рисковать больше, решили прорыть запасной колодец. Неделю били 5-метровый шурф. Тогда-то «доброжелатель» и перепилил ближайшую трубу водостока. Вода затопила и снова обвалила ход. Но следы, оставленные потоками воды, а еще и биолокация, дали направление. Довольно быстро спелеологи выявили новый подземный ход, большую комнату, продолжение хода, ниши в нем, воздухоотводы, еще две комнаты, разветвление входа и даже целый зал площадью в 50 кв.м. и высотой до 4 м. Словом, часть настоящего подземного царства. В зале найдено запасы строительных материалов, кувшин с прошлого века и бутылки с 1939 года.
13 декабря 1991 г.
Изученные в последнее время ходы дают основания утверждать, что большинство из них находится на глубине трех и больше метров. Стены и своды ходов сделаны из камня, кирпича, кое-где из дерева. Температура воздуха в ходах – стабильная.
В одном из ходов экспедиция выявила интересную теплокамеру, в которой своды состоят из двух шаров как будто пирог. Только в этом «кирпичном» пироге вместо повидла – воздух. Таким же образом сделаны и стены помещений. Благодаря чему здесь поддерживается стабильная температура. См. фото.
Не исключено, что подземелья Житомира имеют тайники. Но пока экспедиция не встретила ни одного. Робота продолжается.
Февраль 1992 г.
Житомирские подземелья – уникальные, неизученные памятники истории. Они были составной частью замка-крепости. Их история тесно переплетена с историей Замковой горы.
Начало возникновения подземных ходов относят к XII веку. А строились они до XIV-XVI вв.
Впервые Житомир упоминается в 1240 г. в летописи «Повесть временных лет». В Литовских документах в начале XIV века.
Обитателями этого поселения было одно из племен древлян.
В XII веке участились набеги кочевников, возникла первая необходимость в возникновении крепостных стен, валов, подземных ходов. Во время осады в них прятались горожане, хранились драгоценности. Через подземные ходы защитника замка пополняли запас воды и продовольствия, делали вылазки в тыл врага. Около 80 больших и малых татарских набегов, пережила Волынь, говорят о необходимости существования таких ходов.
В 1321 г. город оказался под властью Литвы. Литовцы расширили и укрепили замок, и уже в 1432 г. Житомир упоминается в числе самых больших городов Литовского княжества. Город становится типичной средневековой крепостью. Замок был расположен на Замковой горе (занимал территорию от Краеведческого музея до обрывов р. Каменки и Чудновского моста). Со стороны р. Каменки поднималась отвесная и практически неприступная гора, с других сторон замок был окружен земляным валом с частоколом. Стены представляли собой деревянные срубы, внутри засыпанные землей. Крепость имела форму неправильного шестиугольника с тремя воротами и пятью угловыми башнями. К главной башне вел подвесной мост. Со всех сторон замок окружал ров, наполненный водой. В эти годы вновь было построено множество подземных ходов. Часть из них была выложена камнем и кирпичом.
К этому времени относится и одно из самых первых упоминаний о подземелье. В документе говориться о том, что в связи с отсутствием на Замковой горе колодца, необходимо прорыть ход в сторону р. Каменки. Ход был прорублен в скале. На его сооружение житомиряне потратили более 50 лет. Позже, во времена народных восстаний, через подземные хода убегает шляхта, спасаясь от гнева восставших.
В 1802 г. замок сгорел. На оставшихся валах губернатор устроил бульвар. Около 1890 г. городская дума распродала городище под частные усадьбы. Валы были спланированы и замок исчез. К этому времени подземные хода утратили свою стратегическую ценность. И со второй половины XVIII века используются как хранилище с/х продуктов. А позже превращаются в обузу для города. Время от времени в разных концах города случаются провалы, в глубине которых видны каменные своды…
9 октября 1992 г.
На протяжении вот уже нескольких лет исследованием житомирских подземелий занимается группа студентов-спелеологов при тур-клубе пединститута. А в этом году группой было совершено ряд экспедиций по области.
Местом работ стало одно из сел Житомирского района. По рассказам очевидцев подземный ход начинался от церкви и вел к каменным крестам. На этом месте раньше стояла часовня. Объектом работ было выбрано место, где три года назад в подземный ход провалились лошади. Провал засыпали. Сравняли с землей. Отыскать это место было не так легко. Решено было прорыть два шурфа. В одном из них на глубине 2-х метров, открылся вход, идущий в сторону церкви. С каждым шагом он становился все шире. Спустя 100 м это была уже целая галерея, своды которой достигали 1,80 м, а ширина составляла 2 м. Вдоль стен стояли лавочки и стойки для факелов. По бокам были расположены ниши и воздухоотводы. Ход заканчивался небольшой комнаткой под церковью, от которой в разные стороны уходили новые галереи. Одна из них вела под реку, другие спустя несколько десятков метров, заканчивались завалами.
Вторая, противоположная ветвь этого хода, ведущая к каменным крестам, после небольшого поворота заканчивалась очередным завалом.
Несколько дней пыталась пробиться группа сквозь завалы, но безуспешно. За все время работы единственными находками стали скелет человека, раскопанный в одном из завалов, да остатки кострищ в ходах.
Так подземелье до конца и не раскрыло свою 400-летнюю историю (в литовско-польских документах этот населенный пункт упоминается в XVI веке). В виду отсутствия должного снаряжения работы решено было прекратить. Экспедиция финансировалась за счет самих членов группы.
Ну а еще старожилы утверждают, что это отрезок хода по линии Житомир-Кодня…
6 ноября 1992 г.
Неотъемлемой частью старого Житомира были его подземные хода, которые не раз спасали горожан от набегов врагов. За всю историю их существования ни один из исследователей не уделил им должного внимания. И как следствие этого – на сегодняшний день ни одно из учреждений города не располагает должной информацией о подземных ходах.
Кроме научно-исторического, подземелья имеют и большое практическое значение. Город стоит на ходах. А это не исключает возможность обвалов.
На ряду с существованием ходов в городе была дренажная система – система отвода грунтовых вод. На протяжении многих десятилетий она спасала город от наводнений и обвалов, отводя воду в р. Каменку (город стоит на кристаллическом щите, слой осадочных пород мал, воде некуда уходить). В результате бездумного строительства дренаж во многих местах был перекрыт, что привело к затоплению подвалов по ул. Коммунистической, Щорса, р-на центрального универмага, центра города.
На протяжении 2-х с половиной лет исследованием подземных ходов занимается группа спелеологов-энтузиастов. Основная цель работ – исследование житомирских подземелий с последующим воссозданием карты ходов. Группа располагает уже и конкретными результатами.
1. На основании материалов работы группы опубликовано 14 статей.
2. В Житомирском пединституте, Военном училище, ряде школ города проведена серия встреч, посвященных истории города и подземным ходам.
3. Краеведческому музею передано около 40 предметов старины. Специалисты датируют находки XIV-XIX в.
4. Найден ряд документов и собрано около 300 свидетельств, подтверждающих существование подземных ходов.
5. Группа, единственная в городе, располагает материалами по дренажной системе, топосьемками ходов, фотографиями.
6. Группой практически воссоздана карта подземных ходов одного из районов города и совершено ряд экспедиций по области.
20 января 1993 г.
Подземные ходы манят к себе своей неизвестностью, но не каждый отваживается посетить эти памятники истории. Недавно группа студентов Житомирского пединститута во главе с А.Кравчуком, занимающаяся изучением подземелий, обнаружила и расчистила очередной вход в подземелья на Замковой горе. А уже на следующий день каждому из участвовавших в раскопках позвонили неизвестные и пригрозили, что если молодые люди еще раз захотят посетить подземный ход, их просто отправят на «тот свет». Вот что сказал по этому поводу научный сотрудник Житомирского краеведческого музея А.Тарабукин:
То, что ребятам угрожали – не удивительно. Со многими поисковиками случалось то же самое. Я не раз слышал, что в Житомире действует группа кладоискателей, ищущих в подземельях золото иезуитов и монастырскую библиотеку. Возможно, именно они и стараются отпугнуть людей от подземелий.
Говорят еще, что в подземных ходах скрыты архивы КГБ, что в них хранит награбленное добро мафия…
Вместе с тем житомирские подземелья – это уникальные творения человеческих рук – нуждаются в тщательном изучении компетентных в истории и археологии людей. Иначе они просто погибнут. Уже сейчас изучение затрудняют повсеместные завалы.
Шановні трударі села! Аграрії!
Від Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин і від себе особисто сердечно вітаю з професійним святом - Днем працівників сільського господарства!
Вітаю усіх Вас, хто зайнятий у цій нелегкій, але такій важливій сфері, хто забезпечує країну продуктами харчування.
Для нашої країни, відомої своїми великими аграрними можливостями і традиціями, це справді загальнодержавне свято.
Я впевнений, що майбутнє України, її авторитет і місце в світовому співтоваристві, благополуччя нашого народу, наших дітей і онуків залежить від того чи буде відроджене село - колиска самобутності нашого народу, основа його культурної і духовної спадщини.
Сільське господарство в нашій країні - це джерело натхнення та невичерпної працездатності, запорука впевненості в нашому майбутньому.
Саме тут формується вагома частка валового внутрішнього продукту держави, а унікальність інтелектуальних та природних ресурсів галузі створюють практично необмежений потенціал її економічного зростання.
Незважаючи на економічні труднощі, зумовлені впливом світових кризових процесів, український селянин був і залишається дбайливим господарем.
І нинішнього року аграрний сектор ще раз продемонстрував, що навіть в найнесприятливіших умовах сьогодення, завдяки спільним зусиллям усіх гілок влади та самовідданій праці українських селян, зумів зберегти позитивну динаміку у виробництві аграрної продукції, що дало змогу забезпечити внутрішні потреби у продовольстві і створити відповідний експортний потенціал.
Традиційна працелюбність, наполегливість, високий фаховий та моральний рівень селян, зрештою їх небайдужість, дозволяють всім нам впевненіше дивитись в майбутнє.
Переконаний, що аграрний сектор неодмінно стане однією з найпотужніших складових національної економіки.
Бажаю селянам, усім аграрникам міцного здоров’я, твердості духу, щастя й достатку, успіхів у праці для власного блага і блага України.
Нехай любов до рідної неньки України додає вам сил і творчої наснаги.
З повагою, Микола Присяжнюк, голова Комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин
У той час, коли влада створює видимість активних дій та починає роздавати передвиборні обіцянки, на адресу Житомирської районної організації Партії регіонів надходить безліч звернень від громадян. Люди приходять, щоб поскаржитися на бездіяльність «працьовитої» влади, на підвищення цін, тарифів, на зменшення зарплат, на скорочення робочих місць. Часто можна почути питання: «ВОНА працює... Чому ж тоді жити стало гірше?»
Регіонали Житомирщини вислуховують кожне звернення і допомагають людям. Житомирська районна організація Партії регіонів – не виняток.
– Кожен член Партії регіонів керується принципом: повагу можна заслужити тільки хорошими справами, тільки працюючи для народу, – зазначив голова Житомирської районної організації Партії регіонів Петро Кур’ята. – За ініціативою регіоналів часто виділяються кошти для надання допомоги малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, на благоустрій та покращення роботи комунікацій населених пунктів тощо.
Нинішня влада більше уваги приділяє передвиборній агітації та розповсюдженню популістських гасел, ніж вирішенню нагальних проблем українців. Непроста ситуація склалася у селі Березівка-2, де розташована військова частина. За сприяння фракції Партії регіонів Житомирська районна рада виділила необхідні кошти на ремонт дитячого садочка. У цьому ж селі держава врешті-решт профінансувала газифікацію багатоповерхових будинків, проте оминула увагою і відповідно виділенням необхідних коштів приватні оселі військовослужбовців. І знову на порятунок прийшли депутати-регіонали, завдяки яким жителі будинків тепер теж можуть користуватися газовими плитами.
Зараз в Україні, європейській державі, існує кілька сотень населених пунктів, у яких сьогодні про газифікацію тільки мріють. Поступово Партія регіонів Житомирщини мрії перетворює на реальність. У цьому переконалися жителі двох сіл Житомирського району – Черемошного та Дубовця. Саме завдяки активній допомозі депутатів-регіоналів Житомирської райради було виділено кошти на фінансування робіт з облаштування газомережі.
У 2007 році перед достроковими парламентськими виборами Тимошенко обіцяла підключити Інтернет у кожен дім, школу. Тільки прем’єрка «забула», що далеко не у всіх будинках і навчальних закладах, особливо сільських, є комп’ютери. Регіонали ж поступово допомагають школярам вивчати інформатику не тільки за підручниками, а й на практиці. Для цього, зокрема, депутат-регіонал Житомирської райради Олег Вишневський придбав комп’ютери для Туровецької середньої школи.
А жителі села Вереси тепер можуть проводити спортивні змагання на новому стадіоні, будівництво якого спонсорував депутат від Партії регіонів у районній раді Юрій Федоренков.
Кожен депутат та активіст Житомирської районної організації Партії регіонів уже заслужив повагу від земляків, любов виборців. Адже багаторічна робота Партії регіонів доводить, що кандидат на посаду Президента України Віктор Янукович та його однодумці не дають пусті обіцянки, а допомагають реальними справами.
Прес-служба партії регіонів
За язика не тягнули
Ну що, житомиряни, вже давно відгуляли ми ювілей нашого славного міста. Зазвичай після дня народження приємно провести ревізію подарунків. От і ми зробимо. Отож, чудовий феєрверк — щоправда картинки уже трохи стерлися із пам'яті; пісні зірок вітчизняного шоу-бізнесу на концерті — вже трохи підзабулися; чудовий святковий настрій — теж дещо зіпсований буденністю; фонтан на майдані Соборному радує дітей — щоправда трохи підтікає; конференція краєзнавців от-от завершилася; новий стадіон... Упс, а стадіон де, га? Юра, ти ж обіцяв!
Іще у вересні минулого року, коли місто відзначало 1124-річчя з дня заснування голова облдержадміністрації Юрій Забела подарувати до ювілею у 2009 році всьому місту відремонтований Центральний стадіон (це той, що на Старому бульварі, поруч із міським парком культури і відпочинку ім. Ю.Гагаріна). Тоді на урочистих зборах з нагоди дня народження Житомира у драмтеатрі губернатор так і сказав: подарую стадіон. Мовляв «зуб даю» і «падлой буду»...
Цитуємо: «Усвідомлюючи просту істину, що без подарунків на свято не йдуть, я хочу сьогодні при всій шановній громаді пообіцяти, що рівно за рік на тисяча сто двадцять п'ятий ювілей Житомир отримає оновлений, відремонтований, сучасний Центральний стадіон. Це буде мій подарунок місту, де я навчався і працюю.», — сказав голова обласної адміністрації». Кожен може переконатися, що ми це не вигадали — достатньо передивитися на офіційному сайті адміністрації архів новин за вересень 2008 року або набрати це посилання http://zhitomir-region.gov.ua/index.php?mode=news&id=3383 (на випадок, якщо хтось із прес-служби губернатора спробує вигородити свого шефа і видалить повідомлення з сайту, ми зробили для вас фотографію).
До речі, обіцянка присутнім у залі сподобалася — вони аж встали із місць (!) і скупали губернатора в оваціях. Проте, як бачимо, урочисто пообіцяти, ще не означає героїчно виконати! «Обіцянка не горобець. Вилетіла — «відповідай за базар»! Але відповісти Юрію Володимировичу немає чого...
Медицина «з’їла» все
Вигородити свого «корєша» спробував голова Житомирської обласної ради Віталій Француз. На одній із засідачок цьогоріч на початку вересня він звинуватив... медицину. «На жаль, ми у державі вкладаємо величезні кошти у медичну галузь, коли вже треба усувати наслідки, а фізкультура у нас фінансується по залишковому принципу. Чи могли ми у цьому році зробити стадіон, коли цілих 24 мільйони гривень область затратила лише на добудову обласної поліклініки. Те, що залишається із коштів — розподіляється по залишковому принципу на культуру, спорт та інші не менш важливі галузі».
Утім, нам не зрозуміло до чого бюджет і поліклініка, до особистої обіцянки губернатора. Іще раз коротко зацитуємо: «[...] Це буде мій подарунок місту, де я навчався і працюю.».
До речі, неспроможний вирішити проблему із стадіоном не лише Забела. Його друг Віталій Француз також «імпотент» у цьому питанні. «Що ж до Центрального стадіону, ситуація доволі складна. Із метою якнайшвидшого збору коштів, ми навіть створили спецрахунок при обласному бюджеті. І область звернулася до наших бізнесменів із закликом, спільно наповнити цей рахунок. Дані кошти будуть використані для реконструкції стадіону. Але щоб зробити справді сучасний стадіон, потрібні десятки мільйонів гривень. На сьогоднішній день ми маємо у цьому фонді аж...350 тисяч гривень. З такою сумою навіть розпочинати не можна, оскільки і ці гроші можна втратити, так і не досягнувши навіть проміжного результату». Тобто іншими словами — «вибачте, я поганий керівник».
Дві поради для голови
А проблему із Центральним стадіоном, на нашу думку, можна вирішити дуже просто.
Іще коли головою облради була Ірина Синявська (її Француз «підсидів», вважаючи, що це легко бути головою — підписуй рішення, а все що потрібно громаді візьметься із повітря), деякі депутати пропонували, здавалося, фантастичний вихід із ситуації. Говорили про те, що стадіон треба здати бізнесу в оренду... за 1 грн. При цьому чітко прописати, що споруда має бути відновлена, трибуни відремонтовані та ін. Ну і чітко прописати на чому бізнес зможе заробити — вкладені гроші треба ж повертати. Певно, підприємливі люди, які зможуть і собі заробити, і всім людям приємно зробити, не зважаючи на кризу, знайдуться.
Потрібні кошти також можна було «попросити» у тих, кому Віталій Йосипович 205 тисяч (!) гектарів землі під мисливські угіддя «подарував». Хочуть хлопці з «ружбайками» по лісу ходити — хай громаді стадіон допоможуть збудувати. Задоволення влаштовувати полювання в усі часи було не з дешевих. Таке дозвілля могли дозволити собі заможні люди...
Вам, чиновники...
Наприкінці, Юрію Володимировичу і Віталію Йосиповичу, усі футбольні вболівальники області, професійні спортсмени та любителі здорового способу життя просили вам переказати оце — «ГАНЬБА! ГАНЬБА! ГАНЬБА!».
Ганьба за те, що такий славний регіон, як Житомирщина, досі немає гідної центральної футбольної споруди й неспроможний відновити й утримувати футбольну команду, яка грала би хоча б у першій лізі.
Житомирські спортсмени і тисячі вболівальників, завдяки бездіяльності «любителів» дорогих обіцянок і дешевого піару, несправедливо відірвані від великого футболу. І це в роки перед подією світового значення — турніру ЄВРО-2012...
Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
Депутати Партії регіонів постійно дбають про інтереси виборців та відстоюють їхні права. Активно працюють у цьому напрямку депутати з фракції Партії регіонів у Новоград-Волинській міській раді.
Майже 400 дітей не залучені до гуртків…
У березні минулого року у Творчо-виробничому центрі дітей та юнацтва м. Новограда-Волинського з подачі міського відділу освіти суттєво скоротили кількість годин вчителям гуртків. На той час центр відвідувало близько 1200 дітей. Здебільшого це були діти з незаможних, соціально не захищених сімей. «80% моїх учнів з неповних сімей, в них дитину виховує лише один з батьків. 20% узагалі виховуються бабусями та дідусями. Зайвих грошей такі сім’ї не мають, тому для їхніх дітей необхідне цікаве і водночас соціально позитивне дозвілля», – розповідає викладач судномодельного гуртка Володимир Василенко. Після того, як ставки педагогів були нещадно скорочені, половина учнів покинула стіни закладу. Проте педагоги не змирилися із ситуацією. Адже 600 дітей середнього та старшого шкільного віку отримали усі шанси долучитися до категорії «діти вулиці».
Лише завдяки зусиллям голови фракції Партії регіонів у Новоград-Волинській міській раді Олега Журбенка через два місяці ставки педагогів було відновлено й діти повернулися у стіни рідного центру. Однак з вересня цього року ситуація повторилася. На разі у центрі навчається 814 дітей, тоді як майже 400 учнів знову позбавлені можливості реалізувати свої творчі здібності. Кому це вигідно? Невже майбутнє наших дітей зовсім не хвилює великих чиновників? І це відбувається у той час, коли з екранів телевізорів лунають декларативні обіцянки світлого майбутнього.
На сьогодні це не єдина проблема центру. Як вже зазначалося, вихованці закладу – діти з небагатих сімей. А матеріали, необхідні для роботи в гуртках, коштують немало. Чого тільки варті деталі для судномодельного гуртка. «Грошей на деталі ми не маємо, тому діти часто шукають на смітниках металобрухт і використовують його для виготовлення моделей. Проблематичною для нас була і участь наших учнів у всеукраїнських змаганнях, які відбуваються у м. Донецьку. Лише проїзд в обидва кінці суттєво вдарив би по гаманцю незаможної сім’ї, а ще ж потрібні кошти на проживання, утримання», – розповів Володимир Василенко. Однак депутати Партії регіонів і тут допомогли – надали фінансову підтримку новоград-волинським учасникам всеукраїнських національних змагань із судномодельного спорту.
Ретрансляційна станція у шкільному дворі…
Ще одна вражаюча ситуація виникла у новоград-волинській школі №10. Серед її учнів збільшилися випадки нездужання – запаморочення, кровотеч з носа, втрати свідомості. Неодноразово до навчального закладу викликали бригаду невідкладної швидкої допомоги. Важко сказати, чим би все закінчилося, якби хтось із батьків не помітив у шкільному дворі… ретрансляційну станцію та антену мобільного зв’язку.
Про шкідливий вплив електромагнітних хвиль на здоров’я написано безліч науково-дослідних праць. Це, зокрема, може призвести до запаморочень, втомлюваності та зниження життєвого тонусу, підвищення тиску, ішемічної хвороби серця, а також до виникнення онкозахворювань.
Батьки учнів почали бити на сполох. Новоград-волинський міський голова наказав відключити ретрансляційну станцію від енергопостачання. Проте через два тижні вона знову запрацювала…
Батьки звернулися до голови Новоград-Волинської міської партійної організації Олега Журбенка. Поневіряння з відключенням станції та антени мобільного зв’язку, що працювали на шкільній території, тривали майже рік (!). Незважаючи на це, зусиллями регіоналів ситуацію таки було вирішено.
Житомирські регіонали вирішують багато подібних проблем. Адже вони роблять усе можливе, щоб рідний край процвітав і кожен голос, що волає про допомогу, був почутий.
Мар’яна Лук’янчук