Норинь - ріка, на берегах якої, власне, і стоїть Овруч. А цар Микола II перебував у місті 16 вересня 1911 року, куди він прибув на освячення заново відбудованого собору святого Василя. А незадовго до цього, в 1901 році, на руїнах храму, зруйнованого ще литовцями, почалися розкопки, керував якими відомий російський дослідник П. Покришкін (до речі, дід не менш знаменитого льотчика). Після розкопок було ухвалене рішення про реставрацію храму, що почалася в 1907 році. Тут з’являється теж досить цікавий історичний факт. Керував реставраційними роботами архітектор А. Щусев, у майбутньому - автор проекту мавзолею Леніна (!!!). Після того, як собор звели, для його внутрішнього й зовнішнього оформлення були запрошені найвідоміші художники свого часу: Ф. Волков, К. Петров-Водкін, Б. Максимов. А в 1986 році, під час проведення в храмі чергових реставраційних робіт, виявилися 14 ікон, які належали до Новгородської іконописної школи XV століття! Мало того: реставратори висунули припущення, що деякі фрагменти внутрішнього розпису храму, а то й цілі фрески, зважаючи на все, малював Микола Рерих. Саме XV століттям датована й легенда про явище в Овручі Богородиці. Навколо міста й донині можна знайти безліч каменів, у яких виразно видніються сліди босих людських ніг. Деякі місцеві жителі вірять, що їх залишила саме Богородиця.
Точну дату народження Бердичева вказати дуже важко. Назва міста, швидше за все, відбулося від слова "бердиш" - зброї, що представляли собою сокиру на довгому ратищі і яка являлася саме польським винаходом. Хоча є й інша версія походження назви міста - від якогось слов'янського племені бердичів. Але це тільки легенда й нічого більше. Свій День міста бердичівляни відзначають на тиждень раніше, ніж житомиряни, тобто на початку вересня. А вперше Бердичів згадується в документальних джерелах у другій половині XV століття - як монастирська фортеця на березі ріки Гнилоп»ять. Фортеця ця збереглася дотепер, і про неї - окрема розмова. З 1569 року, після т.зв. Люблінської унії, коли об'єдналися Литовське князівство й Польське королівство, монастирську фортецю як військове спорудження використали поляки. Одночасно фортеця діяла як католицький монастир, у якому оселилися ченці ордена босих кармелітів. Цей період в історії Бердичева мало чим запам'ятався - хіба тільки тим, що католицькі ченці були дуже охочими до будівництва підземних галерей, які тяглися під Бердичевом на багато кілометрів у всіх напрямках. Не буде перебільшенням припущення, що загальна довжина цих галерей досягала декількох сотень кілометрів. Не виключено, що з Бердичева підземні ходи йшли до самого Житомира. І сьогодні ці загадкові пам'ятники тієї стародавньої архітектури збереглися в міській межі. Хоча досконально вивчити їх ніхто не брався - через аварійність. Про те, що під центром Бердичева цих самих підземних галерей залишилася безліч, говорить той факт, що в 1996 році серед ночі на одній із центральних вулиць міста зненацька провалився під землю стародавній житловий будинок. Загинули люди. Говорили, що фундамент будинку просто осів у підземні ходи.
Але ніякі підземелля, ніяка передова фортифікація не допомогла польському гарнізону монастирської фортеці, коли до міста підійшов з військом сам Богдан Хмельницький. За деяким даними, його армія нараховувала до 8 тисяч чоловік. Гарнізон же мав у наявності порядку 7 тисяч солдат. За поляками була перевага - товсті й неприступні кріпосні стіни. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти всього 12-и козаків.
До речі, до цього Богдану вдалося практично без втрат заволодіти Житомиром. Тепер на черзі був куди більше неприступний Бердичів. Козаки вирішили застосувати ту ж хитрість, що й при штурмі Житомира, тобто послати в фортецю диверсантів. Розробив цю операцію керівник служби безпеки Богдана Хмельницького Лаврин Капуста. Серед козаків відшукали одного, котрий втратив вухо в давньому бої. Козаку роздряпали рану, зав'язали якимись ганчірками й переодягли в мундир польського мушкетера. У такому вигляді він з'явився під ворота фортеці. "Бідолаху" впустили в фортецю і вже незабаром він повідав воєводі "страшну" історію про своє перебування в полоні в козаків, про катування, які до нього застосовувалися й про те, як під покривом ночі йому вдалося втекти. На доказ "мушкетер" демонстрував своє відрубане вухо. Поляки йому повірили. А наступної ночі шпигун безперешкодно відчинив ворота фортеці й військо Хмельницького ввірвалося в фортецю і захопили її протягом декількох годин. Спорудження, треба сказати, козаки руйнувати не стали, і це робить їм честь.
Після Богдана й приєднання до Росії Лівобережної України Правобережжя ще довгий час залишалося під владою Польщі. Залишався під владою Польщі й Бердичів.