Точну дату народження Бердичева вказати дуже важко. Назва міста, швидше за все, відбулося від слова "бердиш" - зброї, що представляли собою сокиру на довгому ратищі і яка являлася саме польським винаходом. Хоча є й інша версія походження назви міста - від якогось слов'янського племені бердичів. Але це тільки легенда й нічого більше. Свій День міста бердичівляни відзначають на тиждень раніше, ніж житомиряни, тобто на початку вересня. А вперше Бердичів згадується в документальних джерелах у другій половині XV століття - як монастирська фортеця на березі ріки Гнилоп»ять. Фортеця ця збереглася дотепер, і про неї - окрема розмова. З 1569 року, після т.зв. Люблінської унії, коли об'єдналися Литовське князівство й Польське королівство, монастирську фортецю як військове спорудження використали поляки. Одночасно фортеця діяла як католицький монастир, у якому оселилися ченці ордена босих кармелітів. Цей період в історії Бердичева мало чим запам'ятався - хіба тільки тим, що католицькі ченці були дуже охочими до будівництва підземних галерей, які тяглися під Бердичевом на багато кілометрів у всіх напрямках. Не буде перебільшенням припущення, що загальна довжина цих галерей досягала декількох сотень кілометрів. Не виключено, що з Бердичева підземні ходи йшли до самого Житомира. І сьогодні ці загадкові пам'ятники тієї стародавньої архітектури збереглися в міській межі. Хоча досконально вивчити їх ніхто не брався - через аварійність. Про те, що під центром Бердичева цих самих підземних галерей залишилася безліч, говорить той факт, що в 1996 році серед ночі на одній із центральних вулиць міста зненацька провалився під землю стародавній житловий будинок. Загинули люди. Говорили, що фундамент будинку просто осів у підземні ходи.
Але ніякі підземелля, ніяка передова фортифікація не допомогла польському гарнізону монастирської фортеці, коли до міста підійшов з військом сам Богдан Хмельницький. За деяким даними, його армія нараховувала до 8 тисяч чоловік. Гарнізон же мав у наявності порядку 7 тисяч солдат. За поляками була перевага - товсті й неприступні кріпосні стіни. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти всього 12-и козаків.
До речі, до цього Богдану вдалося практично без втрат заволодіти Житомиром. Тепер на черзі був куди більше неприступний Бердичів. Козаки вирішили застосувати ту ж хитрість, що й при штурмі Житомира, тобто послати в фортецю диверсантів. Розробив цю операцію керівник служби безпеки Богдана Хмельницького Лаврин Капуста. Серед козаків відшукали одного, котрий втратив вухо в давньому бої. Козаку роздряпали рану, зав'язали якимись ганчірками й переодягли в мундир польського мушкетера. У такому вигляді він з'явився під ворота фортеці. "Бідолаху" впустили в фортецю і вже незабаром він повідав воєводі "страшну" історію про своє перебування в полоні в козаків, про катування, які до нього застосовувалися й про те, як під покривом ночі йому вдалося втекти. На доказ "мушкетер" демонстрував своє відрубане вухо. Поляки йому повірили. А наступної ночі шпигун безперешкодно відчинив ворота фортеці й військо Хмельницького ввірвалося в фортецю і захопили її протягом декількох годин. Спорудження, треба сказати, козаки руйнувати не стали, і це робить їм честь.
Після Богдана й приєднання до Росії Лівобережної України Правобережжя ще довгий час залишалося під владою Польщі. Залишався під владою Польщі й Бердичів.
Засекречену споруду перетворять у музей.
"Бункер Сталіна" в Житомирській області довгі роки залишався засекреченим об'єктом. Таємницю, яку зберігає автономне трирівневе підземне місто, вирішили відкрити тільки зараз - через 60 років після Перемоги та понад сімдесят років з моменту будівництва цієї унікальної фортифікаційної споруди, створеної за проектом доктора військових наук, генерал-лейтенанта інженерних військ Дмитра Карбишева. При наближенні до конвертацій на нижньому і середньому поверхах черговий персонал об'єкту "Скеля" тактовно попереджає: не варто туди ходити, бо навіть досвідчений дослідники цього інженерного дива поки що не розібралися, для чого насправді призначалися "таємні кімнати" ...
Так звана "лінія оборони товариша Сталіна" складалася з декількох укріпрайонов. Коростенський був найдовшим - 180 км. Для порівняння: Новоград-Волинський простягається на 140 км, Мозирський, на території нинішньої Гомельської області (Білорусь), - на 120 км. ... Підневільний люд, який за часів Ягоди-Єжова був звезений під Коростень НКВД, починав вибухові роботи зовсім не з нульового циклу. Печери в цих скелях існували здавна. Древляни ще в IX столітті знаходили в них надійний притулок. Ця деталь не пройшла повз увагу літописця Нестора.
Після поверхневого ознайомлення з підземним містом починаєш розуміти: війну могли в ньому перечекати не тільки Йосип Віссаріонович, а й весь вищий комсостав робітничо-селянської Червоної Армії! Довгі коридори, бокові кімнати (сьогодні їх лише на середньому рівні 28), видовбані в суцільній скелі, навіюють відчуття цілковитої безпеки. Міцність дверей така, що у разі прямого попадання снаряда, випущеного з гармати що стоїть неподалік , вони не пошкодяться. Внутрішня стіна грає роль амортизатора, тобто розрахована приймати на себе удар під будь-яким кутом. У всіх приміщеннях підземного міста - стабільні +16 градусів.
- Чув, ніби і вода у вас теж своя, - звертаюся до коменданта об'єкта "Скеля" Прапорщика Івана Поліняки.
- Ось, спробуйте самі, - миттєво пропонує Іван Васильович.
На смак вода - дійсно відмінна! Не дивно, що по закінченні зміни кожен з працюючих тут бере по кілька літрів додому. Колодязь, видовбаний 70 років тому, має в діаметрі 4 метра і 6 метрів глибини. Джерело б'є прямо з каменю, зайва волога ж витікає в річку Уж. Загальна довжина коридорів 2-го ярусу - 146 м, гіпотетична довжина верхнього - 200 м. Нижній ярус - на глибині 70 м, під товщею граніту і під дном річки.
І все ж під час війни унікальний бункер впав ... Оборона Коростеня тривала 55 днів. Коли місто вже була у руках ворога і загін, оборонявший підземний командний пункт Коростенського укріпрайону, повинен був, за всіма розрахунками, повністю припинити існування (тим більше, що німці запустили в підземелля велику порцію отруйна газу), - бійці під командуванням майора Білозьорова в повному складі вийшли з-під землі ... в 4 км від основного входу в підземелля, на протилежному березі Ужа! І прийняли свій останній бій ... Але перед цим в бункері щось трапилось. Ось як описували побачене у "Скелі" загарбники:
"У скелі вирубані два великі входи, замасковані майстерно мережею з зелені. У підземний коридор можна пройти через броньовані ворота. Довжина коридору приблизно 100 м, по боках розташовуються кімнати. Центральне опалення, електростанція, тепла проточна вода, електрична вентиляція, ватерклозети. А над вами в той же час убогі хатки з солом'яними дахами, а народ черпає воду з колодязів. Каналізації - ніякої, а вулички Коростеня - немощені, порослі бур'яном. Словом, контраст.
Бомби чи гранати не загрожували цьому сховищу. Втім, ще до приходу в Коростень німецьких військ у сховищі сталася якесь неприємна пригода. З незрозумілих причин там сталася експлозія, що знищила обладнання кімнат та зірвала двері з завіс. На стінах - людська кров. Хто став тоді жертвою - невідомо "- писав у газеті" Українське слово "військовий кореспондент Герберт Берт Віртген.
- Цікаво, що ж все-таки сталося на командному пункті перед самою здачею Коростеня німцям?
- Можливо, об'єкт був підірваний ворожими диверсантамим, - трохи подумавши, відповідає підполковник Олег Бошаков, начальник міського управління МНС. - У німецької розвідки був докладний план розташування всіх внутрішніх приміщень. Аналогічні креслення нещодавно передали мені дослідники і з іншої держави - з пояснювальним текстом польською мовою. Кабінет Верховного головнокомандувача та прийомна виведені на цих схемах окремо ...
- Німці експлуатувати комплекс так і не зважилися. Чому?
- На це питання і зараз ніхто не знає точної відповіді, - говорить Бошаков. - Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, який тут був і в 1941-му, і пізніше, наказав будувати собі підземну резиденцію аж за 90 км від "Скелі", в Новогуйвинську під Житомиром. А фюрер віддав перевагу ставки "Вервольф" в Стрижавці поблизу Вінниці.
Німці побоялися вселятися в бункер "особистого ворога фюрера". Тим не менш споруду не підірвали. Наші, ввійшовши в місто, теж не поспішали використовувати бункер за призначенням ...
Після війни підземелля стало таким собі навчальним полігоном для початківців діггерів. Але після декількох випадків безслідної пропажі дітей в його лабіринтах всі входи в "Скелю" довелося замуровати.
У 1968 році комусь прийшла ідея влаштувати в пустуючому "бункері Сталіна" ... комплекс з вирощування і зберігання картоплі. Мовляв, штучний мікроклімат підземелля дозволяє отримувати не один урожай на рік, а цілих два-три. Оскільки комплекс, як і раніше, значився за МО СРСР, спробували обійти військових "з тилу", звернувшись безпосередньо до голови уряду. Грізний окрик у вигляді урядової телеграми за підписом голови Ради міністрів Союзу Косигіна, надовго відбив охоту демілітаризувати "Скелю".
Через два роки після чорнобильського вибуху в Коростені влаштували навчання з цивільної оборони. А пару років тому виконком міської ради зумів нарешті домовитися з військовими, і ті передали засекречений підземний об'єкт на баланс міста. Тепер у ньому запасний пункт управління мерії. Мер Володимир Москаленко збирається зробити на його основі військово-історичний музейний комплекс.
"Бункер Сталіна" не менш цікавий і дослідникам теми розробки в довоєнному СРСР власної ядерного зброї. Інакше навіщо знадобилося Карбишеву будувати підземну фортецю, здатну і в XXI столітті витримати надпотужний термоядерний удар? Може виявитися, що гітлерівці "пооромились" освоювати підземне місто як раз через наявність в деяких таємних кімнатах чогось більш жахливого, ніж партизани...