Поиск по этому блогу

Общее количество просмотров

Статистика сайта

Посетители по странам Посетители за последние 24 часа Flag Counter
четверг, 29 января 2009 г.

Підвісний місток в Житомирському міському парку

В лівій частині нашого міського парку був глибокий яр. На початку 50-х років минулого століття для зручності проходу до танцювального майданчика через нього побудували цей підвісний місток. Місток дуже сподобався молоді. Він був гнучким, і на ньому можна було розгойдуватися як на гойдалках. Весною 1955 років трапилася аварія. Місток не витримав розгойдування - лопнув трос і він обрушився. В мить, коли це відбулося, я якраз встиг перейти місток. Ті, хто на ньому знаходився, впали в яр. Переломи і удари були, але обійшлося без жертв. Місток демонтували, яр засипали.

Святослав Теофілович Ріхтер

Святослав Теофілович Ріхтер народився в Житомирі 20 березня 1915 року. В цьому місті пройшли його перші дитячі роки. Все своє життя геніальний музикант присвятив удосконаленню виконавської майстерності. За 55 років
роботи на сцені Святослав Ріхтер дав 3600 концертів в 36 країнах світу. Його репертуар полягав із понад 27 тис. музичних творів. Музикант знав напам'ять практично всі твори, які були написані відомими композиторами протягом 200 років. В Житомирі всесвітньо відомий піаніст офіційно дав 4 концерти, в Україні - 169.

Ганна Голтвянськая
понедельник, 12 января 2009 г.

Дамба Житомира

Довжина дамби 100 метрів, висота 21 метр.
Дамба будувалася для забезпечення технічною водою промислової зони Житомира. Будівництво дамби велося з популярного в ті роки збірного залізобетону. Порожнисті залізобетонні блоки виявилися недовговічні і тепер дамба знаходиться в аварійному стані.

воскресенье, 11 января 2009 г.

Історія Житомира

Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчить легенда, свою назву місто отримало по імені дружинника київських князів Аскольда і Діра – Житомира, котрий як будь-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і поселився на скелі в місці злиття рік Кам’янки та Тетерева. За іншою легендою, розповідається, що тутешні мешканці спрадавна торгували хлібом і жили мирно. Є свідчення того, що в старовину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки де мололи зерно. Про місто говорили: «Мир і жито», «Мир Житичів». Є ще один варіант походження назви міста – це скорочена форма від «животомир», - символ мирного, спокійного життя.
Але життя в Житомирі аж ніяк не було спокійним.
В 1240 році Житомир зазнав нападу численних орд хана Батия. Місто було повністю розорене та зруйноване, мирні жителі були вбиті або забрані в рабство.
В 1320 р. житомирську фортецю захопили литовські князі В ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеві жителі будували оборонні споруди з підземними ходами, на залишки яких і досі натикаються будівельники. Але ці оборонні споруди не дуже то й допомагали жителям Житомира.
У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Вітовта, захопив і розграбував Житомир.
У 1444 році Житомир одержує магдебурзьке право. Місто поступово росло й розбудовувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. Але, як будь-яке крупне місто, воно притягувало нападників. За словами літописця, «...без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Повністю було зруйноване місто ханом Менгли-Гиреєм й в 1482 році. В першій половині XVI століття місцевий архітектор Семен Бабинський проводить роботи по укріпленню Житомирського замку. Перемуровуються його стіни, поглиблюються рови, що затоплювалися водою при обороні. По опису 1572 року, в ньому було 142 дворів, замок и старостинський палац.
Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу Польщі. Місто на той час вже було досить значним економічним та католицьким вузлом Полісся. В 1596 році місту надається право на проведення двох ярмарок на рік, що пожвавлює торгівлю й покращує матеріальне положення населення.
Під час війни Богдана Хмельницького в 1648 році, місто було взяте запорожцями. А в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував й сам Хмельницький.
В 1686 році, коли Київ переходить до Росії, Житомир стає головним містом зменшеного Київського воєводства. В Житомирі діяло чотири монастиря та дві духовні семінарії. До нашого часу збереглися келії єзуїтів, що були збудовані в 1724році.
В 1737 – 1751 роках в місті будується Кафедральний собор Св.Софії з дзвіницею. В 1765 р. в ньому було 5 церков (2 православні й 3 католицькі), великий палац та 285 будинків.
Коли вся Волинь була приєднана до Россії, Житомир стає уїзним містом, а в 1804 році, за “неимением в губернском г. Новоград-Волынске удобных зданий для присутственных мест”, стає центром Волинського намісництва. Місто починає інтенсивно розбудовуватись, центр забудовують кам`яними будівлями, відкриваються просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирьох класове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр.
В 1838 році закінчується будівництво семінарського костьолу Св. Іоана з Дуклі, а в 1874 році – Преображенського кафедрального собору.
Преображенський собор побудований у візантійському стилі з характерними рисами давньоруської архітектури XI—XII століття. Раніше на його місці була Василіанська церква. Висота собору сягає 53 метрів. На дзвіниці був встановлений головний дзвін вагою в 500 пудів. В будівництві собору приймали участь робітники, що зводили в 1818—1858 роках Ісакіївський собор в Петербурзі.
В 1865 році при міській бібліотеці створюється Житомирський краєзнавчий музей - скарбниця пам`ятників матеріальної і духовної культури краю.
У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв`язала Житомир з Бердичевом і Коростенем.
Ну а потім була громадянська війна 1917 – 1921 років, під час якої влада у місті змінювалася тринадцять разів.
Після встановлення радянської влади в Житомирі відкривається багато нових промислових підприємств. В 1935 році відкрито залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв`язала Житомир із Києвом.
Під час Другої світової війни за Житомир велися дуже жорстокі бої. При звільнені Житомира від німців, радянським військам доводилось двічі брати місто. Все це не могло не сказатись на місті. Житомир лежав в руїнах. Але після війни місто відбудувалось й зараз Житомир адміністративний центр однієї з найбільших областей України.
З Житомиром пов`язані біографії багатьох визначних осіб.
Активними провідниками культури на житомирській землі були поет А.Безіменський, драматург І.Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М.Скорульский, режисер В.Магар, фольклорист і хормейстер М.Гайдай
В Житомирі в 1909 році жив видатний російський письменник Купрін О. І.
У Житомирі почав трудове життя кінорежисер і письменник О. П. Довженко. В 1914-1917 роках він учителював у другому вищому початковому училищі. Ім`ям О. П. Довженко в 1954 році названо колишню Провіантську вулицю. У будинку № 51 по вулиці Путятинській він жив у 1919-1920 р. На меморіальній дошці - барельєф О. П. Довженко з бронзи і текст: «У 1914- 1921 р. у місті Житомирі жив видатний український радянський кінорежисер і письменник Олександр Довженко».
В Житомирі, на тихій Дмитрівській вулиці, у невеличкому будиночку народився майбутній Головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. У цьому будиночку, що зберігся до наших днів, відкритий Меморіальний музей С. П. Корольова.
У експозиції музею більше двох тисяч експонатів. У кімнатах меморіальної частини музею за спогадами матері Сергія Павловича Марії Миколаївни Баланиної відтворена обстановка тих далеких років. Стіл, стільці, письмовий стіл, етажерка з улюбленими книгами, посуд, вишиті рушники, гасова лампа, рідкісні фото, сімейні реліквії.
Експонати музею розповідають про життя і наукову діяльність С. П. Корольова. Вже в юнацькі роки він займався планеризмом, повітроплаванням, інженерною справою. Захоплений ідеями К. Е. Ціолковського, С. П. Корольов став одним з організаторів групи вивчення реактивного руху, що поклала початок вітчизняній космонавтиці. Під його керівництвом ще в 1933 році створюється перша радянська ракета 09, а пізніше крилата - 212 і ракетоплан РП-318. Навколо С. П. Корольова збирається група талановитих інженерів-конструкторів у складі Ф. А. Цандера, М. К. Тихонравова, Ю. А. Побєдоносцева й інших, що послідовно вели науковий пошук. Вже тоді закладалися основи здійснення фантастичних проектів по створенню реактивної авіації і ракетно-космічних систем.

пятница, 2 января 2009 г.

У Житомирі живе Іспанська інфанта?

"Інфанта" по-іспанськи означає "принцеса". В 1937-му році в Іспанії гриміла громадянська війна: тамтешній демократичний уряд, що підтримувався Радянським Союзом, воював з генералом Франко, якого, у свою чергу, підтримувала фашистська Німеччина. Можливо, саме тому радянська преса наполегливо називала Франко "фашистом", хоча насправді ідеологія іспанського генерала була далека від ультра-шовіністичних поглядів Гітлера й була скоріше помірно-націоналістичною. Історики зафіксували дивний факт: за увесь час правління "фашистського" генерала Франко (а це більше 30-и років) в Іспанії було розстріляно всього... 47 чоловік - головним чином, карних злочинців. Проте, наприкінці 30-х років Іспанія стала свого роду полігоном для випробування Радянським Союзом і Німеччиною нових видів своїх озброєнь. А страждали, як це завжди буває, мирні жителі.
Починаючи з 1937 року, Радянський Союз став приймати на своїй території іспанських дітей, чиї батьки загинули в результаті війни. Дітей у віці від восьми до 15-и років вивозили в СРСР і поселяли у звичайних радянських родинах. Майже всі ці родини офіційно всиновляли маленьких іспанців, даючи їм нові імена й свої прізвища. До речі, один із кращих хокеїстів всіх часів і народів Валерій Харламов був наполовину іспанцем: його мати в 12 років була евакуйована з Мадрида в Москву.
У тому ж 1937-му іспанські діти з'явилися й у Житомирі. Судячи з архівних даних, їх було всього 15 чоловік. Наймолодшому виповнилося 9 років, самому старшому - 13. Дітей розмістили в родинах житомирян - тих, хто побажав усиновити маленьких іспанців. Дітлахам змінили прізвища й імена й направили вчитися в житомирські школи. Серед цих п'ятнадцяти чоловік була 11-літня Марія-Лаура Палома, що доводилася двоюрідною племінницею... іспанській королеві! На жаль, ніде в архівах не залишилося хоча б непрямих вказівок на те, яке прізвище одержала дівчинка після свого вдочеріння житомирською родиною. Не виключено, що вона жива дотепер і проживає в нашому місті, і сьогодні б їй було 80 років. Цілком імовірно, що в Марії Паломи залишилися діти, внуки й навіть правнуки, які можуть і не підозрювати про те, що перебувають у спорідненні з іспанською королівською родиною!

Німці в Ємільчино

А в серпні 1941 року, коли в Ємільчино ввійшли німці, якась частина місцевого населення взагалі не знала, що почалася війна: відчувалася відсутність радіоточок у далеких селах. Зареєстровано випадок, коли наприкінці серпня 1941 року в Ємільчино з'явився дідок на бричці, що не знайшов нічого кращого, як запитати в німецького патруля, де тут... осередок ВКП(б). Виявилося, у селі дідові доручили відвезти в Ємільчино партійні внески, не знаючи, що в селищі вже цілий місяць німці господарюють.
Вибили фашистів із селища на самому початку 1944-го року. Коли останній німець переступив кордони нинішнього Ємільчинського району, вся Житомирщина була звільнена від німців.

Народний одяг Полісся

Полісся є найбільш архаїчним регіоном України, який і досі зберігає свій неповторний колорит. З-поміж інших регіонів України поліські строї вирізняються домінуванням двоколірної біло-червоної гами, відсутністю купованих тканин та тканим і вибійчаним декоративним оздобленням вбрання. Біло-червоне кольорове звучання у поліському костюмі підкреслює його архаїчність і символізує поєднання двох начал: духовного-божественного (білий) та плотсько-земного (червоного). Пограниччя цих стихій маркується поясом, як межею між буденним освоєним і піднесено незнаним. Пояс, зав'язаний на людині, був центром його вертикальної структури, місцем з'єднання сакрального верху та матеріально-тілесного низу.

Архаїчність поліського строю простежується також у жіночих головних уборах "намітках", які становлять так званий платовий головний убір характерний для багатьох древніх народів. Це шматок полотна, обвитий по основі (кибалці, очіпку) навколо голови. Старші жінки зав'язували намітку так, щоб вона закривала низ підборіддя. Як правило кінці намітки орнаментувались червоними смужками, виконаними технікою перебірного ткацтва або вишивки.
Збереження архаїчних рис в одязі пояснюється факторами природно-географічними (ліс, болото) та соціально-економічними (відносна віддаленість населення від великих промислових та культурних центрів та основних торгівельних шляхів).
Для поліського одягу типовим був приталений силует плечового одягу (безрукавок-шнуровиць, керсеток, свиток) та розширена донизу лінія поясного одягу (літники, спідниці з фабричного полотна, "спідниці з нагрудником"). Для орнаменту вишивок і узорнотканих матеріалів домінуючими були геометричні мотиви, скомпоновані у горизонтальні смуги, та поєднання червоного й невеликої кількості чорного або синього кольорів (на сорочках, спідницях, запасках, хустках і свитах). Ткані узори виступали у вертикальних або горизонтальних смугах і в клітинку.

З загального масиву поліського вбрання вирізняємо такі регіональні його комплекси як: східно-поліський з чернігово-сіверським підваріантом, центрально-поліський з київсько-житомирським і західно-поліський з рівненсько-волинським.
Розвиваючись на території етнічного пограниччя культура поліського реґіону України зазнала відчутних впливів з боку сусідів - поляків, білорусів та росіян. Так, на західному Поліссі досить відчутними є польські впливи, а на східному - російські. Білоруські простежуються більшою чи меншою мірою на всій поліській території.
Одяг, як відомо, паспортизує не тільки етнічну або регіональну належність етносу, а й може свідчити про вік, соціальне положення людини. Найбільш багатим і аксесуарно різноманітним є так званий ритуальний одяг, який відбиває космогонічні уявлення кожного народу, його морально-ціннісні орієнтири. З-поміж усіх комплексів вбрання все найяскравіше, мистецько і художньо довершене, символічно-сакральне сконцентроване у весільному одязі.

О.Косміна,
кандидат історичних наук

Архив блога