Поиск по этому блогу

Общее количество просмотров

Статистика сайта

Посетители по странам Посетители за последние 24 часа Flag Counter
воскресенье, 24 января 2010 г.

Житомир в житті Святослава Ріхтера

Святослав Ріхтер народився 20 березня 1915 року в Житомирі. Однак незабаром сім'я переїхала до Одеси, де пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього піаніста. Його батько, Теофіл Данилович, викладав у консерваторії і був досить відомим у місті музикантом. Колись він закінчив Віденську Академію музики, тому перші музичні навички молодший Ріхтер отримав від свого батька. Саме він дав п'ятирічному синові перші уроки гри на фортепіано. Мама, Ганна Павлівна, також була досить ерудованою в галузі музики. З самого дитинства Святослав Теофілович привчався до музики, усвідомлював її велич і силу. У зв'язку з тим, що батько не міг постійно займатися з сином, бо віддавав весь вільний час своїм учням, Ріхтер брав уроки гри на фортепіано у піаністки А. Атль. Його вчителька свого часу вчилася у батька, тому до навчання хлопчика вона поставилася з повною серйозністю. Будучи зовсім юним, Ріхтер почав грати будь-яку музику з нот, а незабаром і зовсім став кваліфікованим акомпаніатором в музичному гуртку при Будинку моря.

Після закінчення школи він кілька років працював концертмейстером в Одеській філармонії. Потім їздив з концертними бригадами, акомпануючи різним музикантам, набираючись досвіду. У 1932 році він перейшов на роботу в Одеський оперний театр і став помічником диригента С. Столермана. Ріхтер допомагав йому на репетиціях, роботі з співаками. У травні 1934 року піаніст дає перший сольний концерт в Одеському будинку інженерів, виконуючи твори Ф. Шопена. Концерт був блискучим, отримав гарні відгуки. Однак молодий і норовистий Ріхтер не замислювався про професійну кар'єру музиканта. І лише через п'ять років навесні 1937 Ріхтер вирушив до Москви вступати до консерваторії. Такий вчинок вважали божевільним, адже у нього не було ніякої музичної освіти. Однак на приймальному іспиті Святослава Теофіловича почув видатний піаніст Г.Г. Нейгауз, який побачив в сміливому юнакові справжній талант. Нейгауз записав Ріхтера у свої учні, але він не вчив його: вчити його було нічому, а розвивав талант. Ріхтер все своє життя був вдячний першому вчителю.

Дебют Святослава Теофілович відбувся 26 листопада 1940 року в Малому залі Московської консерваторії. У цьому концерті він виступав разом з учителем. Але вже після закінчення декількох днів Ріхтер дав власний концерт, який відкрив йому дорогу у великий світ музичної творчості. Під час війни талановитий музикант перебував у Москві. Де, не дивлячись на ситуацію, він не припиняв занять на улюбленому інструменті ні на день. І при кожній нагоді давав концерти. За два останні роки війни об'їздив багато міст. Після іспиту в консерваторії комісія дала указ виділити ім'я талановитого Ріхтера золотими літерами в фойє Малого консерваторського залу.

Відкриттям всесвітніх гастролей став виїзд до Чехословаччини в 1950 році. Його концерти проходять тріумфально, тому він виїжджає з Європи і їде з концертною програмою до США, Канади. Ріхтер бездоганно виконував Баха, Дебюссі, Прокоф'єва, Шопена. На відміну від інших піаністів, Ріхтер вмів розчинитися в виконуваної їм музиці. Він пропускав кожну ноту через душу, він відчував кожен твір серцем. Коли великий майстер грав, тоді розкривалася його суща геніальність. Музика - не єдине захоплення Святослава Ріхтера. Ще він дуже любив живопис. Займався збиранням картин, а іноді і сам малював маслом. В 1960-1970 роки в будинку Ріхтерів була проведена виставка придбання живопису.

У 1989 році в Цюриху знаменитому піаністу була проведена операція на серці. Звичайно, після якої Ріхтером потрібно було більш серйозніше поставитися до свого здоров'я. Останні роки свого життя Святослав Теофілович провів у Парижі, а незадовго до смерті повернувся до Москви, де помер 1 серпня 1997 року.

пятница, 22 января 2010 г.

Конфликт: Житомирские спасатели отреагировали - житомирянин виноват сам

МЧС VS ЖИТОМИРЯНИН

Вчера «Скандальный Житомир» опубликовал рассказ житомирянина Григория Голуба, который поведал о том, как попал под трос буксируемого автомобиля МЧС. Сегодня мы получили версию пресс-службы Главного управления МЧС в области. Спасатели утверждают, что Григорий виноват сам. Далее без купюр материал от МЧС.

«В Житомире молодой человек бросился под колеса неисправного автомобиля МЧС и, не получив желаемого, не дожидаясь помощи, скрылся с места происшествия.

Зима, морозец, снежок – отдельных представителей рода человеческого это раззадоривает и будоражит. Но зима теми же морозами, гололедами и авитаминозом опасна. Если первое толкает на подвиги или просто на взбалмошные поступки. То второе заставляет поменять летнюю набедренную повязку на более тяжелую форму одежды, перемещаться с осторожностью, дважды подумать, прежде чем сделать.

«В среду 20 января, около 19 часов вечера, житомирянин Григорий Голуб готовился переходить перекресток улиц Котовского, Победы и Якира. Со стороны улицы Якира, Григорий стоял и ждал разрешающего сигнала светофора. Напротив стояли две машины МЧС. УАЗ стоял на Котовского на прицепе у него вторая машина». Если до сих пор я цитировал материал сайта «Скандальный Житомир» не изменяя содержания, то последнюю фразу хочу подчеркнуть!

До этого момента точки зрения участников события не отличаются. Но, с включением им зеленого света, начинаются разночтения. Первым начинает движение и поворот с Котовского на Победы УАЗ «Патриот», за ним, естественно, УАЗ-469 (куда он с цепки денется). Очередь вступать гражданина Голуба. Он перешагивает бордюр – границу тротуара и проезжей части. Впереди у него еще метра 3-4 до дальней полосы движения автотранспорта. Автомобили уже на ходу: первый, освещенный, как новогодняя елка синими и желтыми огнями (специальными и аварийными световыми сигналами), выровнялся на улице Победы, второй, «всего лишь» со светом фар и «аварийкой», вот-вот будет там. Буксировочный трос между ними, конечно же, натянут. О тросе Григорий знает! Выше я подчеркивал это утверждение. Мало того, спасибо городским властям, перекресток хорошо подсвечен фонарями.

Но пешеход стремиться решительно преодолеть препятствие – ускоряется и пытается перепрыгнуть трос между машинами, который, к слову, был помечен через каждый метр красными флажками. Видимо, житомирянину зима привнесла бодрость духа и жажду приключений. Но отсутствие витаминов или тяжелая обувь сыграли с отважным героем злую шутку – он споткнулся об трос, упал на руки. Этому были очевидцы: два водителя, два старших машины и невольный зритель происшествия гражданин К. (его данные у нас есть).

По их словам, машины немедленно остановились. Два экипажа выскочили из машин, в готовности оказать первую помощь пострадавшему: делать искусственное дыхание, непрямой массаж сердца, вправлять конечности или что там еще потребуется… Но «пострадавший» вскочил и довольно быстро покинул сцену. По словам же Григория, после падения он извернулся, как ниндзя, ухватился за трос, и проехался по зимней дороге. А потом стоял некоторое время на обочине и с осуждением смотрел на праздных спасателей. Кстати, инспектора ГАИ находились недалеко, но к ним за правдой он не пошел, так же, как и не писал на сайт житомирского облуправления МЧС. Григорий Голуб предпочел «поднять волну». Что скажешь, у него получилось. Как и Герострат, он сумел покрасоваться в сети…

На этот раз, к сожалению, спасатели не смогли проявить свои профессиональные качества, так что, великодушно от благодарности Григория отказываются. Я уверен, что свое они наверстают в других обстоятельствах, где они ежедневно, по-настоящему совершают подвиги.

Сергей Уланов, пресс-служба ГУ МНС Украины в Житомирской области».

ПОСЛЕСЛОВИЕ

Мы сконтактировали с Григорием Голубом. Материал спасателей он прокомментировал так: «У меня это вызывает мягко говоря улыбку». Житомирянин также сказал, что с ним беседовал командир спасательного отряда и что МЧСники принесли в письменном виде свои извинения (документ обещал передать, как только у него будет такая возможность). Кроме того попросили подписать заявление о том, что он не имеет претензий.

Скандальный Житомир
skandal.zt.ua
четверг, 21 января 2010 г.

Виборчий процес не без пригод!

Під час першого туру виборів Президента України на Житомирщині, окрім неодноразових порушень прав виборців, трапилися й серйозніші «сюрпризи».
Валерій Марценюк – голова Малинської міської організації Партії регіонів, який вже не один рік відверто відстоює й захищає права регіоналів.
У Малині напередодні виборів – 16 січня – посеред дня був підпалений гараж Валерія Марценюка. Завдяки вчасному реагуванню пожежників приміщення вдалося врятувати – згоріла лише третина. Однак збитки господаря складають близько 3 тис. гривень.
«Ситуація досить неприємна. Можливо, я й не надав би їй особливого значення, якби двома місяцями раніше в мене не вкрали автомобіль», – коментує ситуацію Валерій Віталійович.
Авто Daewoo Lanos поцупили зі згаданого гаража в ніч з 16 на 17 листопада 2009 року – також напередодні важливої для регіоналів події. 20 листопада на Житомирщину приїздив з візитом Лідер Партії регіонів Віктор Янукович.
Автомобіль досі не знайдений. Правоохоронці пообіцяли потерпілому до нового року надати хоча б якусь інформацію про хід справи, однак поки що нічого не повідомили. «Скидається на те, ніби вони чекають, яка політична сила прийде до влади», – жартує голова Малинської міської організації Партії регіонів.
Утім, жарти жартами… На що схожа подібна низка «випадковостей»? Чому людині з Партії регіонів, яка не боїться відкрито відстоювати свої політичні погляди, випали подібні неприємності? Якій політичній силі це вигідно?

Панас Поліщук
среда, 20 января 2010 г.

Микола Присяжнюк: "Вибори засвідчили суттєве зростання кількості прихильників Віктора Януковича на Житомирщині"

Підведення підсумків першого туру виборів стало основною темою прес-конференції, яку народний депутат України, голова Житомирської обласної організації Партії регіонів Микола Присяжнюк провів 19 січня. Участь у прес-конференції взяли представники телебачення та радіомовлення, близько десяти центральних та регіональних газет, а також загальноукраїнських та місцевих інтернет-видань.Свої коментарі стосовно підсумків виборів висловили і довірені особи Віктора Януковича, які працювали в різних виборчих округах області, – Олександр Кравцов, Володимир Пєхов, Сергій Бутенко, Едуард Ставицький, Микола Туфанов, Микола Вашешніков.

Насамперед Микола Присяжнюк визнав, що вибори пройшли успішно. Попри погані погодні умови, недивлячись на чимало проблем і труднощів, які виникали в день голосування і у пересічних громадян, і у членів дільничних комісій, переважна більшість виборців України змогла реалізувати своє виборче право. При цьому дві третини із них проголосували за зміни в державі. Спроби фальсифікацій, підкупу виборців, порушення виборчого законодавства щодо заборони агітації в день голосування спостерігачами від Партії регіонів, її прихильниками були зареєстровані на багатьох дільницях. Матеріали щодо них направлені в правоохоронні органи. Проте ці порушення не змогли суттєво вплинути на загальний результат виборів. Лідер Партії регіонів Віктор Янукович здобув переконливу перемогу.

Микола Присяжнюк подякував всім виборцям, які підтримали Віктора Януковича і його програму, подякував всім, хто прийшов на дільниці і зробив свій вибір, подякував за високу громадську свідомість. Микола Володимирович запевнив, що Віктор Янукович включить до своєї програми розбудови країни ті положення програм кандидатів, які не вийшли в другий тур, котрі визнані виборцями як пріоритетні для країни. «Найбільше бажання нашого кандидата – знайти таку модель єднання країни, в якій кожна людина зайняла б своє місце і при якій громадянське суспільство було б об’єднане загальними національними інтересами», – наголосив Микола Присяжнюк.
Довірені особи Віктора Януковича коротко розповіли про хід голосування на дільницях в округах, в яких вони працюють. Зокрема Олександр Кравцов (65-ий виборчий округ з центром у м. Коростені) розповів, що 35% виборців підтримали Віктора Януковича (у Юлії Тимошенко – 25%). Це і є об’єктивною оцінкою діяльності чинного прем’єра і її однопартійців на місцях. Таких, як голова Коростенської райради, за сприяння якого в районі наближеним до БЮТ особам було незаконно роздано десятки гектарів земель.
Довірена особа по 67-ому виборчому округу (центр у м. Малині) Володимир Пєхов розповів, що в окрузі прихильників Віктора Януковича стало на 5 тис. чоловік більше. І це попри те, що прибічники БЮТ і в передвиборний період, і в сам день виборів активно підкупали виборців подарунками, грошима, що офіційно зафіксовано. Відповідні матеріали передані до правоохоронних органів.
Сергій Бутенко (68-ий виборчий округ, м. Андрушівка) переконаний, що після другого туру виборів в українську владу прийдуть професіонали, для яких економіка, а не пусті балачки, буде на першому місті. Як підтвердження навів дані про те, що по округу кількість прихильників Віктора Януковича зросла з 14 до 20,5%.
Едуард Ставицький (64-ий виборчий округ, м. Бердичів) продемонстрував журналістам копії протоколів, в яких зафіксовано результати голосування на спецдільницях області (тюрми та колонії). На його переконання, те, що переважна більшість засуджених за тяжкі злочини людей підтримує Ю. Тимошенко, – не випадковість.
Окрім теми виборів журналісти цікавились парламентською діяльністю Миколи Присяжнюка. Зокрема його відношенням до того факту, що представники БЮТ у парламенті мало не провалили голосування за подолання вето президента на мораторій щодо продажу землі. На переконання Миколи Володимировича, зняття мораторію за умов відсутності земельного кадастру та відповідної законодавчої бази може стати загрозою для продовольчої безпеки країни. «Перш ніж дозволити продаж землі, держава повинна викупити у селян стільки землі, скільки потрібно для забезпечення продовольчої безпеки країни», – наголосив голова комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.
Цікавились журналісти і думкою головного регіонала області стосовно процесів приватизації в економіці і тих негативних перспектив для країни, які вони несуть.
Зустріч була цікавою і різноплановою. Питання – гострі і професійні. А підсумок підвели оптимістичний. Те, що Віктор Янукович стане президентом, вже не викликає сумніву. Проте ця перемога – не головне. Головне – та величезна і копітка робота, яка почнеться після виборів по відновленню економіки, по відродженню села, по відродженню довіри людей до влади, по подоланню бідності. На відміну від свого основного опонента Юлії Тимошенко, Віктор Янукович має команду професіоналів, яка здатна вирішити цю проблему і виправдати високу довіру виборців.

М.Ковальчук
вторник, 5 января 2010 г.

Микола Присяжнюк: "Якщо не змінимо владу – втратимо село"

У світі Україна здавна славилася як аграрна держава. Але за останні роки в агропромисловому комплексі з’являються нові проблеми, а старі – не розв’язуються. Дожилися до того, що у 2009 році аграрії не отримали ні кредитів, ні державних дотацій, ні обіцяного зменшення податків. При цьому влада говорить про привілейованість селян. Про реальний стан справ в АПК розповідає народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, голова Житомирської обласної організації Партії регіонів Микола Присяжнюк.

Сьогодні аграріям доводиться виживати…
– На жаль, нині українське село занепадає. Село, в якому найнижчий рівень життя в Україні, в якому інфраструктура занедбана настільки, що доведеться відновлювати її ледь не заново. Село, в якому «процвітає» безробіття, депресія і занепад виробництва. Якщо не змінити владу, можемо втратити село, оскільки вже зараз щороку зникає кілька десятків населених пунктів, люди масово переїжджають у міста, – зауважив Микола Присяжнюк.
У 2009 році суттєво знизилися обсяги виробництва у порівнянні з попереднім періодом. Наприклад, за жовтень виготовлено на 30% менше цукру, ніж за аналогічний період 2007 року. Подібну ситуацію спостерігаємо і щодо інших продуктів харчування. Якщо за 10 місяців 2007 року було вироблено 114 тис. т свіжої або охолодженої яловичини й телятини, то за аналогічний період 2009 року – на 40% менше, а свинини у замороженому вигляді – на 77% менше. Українці змогли спожити на 17,5% менше вітчизняного молока, ніж два роки назад.
Зростають і показники імпорту продуктів харчування. Ще не так давно імпортованими були лише м’ясо та риба, сьогодні ж на прилавках дедалі частіше з’являються завезені цукор, часник, морква, картопля. Така ситуація вже давно вимагає від влади рішучих дій, проте на разі чуємо від неї тільки популістські лозунги.
– Непроста ситуація склалася в сфері земельних відносин, – наголосив Микола Присяжнюк. – Особливо це стосується видачі так званих безкоштовних земельних актів. Відповідна постанова уряду носить тільки агітаційний характер. Адже щоб у зазначені терміни видати всім бажаючим держакти, потрібно виписувати кожного робочого дня… по 100 тисяч держактів! Отож, на виконання запланованих робіт знадобиться не менше 2 років і збільшення фінансування з Держбюджету щонайменше у 2 рази. Проте та ж Тимошенко у проекті бюджету на 2010 рік взагалі не передбачила такі витрати!
Доказом того, що видача безкоштовних актів – передвиборний піар-хід, є і той факт, що уряд спершу обіцяв виділити на реалізацію постанови 5,9 млрд. гривень, а пізніше ця сума зменшилася в 10(!) разів.
Крім того, більшість громадян, яким довелося вистоювати черги, платити власні гроші за отримання держактів, будуть розцінювати таку постанову уряду як прояв соціальної нерівності. Так само будуть вважати і ті громадяни, земельні ділянки яких розташовані за межами населених пунктів, оскільки їм не передбачена безкоштовна видача актів на землю.

Завтра АПК може процвітати
– У 2002 році прем’єр-міністр Віктор Янукович впровадив у дію закон про засади агрополітики до 2015 року. Наступний закон, який діє і дотепер, передбачав підтримку державою сільгоспвиробників, – нагадав Микола Присяжнюк. – Проте за нинішнього прем’єр-міністра держава припинила фінансування програм з підтримки АПК. Хоча Партія регіонів все-таки змусила уряд з 1 січня 2009 року виділити аграріям 2,2 млрд. грн. зі Стабілізаційного фонду, проте на разі коштів так і немає.
Кандидат у Президенти Віктор Янукович ставить перед собою ціль – відродити українське село. Для Віктора Федоровича важливо довести долю українського аграрного сектору від сьогоднішніх 11% у структурі національного валового продукту до 26,5%. Вже зараз складено план реалізації цієї мети. Мова йде про забезпечення якості сільгосппродукції, розвиток матеріально-технічної бази АПК, включення держави у ринок землі та забезпечення регулювання земельних ресурсів з її боку. Важливим є і залучення селян до організованого виробництва, адже нині таких лише півмільйона з 14 млн. чоловік, які проживають у селі. І одне з головних завдань – підвищити соцстандарти для населення та розвинути інфраструктуру у сільській місцевості.
«Віктор Янукович як прем’єр-міністр вже неодноразово доводив українським аграріям, що знає про їхні проблеми і знає, як їх вирішувати. Нині сільгоспвиробники переживають складні часи, проте Віктор Янукович як Президент зможе виправити ситуацію на краще», – підсумував Микола Присяжнюк.

Ольга Шацьких
понедельник, 4 января 2010 г.

Валерій Запорожан: Подумайте, в чиї руки ви віддаватимете державу!

3 лютого 2010 року Житомирщину відвідав Валерій Миколайович Запорожан – видатний вчений, академік, ректор Одеського державного медичного університету. Валерій Миколайович побував у Житомирській обласній дитячій лікарні та Житомирському інституті медсестринства, де поспілкувався з лікарями, медичним персоналом, викладачами та студентами.
Під час зустрічей він звернув увагу медиків на складне соціально-економічне становище у державі, зокрема, стан та розвиток медицини. «Мені доводилося багато їздити світом, я бачив, якою є сфера охорони здоров’я в інших країнах. Якщо чесно, мені образливо за своїх українських колег. У нас лікар має середню зарплату – навіть нижчу, ніж деякі низькокваліфіковані робітники. Так нинішня влада турбується про нашу медицину? Ми сьогодні хочемо, щоб лікар за копійки повністю віддавався свої роботі?.. Куди сьогодні йдуть працювати випускники медичних закладів? Лише третина працює в медицині. 30% виїздить за кордон, а решта не працює за фахом, а займається бізнесом, бо прожити й прогодувати сім’ю за зарплату лікаря неможливо», – наголосив Валерій Запорожан.
«Мені кілька разів пропонували посаду міністра охорони здоров’я, я сімнадцять років очолюю Одеський медичний університет, я – почесний член багатьох іноземних академій, мене неодноразово запрошували працювати за кордон. Однак батьки змалку привчили, що та земля мила, де мати народила. Сьогодні я досяг практично всього у своїй професії, роботі. В мене є багато талановитих учнів… Мені не потрібно нічого. Єдине, що я ще хочу зробити, – допомогти нашій державі. Я хочу, щоб мої спадкоємці, учні могли нормально тут жити, працювати, робити свій вклад у розвиток медицини і головне – щоб це допомагало людям і землі, яка нас вигодувала...», – зазначив вчений.
Звертаючись до медиків, Валерій Миколайович закцентував увагу на тому, що вони повинні добре подумати, в чиї руки віддають державу. «Усі медики бачили фарс з епідемією грипу, влаштований прем’єром. Куди пішли її ліки, на які витрачено стільки державних коштів? І таких прикладів безліч. Де гроші від продажу державних підприємств? Де гроші з кредитів, які брала Тимошенко у Міжнародному валютному фонді? Ми відчули їх на собі – у нас збільшилися зарплати, пенсії?.. Ні! В нашій країні зросли лише ціни та зовнішні борги… Тому вас, як колег, я прошу подумати, в чиї руки ви віддаватимете наше майбутнє і майбутнє наших дітей. Подумайте, до чого ще може довести державу такий горе-керівник», – підкреслив Валерій Запорожан.
«Мені подобається програма Віктора Януковича «Україна для людей». Там враховано всі аспекти нашого з вами життя. Насамперед – економічний та соціальний розвиток держави. Це виведення з кризи нашої економіки, розвиток малого та середнього бізнесу, підняття рівня життя населення і, що особливо важливо для нас з вами, – розвиток медицини. Віктор Федорович – гарний керівник, організатор. Він може налагодити виробництво й вивести з кризи будь-яке підприємство. Так само він зможе керувати й державою», – зауважив наостанок професор.

воскресенье, 6 декабря 2009 г.

Житомир подземный

Наверняка многие из нас слышали о подземных ходах под городами Киевской Руси. Известно, что такие хода строились как убежище от вражеских войск. Больше всего ходов было построено во времена конфликтов Руси с Османской Империей и татаро-монголами.
Именно такими ходами богата Житомирская область, что на Украине. Больше всего их в самом Житомире и в г. Бердичеве Житомирской обл.
Но уникальность житомирских подземных ходов состоит в том, что изначально они строились как подземные города. Да-да….города. В таком подземном городе было все: церковь, широкие подземные улицы, хранилища продуктов и разной утвари. Вобщем все, что было необходимо для жизни человека.
Существует много легенд: одна из них гласит, что в подземных ходах под Житомиром есть церковь, в которой хранится библиотека Ярослава Мудрого. Эту библиотеку привезли из Киева до того, как столицу Руси сожгли татаро-монголы в 1242 году.
Особенно развита сеть подземных ходов под Замковой горой и площадью Победы. А кто был в Житомире, тот знает, что это самый центр города. Очень немногие знают в Житомире о ходах.
Те, кто исследовал житомирские подземелья рассказывают, что хода строились параллельно к наземным улицам и при чем в 3 уровня.
В ходах немало ловушек.

Например:
1. Подвешенное бревно. Вверху под сводом висит бревно, заостренное к низу. Спелеологи рассказывали, что не могли понять, как ловушка срабатывает. Когда они удалились на 100 м, то услышали грохот. Вернулись и увидели упавшее бревно.
2. Чертовое колесо. Представьте себе подземный ход в виде круга, к нему под углом примыкает проход от основного подземного хода. Человек, попадая в эту ловушку, постоянно ходит по кругу. Для того чтобы выбраться из этого чертового колеса, необходимо руками двигаться вдоль стены, так как, учитывая освещение от факела или фонаря, глазами выход невозможно увидеть.
3. Труба. Из помещения в помещение ведет лаз. С каждым пройденным помещением лаз уменьшается, да так, что человек там застряёт и без помощи не может вылезти.
4. Дурман. Якобы были помещения с дурманящим воздухом, если туда попадал человек, то оставался там, так как был опьянен воздухом.

Таких ловушек в ходах существует очень большое колличество.
В подземелье до нашего времени сохранилось несколько входов. Один из них расположен за старым костелом. Раньше, во времена Союза, там скапливалось большое колличество спелеологов и “любителей поглазеть”. Но после того, как в том месте потерялись двое юношей, тот вход наглухо замуровали и сейчас о нем никто ничего не знает за исключением нескольких человек, которые занимаются исследованиями подземного Житомира на профессиональном уровне.

Сейчас в библиотеке города Житомира доступны газеты 1990-х годов выпуска, где освещались исследования разных экспедиций. Вот отрывок одной из них:

15 июля 1990 г.
Газета «Житомирський вісник» организовывает экспедицию под землю. Для этого формируется группа спелеологов.
Житомирянин С.В.Собчук сообщает, что еще в 1914 году комиссия в составе военных изучала житомирские подземные ходы, был составлен соответствующий отчет, который потом исчез с архива при загадочных обстоятельствах.
Также вспоминается пророчество сорока шести летней давности одного из житомирян, который утверждал, что должен сделать «подземное» открытие, которое ошеломит земляков. Но очень скоро он погиб при невыясненных обстоятельствах.
Вспоминаются факты, что во время Великой Отечественной войны в одном из подземных ходов житомиряны прятались во время бомбардировок и облав, которые проводили оккупанты. Еще одним подземным входом воспользовались пленные для побега из бывшей тюрьмы (по ул. Черняховского).
Также Собчук С.В. сообщает, что неоднократно уже был в подземелье, видел на стенах загадочные условные обозначения в виде стрелок. Встречались обрывки старых дореволюционных газет, старинное оружие. Не исключает, что там делали тайники для сокровищ.

31 августа 1990 г. – 28 сентября 1990 г.
На 64 метра углубились спелеологи за полтора месяца в завалы подземелья. Подземные коридоры шириной приблизительно 110 см с нишами одинакового размера, которые размещены на одинаковом расстоянии.
Для житомирских подземных ходов характерны следующие строительные элементы: кирпичная кладка со сводами, ниши, воздухоотводы, тупики.
Стены в основном каменные, но есть и из глины.
Увеличивается количество трофеев. В основном это вещи из меди, бронзы, стекла, прошлого и позапрошлого веков, которые вызывают большой археологический интерес.

14 декабря 1990 г.
Больше полгода работает экспедиция «Житомирського вісника» над изучением подземных ходов Житомира. В составе группы: работники, военнослужащие, студенты. Есть свой доктор. Все участники имеют опыт подземных работ.
Начало было удачным. В первые дни было открыто несколько ходов, где нашли много находок, которые имеют историческую ценность: аптечные флаконы кустарного производства, бутылки с конусом на дне, кувшины, бронзовые и медные замок и тарелка, вилка, остатки украшения с икон. Специалисты с краеведческого музея подтвердили, что все находки относятся к ХVIII-XIX ст.
На 7-метровой глубине начались обвалы. Без специального оборудования идти дальше было небезопасно. Временно работы были прекращены. Случай свел группу с человеком, которого в детстве один монах – бывший узник Соловков – научил искусству под землей, рассказал про забытое снаряжение, которым пользовались наши предки. Часть из этого арсенала было взято на вооружение и, заручившись поддержкой спасательных служб, спелеологи продолжили работать…
И снова – новые находки, новые завалы. Часто приходилось работать детской лопаткой и щеткой, чтобы не испортить находку.
Изучая ходы, есть чему удивляться. Чтобы прорыть ход на 7-метровой глубине в сплошном плавуне, нужно хорошее мастерство. А строили целые подземные лабиринты с запутанной системой ходов, вентиляционной системой, ловушками (которые действуют до сих пор!), «чертовыми кругами», которыми можно было ходить днями и не найти выхода, каменными мешками.

7 июня 1991 г.
Больше года работала в древних подземных ходах Житомира специальная экспедиция «Житомирського вісника», в состав которой входит несколько спелеологов-энтузиастов. Но их усилий было явно мало. Тем более, что официальные структуры уперто делали вид, что подземелья нет, поэтому нет ни загадок, ни проблем.
Так вот недавно при местном Обществе охраны памятников с разрозненных групп сформировался объединенный археологический спелеоотряд. Разработано четкую программу наземных и подземных исследований. Планируется исследовать Замковую гору.
Отряд имеет уже первое боевое крещение. И познакомился с действиями «доброжелателей»… Чистили от глины плавуна один из ходов – метр за метром. Пережили несколько обвалов и начинали все с начала. Чуть не попали в хитрую ловушку – еще действующую. Чтобы не рисковать больше, решили прорыть запасной колодец. Неделю били 5-метровый шурф. Тогда-то «доброжелатель» и перепилил ближайшую трубу водостока. Вода затопила и снова обвалила ход. Но следы, оставленные потоками воды, а еще и биолокация, дали направление. Довольно быстро спелеологи выявили новый подземный ход, большую комнату, продолжение хода, ниши в нем, воздухоотводы, еще две комнаты, разветвление входа и даже целый зал площадью в 50 кв.м. и высотой до 4 м. Словом, часть настоящего подземного царства. В зале найдено запасы строительных материалов, кувшин с прошлого века и бутылки с 1939 года.

13 декабря 1991 г.
Изученные в последнее время ходы дают основания утверждать, что большинство из них находится на глубине трех и больше метров. Стены и своды ходов сделаны из камня, кирпича, кое-где из дерева. Температура воздуха в ходах – стабильная.
В одном из ходов экспедиция выявила интересную теплокамеру, в которой своды состоят из двух шаров как будто пирог. Только в этом «кирпичном» пироге вместо повидла – воздух. Таким же образом сделаны и стены помещений. Благодаря чему здесь поддерживается стабильная температура. См. фото.
Не исключено, что подземелья Житомира имеют тайники. Но пока экспедиция не встретила ни одного. Робота продолжается.

Февраль 1992 г.
Житомирские подземелья – уникальные, неизученные памятники истории. Они были составной частью замка-крепости. Их история тесно переплетена с историей Замковой горы.
Начало возникновения подземных ходов относят к XII веку. А строились они до XIV-XVI вв.
Впервые Житомир упоминается в 1240 г. в летописи «Повесть временных лет». В Литовских документах в начале XIV века.
Обитателями этого поселения было одно из племен древлян.
В XII веке участились набеги кочевников, возникла первая необходимость в возникновении крепостных стен, валов, подземных ходов. Во время осады в них прятались горожане, хранились драгоценности. Через подземные ходы защитника замка пополняли запас воды и продовольствия, делали вылазки в тыл врага. Около 80 больших и малых татарских набегов, пережила Волынь, говорят о необходимости существования таких ходов.
В 1321 г. город оказался под властью Литвы. Литовцы расширили и укрепили замок, и уже в 1432 г. Житомир упоминается в числе самых больших городов Литовского княжества. Город становится типичной средневековой крепостью. Замок был расположен на Замковой горе (занимал территорию от Краеведческого музея до обрывов р. Каменки и Чудновского моста). Со стороны р. Каменки поднималась отвесная и практически неприступная гора, с других сторон замок был окружен земляным валом с частоколом. Стены представляли собой деревянные срубы, внутри засыпанные землей. Крепость имела форму неправильного шестиугольника с тремя воротами и пятью угловыми башнями. К главной башне вел подвесной мост. Со всех сторон замок окружал ров, наполненный водой. В эти годы вновь было построено множество подземных ходов. Часть из них была выложена камнем и кирпичом.
К этому времени относится и одно из самых первых упоминаний о подземелье. В документе говориться о том, что в связи с отсутствием на Замковой горе колодца, необходимо прорыть ход в сторону р. Каменки. Ход был прорублен в скале. На его сооружение житомиряне потратили более 50 лет. Позже, во времена народных восстаний, через подземные хода убегает шляхта, спасаясь от гнева восставших.
В 1802 г. замок сгорел. На оставшихся валах губернатор устроил бульвар. Около 1890 г. городская дума распродала городище под частные усадьбы. Валы были спланированы и замок исчез. К этому времени подземные хода утратили свою стратегическую ценность. И со второй половины XVIII века используются как хранилище с/х продуктов. А позже превращаются в обузу для города. Время от времени в разных концах города случаются провалы, в глубине которых видны каменные своды…

9 октября 1992 г.
На протяжении вот уже нескольких лет исследованием житомирских подземелий занимается группа студентов-спелеологов при тур-клубе пединститута. А в этом году группой было совершено ряд экспедиций по области.
Местом работ стало одно из сел Житомирского района. По рассказам очевидцев подземный ход начинался от церкви и вел к каменным крестам. На этом месте раньше стояла часовня. Объектом работ было выбрано место, где три года назад в подземный ход провалились лошади. Провал засыпали. Сравняли с землей. Отыскать это место было не так легко. Решено было прорыть два шурфа. В одном из них на глубине 2-х метров, открылся вход, идущий в сторону церкви. С каждым шагом он становился все шире. Спустя 100 м это была уже целая галерея, своды которой достигали 1,80 м, а ширина составляла 2 м. Вдоль стен стояли лавочки и стойки для факелов. По бокам были расположены ниши и воздухоотводы. Ход заканчивался небольшой комнаткой под церковью, от которой в разные стороны уходили новые галереи. Одна из них вела под реку, другие спустя несколько десятков метров, заканчивались завалами.
Вторая, противоположная ветвь этого хода, ведущая к каменным крестам, после небольшого поворота заканчивалась очередным завалом.
Несколько дней пыталась пробиться группа сквозь завалы, но безуспешно. За все время работы единственными находками стали скелет человека, раскопанный в одном из завалов, да остатки кострищ в ходах.
Так подземелье до конца и не раскрыло свою 400-летнюю историю (в литовско-польских документах этот населенный пункт упоминается в XVI веке). В виду отсутствия должного снаряжения работы решено было прекратить. Экспедиция финансировалась за счет самих членов группы.
Ну а еще старожилы утверждают, что это отрезок хода по линии Житомир-Кодня…

6 ноября 1992 г.
Неотъемлемой частью старого Житомира были его подземные хода, которые не раз спасали горожан от набегов врагов. За всю историю их существования ни один из исследователей не уделил им должного внимания. И как следствие этого – на сегодняшний день ни одно из учреждений города не располагает должной информацией о подземных ходах.
Кроме научно-исторического, подземелья имеют и большое практическое значение. Город стоит на ходах. А это не исключает возможность обвалов.
На ряду с существованием ходов в городе была дренажная система – система отвода грунтовых вод. На протяжении многих десятилетий она спасала город от наводнений и обвалов, отводя воду в р. Каменку (город стоит на кристаллическом щите, слой осадочных пород мал, воде некуда уходить). В результате бездумного строительства дренаж во многих местах был перекрыт, что привело к затоплению подвалов по ул. Коммунистической, Щорса, р-на центрального универмага, центра города.
На протяжении 2-х с половиной лет исследованием подземных ходов занимается группа спелеологов-энтузиастов. Основная цель работ – исследование житомирских подземелий с последующим воссозданием карты ходов. Группа располагает уже и конкретными результатами.
1. На основании материалов работы группы опубликовано 14 статей.
2. В Житомирском пединституте, Военном училище, ряде школ города проведена серия встреч, посвященных истории города и подземным ходам.
3. Краеведческому музею передано около 40 предметов старины. Специалисты датируют находки XIV-XIX в.
4. Найден ряд документов и собрано около 300 свидетельств, подтверждающих существование подземных ходов.
5. Группа, единственная в городе, располагает материалами по дренажной системе, топосьемками ходов, фотографиями.
6. Группой практически воссоздана карта подземных ходов одного из районов города и совершено ряд экспедиций по области.

20 января 1993 г.
Подземные ходы манят к себе своей неизвестностью, но не каждый отваживается посетить эти памятники истории. Недавно группа студентов Житомирского пединститута во главе с А.Кравчуком, занимающаяся изучением подземелий, обнаружила и расчистила очередной вход в подземелья на Замковой горе. А уже на следующий день каждому из участвовавших в раскопках позвонили неизвестные и пригрозили, что если молодые люди еще раз захотят посетить подземный ход, их просто отправят на «тот свет». Вот что сказал по этому поводу научный сотрудник Житомирского краеведческого музея А.Тарабукин:
То, что ребятам угрожали – не удивительно. Со многими поисковиками случалось то же самое. Я не раз слышал, что в Житомире действует группа кладоискателей, ищущих в подземельях золото иезуитов и монастырскую библиотеку. Возможно, именно они и стараются отпугнуть людей от подземелий.
Говорят еще, что в подземных ходах скрыты архивы КГБ, что в них хранит награбленное добро мафия…
Вместе с тем житомирские подземелья – это уникальные творения человеческих рук – нуждаются в тщательном изучении компетентных в истории и археологии людей. Иначе они просто погибнут. Уже сейчас изучение затрудняют повсеместные завалы.

Архив блога