Подільський підземний хід знаходиться на території Подільської гори. Проритий в лесовому грунті на глибині 2-6 м, значна частина якого обкладена цеглою. Починається з невеличкої кімнати (2,5 м х 1,2 м) від північно-західної частини якої відходить галерея. Через 135м від неї відгалужується в північне західному і південно-східному на прямках ще дві галереї: північпо-західна, довжиною 15,5 м закінчується тупиком а південно-східна через 10 м завалом галереї висотою 1-1,6 м мають рівні стіни, які зверху закінчуються склепінням напівовальної форми. Ширина галереї становить до 1,2 м. В деяких місцях підземелля, в основному в кладці склепінь, спостерігаються повітропроводи, а нижче, на рівні підлоги з обох боків галереї розміщені прямокутної форми ніші їх розміри невеликі довжина—1,3 м, ширина 1,2 м, висота 0,95 м. Підлога глиняна, але в деяких місцях спостерігається підсипка з відходів залізоробного виробництва. Розчисткою в підземеллі знайдено уламки гончарної кераміки ХVІІ-ХІХ ст , дві мідні монети початку XX ст..
Підземелля відкрито в результаті обвалу в 1981р. Знайдено групою краєзнавців під керівнипдвом О. О. Тарабукіна в 1981, 1984 роках. Нині воно частково зруйновано, а вхід до нього засипано.
Циркулярний вхід в це підземелля в скелях Замкової Гори було ще видно в середині 50-х років XX ст. Потім, як стверджують старожили, вхід було замуровано та засипано.
Про Існування печер біля скелі під назвою Голова Чацького" розповідає енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефронта .. Из утесов некоторые издавна получили особые названия (скала Сокуля, скала Чацького с пещерами, по-видимому, служившими жилищем доисторическому человеку и др .)"
В 1965 р. між скелями "Чотири брати" і " Голова Чацького" була споруджена гребля, яка підняла рівень води на 15 метрів. Входи в підземелля залишилися глибоко під водою.
В 1990 р. в Житомирі на базі обласного спортивно-туристського клубу "Полісся" була створена група спелеологів, яка приступила до вивчення підземних ходів міста та області. До складу експедиції, крім автора, ввійшли: Кокорш Е. В., Кокоріна С. А., Боровський О. В., Мартинюк А. І., Ліберда Т. Я. Пізніше, в роботі прийняли участь Меньшиков А. П., Бесідовський Ю. В., Радзюк В. Н., Вознюк В. М., Обласний краєзнавчий музей і відділ культури міськвиконкому не заперечували проти проведення подібних досліджень. Спонсором групи виступила благодійна газета обласної організації журналістів України "Житомирський вісник". Безпосередньому вивченню підземель передувала значна пошукова робота над письмовими джерелами, легендами, народними переказами, вивченням архівних документів і тільки згодом розпочалось обстеження печер. Тоді й перевірялась достовірність одержаної інформації.
Підземелля Житомирського кафедральною католицькою костьолу досліджено в 1991 р Вхід в підземелля являє собою арочне склепіння розташоване біля однієї із стін будови костьола. 3 протилежною боку від входу було видно галерею, що через 2,8 м була закладена цеглою. Саме приміщення нагадувало невелику кімнату (2,8 м х 10 м) з арочним склепінням. Крім цієї кімнати підземелля мало два інших подібних приміщення (4 х 2,7 та 8x3,5 м) що поєднувалися між собою підземними ходами. Перше підземелля було завалене камінням і потрапити до наступної кімнати можна було лише через іншу галерею. Третій перехід поєднував другу і третю кімнати, біля однієї із стін якої знаходилась хрестоподібна ніша. Перший ярус якої був висотою 1,8 м, другий—0,5 м .Південні стіни двох останніх кімнат закладені цеглою. Тому подальше дослідження проводилось на північній стороні, безпосередньо в підземній галереї, загальна довжина якої 11м .Галерея прорита в лесі на глибині 1,5 м., ширина хода—1,8 м, висота склепінь 2,2 м. Печера вимурована цеглою,підлога земляна, в деяких місцях простежуються повітропроводи, в стінах на висоті 0,3 м від рівня підлоги розташовані ніші (ширина 0,7 м висота—0,8 м, довжина—0,45 м).В пічнічно - східному напрямку галерея закінчується тупиком; в південно-західному—є невеличке відгалуження, замуроване цеглою.
Із третьої кімнати в північно-східному напрямку іде хід, який через 6 м закінчується обвалом. В деяких місцях підземелля розрита підлога, подовбані стіни. В кімнатах збере глись залишки будматеріалів.
Про Віктора Олександровича Кременицького добре знають у нашому краї. Він залишив про себе добру пам'ять, коли працював на посаді голови Житомирського облвиконкому. Всюди, куди вникала ця мудра, мужня, енергійна, збагачена колосальним життєвим досвідом людина, панували чіткий порядок, злагода, ентузіазм і творчість. Чимало допоміг обласний лідер Бердичівському районові і місту Бердичеву. Та и не лише їм, а й усій Житомирській області.
Та мало хто знав і навряд чи знає досі, що В.О.Кременицький під час Великої Вітчизняної війни був героєм партизанського руху, уславленим партизанським полководцем і воєноначальником. Він пройшов звитяжний шлях від рядового бійця до комісара бригади народних месників, яка носила ім'я видатної польської письменниці Ванди Василевської. Сформована на базі з'єднання двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова у лісах Рівненщини, вона пройшла сотні кілометрів по ворожих тилах, смертельний жах на гітлерівських окупантів і запалюючи полум'я народно-визвольної війни не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Бригада була сформована здебільшого з поляків Волині. її командиром став Станіслав Павлович Шелест - людина хоробра і щира душею. Та він часто хворів і В.О. Креминицькому доводилось виконувати обов'язки не лише комісара, а й командира формування.
Ядро бригади народних месників складали досвідчені бійці і командири, які пройшли загартування в боях і рейдах 1941-1943 років Майже всі вони під командуванням О.Ф.Федорова вершили славні діла по гітлерівських тилах.
Історія зберегла багато імен героїв, які своїми подвигами уславили бойові партизанські знамена. Серед них - Валентин Дорожинський, Ілля Пінчук, Володимир Книш, Костянтин Скупинський, Андрій Вутцик, Франек Полячкевич, Стефан Дудек, Мар'ян Рогуля, Ігнацій Мендак, Мар'ян Колята, Казимир Сатора, Теля Доривальська та багато-багато інших народних месників. Чимало партизанів полягло смертю хоробрих.
Бригада воювала на території Рівненщини і в Польщі. Основними районами, її бойових дій стали ліси та населені пункти Люблінського воєводства. Разом із польськими партизанами бійці Шелеста-Крепеницького мужньо билися з озброєними до зубів гітлерівськими військами в Липських, Білгородських і Яновських лісах, а також у Сільській пущі, чинили диверсії на залізницях Луков-Люблін, Завади-Рава-Руська. Фашистські операції під кодовими назвами "Штурмвінд-І” і "Штурмвінд-ІІ", метою яких було знищення партизанської бригади ім. Ванди Василевської та інших формувань, закінчились повним провалом. Бійці бригади неодноразово виривались з ворожих оточень і продовжували боротьбу. Результати її вражаючі із лютого по кінець липня 1944 року народні месники пустили під укіс 61 ворожий ешелон, знищили 57 паровозів, 378 вагонів, вивели з ладу 4 паровози і 222 вагони, знищили 5136 гітлерівців, один ворожий літак, 60 автомашин, одну самохідну артилерійську установку, 2 танки і 4 мости.
Бійці В.О. Кременицького воювали пліч-о-пліч із іншими польськими формуваннями, серед яких особливо виділявся загін зв'язку ЦК ППР "Яновського", 1-ша бригада ім. Землі Люблінської, розвідувальний загін М.Прокопнюка, розвідувальний загін В. Карасьова, зведений загін В. Галицького, частина загону Армії Крайової. Бойове братерство, скріплене кров, допомогло їм вижити і одержати перемогу у нерівних боях із запеклим ворогом.
Двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров, який добре знав бойову біографію В.О. Кремницького, вже після війни згадував: "Знаючи В.О Кременицького як людину скромну, хочу підкреслити його особливу роль у бойовій діяльності бригади... його мужність і залізна витримка, військова кмітливість і винахідливість допомогли польським партизанам вистояти і перемогти в жорстокому двобої з противником, що діяв при підтримці артилерії, танків, авіації. Заслуга його полягла в тому, що кероване ним партизанське формування завдавало ворогові відчутних ударів, чим значно полегшало пересування Радянської Армії і Війська Польського до кордонів Польщі". Таким він на завжди залишиться у народні пам'яті.
Михайло Бедь, історик, с. Теренове
Підземний хід відкритий і досліджений в 1992 р під час реставрації будинку № 16. Галерея йде в напрямку Хрестовоздвиженської церкви на глибині 2 м. Стіни і склепіння вимуровані цеглою. Висота підземелля 2,2 м, ширина—1 8 м. Печера напівзасипана землею.