Деякі люди просто одержимі бажанням розбагатіти, для інших пошук скарбів стає хобі ... Але в основі пристрасті до скарбів все одно лежить одвічно людське прагнення до легкого збагачення. Скільки років переводять себе вітчизняні шукачі скарбів на руїнах фамільного замку фабриканта-цукрозаводчика Терещенко, що під Житомиром! За деякими даними, підлога в цьому замку була викладена золотими рублями, та все торцем. Легенди-легендами, а одного разу, під час приїзду імператора в Житомир, Терещенко посипав літню дорогу до свого маєтку цукром і на санях з вітерцем прокатав гостей. Так що гроші у цієї сімейки були, і чималі. На початку шістдесятих років з-за кордону приїжджав син Терещенко. У відповідь на запитання про "золоту" підлогу він загадково промовчав. Це лише підбадьорило шукачів скарбів. Навіть зараз, як тільки наступає літній час, на руїнах замку Терещенко з'являються відпочиваючі всіх віків, які старанно роблять вигляд, що околиці замку їх приваблюють лише своїми чудовими краєвидами.
А коли заходить мова про скарби барона Шодуара, житомирські шукачі скарбів понурюються і відмовляються взагалі що-небудь говорити. У 1918 році влада в Житомирі переходила з рук в руки з швидкістю блискавки - білі змінювали червоних, потім були махновці, петлюрівці. Барон Шодуар сховав (природно, за чутками) на території свого маєтку дорогоцінні камені і золото. І хоча його маєток знаходився практично в центрі Житомира, де зараз міський парк відпочинку, це не заважало аж до сорокових років перекопувати по ночах алеї. Коли почалася війна, німці, теж заразилися думкою про діаманти Шодуара, перерили весь парк і навіть розкрили різаками бронзові статуї минулого століття. Окупанти сподівалися, що камені заховані в бронзі. Але статуї були пусті. І тоді начеб то німецький офіцер почав в люті стріляти в бронзові фігури. Кульові отвори до соьогодні видно в спині Артеміди ...
Про тутешні скарби можна говорити довго: отаман Маруся сховала десь під містом підводи із золотом, в житомирських підземеллях вже чотири або п'ять століть шукають бібліотеку Ярослава Мудрого. Можна припустити, що кожне місто приховує в своїх надрах золото і коштовності, на яких лежить скелет з ятаганом або маузером в руках.
Скарбошукацтво було досить поширеним в селянському середовищі. Часом золота лихоманка охоплювала цілі села. Замість того, щоб орати або сіяти, мужики збиралися в артілі (до двохсот чоловік) і йшли на пошуки скарбу. По півроку бродили по лісах, копаючи денно і нощно. Як правило, витівка закінчувалася невдачею. Якщо ж раптом щось було, то мужики ... хватались за сокири. До того ж, як повідомляють стародавні розшукові справи, селяни, що знайшли скарб, але приховавші його, були "у тортурах і у вогні".
Наприкінці XIX століття в Воронезькій губернії прославився шукач скарбів-фанатик, який обходив весь край вздовж і впоперек, розшукуючи скарби Кудеяра. Лише один з скарбів отамана, за легендою, складався з "... 60 парних волів підвод срібла, 10 пудів золота й цілого лотка дорогоцінного каміння". Навколо цього шукача скарбів годувалися ціла зграя всіляких аферистів, люди, втридорога сплавляли горе-шукачеві скарбів усілякі записи, креслення, замовляння, карти, схеми, розрив-траву і т. п., а також талісмани типу глини, видобутої опівночі з могили висельника, яка нібито допомагає взяти скарб.
Об'єктом пошуку скарбів, як правило, ставав курган, зруйнований замок, садиба чи ділянку лісу, історично пов'язана з чим-небудь видатним. Наприклад, на дні озера Кабан спочиває близько півтори сотні скринь з Ханський скарбами. У 1940 році один з них навіть вдалося підняти над поверхнею озера. Але ніхто так і не зміг дістати коштовності. Кажуть, через те, що скарбниця хана була змови придворними магами, і настільки сильним було заклинання, що аура його до сих пір стоїть над озером.
Чи не в кожному селі можна знайти старенького-"консультанта", який діловито і детально опише, де лежить скарб і як його можна дістати. Одого з таких консультантів, що проживає у шістдесяти кілометрах від Житомира, умовили розповісти про скарби. Ось що розповів дід Антон:
- Клад - це не жарт. Скільки люду полегло навіть на моїй пам'яті через золото прокляте! А тут по лісах є що шукати. Скарб - це не тільки монетки та камінці. Як тільки його зарили, над ним стають невидимі охоронні сили. Зазвичай господар золота, перед тим як заховати його, заговорює. У заговорі говориться про те, хто і коли зможе оволодіти скарбом. Буває, кладуть "на щасливого" або "на першого зустрічного", але скарб може бути заговорений і на людську голову або навіть на кілька голів: тобто, щоб роздобути скарби, потрібно погубити людину. Скарби ховаються до певної пори. Ніхто не може до них підступитися раніше відведеного часу. Як шукати скарби? Вони над землею дають про себе знати появою диму, вогнів, "червоних птахів". Де перехожому вдастся світлячок, там і шукати треба. На болотах скарби виходять із грунтових вод для просушки. Але це все брехня бабська. А є і правда. Мене ще мій дід навчав, що розумний вахлак (каторжник, розбійник - Авт.) скарб зариває в землю з особливими хитрощами. Ховати так, щоб ніхто не знав і не бачив, було важко і ніколи. Тому господарі скарбів копали ями начебто для убитих коней. А на низ непомітно укладався здобуток, який не можна було забрати з собою. Зверху кидали трупи коней, а траплялося, і загиблих людей. Така яма нашвидку присипалася і втикався простенький хрест. Так роблять і зараз. Камінці і золото ховали в могилку - як у громадянську війну, так і у Велику Вітчизняну. Кому прийде в голову розривати могилу?
- З кладемо можна "зустрітися" і в денний час, - серйозно продовжує дід Антон. - Якщо ти вдень побачив у лісі свиню або лошака, то десь поруч срібло, а якщо тобі пощастить і зустрінеш в лісочку півника, будь спокійний - на золоті стоїш. Дід мій навчав мене: якщо зумієш вдарити цю звіринку або пташку, перед тобою розсип грошей буде. Будь-який скарб охороняється. Тут і замки різні, а в якості сторожів бувають душі звірів і людей. Старі люди говорили, що разом з кладом закопували і людину, яка стерегла камінці до тих пір, поки хто-небудь не змінить її. Шукачі скарбів розповідають про жеребців, що ржали в могилах, вовків, які нападали на землекопів, веселих козаків, які сидять на діжці з грішми, - кожному зустрічному служивий пропонував горілку чи гроші. Хто вибирав монети, той замість нього залишався сторожувати скарб.
Скарби краще шукати у Великодню ніч або в травні, в день святого Симона Зілота. В народі його називали Золотом, вважаючи, що апостол повинен допомагати шукачам скарбів. Третій і найбільш плідний, за народним повір'ями, день - Івана Купала. Купальская ніч приносить щастя тому, хто рівно опівночі при місяцеві зійде на вершину кургану, гляне на свою тінь і виміряє її - на цій відстані і заритий скарб. Деякі, правда, уточнювали, що потрібно ще додати приблизно дві ступні, так як ті, хто колись закопували скарб, були зростом вище.
Легенди легендами, а я сам знаходив в міському парку мідні царські монети. Так що скарби реальні. І шукати їх потрібно, застосовуючи повний арсенал сучасних засобів. Зрозуміло, що сучасний шукач скарбів не обійдеться без міношукача. А інші прістрої? З цим питанням я звернувся до групи хлопців, які довгий час шукають скарби на теренах Волині.
- Є багато різновидів приладів, які застосовуються для пошуку скарбів. З дешевими добре гуляти по пляжам, здобуваючи початковий досвід роботи з металошукачами, - пояснює Валерій. - Є універсальні прилади, орієнтовані на серйозний пошук "скарбів". Для користування ними потрібна деяка підготовка: апарати мають кілька режимів роботи, серед яких обов'язково є статичний режим точного виявлення. Є комп'ютеризовані прилади, що дозволяють здійснювати детальний аналіз прихованих об'єктів за розміром, металом і глибиною. Але я не чув, щоб вони були в Україні. Це - російські "заморочки". Існують також прилади для пошуку великих об'єктів на великій глибині (2-6 м), підводні герметичні пристрої для виявлення скарбів на дні водойми. Користуються популярністю прилади для пошуку окремих об'єктів з дорогоцінних металів (саморосле золото, срібло). Сюди ж можна віднести магнітометри для виявлення заліза.
Якщо говорити про вартість, то вона починається з $ 100. Коли ж пропонують прилад дешевше, то це або саморобки, або бракований фірмовий зразок. Техніка для пошуку скарбів самого простого, але фірмового зразка навіть у Росії коштує від $ 200 до $ 2000, а окремі моделі для професіоналів - до $ 10 тис. Але адже для пошуку скарбів потрібні не тільки металошукачі, але і перевірена команда, і ... пістолет. Хоча б газовий або пневматичний. Повірте мені, чи за свої тридцять з гаком років я встиг надивитися, як люди, знайшовши скриньку з двома нещасними золотими червонцями, з перекошеним обличчям з лопатою в руках йдуть на тебе.
Знайдений предмет може виявитися або скарбом, або сміттям. Але якщо ви все ж таки запідозрили в ньому щось цінне, не намагайтеся очистити знахідку нічим іншим, крім м'якої щітки з мильною водою. Для видалення оксидів з поверхні металу ні в якому разі не використовуйте кислоту або абразивні матеріали. Багато починаючих шукачів безнадійно зіпсували найцінніші знахідки.
Монети можна знайти практично скрізь. У всі часи люди носили при собі гроші і якась їх частина втрачалась. Якщо ви знайшли монету, не полінуйтеся визначити, що вона із себе представляє, зазирнувши у відповідний каталог. Часто знаходяться прикраси, які, як і гроші, мають властивість загубленихі. Це персні, сережки, натільний хрести, усілякі підвіски і нашийні бляшки. Переважають вироби з міді та її сплавів, рідше - зі срібла. Золоті предмети на Русі завжди відрізняли знатних і дуже багатих людей, тому ймовірність знайти за допомогою металошукача старовинні золоті прикраси практично дорівнює нулю. Хоча не даремно в народі кажуть: хто шукає, той знаходить.
Житомир - одне з найдавніших поселень краю. Його історія, як і багатьох інших, трагічна. Чисельні напади татар, експансія Польщі та Литви, призвели до знищення цілого шару культури і, зокрема, документів, зміст яких розповів би про неоціненні факти з історії міста і краю. Адже і досі є проблемою дата заснування міста. Місце його первісного знаходження. Місто зберігає ще чимало таємниць і загадок серед них - підземелля.
За час його існування, жоден з вітчизняних дослідників, на жаль, не приділив їм необхідної уваги і, як наслідок, сьогодні жоден адміністративний заклад міської і обласної влади не володіє інформацією про підземелля. Спроби потрапити в загадкові кам'яні печери, розкрити таємниці, відшукати хоча б частину тих скарбів, що зберігає в собі підземелля, відбувалися неодноразово. Ентузіастами доводилось долати лабіринти підземних залів, розбирати товщі завалів. На кожному кроці на них чекали пастки. Не завжди такі експедиції приводили до успіху. Кам'яні печери все ще зберігають чимало таємниць і загадок. А будь-яке явище, що довгий час було недосяжне погляду простої людини, як відомо, з часом огортається таємницями та легендами. Не є винятком і Житомирські підземні ходи.
Так, в одному з переказів йде мова про те, що підземні ходи на території мітста почали будувати ще слов'яни-язичники задовго до введення християнства. Продовжили цю справу ченці-візантійці. Добудовували поляки з литовцями. І коли в XI сторіччі на Русь почастішали напади татар, київські ченці частину своїх скарбів перевезли і сховали в Житомирських печерах.
Багаточисельні напади кочівників досягли Житомира. Легенда розповідає про те, що коли вороги оточили місто, то кілька тисяч дружинників з кіньми, зброєю і частиною житомирян спустилися під землю. Татари спалили місто. Вирізали тих мешканців, що були в місті і залишилися ночувати на руїнах, насолоджуючись перемогою. Під ранок із своїх схованок вийшла житомирська дружина й знищила нопрошеніх гостей.
В один з наступних нападів кочівників на місто, його мешканців вирішили сховати все найдорожче в підземеллі. Доручили це найповажнішому, який спустився під землю з скарбами і не повернувся. У XIX ст. була створена експедиція за скарбом підземного міста. Смілівці спустилися під землю і не повернулися. Були організовані пошуки. Але слідів експедиції відшукати так і не вдалося.
Через неможливість перевірити легенду, тим більше, що жодного разу не було знайдено нічого, про що можна було б говорили як про скарб. Відмітимо, що в підземних ходах є штучні печери, або ніші для зберігання скарбів, існування яких засівдчено археологами. За повідомленням київських газет один з найбільших скрабів золотих і срібних виробів був відкритий О. С. Аненковим у 1842 р.. неподалік Десятинної церкви у спеціально для цього спорудженій печері. 1
Про можливість існування скарбів на території нашого міста свідчать деякі документи.2 Так, у 1882 р. на Крошні було виорано горщик з 1565 срібними польськими монетами часів короля Владислава IV, а також миска з 1253 срібними монетами часів від Сигизмунда І до Сигизмунда III. В тому ж році було знайдено скелет на розі вулиць Нільської і Кафедральної з кинджалом в срібних ножнах, і миска із 178 польськими монетами. У 1895 р. на Замковій горі знайдено скарб дрібних російських монет часів князя Олександра Михайловича.
Існують цікаві дані про те, що коли Житомир знаходився під владою Речі Посполитої, поляки створили таємну підземну майстерню, в якій вирощувався спеціальний грибок для захисту підземних печер від непрошених гостей. Той, хто потрапляв під землю, повинен був загинути від ядовитих випаровувань страшного грибка. Легенда може бути і дійсністю, якщо зважати на те, що під час розкопок гробниці польського короля Казимира із чотирнадцяи вчених, які брали участь в розкопках, дванадцять чоловік померли на протязі року. Винуватцем їх смерті, як вважають вчені, став грибок, аналог якого відповідає грибку єгипетських пірамід...
О.В.Кравчук
Від автора.
Про підземні галереї Житомира до останнього часу нічого не було відомо. Вони залишалися в тіні і не привертали уваги суспільства. В наш час про їх існування ставало відомо найчастіше внаслідок провалів, які час від часу відбувалися в різних куточках міста.
У післявоєнний час більшу частину підземель була засипано, оскільки, перебуваючи в аварійному стані, ставили під загрозу наземні споруди.
Мине ще деякий час і від багатьох Житомирських печер - цих загадкових пам'яток історії і старовини не залишиться і сліду. Велика кількість підземних ходів (відомих і невідомих) вже знищена. Процес цей триває і нині. В даному випадку час працює проти нас - підземні галереї зникають, так і не відкривши своїх таємниць А що ж відомо про ті печери, в яких вже побували дослідники? На жаль, обмаль. Широким колам матеріали цих досліджень невідомі. Складається враження, що задовольнити ту цікавість, яку викликають сьогодні Житомирські підземелля, майже неможливо.
Тому автор поставив за мету зібрати все, до найменших дрібниць і дати якомога ґрунтовнішу характеристику цих загадкових пам'яток старовини.
Безумовно, дослідження підземних галерей буде тривати надалі І, можливо, з часом стануть відомі нові важливі факти, що значно доповнять наші знання про підземні ходи Житомира.
Автор буде вдячний за надіслані матеріали, що допоможуть глибше розкрити дану тему.
Матеріали слід надсилати за адресою 262003, м. Житомир, вул Перемоги, 54, обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, тел 25 28-52.м
О.В.Кравчук
Старожили розповідають, що під час церковного розколу у XVIII ст частина житомирських старообрядців пішла під землю і створила там так звану катакомбну церкву. Якщо вірити цим розповідям, то під містом існує три таких церкви. А пустельництво на Поліссі існувало і у XIX ст. Так, в одному з випусків "Київського слова" за 1888 рік була розміщена стаття про те, що на Волині, поблизу одного селища є розгалужена печера, в якій проживали
селяни-пустельники.
На початку XX сг. міською управою була створена комісія у складі військових, яка ставила за мету дослідження підземних галерей міста. Згодом комісія склала звіт про проведену роботу, а також карту досліджених печер. Але через деякий час за нез’ясованих обставин ці документи зникли з архіву управи. Аналогічна комісія у ці ж роки працювала у Бердичівських підземеллях. Тоді було досліджено блюько 130 ходів і 78 підвалів.
Під час громадянської війни таємничими ходами зацікавилось командування петлюрівських військ. Розповідають, що під час відступу з міста в Житомирських лабіринтах вони заховали майже тридцять возів награбованого.
В 30-ті роки доля підземель сумна, їх використовують як могильники. Старожили розповідають, що в них ховали трупи розстріляних в НКВС.
Коли Житомир захопили німецько-фашистські загарбники, ними була створена спеціальна команда, що повинна була вивчити підезмелля міста. Результатами цих досліджень і досі невідомі. В роки війни чимало житомирян рятувалося від облав, що проводилися окупантами, і бомбардувань в підземних лабіринтах. Ними скористувалися і радянські військовополонені для втечі з тюрми, що була розташована по вул.Черняховського. Розповідають, що при звільненні міста, один із загонів партизан через підземний хід дістався в центр міста, що в значній мірі посприяло звільненню Житомира радянськими військами від німецько-фашистських загарбників Внаслідок багаточисельних бомбардувань в місті відкрилось чимало входів в підземелля. В останніх тоді знаходили собі притулок злочинці, які ховались там самі і ховали награбоване, та безпритульні. Цікаво, що в ті часи на житомирському базарі навіть карту підземель міста можна було придбати за безцінь.
У 50-ті роки карта підземних ходів демонструвалася і в краєзнавчому музеї. На стендах виставочних залів були представлені фотокартки склепів, схеми печер, документи, що свідчили про історію виникнення та розвиток підземель. Але раптово документи зникли з музою та архіва.
У листопаді 1953 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена мережа підземних галерей. Однією з них скористувалися ув'язнені, для втечі, що працювали на будівництві. Та про існування цих ходів було відомо і охороні, і поки ув'язненні пересувалися по одній з печер, на другому кінці їх вже чекали.
Довгий час цей епізод з історії житомирських підземель вважався легендою, вигадкою. Але літом 1993 року пощастило відшукати людину, якм була свідком тих подій. Зі слів Ринькаса Ф. А. двоє ув'язнених дійсно намагалися втекти по одному з ходів. Але через півгодини повернулися. Свій вчинок вони мотивували тим, що невистачило повітря і єдиним виходом було повернутись.
Як повідомляє одна з житомирських газет, тридцять років тому один з житомирян пообіцяв здивувати своїх "земляків" підземним відкриттям. Та незабаром загинув при загадкових обставинах. Не виключено, що в основу легенди лягли події, що дійсно мали місце в історії Житомира. Чверть століття тому мешканець міста Журавльов А. Г. прагнув співставити викид води на греблі поблизу Бердичівського моста з обвалами в місті. Можливо, як вважав дослідник, при піднятті рівня води на річці, частина й потрапляла в підземелля, один з виходів якого знаходився поблизу греблі, її потоки розмивали глиняні галереї. А це в свою чергу призводило до обвалів. Зі своїми розрахунками Олексій Георгійович звертався до міської адміністрації. Але ту не зацікавили такі дослідження. Пізніше, багато житомирян, що побували у підземеллях, відмічали той факт, що деякі ходи повністю затоплені водою.
О.В.Кравчук