В період IX-XVIII ст. Бердичівський землі пережили давньоруський та литовсько-польський періоди. Культура цих періодів, безперечно, успадкувала звичаї попередніх культур.
Територія була добре заселена, природні умови були сприятливими для розвитку господарства, величезні ліси давали матеріал для будівництва та паливо. Заводі Гнилоп’яті відрізнялись родючими землями, де також видобували залізну руду, граніт та глину. І саме тут проходив торговий шлях з Києва в західні землі.
Великий вплив на ці землі також здійснили кочові племена, значно пригальмувавши розвиток краю. Це змусило звести відомі спеціальні укріплення - вали та городища - лінія яких проходила від Дніпра вздовж Росі до верхів’я Південного Бугу. До їх складу входило також Райковецке городище, збудоване на місці старого слов'янського поселення. Після Батиєва нашестя деякий час землі були в союзі з болохівськими князями, але невдовзі перейшли під владу Золотої Орди.
Свавілля татар протривала фактично до 1362 року, коли в битві на річці Сині Води литовські князі отримали перемогу над татарським військом. Настав литовсько-польський період, що тривав до кінця XVIII ст. Територією півдня Житомирщини почав правити Володимир - син Великого князя Литовського Ольгерда. Почала відновлятися стабільність життя та приток людей, але під загрозою татарських набігів переселенці вимушені були зводити укріплені замки. Залишки зміцнювальних валів такого замку було знайдено під час розкопок на старому єврейському кладовищі (нині територія парку ім. Т. Г. Шевченка) археологом Т. Мовчановскім.
четверг, 1 января 2009 г.