Житомир

Баранівка на початку XIX століття перетворилася в єдине місце в Російській імперії, де робили справжній китайський фарфор (у розумінні - по справжній китайській технології). Історія цієї знаменної події коротенько така. В 1802-му році на березі Случі місцеві селяни випадково виявили креолін - спеціальний сорт глини, з якого, власне, у Китаєві й роблять той самий найтонший суперфарфор. І отут почалося! На місці знахідки був заснований найстарший в Україні фарфоровий завод, що працює й дотепер. На початку 90-х, тобто на зорі української незалежності, робітникам заводу виплачували зарплату готовою продукцією. І не дивно, що проблем з її збутом у робітників майже не було. Сьогодні Барановський фарфор є одним з найвідоміших у світі брендів у своїй сфері.
Історичний факт. Продукція Баранівського фарфорового заводу поставлялася в Москву, у ЦК ВКП(Б). У страшному 1937-му році завод виконував спецзамовлення, виготовляючи сервіз для самого товариша Сталіна. Нікого з майстрів, що виготовляли сервіз, тоді не розстріляли, значить, їхня робота Сталіну сподобалася. Вісім чашок з найтоншого фарфору з ликом "вождя народів" на кожній чашці, дотепер зберігаються в Кремлі.
І ще один цікавий факт. Кілька тарілок із супового сервізу знов-таки Баранівського виробництва в 1942-му році потрапили на стіл до прибулого в Житомир Генріха Гіммлера. Гіммлер із задоволенням посмакував суп із прекрасної супової тарілки, а після запитав у своїх офіцерів: що за малюнок, так схожий на танк, нанесений на денце тарілки й що означає цей напис по-російському? Офіцери знайшли перекладача, і той до чималого свого жаху перевів: "Великий Сталін нас веде до перемоги комунізму!". Гіммлер зопалу хотів розбити тарілку, однак передумав, і вимовив: "Досконалість не винна в тому, що люди так прикро помиляються!". Під "досконалістю" Гіммлер, мабуть, мав на увазі тарілку Баранівського виробництва. Що ж, сумнівний, але все-таки комплімент.

Райцентр Романів розташований в 72-х кілометрах від Житомира, на березі невеликої річки Лісової. Населення селища складає близько восьми тисяч чоловік. Не дивлячись на провінціальність, Романів має досить цікаву історію...

ПРИЧОМУ ТУТ ЦАРІ?

Недалеко від Романова розташоване село Колодяжне, біля якого археологи у свій час виявили залишки давньоруської фортеці-городища, побудованого, зважаючи на все, ще в часи Київської Русі, приблизно в XII столітті. Виявилося, що городище - ні що інше, як давньоруське місто Колодяжне, що згадується в літописах. Археологи виявили на місці розкопок сліди древньої битви, що доводило руйнування міста монголо-татарами в 1240 році (останній факт також згадується в літописах).
Що ж стосується самого Романова, можливо, і він бере свій початок із часів Київської Русі, однак у письмових джерелах згадується вперше аж в 1471 році, причому аж ніяк не як фортеця, а як саме звичайне село, що так і називалося - Романів. Що стосується назви, то в російського історика Карамзіна (мабуть, щоб догодити російським царям) село згадується у зв'язку з династією Романових, мовляв, не виключено, що селище назване було на честь царського будинку. Припущення, звичайно, цікаве, але добре, що Карамзін тільки припускає, а не доводить свою гіпотезу, оскільки в 1471-му році ні про яку династію Романових не те що у світі, але навіть у тодішній Москві ніхто й не чув. Село входило до складу Литовського князівства і його назва має зовсім інше походження. Генуеський купець Джакомо Пінци, що відвідав ці місця в 1510 році, записав у своїх замітках, що: "Селище Роменов названо так тому, що його жителі - майже суцільно польські католики, і бажаючи показати свою вірність Святому Престолу, вони називають своє бідне збіговисько жалюгідних солом'яних халуп "подібним до Рима"...". Так що жителі нинішнього Романова можуть пишатися: їхнє селище подібне до Рима.