Житомир

Але історична доля Житомира ніколи не була спокійною. Хліборобам та ремісленникам неодноразово доводилось залишати свою працю, брати в руки зброю і відстоювати свою свободу та незалежність. В XII ст., коли на Русь почастішали напади степовиків, виникла необхідність в укріпленні міста. Тоді з'явились фортечні мури, вали, підземні ходи. Під час осади в них переховувалися мирні городяни, зберігалися скарби, церковне майно. Через підземні галереї поповнювався запас води, робились вилазки в тил ворога захисниками міста. Тільки близько 80 великих і малих татарських нападів в період з 1241 по 1709 роки які пережила Волинь, говорять про необхідність існування таких споруджень для багатоденного захисту. В ті часи в полум'ї пожарів згоріло багато історичних свідоцтв, котрі могли розповісти про древнє місто. На думку дослідників перша достовірна літописна згадка про Житомир відноситься до 1392 р., коли литовський князь Вітовт захопив його по дорозі на Київ. Володимир Ольгердович "бувший в Києві й не хотівший покори учинити й чолом ударити великому князю Витовту. Тієї ж весни Витовт піде й візьме град Житомир й Вручий". В той же час в місті вже був замок, розташований на горі, котра внаслідок цього і отримала назву—Замкова. Литовці після штурму міста, відбудували і значно розширили замок. В 1432 р. Житомир згадується в числі чотирнадцяти самих великих міст литовського князівства. До нього були приписані села Романово, Левків, Крошня, Котельня та інші.
Не останню роль в місті відігравала і сама фортеця. В 40-х роках XVI ст. місцевий зодчий Семен Бабінський і перший житомирський староста князь Богуш Корецький, він же воєвода Волинський, закінчили реконструкцію замка. Територія його тоді сягала двох гектарів, мала вигляд неправильного шестикутника з трьома воротами та п’ятьма кутовими баштами. Стіни були складені кліттю у три колоди затовшки. У центрі цього шестикутника знаходився палац старости, церква, амбари. Зв'язок з замком здійснювався через міст, перекинутий над ровом, та через підземні ходи. Г. Г. Синяков в історично-краєзнавчій праці "Житомир. Історико-архітектурний нарис" змалював їх так: "Гранітна скеля, на якій стояв замок, ускладнювала будівництво ходів, та все ж вони були проведені під замком і виходили далеко за його межі. Густа сітка підземних ходів загальною довжиною сімсот метрів з численними відгалуженнями на глибині два-чотири метра протягалась у різних напрямках і створила своєрідну систему захисних споруд, яка служила для зв'язку у воєнні часи, Більша частина ходів, які знаходилися за межею замка під міською забудовою, мала кам'яні стіни, земляну підлогу. В окремих місцях ходи розшиоювались і утворювали приміщення значного розміру з витяжними трубами".
В часи нападів Житомирський замок стає одним із центрів захисту від татарських орд. З часом біля замку виростає місто. В 1572 р. в ньому було 142 двори, сі в 1609 р.—246 дворів, серед них 16 дворів шляхти. Населення Житомира зростає за рахунок "пришлых людей". Серед них було багато вихідців з Полонного, Луцька, Овруча, Бобруйська, Турова. Ілюстрація Житомирського староства за 1622 рік свідчить, що в той час замок був добре укріплений, мав багато гармат і міг вмістити чотирьох-п'ятитисячний гарнізон. В той же час побудували багато нових підземель. Частина з них була вимурована камінням та цеглою. В ті часи підземні хода рахувалися однією із головних складових частин захисту фортеці чи замку. Та й взагалі, навряд чи існувала колись фортеця без таких ходів.
Під час визвольної війни 1648-1654 років замок був настільки пошкоджений, що на тривалий час втратив військове значення. В 1802 р. його залишки згоріли. Офіційно пепелище було ліквідовано 31 жовтня 1862 р. В 1890 р. міська дума віддала городище під індивідуальні забудови. Замок остаточно зник.
Із другої половини XVIII ст. підземні галереї втратили свою стратегічну цінність і використовуються як сховища для сільськогосподарської продукції. 24 червня 1804 р. за наказом царя Житомир був затверджений адміністративним центром Волинської губернії. Це спонукало його до економічного та культурного розвитку. Впреше розробляються проекти планування вулиць. Будуються адміністративні установи: ратуша, будинок губернатора, поштові контори. Підземні галереї перетворюються в обузу для міста. Кам'яні коридори, розташовані під вулицями міста, час від часу провалюються, в результаті чого відкриваються таємничі цегляні склепіння. Польський історик Прусіновський у варшавській "Гадзеті польській" за 1864 р. писав: "Про стародавність Житомира можуть свідчити підземні погреби, які у формі правильних коридорів проходять під землею на кілька ліктів нижче поверхні. З часу, коли місто почало збільшуватись і в ньому споруджувались великі кам'яні будови, підземні погреби відкрились у кілької місцях. З цього можна зробити припущення, що житомирські підземні переходи, які починалися від берегів Кам'янки, тягнулися до стародавнього замчиська і від нього до р. Тетерів, трохи нижче від впадіння в неї річки Кам'янки. Більш детальне дослідження цього лабіринта і порівняння його з іншими підземними ходами, які дуже часто зустрічаються на Русі дало б можливість судити як про призначення Житомирських підземних ходів, так і про час їх виникнення".8 В березні 1989 р. міська управа видала указ, який зобов'язував "всех домовладельцев, в усадьбах коих имеются погреба, проникающие под улицьі й площади города, заявить об зтом не позже 7-ми дней со дня обьявления им о сем в Городскую управу". В указі також передбачалося, що власники, які не повідомлять про наявність підземель, притягатимуться поліцією до відповідальності. Після цього багато міщан з вулиць Кафедральної, Великої Чуднівської (Черняховського), Великої Бердичівської, Басейної та інших принесли до управи повідомлення про наявність підземель. В цих заявах описувались як ходи, обкладені камінням та цеглою, так і просто вириті в льосі.
Частина підземель використовувалась власниками будинків для господарських потреб, в основному для зберігання продовольчих запасів. Волинський губернатор після того як отримав ці матеріали, 21 квітня того ж року наказав міським владам організувати огляд підземель міським архітектором разом з поліцією "для: вияснення насколько они єсть опасными, а в случае угрожающей опасности добиться их засыпки'
На жаль, документи про таку перевірку не збереглися.
Втому ж році в Києві, проводив свою роботу 11 археологічний з'їзд. У першому томі праць з'їзду, виданих у 1901 р. в Москві, була вміщена статгя професора Київського університету В. Б. Антоновича "Археологічна карта. Волинської губернії". Це було перше зведення археологічних та історичних пам'яток Волині взагалі та Житомирщини зокрема. Тут знаходимо відомості про підземні галереї Житомира, а також теперішніх Житомирському, Новоград-Волинському, Дзtржинському, Чуднівькому і Овруцькому районах області.
В перші роки Радянської влади в Житомирі археолог С. С. Гамченко дослідив декілька печер, виявлених під час земляних робіт. Пізніше, про ці загадкові галереї він напише слідуюче: "Од замку, в льосі завглибшки два-три й більше метрів, прокладено підземні хідники, що частина їх виникла, можна здогадатися, і за городищенських часів. За замкового часу ці хідники становили своєрідну систему захисних споруджень різного призначення. Ними користувалися для комунікацій за воєнного часу.
Хідники розходяться від замку в різних напрямках. Мережа їх густенька. Багато поперечних гілок. Зазубні подекуди низькі закапелки (неначе-б на те, щоб лежати або сидіти). Малі продухвини (витяжні труби з затулками). Хідники вирізані гладенько. Перетин: дужчий вершок, прямовисні стінки, рівна (позема, що підноситься або спускається, часом східцями) долівка. Розміри: заввишки близько 2-2,5 м, завширшки 1,5-2 м і більше. Подекуди дужні камери, підперті льосовими такими, масивними стовпами (підпорами розпіркового типу).
Де-не-де помітно облицювання цеглою. Спланування по деяких місцях збільшили навантаження склепінь, в інших потоншили торішнє прикриття. Волога розмила склепіння. Надмірні (сьогочасні) тягарі спричинилися до прогинів у лужних стрілках. Звідси зрозуміло, що підземні хідники подекуди повинні оголятися (завали). Пізніше завали виявилися скрізь у межах міста замкового часу. Виходи відкривалися в ур. Кокрин, на взвозі Петрової гори, у зрізі яру Лермонтівської вулиці, на півгорі Великої Чуднівської та інш. До підземних хідників Замкової гори, під час будувань та перебудувань, знайшли виходи деяких сьогочасних будинків. Спланування міста (особливо в 40-х роках XIX ст.) змінило первісний рельєф місцевості. Звалювання будівельного сміття, завали та обсипи, густа мережа дрібних садиб сильно ускладнила археологічні спостереження".
В 1953-1955 р. під час спорудження будівлі обкому партії була виявлена велика кількість підземель, які обстежувалися геологами.
В 60-х роках в періодичних виданнях з'являються перші повідомлення присвячені цій темі, їх автори, О. Павлов І В. Ліпшський, співробітники обласного краєзнавчого музею, пишуть: "Здебільше, це підземні ходи, якими, не згинаючись, можуть йти поруч дві людини. Склепіння та стіни вимуровані цеглою. В деяких місцях вони розширюються і утворюють своєрідні "кімнати", від яких в різні боки розходяться три-п'ять галерей..."
В 1981 р, під час геологорозвідувальних робіт було виявлено древній напис на одній із ніш підземелля на Суриній горі в районі Богунії. За визначенням спеціалістів, знахідка датується приблизно ХV-ХVІ ст. тоді було організовано декілька спеціальних наукових експедицій по вивченню підземних галерей під керівництвом П. П. Шмуневського, О. О. Тарабукіна.
Залишки підземель давали про себе неодноразово знати і в наш час. Корінні житомиряни добре пам'ятають, як час від часу в тому чи іншому куточку міста провалюється грунт, асфальт, в зв'язку з чим відкриваються таємничі кам'яні склепіння...
Житомирські підземелля—унікальні, майже не вивчені Історичні пам'ятки—поступово руйнуються під час новобудов, або просто обвалюються та засипаються землею. Якщо зараз не дослідити підземелля, то потім буде вже пізно. І коли ми вже нарешті схаменемось, то вже нічого буде вивчаги.
Крім науково-історичного, це підземне господарство має неабияке практичне значення. Адже старі печери тримають на собі сучасне місто. А за останні п’ятдесят років на поверхні багато що змінилося: прокладено нові вулиці, що аж двигтять від густих потоків автотранспорту, збудовано важкі багатоповерхові будинки. Тому у деяких місцях Житомира не виключені загроза обвалів. Однак варварське знищення підземель—це теж не вихід. Бо вони ще й донині є своєрідною дренажною системою. Руйнація цієї системи уже тепер призводить до небажаного підвищення ґрунтових вод. От і виходить, що руйнувати житомирські підземелля—небажано, залишати на призволяще—небезпечно. Залишається тільки одне—вивчати їх і навіть реставрувати, там де це можливо І необхідно.

У підвалі будинку № 7 провалився підземний хід. Тягнувся він по лінії захід-схід. Хід був не довгий - всього лише 15 м, висотою 1,6-1,7 м при ширині 1,5 м в галерею ходи було обкладено червоною цеглою, верх—округлий. По боках влаштовані ніші, теж викладені цеглою з округлим зводом, довжина ніш різна—від 0,7 до 1 метра. В стіні було забито декілька гаків і товстих чотиригранних цвяхів. Недалеко від закінчення хід робив невеликий поворот вправо і закінчувався прямовисною стінкою, теж із цегли.
Було встановлено, що хід виритий в лесовому шарі світоложовтого кольору при допомозі кайла—сліди інструмента простежуються на стінах. Лише пізніше виритий хід був обкладений цеглою.
Підлога підземелля завалена значним шаром сміття з шматків битої цегли, штукатурки, грунту тощо. Із знахідок трапились декілька скляних пляшок різної ємкості їх можна датувати кінцем минулого початку нашого століття. За розповідями старожилів, хід у часи Великої Вітчизняної війни використовувався як місце схованки. Прохід в інший бік підземелля був завалений значною кількістю будівельного сміття, пробитись через цей завал дослідникам не вдалося.
Скоріше всього, це бокове відгалуження основного ходу, який вів до Подольської церкви, а, можливо й до Замкової Гори. Викопаний у часи середньовіччя пізніше він міг бути обкладений цеглою і пристосований до господарських потреб
Підземелля досліджено групою під керівництвом І. Ярмошика та П Шмуневського.

Хмельов Павло Васильович - командир протитанкової знаряддя 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ї гвардійської Червонопрапорного кавалерійської дивізії 1-го гвардійського Житомирського кавалерійського корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту, гвардії сержант.

Народився в 1923 році в селі Кок-Таль Панфіловского району Алма-Атинської області Казахстану в селянській родині. Російянин. Член ВЛКСМ з 1938 року. Після закінчення школи-семилітки навчався у автодорожньому технікумі в Самарканді.

У березні 1942 року призваний до лав Червоної Армії. У боях Великої Вітчизняної війни з 1942 року. Воював на Центральному та 1-му Українському фронтах.

13 грудня 1943 року на рубежі Гуйва - Пряжево, де оборонялися частини кавалерійської та стрілецької дивізій, гітлерівці перейшли в наступ, кинувши в бій до двох полків мотопехоти і більше п'ятдесяти танків.

Зімявши оборону стрілецьких підрозділів, фашистські танки і мотопіхота кинулися по Бердичівському шосе до Житомиру. На підступах до міста їм перегородили шлях гвардійці 7-го гвардійського кавалерійського полку.

Знаряддя комсомольця гвардії сержанта П.В. Хмельова зайняло позицію біля моста через річку Тетерів. 15 фашистських танків за підтримки мотопехоти на бронетранспортерах грізною лавиною йшли по мосту. Безстрашний командир знаряддя, підпустили ворога на прямий постріл, подав команду відкрити вогонь по головному.

Один за іншим били снаряди по сталевому чудовиську. Чорний стовп диму - і "тигр" завмер на місці, запалав. Але ворог продовжував насідати, намагаючись знищити лицарство. Від вогню танків гинули бойові друзі. П.В. Хмельов сам став до зброї. Влучні постріли, і ще один фашистський танк палає.

Знаряддя вело безперервний вогонь. Осколки ворожих снарядів та кулі автоматників обсипають позицію. Але П.В. Хмельов думав тільки про одне: ворога треба зупинити, знищити. Небачене єдиноборство протитанкового знаряддя з наступаючими танками та мотопіхотою супротивника продовжувалось.

Третій танк завмер на підступах до вогневої позиції знаряддя. Гітлерівці намагалися на бронетранспортері зайти в тил, але П.В. Хмельов вчасно помітив цей маневр ворога. Швидкий розворот, влучний постріл, і броньована машина запалала. А танки продовжували рухатися до мосту. Напружуючи останні сили, П.В. Хмельов впритул розстріляв четверту машину.

Приголомшені несподіваним завзяттям, стійкістю і хоробрість радянського орудійного розрахунку, ворожі танки відійшли в укриття. У цьому бою розрахунок П.В. Хмельова, відбив атаки фашистів, знищив 4 танки, одну бронемашину, 2 автомашини з боєприпасами і багато гітлерівських солдатів і офіцерів.

Після короткого перепочинку гітлерівці знову рушили в атаку. У новому бою старший сержант Павло Васильович Хмільов загинув, але ворога не пропустив. Похований у селі Буділовка Радомишльського району Житомирської області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року за мужність і героїзм, проявлені в боях при звільненні Житомирщини гвардії сержанту Павлу Васильовичу Хмельову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, медалями.

Ім'ям Героя названа вулиця і встановлена меморіальна дошка в селі Кок-Таль. У місті Житомир герою встановлено пам'ятний знак.



Біографія надана Ігорем Сердюковим

Джерела

Герої Радянського Союзу. Короткий біографічний словник. Том 2. М.: Военіз., 1988
Золоті Зірки Полісся. 3-е изд., Київ, 1985

Вхід в підземелля знаходився у підвалі будинка № 14. Галерея прорита в лесі на глибині 2,5-7 метрів, ширина ходу 1,5 м, висота 1,8 м. Стіни вимуровані камінням, склепіння—цеглою.
Підземна галерея брала свій початок з вузького арочного коридора, який через декілька метрів закінчувався розгалуженням. Від нього відходило кілька печер, деякі з них закінчувалися тупиками та обвалами. Підземелля, було напівзасипано сміттям, битою цеглою. Під час розчищення одного із ходів виявлено близько 40 предметів старовини. Серед них фрагменти кераміки, аптекарські пляшечки, стремена, виделка, замок, пляшки з написами та інші.Знахідки були передані до обласною краєзнавчого музею. Спеціалісти датують їх XVIII- XIX ст
Під час дослідження відбулося декілька обвалів тому члени експедиції вимушені були вирити колодязь, який з’єднав підземелля з поверхньою землі і використовувався як аварійний вихід.

Галерея в районі Чуднівського моста відкрита і досліджена в 1991 році. Вхід в підземелля в формі залізного круглого люка. Хід затоплений під час проведення каналізації. Зі слів місцевих жителів печера має декілька відгалужень в сторону Замкової гори, р. Тетерів і р. Кам'янки.

В 1967 р. під час спорудження Драмтеатру на глибині трьох метрів було виявлено два підземних ходи. Ходи прориті в лесі. Закопчені. Кожні декілька метрів—ніші. Висота галерей—1,8 м, ширина 1,6 м.

Вхід в підземелля розташований на території однієї з державних установ міста. Галерея бере свій початок з невеличкої кімнати першого поверха будинка. Хід іде в напрямку вул. В. Бердичівська на глибині трьох метрів. Через деякий час—розгалуження. Від нього в різні сторони відходять три галереї.
Прямо іде невелика печера, яка через три метри закінчується завалом. Враховуючи характерне розташування цегли на склепінні на зразок "Ялинки"—це колись був вихід на поверхню. Праве і ліве відгалуження ідуть паралельно вулиці в південно-західному і північно-східному напрямках. Північно-західний напрямок закінчується напівзасипаним склепінням, за яким простежується продовження галереї. Північно-східний напрямок закінчується завалом. Довжина підземного ходу—12 метрів. Хід вимурований цеглою, арочне склепіння. В стінах простежуються залишки ніш, в склепінні—повітропроводи. Ширина галереї—1,5 м, висота 1,6 м.
Відкрита і досліджена в 1994 році.