Про Існування печер біля скелі під назвою Голова Чацького" розповідає енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза і І. А. Ефронта .. Из утесов некоторые издавна получили особые названия (скала Сокуля, скала Чацького с пещерами, по-видимому, служившими жилищем доисторическому человеку и др .)"
В 1965 р. між скелями "Чотири брати" і " Голова Чацького" була споруджена гребля, яка підняла рівень води на 15 метрів. Входи в підземелля залишилися глибоко під водою.
В 1990 р. в Житомирі на базі обласного спортивно-туристського клубу "Полісся" була створена група спелеологів, яка приступила до вивчення підземних ходів міста та області. До складу експедиції, крім автора, ввійшли: Кокорш Е. В., Кокоріна С. А., Боровський О. В., Мартинюк А. І., Ліберда Т. Я. Пізніше, в роботі прийняли участь Меньшиков А. П., Бесідовський Ю. В., Радзюк В. Н., Вознюк В. М., Обласний краєзнавчий музей і відділ культури міськвиконкому не заперечували проти проведення подібних досліджень. Спонсором групи виступила благодійна газета обласної організації журналістів України "Житомирський вісник". Безпосередньому вивченню підземель передувала значна пошукова робота над письмовими джерелами, легендами, народними переказами, вивченням архівних документів і тільки згодом розпочалось обстеження печер. Тоді й перевірялась достовірність одержаної інформації.
Підземелля Житомирського кафедральною католицькою костьолу досліджено в 1991 р Вхід в підземелля являє собою арочне склепіння розташоване біля однієї із стін будови костьола. 3 протилежною боку від входу було видно галерею, що через 2,8 м була закладена цеглою. Саме приміщення нагадувало невелику кімнату (2,8 м х 10 м) з арочним склепінням. Крім цієї кімнати підземелля мало два інших подібних приміщення (4 х 2,7 та 8x3,5 м) що поєднувалися між собою підземними ходами. Перше підземелля було завалене камінням і потрапити до наступної кімнати можна було лише через іншу галерею. Третій перехід поєднував другу і третю кімнати, біля однієї із стін якої знаходилась хрестоподібна ніша. Перший ярус якої був висотою 1,8 м, другий—0,5 м .Південні стіни двох останніх кімнат закладені цеглою. Тому подальше дослідження проводилось на північній стороні, безпосередньо в підземній галереї, загальна довжина якої 11м .Галерея прорита в лесі на глибині 1,5 м., ширина хода—1,8 м, висота склепінь 2,2 м. Печера вимурована цеглою,підлога земляна, в деяких місцях простежуються повітропроводи, в стінах на висоті 0,3 м від рівня підлоги розташовані ніші (ширина 0,7 м висота—0,8 м, довжина—0,45 м).В пічнічно - східному напрямку галерея закінчується тупиком; в південно-західному—є невеличке відгалуження, замуроване цеглою.
Із третьої кімнати в північно-східному напрямку іде хід, який через 6 м закінчується обвалом. В деяких місцях підземелля розрита підлога, подовбані стіни. В кімнатах збере глись залишки будматеріалів.
Про Віктора Олександровича Кременицького добре знають у нашому краї. Він залишив про себе добру пам'ять, коли працював на посаді голови Житомирського облвиконкому. Всюди, куди вникала ця мудра, мужня, енергійна, збагачена колосальним життєвим досвідом людина, панували чіткий порядок, злагода, ентузіазм і творчість. Чимало допоміг обласний лідер Бердичівському районові і місту Бердичеву. Та и не лише їм, а й усій Житомирській області.
Та мало хто знав і навряд чи знає досі, що В.О.Кременицький під час Великої Вітчизняної війни був героєм партизанського руху, уславленим партизанським полководцем і воєноначальником. Він пройшов звитяжний шлях від рядового бійця до комісара бригади народних месників, яка носила ім'я видатної польської письменниці Ванди Василевської. Сформована на базі з'єднання двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова у лісах Рівненщини, вона пройшла сотні кілометрів по ворожих тилах, смертельний жах на гітлерівських окупантів і запалюючи полум'я народно-визвольної війни не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Бригада була сформована здебільшого з поляків Волині. її командиром став Станіслав Павлович Шелест - людина хоробра і щира душею. Та він часто хворів і В.О. Креминицькому доводилось виконувати обов'язки не лише комісара, а й командира формування.
Ядро бригади народних месників складали досвідчені бійці і командири, які пройшли загартування в боях і рейдах 1941-1943 років Майже всі вони під командуванням О.Ф.Федорова вершили славні діла по гітлерівських тилах.
Історія зберегла багато імен героїв, які своїми подвигами уславили бойові партизанські знамена. Серед них - Валентин Дорожинський, Ілля Пінчук, Володимир Книш, Костянтин Скупинський, Андрій Вутцик, Франек Полячкевич, Стефан Дудек, Мар'ян Рогуля, Ігнацій Мендак, Мар'ян Колята, Казимир Сатора, Теля Доривальська та багато-багато інших народних месників. Чимало партизанів полягло смертю хоробрих.
Бригада воювала на території Рівненщини і в Польщі. Основними районами, її бойових дій стали ліси та населені пункти Люблінського воєводства. Разом із польськими партизанами бійці Шелеста-Крепеницького мужньо билися з озброєними до зубів гітлерівськими військами в Липських, Білгородських і Яновських лісах, а також у Сільській пущі, чинили диверсії на залізницях Луков-Люблін, Завади-Рава-Руська. Фашистські операції під кодовими назвами "Штурмвінд-І” і "Штурмвінд-ІІ", метою яких було знищення партизанської бригади ім. Ванди Василевської та інших формувань, закінчились повним провалом. Бійці бригади неодноразово виривались з ворожих оточень і продовжували боротьбу. Результати її вражаючі із лютого по кінець липня 1944 року народні месники пустили під укіс 61 ворожий ешелон, знищили 57 паровозів, 378 вагонів, вивели з ладу 4 паровози і 222 вагони, знищили 5136 гітлерівців, один ворожий літак, 60 автомашин, одну самохідну артилерійську установку, 2 танки і 4 мости.
Бійці В.О. Кременицького воювали пліч-о-пліч із іншими польськими формуваннями, серед яких особливо виділявся загін зв'язку ЦК ППР "Яновського", 1-ша бригада ім. Землі Люблінської, розвідувальний загін М.Прокопнюка, розвідувальний загін В. Карасьова, зведений загін В. Галицького, частина загону Армії Крайової. Бойове братерство, скріплене кров, допомогло їм вижити і одержати перемогу у нерівних боях із запеклим ворогом.
Двічі Герой Радянського Союзу О.Ф. Федоров, який добре знав бойову біографію В.О. Кремницького, вже після війни згадував: "Знаючи В.О Кременицького як людину скромну, хочу підкреслити його особливу роль у бойовій діяльності бригади... його мужність і залізна витримка, військова кмітливість і винахідливість допомогли польським партизанам вистояти і перемогти в жорстокому двобої з противником, що діяв при підтримці артилерії, танків, авіації. Заслуга його полягла в тому, що кероване ним партизанське формування завдавало ворогові відчутних ударів, чим значно полегшало пересування Радянської Армії і Війська Польського до кордонів Польщі". Таким він на завжди залишиться у народні пам'яті.
Михайло Бедь, історик, с. Теренове
Підземний хід відкритий і досліджений в 1992 р під час реставрації будинку № 16. Галерея йде в напрямку Хрестовоздвиженської церкви на глибині 2 м. Стіни і склепіння вимуровані цеглою. Висота підземелля 2,2 м, ширина—1 8 м. Печера напівзасипана землею.
Деякі люди просто одержимі бажанням розбагатіти, для інших пошук скарбів стає хобі ... Але в основі пристрасті до скарбів все одно лежить одвічно людське прагнення до легкого збагачення. Скільки років переводять себе вітчизняні шукачі скарбів на руїнах фамільного замку фабриканта-цукрозаводчика Терещенко, що під Житомиром! За деякими даними, підлога в цьому замку була викладена золотими рублями, та все торцем. Легенди-легендами, а одного разу, під час приїзду імператора в Житомир, Терещенко посипав літню дорогу до свого маєтку цукром і на санях з вітерцем прокатав гостей. Так що гроші у цієї сімейки були, і чималі. На початку шістдесятих років з-за кордону приїжджав син Терещенко. У відповідь на запитання про "золоту" підлогу він загадково промовчав. Це лише підбадьорило шукачів скарбів. Навіть зараз, як тільки наступає літній час, на руїнах замку Терещенко з'являються відпочиваючі всіх віків, які старанно роблять вигляд, що околиці замку їх приваблюють лише своїми чудовими краєвидами.
А коли заходить мова про скарби барона Шодуара, житомирські шукачі скарбів понурюються і відмовляються взагалі що-небудь говорити. У 1918 році влада в Житомирі переходила з рук в руки з швидкістю блискавки - білі змінювали червоних, потім були махновці, петлюрівці. Барон Шодуар сховав (природно, за чутками) на території свого маєтку дорогоцінні камені і золото. І хоча його маєток знаходився практично в центрі Житомира, де зараз міський парк відпочинку, це не заважало аж до сорокових років перекопувати по ночах алеї. Коли почалася війна, німці, теж заразилися думкою про діаманти Шодуара, перерили весь парк і навіть розкрили різаками бронзові статуї минулого століття. Окупанти сподівалися, що камені заховані в бронзі. Але статуї були пусті. І тоді начеб то німецький офіцер почав в люті стріляти в бронзові фігури. Кульові отвори до соьогодні видно в спині Артеміди ...
Про тутешні скарби можна говорити довго: отаман Маруся сховала десь під містом підводи із золотом, в житомирських підземеллях вже чотири або п'ять століть шукають бібліотеку Ярослава Мудрого. Можна припустити, що кожне місто приховує в своїх надрах золото і коштовності, на яких лежить скелет з ятаганом або маузером в руках.
Скарбошукацтво було досить поширеним в селянському середовищі. Часом золота лихоманка охоплювала цілі села. Замість того, щоб орати або сіяти, мужики збиралися в артілі (до двохсот чоловік) і йшли на пошуки скарбу. По півроку бродили по лісах, копаючи денно і нощно. Як правило, витівка закінчувалася невдачею. Якщо ж раптом щось було, то мужики ... хватались за сокири. До того ж, як повідомляють стародавні розшукові справи, селяни, що знайшли скарб, але приховавші його, були "у тортурах і у вогні".
Наприкінці XIX століття в Воронезькій губернії прославився шукач скарбів-фанатик, який обходив весь край вздовж і впоперек, розшукуючи скарби Кудеяра. Лише один з скарбів отамана, за легендою, складався з "... 60 парних волів підвод срібла, 10 пудів золота й цілого лотка дорогоцінного каміння". Навколо цього шукача скарбів годувалися ціла зграя всіляких аферистів, люди, втридорога сплавляли горе-шукачеві скарбів усілякі записи, креслення, замовляння, карти, схеми, розрив-траву і т. п., а також талісмани типу глини, видобутої опівночі з могили висельника, яка нібито допомагає взяти скарб.
Об'єктом пошуку скарбів, як правило, ставав курган, зруйнований замок, садиба чи ділянку лісу, історично пов'язана з чим-небудь видатним. Наприклад, на дні озера Кабан спочиває близько півтори сотні скринь з Ханський скарбами. У 1940 році один з них навіть вдалося підняти над поверхнею озера. Але ніхто так і не зміг дістати коштовності. Кажуть, через те, що скарбниця хана була змови придворними магами, і настільки сильним було заклинання, що аура його до сих пір стоїть над озером.
Чи не в кожному селі можна знайти старенького-"консультанта", який діловито і детально опише, де лежить скарб і як його можна дістати. Одого з таких консультантів, що проживає у шістдесяти кілометрах від Житомира, умовили розповісти про скарби. Ось що розповів дід Антон:
- Клад - це не жарт. Скільки люду полегло навіть на моїй пам'яті через золото прокляте! А тут по лісах є що шукати. Скарб - це не тільки монетки та камінці. Як тільки його зарили, над ним стають невидимі охоронні сили. Зазвичай господар золота, перед тим як заховати його, заговорює. У заговорі говориться про те, хто і коли зможе оволодіти скарбом. Буває, кладуть "на щасливого" або "на першого зустрічного", але скарб може бути заговорений і на людську голову або навіть на кілька голів: тобто, щоб роздобути скарби, потрібно погубити людину. Скарби ховаються до певної пори. Ніхто не може до них підступитися раніше відведеного часу. Як шукати скарби? Вони над землею дають про себе знати появою диму, вогнів, "червоних птахів". Де перехожому вдастся світлячок, там і шукати треба. На болотах скарби виходять із грунтових вод для просушки. Але це все брехня бабська. А є і правда. Мене ще мій дід навчав, що розумний вахлак (каторжник, розбійник - Авт.) скарб зариває в землю з особливими хитрощами. Ховати так, щоб ніхто не знав і не бачив, було важко і ніколи. Тому господарі скарбів копали ями начебто для убитих коней. А на низ непомітно укладався здобуток, який не можна було забрати з собою. Зверху кидали трупи коней, а траплялося, і загиблих людей. Така яма нашвидку присипалася і втикався простенький хрест. Так роблять і зараз. Камінці і золото ховали в могилку - як у громадянську війну, так і у Велику Вітчизняну. Кому прийде в голову розривати могилу?
- З кладемо можна "зустрітися" і в денний час, - серйозно продовжує дід Антон. - Якщо ти вдень побачив у лісі свиню або лошака, то десь поруч срібло, а якщо тобі пощастить і зустрінеш в лісочку півника, будь спокійний - на золоті стоїш. Дід мій навчав мене: якщо зумієш вдарити цю звіринку або пташку, перед тобою розсип грошей буде. Будь-який скарб охороняється. Тут і замки різні, а в якості сторожів бувають душі звірів і людей. Старі люди говорили, що разом з кладом закопували і людину, яка стерегла камінці до тих пір, поки хто-небудь не змінить її. Шукачі скарбів розповідають про жеребців, що ржали в могилах, вовків, які нападали на землекопів, веселих козаків, які сидять на діжці з грішми, - кожному зустрічному служивий пропонував горілку чи гроші. Хто вибирав монети, той замість нього залишався сторожувати скарб.
Скарби краще шукати у Великодню ніч або в травні, в день святого Симона Зілота. В народі його називали Золотом, вважаючи, що апостол повинен допомагати шукачам скарбів. Третій і найбільш плідний, за народним повір'ями, день - Івана Купала. Купальская ніч приносить щастя тому, хто рівно опівночі при місяцеві зійде на вершину кургану, гляне на свою тінь і виміряє її - на цій відстані і заритий скарб. Деякі, правда, уточнювали, що потрібно ще додати приблизно дві ступні, так як ті, хто колись закопували скарб, були зростом вище.
Легенди легендами, а я сам знаходив в міському парку мідні царські монети. Так що скарби реальні. І шукати їх потрібно, застосовуючи повний арсенал сучасних засобів. Зрозуміло, що сучасний шукач скарбів не обійдеться без міношукача. А інші прістрої? З цим питанням я звернувся до групи хлопців, які довгий час шукають скарби на теренах Волині.
- Є багато різновидів приладів, які застосовуються для пошуку скарбів. З дешевими добре гуляти по пляжам, здобуваючи початковий досвід роботи з металошукачами, - пояснює Валерій. - Є універсальні прилади, орієнтовані на серйозний пошук "скарбів". Для користування ними потрібна деяка підготовка: апарати мають кілька режимів роботи, серед яких обов'язково є статичний режим точного виявлення. Є комп'ютеризовані прилади, що дозволяють здійснювати детальний аналіз прихованих об'єктів за розміром, металом і глибиною. Але я не чув, щоб вони були в Україні. Це - російські "заморочки". Існують також прилади для пошуку великих об'єктів на великій глибині (2-6 м), підводні герметичні пристрої для виявлення скарбів на дні водойми. Користуються популярністю прилади для пошуку окремих об'єктів з дорогоцінних металів (саморосле золото, срібло). Сюди ж можна віднести магнітометри для виявлення заліза.
Якщо говорити про вартість, то вона починається з $ 100. Коли ж пропонують прилад дешевше, то це або саморобки, або бракований фірмовий зразок. Техніка для пошуку скарбів самого простого, але фірмового зразка навіть у Росії коштує від $ 200 до $ 2000, а окремі моделі для професіоналів - до $ 10 тис. Але адже для пошуку скарбів потрібні не тільки металошукачі, але і перевірена команда, і ... пістолет. Хоча б газовий або пневматичний. Повірте мені, чи за свої тридцять з гаком років я встиг надивитися, як люди, знайшовши скриньку з двома нещасними золотими червонцями, з перекошеним обличчям з лопатою в руках йдуть на тебе.
Знайдений предмет може виявитися або скарбом, або сміттям. Але якщо ви все ж таки запідозрили в ньому щось цінне, не намагайтеся очистити знахідку нічим іншим, крім м'якої щітки з мильною водою. Для видалення оксидів з поверхні металу ні в якому разі не використовуйте кислоту або абразивні матеріали. Багато починаючих шукачів безнадійно зіпсували найцінніші знахідки.
Монети можна знайти практично скрізь. У всі часи люди носили при собі гроші і якась їх частина втрачалась. Якщо ви знайшли монету, не полінуйтеся визначити, що вона із себе представляє, зазирнувши у відповідний каталог. Часто знаходяться прикраси, які, як і гроші, мають властивість загубленихі. Це персні, сережки, натільний хрести, усілякі підвіски і нашийні бляшки. Переважають вироби з міді та її сплавів, рідше - зі срібла. Золоті предмети на Русі завжди відрізняли знатних і дуже багатих людей, тому ймовірність знайти за допомогою металошукача старовинні золоті прикраси практично дорівнює нулю. Хоча не даремно в народі кажуть: хто шукає, той знаходить.
Житомир - одне з найдавніших поселень краю. Його історія, як і багатьох інших, трагічна. Чисельні напади татар, експансія Польщі та Литви, призвели до знищення цілого шару культури і, зокрема, документів, зміст яких розповів би про неоціненні факти з історії міста і краю. Адже і досі є проблемою дата заснування міста. Місце його первісного знаходження. Місто зберігає ще чимало таємниць і загадок серед них - підземелля.
За час його існування, жоден з вітчизняних дослідників, на жаль, не приділив їм необхідної уваги і, як наслідок, сьогодні жоден адміністративний заклад міської і обласної влади не володіє інформацією про підземелля. Спроби потрапити в загадкові кам'яні печери, розкрити таємниці, відшукати хоча б частину тих скарбів, що зберігає в собі підземелля, відбувалися неодноразово. Ентузіастами доводилось долати лабіринти підземних залів, розбирати товщі завалів. На кожному кроці на них чекали пастки. Не завжди такі експедиції приводили до успіху. Кам'яні печери все ще зберігають чимало таємниць і загадок. А будь-яке явище, що довгий час було недосяжне погляду простої людини, як відомо, з часом огортається таємницями та легендами. Не є винятком і Житомирські підземні ходи.
Так, в одному з переказів йде мова про те, що підземні ходи на території мітста почали будувати ще слов'яни-язичники задовго до введення християнства. Продовжили цю справу ченці-візантійці. Добудовували поляки з литовцями. І коли в XI сторіччі на Русь почастішали напади татар, київські ченці частину своїх скарбів перевезли і сховали в Житомирських печерах.
Багаточисельні напади кочівників досягли Житомира. Легенда розповідає про те, що коли вороги оточили місто, то кілька тисяч дружинників з кіньми, зброєю і частиною житомирян спустилися під землю. Татари спалили місто. Вирізали тих мешканців, що були в місті і залишилися ночувати на руїнах, насолоджуючись перемогою. Під ранок із своїх схованок вийшла житомирська дружина й знищила нопрошеніх гостей.
В один з наступних нападів кочівників на місто, його мешканців вирішили сховати все найдорожче в підземеллі. Доручили це найповажнішому, який спустився під землю з скарбами і не повернувся. У XIX ст. була створена експедиція за скарбом підземного міста. Смілівці спустилися під землю і не повернулися. Були організовані пошуки. Але слідів експедиції відшукати так і не вдалося.
Через неможливість перевірити легенду, тим більше, що жодного разу не було знайдено нічого, про що можна було б говорили як про скарб. Відмітимо, що в підземних ходах є штучні печери, або ніші для зберігання скарбів, існування яких засівдчено археологами. За повідомленням київських газет один з найбільших скрабів золотих і срібних виробів був відкритий О. С. Аненковим у 1842 р.. неподалік Десятинної церкви у спеціально для цього спорудженій печері. 1
Про можливість існування скарбів на території нашого міста свідчать деякі документи.2 Так, у 1882 р. на Крошні було виорано горщик з 1565 срібними польськими монетами часів короля Владислава IV, а також миска з 1253 срібними монетами часів від Сигизмунда І до Сигизмунда III. В тому ж році було знайдено скелет на розі вулиць Нільської і Кафедральної з кинджалом в срібних ножнах, і миска із 178 польськими монетами. У 1895 р. на Замковій горі знайдено скарб дрібних російських монет часів князя Олександра Михайловича.
Існують цікаві дані про те, що коли Житомир знаходився під владою Речі Посполитої, поляки створили таємну підземну майстерню, в якій вирощувався спеціальний грибок для захисту підземних печер від непрошених гостей. Той, хто потрапляв під землю, повинен був загинути від ядовитих випаровувань страшного грибка. Легенда може бути і дійсністю, якщо зважати на те, що під час розкопок гробниці польського короля Казимира із чотирнадцяи вчених, які брали участь в розкопках, дванадцять чоловік померли на протязі року. Винуватцем їх смерті, як вважають вчені, став грибок, аналог якого відповідає грибку єгипетських пірамід...
О.В.Кравчук