Житомир

У 1471 р. Великий князь Литовський, ліквідував Київське князівство, побоюючись зміцнення самостійності українців. Це негативно відбилося на обороноздатності краю. Внаслідок цього в 1483 р. кримський хан Менглі-Гірей спустошив всю правобережну Україну, не зустрівши ніде опору. Масштабність руйнувань можна було порівняти хіба що з нашестям Батия в 1240 р. У цій місцевості вистояв лише Житомирський замок. Під час боїв Тишко Каленикович, дядько Федора Тишкевич, змушений був втекти в Литву.
У той час через сучасні Бердичівські землі проходила одна з частин так званого Чорного шляху, яким рухалися татарські загони, спустошуючи набігами українські землі. Руйнування поселень тривало ще кілька років, у результаті чого життя збереглася лише в небагатьох укріплених містечках.
Враховуючи той факт, що більшість населених пунктів були спустошені, а деякі й зовсім зруйнованим (Звіняче і Котельня), цілком можливо, що і Бердичів стояв порожнім. Василь Тишкевич в той час проживав не в своїх родових маєтках в Бердичеві та Слободищі, а в Житомирі.
У другій половині XVI в. завдяки поширенню козацтва та укріпленню українських замків королем Сигізмундом-Августом, набіги татар стали рідкісними. Через це почався приток мешканців на спустошені землі, і Василь Тишкевич також виселився з Житомира та побудував замок в Слободищі.
Свій внесок в освоєння земель навколо Бердичева зробив внук Василя - Федір Тишкевич, з опису земель якого за 1593 рік відомо, що він звільнив селян-переселенців на двадцять років від податків. Були випадки насильницького переселення селян до себе з земель своїх сусідів, про що свідчать історичні документи. Але й самому Федору Тишкевичу доводилося скаржитися на сусідів - Корецьких, Острозьких та Горностаїв. Ці суперечки тривали до 1614 року, коли третейський суд провів кордон між їх володіннями.
У той час Федір Тишкевич та його брати Олександр, Остафій, Юрій та Петро володіли майже всією територією Бердичівського району, інтенсивно його заселяли. Про отримане у спадок містечко Слободище і замок в ньому існують такі записи: ". Пекарня біля воріт, кухня, вежа, стрільби чотири, три з них привіз Федір з Логойська, а четверта дісталась від дяді Каленіцького, гаковниць 10, рушниць 20, 2 бочки пороху, куль 80, пуль до гаковниці 2 купи ". Багато сіл району відбудовувалися і залежними від Тишкевич шляхтичами, причому більшість заснованих сіл виникало на місці старих поселень, спустошених татарськими набігами. Шляхтичі заселяли села за власні кошти.
Після Люблінської унії в 1569 р. багато землевласників перейшли в католицтво, Федір Тишкевич прийняв уніатських віру, а його син, Ян, вже був католиком. Під його впливом почали будуватися монастирі ордена Бернардинців у Чуднові, Махнівці, ордену домініканців у Любарі, костьол в Житомирі.
Цікава історія трапилася з Яном Тишкевич, коли в поході проти кримських татар 1627 року він потрапив у полон. Він бачив сон, в якому невідомі ченці просили Богородицю про його звільнення. Монахів зі свого сну Ян побачив в одному з костьолів Любліна, коли втік з полону. Цю історію та обіцянку побудувати храм на честь Святої Діви Богородиці він розповів керівництву ордена Босих Кармелітів. Внаслідок цього в 1630 році Тишкевич підписав документи про передачу замка в Бердичеві та села Скраглівки кармелітам, а в 1634 році заснував монастир Босих Кармелітів.
У ХVII столітті Ян Тишкевич став однією з найвпливовіших фігур в Україні і регулярним постачальником зерна в Європу. По кількості дворів він був на сьомому місці, крім Бердичева та Слободища йому належали близько 120 населених пунктів. Але невдовзі почалася визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої. Містечка та міста штурмували повстанці. 18 липня в 1648 р. вони захопили Бердичів та знищили польські загони біля містечка П'ятка. Поразки в боях та втрата маєтків прискорили смерть Яна Тишкевича, яка прийшла до нього в 1649 р. в Любліні.