Житомир

Перше письмове згадування про такий населений пункт, як Овруч, датовано 977-м роком. "Повість минулих літ" зафіксувала на своїх сторінках "град Вручий", що став столицею древлян після руйнування київською княгинею Ольгою їхньої колишньої столиці - Іскоростеня. Саме з 977 року під стінами Овруча розпалюються майже безперервні міжусобні битви за право верховного князювання в племені древлян - замість убитого князя Мала. У цьому ж році в Овручі був убитий своїм братом Ярополком син київського князя Святослава Олег. Їхній третій брат, майбутній князь Київський Володимир Хреститель поставив в Овручі на згадку про Олега дерев'яну каплицю, якій вдалося простояти майже двісті років! В 1190 році на цьому місці київський князь Рюрик будує кам'яну церкву з позолоченими куполами й називає її на згадку про Володимира Хрестителя храмом святого Василя (Василь - ім'я, отримане князем Володимиром при хрещенні ).
З навалою полчищ татаро-монголів Овруч міцно постраждав. Його жителі вирішили захищати місто від військ Батия й татари, взявши твердиню приступом, спалили місто, а з ним разом - і храм. Правда, кам'яні частини церкви вогонь пощадив. Після цього місто відбудувалося, але потрапило у пряму залежність від Золотої Орди. Варто помітити, що монголи по якихось своїх міркуваннях давали місту розвиватися, а пізніше перетворили його в фортецю на кордоні з набиравши сили Великим князівством Литовським. В 1321-му році литовці атакували Овруч, і досить вдало. Міцність була взята штурмом, а татарський гарнізон був перебитий. Однак переможці чомусь повелися подібно вандалам, прийнялися грабувати місто, а під кінець розвалили відбудований на той час храм святого Василя.

Сьогоднішній Овруч - сьомий по величині населений пункт Житомирської області. Його населення становить трохи менш 18-и тисяч чоловік, хоча ще наприкінці 80-х тут жило близько 25-и тисяч чоловік - головним чином, військових. Сьогодні тієї кількості військових частин в Овручі давно вже нема, однак він продовжує відігравати помітну роль у житті північних частин нашої області. До речі, для довідки: відстань від Житомира до Овруча - 138 кілометрів, на цілих 6 км далі, ніж від Житомира до Києва...

Баранівка в XVIII столітті вважалася польським селом, оскільки більше 70% його населення становили поляки. В 1792-му році, під час придушення царськими військами польського повстання під предводительством Тадеуша Костюшко, у Баранівку ввійшли російські гусари полковника Давидова (батька героя Вітчизняної війни 1812 року Дениса Давидова). У тому районі діяв свого роду партизанський загін поляків, якими командував барон Замойський, близький родич відомих в історії України польських магнатів. Давидов наказав за всяку ціну піймати Замойського й привести його в Баранівку. Так і трапилося. Замойського гусари благополучно піймали й привели перед ясні очі полковника Давидова. Полковник запропонував баронові перейти на російську сторону, той у відповідь вилаяв Давидова й сказав, що не стане служити тим, чиї предки в нього в холопах бігали. Давидов наказав розстріляти Замойського. Гусари виконали наказ, тіло розстріляного барона для більшої впевненості обезглавили й закопали на околицях Баранівки.
Минуло кілька днів, до Давидова прибіг ад’ютант: там, мовляв, поляки знову наш обоз розгромили, і ними цей барон командує. Живий, тільки без голови. Їздить на коні без наявності її, весь у чорних одягах, моторошний із себе, а голову в руці тримає! Давидов тій мові не повірив, однак про всякий випадок наказав розкопати могилу Замойського. Могилу розкрили, але ніякого тіла в ній не виявили. Так і народилася в Баранівці легенда про "чорного барона", що повстав з могили й пішов знову воювати з "схимниками" (так поляки-католики православних називали).